Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №641/7258/25 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/607/2026 Справа № 641/7258/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Музиченко В.О.,

за участю секретаря – Микитюк В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Слобідського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 в яких просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 37200,00 грн., судовий збір та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 26.05.2021р. в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН», ОСОБА_1 подано заявку на отримання кредиту № 4004381. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Законодавством України передбачено, що оформлення Кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «МІЛОАН» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит № 4004381 від 26.05.2021р., який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами , що розміщені на веб сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору. Таким чином, відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 4004381 від 26.05.2021р. із ТОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного документа відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 8000 грн. Відповідачем умови договору не виконувались. 13.09.2021р. згідно умов Договору відступлення права вимоги №07Т ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним договором № 4004381 від 26.05.2021р. на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» або Позивач) (ЄДРПОУ: 42649746), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до відповідача. Згідно Договору відступлення сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить 37200 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000 грн.; заборгованість за відсотками становить 27600 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1600 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн. Керуючись ст. 512 – 514, 516 ЦК України та у зв`язку з істотними порушеннями відповідачем умов Кредитного договору № 4004381 від 26.05.2021р., позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по кредитному договору.

Позивач просить суд стягнути із відповідача суму зазначеної заборгованості, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати понесені позивачем на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 30.09.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що він не пам`ятає чи укладав та підписував даний договір. Про факт існування договору йому стало відомо вже після отримання ухвали про відкриття провадження у справі. Вважає, що підпис у договору можливо підроблений. Вказаний договір є недійсним в силу прямої вказівки закону, оскільки відсутня одна з вимог для додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме відсутня внутрішня воля на укладення договору. Після відступлення права вимоги за кредитним договором, новий кредитор не повідомляв його про відступлення прав, що суперечить ст. 516 ЦК України. Жодних доказів направлення вимоги на його адресу позивачем не надано. Матеріали справи не містять підтвердження того, що зазначені суми кредитних коштів були перераховані первісним кредитором на картку відповідача та не підтверджено належність йому картки НОМЕР_1 . Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості є безпідставним, оскілки він є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей які б дозволили суду перевірити чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Посилався також на п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, згідно якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Зазначив, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації та отримав статус учасника бойових дій. Крім того, вважає, що у справі сплив строк позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26.05.2021 року лише у 2025 році, що є підставою для відмови у позові.

Представником позивача було подано відповідь на відзив в якій зазначено, що строк позовної давності подання позову до суду ними не пропущений, оскільки з 24.02.2022 року на території України введений воєнний стан, який триває до теперішнього часу. Оскільки законодавцем було зупинено перебіг позовної давності, тому позивач звернувся до суду із позовом у встановлені законодавством строки. Договір був укладений в електронній формі, шляхом реєстрації та введенням кодів безпосередньо відповідачем, без його дій та волевиявлення укладення договору не могло б відбутись. Позичальник добровільно погодився на дані умови кредитного договору, шляхом його підписання, також боржник своїм підписом засвідчив, що умови договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків кредитодавця та позичальника та відповідає вільному волевиявленню сторін. Підписавши кредитний договір, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. Про заміну кредитора відповідач повідомлявся, шляхом надсилання відповідного листа. Підготовлені розрахунки не суперечать один одному та узгоджується з іншими письмовими доказами у справі. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Отже, не є підставою для звільнення боржника від виконання кредитного договору те, що він не був повідомлений про відступлення права грошової вимоги, а лише означає виконання боржника свого зобов`язання перед кредитодавцем, з яким укладав договір, що не виконано. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 18.12.2025 року з клопотанням представника позивача витребуванні докази.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву в якому просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 26.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4004381, відповідно до умов якого, відповідачу надано кредит у розмірі 8000,00 грн., строком на 30 днів з 26.05.2021 року. Термін повернення кредиту 25.06.2021 р. Комісія за надання кредиту 1600 грн., яка нараховується за ставкою 20 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 1.5. договору, загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 5200.00 грн. в грошовому виразі та 40,620.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 13200.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" та ЗУ "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису), відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Відповідно до Анкети-заяви на кредит № 4004381 від 25.05.2021 року, перелічений процес оформлення та розгляду заяви, погоджені умови кредитування: замовлена сума 14500,00 грн., погоджена сума: 8000,00 грн. строком на 30 днів, одноразова комісія 20 %, ставка процентів – 1,50 % за кожен день користування.

Факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача також підтверджується відповіддю АТ «Універсал Банк», яка була отримана на виконання ухвали суду та з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано картку № НОМЕР_2 . Також суду надано виписку про рух грошових коштів, з якої вбачається, що 26.05.2021 року о 12:23:14 відповідачу було зараховано на картку суму у розмірі 8000,00 грн.

Отже, судом достовірно встановлено, що між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 26.05.2021 року був укладений кредитний договір № 4004381, відповідно до умов якого відповідач отримав кошти у розмірі 8000,00 грн. Тому твердження відповідача, що договір не містить його підпису безпідставні.

13.09.2021р. згідно умов Договору відступлення права вимоги №07Т ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним договором № 4004381 від 26.05.2021р. на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» або Позивач) (ЄДРПОУ: 42649746), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до відповідача.

Відповідно до копії реєстру боржників ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги, зокрема, і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4004381 від 26.05.2021 р. на загальну суму 37200,00 грн.

Згідно частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, неналежне повідомлення позичальника про відступлення права вимоги, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від26 березня 2020 року у справі № 61-1059св18.

Отже, позивачем належним чином підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 4004381 від 26.05.2021 року, який був укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Крім того, матеріали справи містять підтвердження надсилання повідомлення відповідачу про заміну кредитора.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до частиною другою статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за кредитним договором перед ТОВ «Діджи Фінанс» чи сплату такої позивачу після укладання договору факторингу.

Таким чином, у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість перед ТОВ ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором № 4004381 від 26.05.2021 року.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 37200,00 грн., з яких: 8000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 27600,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1600,00 грн. – сума заборгованості за комісійними винагородами.

Відповідно до статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

В порядку частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Умовами договору № 4004381 від 26.05.2021 року передбачено, що кредит надається строком на 30 днів з 26.05.2021 року.

Проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 року по справі № 910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора яку вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст. 625 ст. 1048 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою ст. 625 ст. 1048 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Суд, дослідивши кредитний договір № 4004381 від 26.05.2021 року встановив, що умови договору, на яких ТОВ «Діджи Фінанс» ґрунтує свої вимоги зі сплати процентів, розташовані в розділах договорів, які регулюють правомірну поведінку сторін.

При цьому вказаний договір також містить окремі розділи, що регулюють відповідальність позичальника.

Окрім цього, як слідує з наданих ТОВ «Діджи Фінанс» розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування позикодавці нараховують саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі ст. 625 ст. 1048 ЦК України.

З наданих ТОВ «Діджи Фінанс» розрахунків слідує, що за період поза межами строку кредитування, позикодавці продовжували нараховувати саме проценти за «користування кредитом». Позивачем в позовній заяві зазначено, що підтверджується доданими розрахунками заборгованості, що будь-якої неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачу не нараховувалось.

Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих ОСОБА_1 процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює задоволення позовних в частині стягнення заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, а саме 30 днів.

Нарахування відсотків позивачем не деталізовано.

За умовами кредитного договору № 4004381 від 26.05.2021 року сторони встановили строк кредитування - 30 днів.

Як встановлено судом, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору № 4004381 від 26.05.2021 року становить – 3600,00 грн., як передбачено у п. 1.5.2 кредитного договору.

З урахуванням викладеного, заборгованість відповідача за кредитним договором становить 11600,00 грн., яка складається з тіла кредиту у розмірі 8000,00 грн. та відсотків у розмірі 3600,00 грн.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Відтак, наданий позивачем витяг з реєстру боржників до договору факторингу не може вважатися належним доказом наявності такої заборгованості.

Щодо застосування положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд зазначає наступне.

Пунктом 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією РФ проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

На підтвердження обставин застосування вказаних положень Закону відповідачем надано копію військового квитка серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого останній 30.10.2023 року призваний у Збройні Сили України по мобілізації; довідку командира в/ч НОМЕР_4 про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, в період з 21.07.2024 по 24.07.2024 року; копію посвідчення управління персоналу штабу в/ч НОМЕР_5 серії НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_1 .

Як вбачається з наданих представником відповідача доказів, ОСОБА_1 з 30.10.2023 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації. Кредитний договір між ТОВ «Діджи Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений 26.05.2021 року. Відсотки за договором також нараховані до призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що у ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» йдеться саме про не нарахування процентів (після набрання чинності змін до цієї норми), а не про списання всіх процентів, які були нараховані до набрання чинності змін до цієї норми, тому в даному випадку до цих правовідносин не може бути застосовано конструкцію частини 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ. Разом з цим, вказана норма Закону не передбачає звільнення військовослужбовців та членів їхніх сімей від сплати відсотків за користування кредитом, а лише визначає умови, за яких такі відсотки не нараховуються. Законодавець чітко встановив, що ці умови пов`язані з певними періодами проходження військової служби. Враховуючи це, підстав для застосування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до спірних правовідносин не вбачається.

Щодо позовних вимог за комісійними винагородами у розмірі 1600,00 грн., суд зазначає наступне.

Нарахування комісії за видачу кредиту встановлено п. 1.5.1 договору, яка нараховується за ставкою 20 % від суми кредиту одноразово та складає 1600,00 грн.

При цьому, у кредитному договорі не зазначено, за які саме послуги відповідачу встановлена комісія (у позові зазначено за видачу), порядок її нарахування.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) суд зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Нормами ч. 5 ст. 14 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена заборона вимагати від споживача укладення договору про споживчий кредит як обов`язкової умови придбання будь-яких товарів чи послуг у кредитодавця або у його спорідненої чи пов`язаної особи.

У договорі зазначено, що комісія нарахована за видачу кредиту, що суперечить вищевикладеним вимогам закону, які забороняють встановлювати будь-яку зустрічну оплату з боку позичальника за надання кредиту.

За таких обставин нарахування комісії за видачу кредиту у розмірі 1600,00 грн. є незаконним та вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 19Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України, який набрав чинності з 17.03.2022, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відповідно, дана норма передбачала, що строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293ЦК України продовжувалися на строк його дії воєнного стану. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2024 року у справі №756/10176/23. Тобто, виходячи з вищесказаного, якщо позовна давність спливає під час дії воєнного, надзвичайного стану, то останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану.

Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України був виключений з 04.09.2025.

Позовна давність у даній справі сплила під час дії воєнного стану та вважалася продовженою на строк дії п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, тобто до 04.09.2025, тому представник ТОВ «Діджи Фінанс» дотримався строків звернення до суду із зазначеним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку , що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4004381 від 26.05.2021 року підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 13487,50 грн.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

На підтвердження надання правової допомоги представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 05.05.2025, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , додаткову угоду № 563 від 31.07.2025 року до договору про надання правової допомоги від 05.05.2025, детальний опис робіт, виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої допомоги на суму 5000,00 грн.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, заперечення відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: вивчення матеріалів справи та складання позовної заяви зводяться до єдиної дії - підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги, а подання адвокатського запиту щодо надання інформації що містить банківську таємницю не було необхідним.

Судом також, враховано складність справи, витрачений адвокатом час, суд зазначає, що розмір пред`явлених ТОВ "Діджи Фінанс" до відшкодування витрат на надання йому правової допомоги є завищеним щодо іншої сторони спору.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, заяву відповідача, складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 1500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом ТОВ " Діджи Фінанс " сплачено 2422,40 грн. судового збору за подання позову.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, частка задоволених позовних вимог складає 31,18 %, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 755,30 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4004381 від 26.05.2021 року в розмірі 11600,00 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 755,30 грн. та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 1500,00 грн., а всього стягнути 13855 (тринадцять тисяч вісімсот пятдесят п`ять) гривні 30 копійок.

В іншій частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконстуктора І. Сікорського, 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення виготовлений 02.03.2026 року.

Суддя В.О.Музиченко