Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №670/636/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 670/636/25

Провадження № 22-ц/820/681/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Спірідонової Т.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,

секретар судового засідання - Дубова М.В.

за участю: представника апелянтки - Мушинської О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 670/636/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Мушинською Оксаною Володимирівною, на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2025 року, у складі судді Мусієнко М.Б., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Деражнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою та просила встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території російської федерації в м. Брянськ Брянської області та внести відповідний актовий запис реєстрації її смерті до відомостей Державного реєстру актів цивільного стану громадян і видати свідоцтво про її смерть.

В обґрунтування заяви зазначила, що заявниця ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 .

Періодично ОСОБА_3 виїжджала до російської федерації та проживала там деякий час. Під час перебування в Україні 16.04.2018 склала заповіт, яким заповіла житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_1 . У 2021 році ОСОБА_3 в черговий раз поїхала до російської федерації та не змогла повернутись після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Після 2022 року у зв`язку з початком збройної агресії проти України всі зв`язки повністю перервались з дочкою, друзями та знайомими з України. Відтоді жодних відомостей про ОСОБА_3 не було. Лише в червні 2025 року стало відомо, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території російської федерації в Брянській області в м.Брянськ. За фактом смерті ОСОБА_3 видано свідоцтво про смерть територіальним відділом ЗАГС м. Брянська, дата видачі 08.08.2023, запис акту про смерть №170239320000500938007. Копію свідоцтва про смерть матері заявниці, ОСОБА_1 , передали в липні 2025 року, проте отримати свідоцтво про смерть померлої матері ОСОБА_3 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану вона можливості не має.

Зазначає, що з прийняттям Закону України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року» з 27 грудня 2022 року (з дати повідомлення Виконавчого комітету СНД як депозитарія цієї Конвенції) зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до неї у відносинах з російською федерацією. Тому відділи державної реєстрації актів цивільного стану України не надають правову допомогу у вирішенні питання щодо витребування документів про реєстрацію актів цивільного стану компетентними органами російської федерації та не можуть видати свідоцтво про смерть встановленого законодавством України зразка.

Оскільки за заповітом, складеним ОСОБА_3 16.04.2018, спадкоємцями є заявниця (дочка заповідача) та внучка заповідача, які не звертались до нотаріуса із заявою про відкриття спадкової справи, то, відповідно, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , органами нотаріату в Україні не заводилася. ОСОБА_1 позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть її матері ОСОБА_3 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, через те, що факт її смерті відбувся на території російської федерації в момент проживання в країні, яка наразі є територією країни-агресора і вказаний юридичний факт в позасудовому порядку встановити неможливо.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції виходив з того, що у заявниці наявний оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , виданий компетентними органами на підставі законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, а тому відсутні підстави для встановлення факту смерті, яка підтверджена свідоцтвом про смерть, виданим 08.08.2023 територіальним відділом ЗАГС м. Брянська, запис акту про смерть №170239320000500938007.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник адвокат Мушинська О.В., просить скасувати рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про встановлення факту, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнення доводів апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що свідоцтво про смерть ОСОБА_3 немає необхідної юридичної сили на території України, в результаті чого заявниця позбавлена можливості отримати право на спадщину за заповітом щодо майна померлої. Суд безпідставно вказав, що ОСОБА_3 була громадянкою рф, оскільки отримала на її території свідоцтво про смерть, при цьому не враховано, що в матеріалах справи відсутні докази позбавлення ОСОБА_3 громадянства України.

Відтак свідоцтво про смерть видане 08.08.2023 територіальним відділом ЗАГС міста Брянська, запис акту про смерть №170239320000500938007, не дає можливості оформити спадкові права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, заявниця не має можливості здійснити апостиль цього документа. Також, вважає, що правові позиції Верховного Суду, на які посилається суд першої інстанції не є релевантними до цієї справи та не підлягають застосуванню.

Процесуальні дії апеляційного суду

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 05 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Представник апелянтки - адвокат Мушинська О.В. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала з підстав, наведених у ній.

Апелянтка ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 та Деражнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)та повідомлені належним чином про дату, час і місце слухання справи, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Від представника Деражнянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши представника апелянтки, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Мотивувальна частина

Встановлені фактичні обставини справи

Встановлено, ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 .

За заповітом, складеним ОСОБА_3 та посвідченим секретарем Женишковецької сільської ради Віньковецького району Хмельницької області 16.04.2018, зареєстрованого в реєстрі № 69, значиться, що ОСОБА_3 на випадок її смерті все майно де б воно не було і з чого б воно не склалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та присадибну земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , земельні частки (паї) згідно державних актів ЯГ №981051, ЯГ №981049, ЯГ №981073, ЯГ №981074, ЯГ №981151, ЯГ №981054, ЯГ № 998958, ЯГ №998957, ЯГ № 998960 заповіла ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , громадянка російської федерації, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на території російської федерації в м. Брянськ Брянської області. Свідоцтво про смерть видано територіальним відділом ЗАГС м. Брянська, 08.08.2023, запис акту про смерть № 170239320000500938007.

Відповідно до відповіді приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарської Л.А., інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) стосовно ОСОБА_3 та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) про складені заповіти, укладені спадкові договори ОСОБА_3 , спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не заводилась, заповіт, посвідчений 16.04.2018 (номер в реєстрі нотаріальних дій 69), є чинним.

Листом від 20.08.2025 № 354/31.6-47 Деражнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовив заявниці у здійсненні повторної реєстрації смерті ОСОБА_3 та видачі свідоцтва про смерть з тих підстав, що у ОСОБА_1 уже наявне свідоцтво про смерть, складене компетентним органом іноземної держави.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами 1, 2, 7 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; 12) розкриття професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках.

Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії абоодержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Ці правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.

Відтак, чинне цивільне процесуальне законодавство України передбачає випадки звернення до суду, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) може видати свідоцтво про смерть, а саме:

- встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦС факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку чи надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Відповідно до статті 22 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною 1 статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Аналогічно регламентовано зазначене питання у пункті 7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами-членами СНД (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року (далі - Закон № 2783-IX).

Закон № 2783-IX передбачає зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м.Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з рф та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР (стаття 2).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Про деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Відповідно до статті 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов`язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.

Стаття 25 Закону України «Про міжнародні договори України» містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов`язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської конвенції у відносинах з рф та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року.

З дати зупинення дії Мінської конвенції, зокрема, до документів, виданих на території рф і Білорусі, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем.

Із матеріалів справи вбачається, що факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 на території російської федерації Брянської області, м.Брянськ зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави.

Відділ запису актів громадянського стану Советського району м. Брянськ Брянської області російської федерації склав актовий запис про смерть громадянки російської федерації ОСОБА_3 05 серпня 2023 року за № 170239320000500938007, та видав про це відповідне свідоцтво серії НОМЕР_2 , оригінал якого є у заявниці.

Заявниця просить встановити факт смерті її матері ОСОБА_3 на території російської федерації, посилаючись на те, що свідоцтво про смерть, видане компетентними органами реєстрації актів цивільного стану російської федерації, не може бути використаним для реєстрації смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану України. Зазначає, що відсутня інша можливість отримати свідоцтво про смерть матері, видане на території України, та, як наслідок, реалізувати свої спадкові права щодо майна померлої.

Суд першої інстанції, врахувавши, що факт смерті ОСОБА_3 підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим компетентними органами відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої настала смерть, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту смерті в судовому порядку, оскільки смерть ОСОБА_3 вже підтверджена відповідним свідоцтвом про смерть.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 серпня 2024 року у справі № 643/8133/23, від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24, від 02 липня 2025 року у справі № 186/227/24, від 15 липня 2025 року у справі №307/3991/23, від 23 грудня 2025 у справі №165/894/25.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, встановивши що свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла мати заявниці, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_3 ..

Висновки суду апеляційної інстанції

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Мушинською Оксаною Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 березня 2026 року.

Судді: Т.В. Спірідонова

Р.С. Гринчук

А.М. Костенко