Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №444/5235/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/5235/25 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р. Й.

Провадження № 22-ц/811/110/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Підлужного В.І.;

заявниці ОСОБА_1

та її представниці – адвоката Загвойської О.В.;

адвоката Козоріз О.О. - представниці ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Козоріз Оксани Олегівни, представниці ОСОБА_2 , на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2025 року ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернулася до суду із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис строком на 6 місяців, яким вжити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та заборонити йому перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява обґрунтовувалася тим, що заявниця з 17.07.2017 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 та разом з трьома неповнолітніми синами проживають за згаданою вище адресою. Зазначалося, що заявниця звертається в інтересах своїх дітей, оскільки вони є постраждалими, так як зазнали домашнього насильства та стали очевидцями такого насильства відносно їх матері.

Стверджувалося, що ОСОБА_2 вчиняє насильство щодо неї та її дітей протягом тривалого часу, не зважає на заходи вжиті поліцією. Незважаючи на те, що така протиправна поведінка є вкрай травмуючою для дітей, він не збирається її змінювати. Його агресія щоразу посилюється, а це негативно відображається на духовному добробуті заявниці та спричиняє в неї та дітей емоційну невпевненість, почуття нездатності захистити себе і дітей.

Зазначалося, що оскільки ОСОБА_2 не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявниці виникає необхідність застосування такого обмежувального припису (а.с. 1-4).

Оскаржуваним рішенням заяву ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалено видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на строк шість місяців, яким визначено наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонено йому перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Строк обмежувального припису 6 (шість) місяців, тобто до 23.06.2026 року.

Ухвалено про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також Львівську міську раду Львівської області (а.с. 75-79).

Дане рішення оскаржила представниця ОСОБА_2 .

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що «одноразове притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства п`ять років тому та винесення тимчасових заборонних приписів, які оскаржуються ОСОБА_2 не свідчить про факти вчинення останнім домашнього насильства щодо дружини та дітей, тим більше систематичного».

Щодо долучених відеозаписів зазначає, що заявницею подано лише два відео, на яких зафіксовано розмову ОСОБА_2 з членами сім`ї на підвищених тонах. Водночас погроз чи нецензурної лексики такі записи не містять та з цих аудіозаписів не можливо встановити їх автентичність, відсутність ознак монтажу, а також ідентифікувати голоси осіб, які брали участь у розмові, зазначені аудіозаписи не містять жодних ідентифікаційних ознак, які б дозволяли встановити дату, час, місце її створення чи обставини, за яких вони були зроблені. З огляду на зазначене, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства відносно дружини та дітей.

Зазначає, що наявність між подружжям конфліктів на побутовому чи майновому ґрунті свідчить про сімейний спір, але не доводить факту домашнього насильства.

Крім того, вважає що суд застосував максимальний строк обмежувального припису, без належного обґрунтування такої необхідності, що призвело до істотного обмеження прав батька щодо трьох неповнолітніх дітей (а.с. 82-90).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представниці апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони заявниці ОСОБА_1 та її представниці, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4);

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Обмежувальний припис має превентивний, а не каральний характер. Його застосування не є формою покарання за минулі дії, а спрямоване на недопущення повторного вчинення домашнього насильства та забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», підставою для застосування обмежувального припису є оцінка ризиків продовження або повторного вчинення домашнього насильства. Закон не ставить можливість його застосування в залежність від кількості фактів притягнення до адміністративної чи іншої відповідальності.

Факт притягнення апелянта у 2020 році до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП сам по собі підтверджує наявність насильницької поведінки у минулому та має істотне значення для оцінки ризиків. Це є юридично встановленим фактом вчинення домашнього насильства, який підлягає врахуванню судом при вирішенні питання щодо необхідності захисту постраждалої особи.

Доводи апеляційної скарги про віддаленість у часі зазначеного правопорушення не спростовує його значення, оскільки оцінка ризиків здійснюється з урахуванням усієї сукупності обставин, включаючи попередні факти насильства, характер поведінки кривдника та рівень загрози для постраждалої особи. Закон не містить положень, які б виключали можливість врахування раніше встановлених фактів насильства лише з підстави спливу певного часу.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про відсутність систематичності не можуть прийматися до увагим, оскільки застосування обмежувального припису обумовлюється оцінкою ризиків для постраждалої особи, а не арифметичним підрахунком випадків притягнення до відповідальності.

Оскарження термінового заборонного припису є реалізацією права особи на судовий захист, однак саме по собі не свідчить про його протиправність. До вирішення спору по суті припис залишається чинним та підлягає виконанню.

Частиною 9 статті 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» прямо передбачено, що оскарження термінового заборонного припису (ТЗП) не зупиняє його дію.

Рішення поліцейського про винесення ТЗП ґрунтується на оцінці ризиків, яка фіксує фактори небезпеки (ймовірність тяжких наслідків, у т.ч. – і летальних), за результатом якої і приймається рішення про застосування заходів, які передбачені ст. 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Застосування ТЗП підтверджує, що на момент його винесення поліція оцінювала ризики заподіяння шкоди постраждалим, як високі, а тому ТЗП є належним доказом наявності реального ризику та правомірно оцінений судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами.

У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 надано визначення конфлікту і в чому його різниця від домашнього насильства: “Домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту”.

Конфлікт може існувати тоді, коли чоловік та дружина мають рівні сили, можливості або коли відсутня шкода. В насильстві ж завжди є сильніша та слабша сторона. Насильство відрізняється від конфлікту тим, що потерпіла особа часто “менша” за кривдника в тій чи іншій ситуації.

Заявниця на даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у зв`язку з чим об`єктивно позбавлена можливості здійснювати трудову діяльність та отримувати самостійний дохід. Вона здійснює постійний догляд за трьома малолітніми дітьми, що потребує її безперервної фізичної присутності, часу та уваги. За таких обставин заявниця перебуває у повній матеріальній залежності від апелянта, що використовується апелянтом в якості інструмента психологічного тиску з метою встановлення контролю та домінування над заявницею, що виходить далеко за межі звичайного сімейного конфлікту чи побутових непорозумінь. Фактично йдеться про психологічне насильство, що проявляється у свідомому створенні нестерпної моральної атмосфери, підриві її впевненості у власній безпеці та стабільності життєвих умов.

Крім того, малолітні діти неодноразово ставали безпосередніми свідками вчинення насильства щодо матері. Перебування дітей у ситуації постійної напруги та страху негативно впливає на їхній психоемоційний стан та розвиток. Наявність фактів насильства підтверджується винесеними терміновими заборонними приписами, складеними протоколами про вчинення адміністративного правопорушення, а також рапортом працівників поліції, в якому зафіксовано, що саме малолітня дитина здійснила виклик поліції з метою припинення протиправних дій.

Таким чином, сукупність наведених обставин свідчить про систематичний характер психологічного насильства, використання фінансової залежності заявниці, як засобу впливу та створення реальної загрози її психічному здоров`ю і безпеці дітей, а тому доводи апеляційної скарги про нібито просто «неприязні стосунки між сторонами» також до уваги прийматися не можуть.

Як вже зазначалося вище, обмежувальний припис не є видом покарання, не має карального характеру та не спрямований на притягнення особи до відповідальності. Його застосування є превентивним заходом, метою якого є забезпечення безпеки постраждалої особи та недопущення повторного вчинення домашнього насильства.

Крім того, обмежувальний припис має тимчасовий характер. У даній справі його застосовано строком на шість місяців, отже він не створює постійних або незворотних правових наслідків для апелянта.

Зазначений припис не вирішує питання позбавлення чи обмеження батьківських прав по суті та не є способом визначення місця проживання дітей або порядку їх виховання. Він не підміняє собою розгляд відповідних вимог у позовному провадженні. Апелянт не позбавлений права звернутися до суду із такими вимогами .

Таким чином, обмежувальний припис не позбавляє апелянта статусу батька та не вирішує спір щодо батьківських прав, а лише тимчасово встановлює певні обмеження, обумовлені необхідністю забезпечення безпеки постраждалих осіб.

Застосований захід відповідає принципу пропорційності, оскільки втручання у право на сімейне життя здійснено на підставі закону, переслідує легітимну мету — захист прав, свобод і безпеки постраждалих осіб — та є необхідним у демократичному суспільстві. Обсяг обмежень є співмірним установленим ризикам і не виходить за межі, необхідні для досягнення превентивної мети.

Відтак, доводи апеляційної скарги про «значне втручання у сімейне життя», як такі, що не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, також не можуть прийматися до уваги.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 ) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 02 березня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.