Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №347/386/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/386/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м. Косів

Cуддя Косівського районного суду Івано-Франківської області Кіцула Ю. С., з участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, що надійшли від Косівського районного відділу поліції ГУНП України в Івано-Франківській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , не працює

за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

в с т а н о в и л а:

До Косівського районного суду Івано-Франківської області надійшли адмінматеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Так, щодо ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 738349 від 08.02.2026 року, згідно з яким 08.02.2026 року, близько 09:50 год., гр. ОСОБА_1 перебуваючи за місцем проживання, вчинив словесний конфлікт із сином ОСОБА_2 , під час якого нецензурно виражався та виганяв з будинку, вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненому правопорушенні заперечив повністю, вказавши, що того дня мала місце звичайна побутова сварка з сином. Своєму сину ОСОБА_1 не завдавав ні фізичного насильства, ані психологічного. 08.02.2026 року він не впускав сина до свого будинку, де ОСОБА_2 не зареєстрований, з причини того, що останній постійно вчиняє з ним сварки у його ж будинку. В той день, син перебував під дією наркотичних речовин, та погрожував йому і його дружині фізичною розправою. Побоюючись за своє життя, ОСОБА_1 просто зачинив двері, та не впускав його до житла. Син же проживає і зареєстрований у своєму житловому будинку, який розташований на одному будинковолодінні з його житловим будинком. Коли працівники поліції приїхали на місце події, він їм пояснював ситуацію, що склалася між ним та його сином, і про те, що нецензурної лайки в сторону сина не вживав. Також ОСОБА_1 зазначив, що йог осин неодноразово притягувався і до адміністративної, і до кримінальної відповідальності.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП України з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, крім іншого, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу №524/5741/16-а зауважив, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Так, ОСОБА_1 ставиться у вину вчинення домашнього насильства психологічного характеру.

За змістом диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП об`єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Так, відповідно до п. 3 ч. 1 Закону № 2229-VIII, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.

Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.

Відповідно до диспозиції ст.173-2 КУпАП вбачається, що адміністративна відповідальність настає тільки у випадку, якщо за вчинення насильства в сім`ї, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, коли була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Суд звертає увагу на те, що обов`язок довести завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого покладається на посадову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, встановлення обставин, які зазначені у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» повинно бути здійснено у встановленому законом порядку та узгоджуватись із правовою кваліфікацією відповідного правопорушення.

У матеріалах справи відсутні будь які докази про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру щодо свого сина. Окрім письмових поснень ОСОБА_2 , в жодних інших доказах не міститься інформації, про нецензурні висловлювання, погрози застосування чи застосування фізичної сили ОСОБА_1 . Так, з відеозаписів з нагрудної камери працівників поліції (а.с.10) вбачається, що на подвір`ї за місцем свого проживання ОСОБА_1 при спілкуванні з працівниками поліції повністю заперечує факт вчинення домашнього насильства щодо свого сина. При цьому, і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не заперечують, що між ними часто виникають словесні конфлікти. Свідок події – дружина ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 ствердила, що між ними часто мають місце побутові сварки через складні характери батька та сина. Проте, того дня ОСОБА_1 не застосовував щодо ОСОБА_2 лайливу лексику чи фізичну силу. Окрім того, відмовилася давати письмові поснення.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Підсумовуючи викладене, враховуючи докази по справі, всебічно, повно і об`єктивно дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, суддя вважає, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 738349 від 08.02.2026 року, не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 - складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому, оцінивши надані суду докази, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 247, 251, 252, 280, 283, 284 КУпАП, суддя, -

п о с т а н о в и л а :

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст.173-2 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду.

Суддя Ю. С. Кіцула