Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №213/5403/25 — Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/5403/25

Номер провадження 2/213/234/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Алексєєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Довгої А. В., Бабейкіної Н.О.,

за участі представника відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , інтереси якої представляє ОСОБА_3 , до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича внаслідок нещасного випадку на виробництві,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Представник позивача звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 є рідною дочкою ОСОБА_4 , який перебуваючи на посаді вантажника, зайнятого на роботах з сировиною, піском та паливом в агломераційному цеху АТ «ПІВДГЗК», 16 квітня 2016 року о 13 годині 10 хвилин під час виконання своїх трудових обов`язків у результаті нещасного випадку на виробництві помер внаслідок механічної асфіксії від заповнення просвітку дихальних шляхів сипучими масами. Таким чином, внаслідок нещасного випадку через недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки та/або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки на АТ «ПІВДГЗК» (устаткування для чорної та кольорової металургії - тарілчастий живильник ТП-106, 1954 року випуску), позивач втратила свого батька. Вважає, що відповідач не створив безпечні та нешкідливі умови праці, нещасний випадок, що стався із батьком позивача, визнано таким, що пов`язаний із виробництвом, що свідчить про наявність вини відповідача та правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої смертю близького родича. Внаслідок смерті батька позивачу завдано глибоких моральних страждань. На момент смерті батька позивачу було лише 11 років, вона його дуже любила і поважала. Смерть батька призвела до того, що позивач постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про його смерть не залишають її навіть до теперешнього часу. Втрата є такою, що не може бути відновлена, а тому її душевні страждання будуть тривати і надалі. Вважає, що з боку відповідача повинна бути відшкодована позивачу моральна шкода у розмірі 725 000,00 грн без урахування податків, зборів та інших платежів.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача подав відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнає. Зазначає, що 31 жовтня 2016 року між відповідачем та матір`ю позивача ОСОБА_5 , яка діяла від свого імені та від імені своїх малолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , укладено угоду про виплату компенсації втрат немайнового характеру. Згідно п.3 вказаної угоди страждання, які перенесені ОСОБА_5 та її малолітніми дітьми до моменту підписання цієї Угоди та які можуть бути перенесені у майбутньому у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 на виробництві чоловіка/батька - ОСОБА_4 , будуть повністю компенсовані у випадку виплати комбінатом компенсації в розмірі 124 223,60 грн, у тому числі ОСОБА_2 в розмірі 37 267,08 грн. Уклавши угоду та одержавши від комбінату компенсацію, зазначену в п. 3 Угоди, ОСОБА_5 гарантує надалі не пред`являти будь-яких вимог до комбінату або до його посадових осіб у судовому або позасудовому порядку, що випливають або пов`язані з фактом загибелі ОСОБА_4 на виробництві. Вказану угоду про виплату компенсації втрат немайнового характеру від 31 жовтня 2026 року в судовому порядку недійсною не визнано. Крім того, відповідачем, протягом 2016-2023 років родині загиблого надавалась й матеріальна допомога. Так, відповідно до довідки про надання матеріальної допомоги та/або інших послуг родині загиблого працівника ОСОБА_4 від 04 листопада 2025 року №419 АТ «ПІВДГЗК» надавалась, зокрема, матеріальна допомога на оздоровлення, лікування дітей, на супровід дітей до санаторію, облаштування місця захоронення, на побутові витрати тощо. Також посилається на відсутність винних дій відповідача у настанні смерті батька позивача та недоведеність наявності у позивача моральних страждань у зв`язку зі смертю брата, не погоджується із заявленим позивачем розміром моральної шкоди. Просить відмовити у задоволенні позову.

Стислий виклад позиції позивача у відповіді на відзив.

Представником позивача подано відповідь на відзив, згідно з якою позивач вважає, що вказана представником відповідача угода про виплату компенсації втрат немайнового характеру від 31 жовтня 2016 року, що була підписана з дружиною померлого - ОСОБА_5 , є нікчемним правочином та її наявність не перешкоджає задоволенню позову. Положення вищевказаної Угоди не містять інформації про відшкодування саме моральної шкоди, її зміст не відповідає матеріалам справи, відсутні відомості які не оспорюються сторонами (дата складення та затвердження Акту форми Н-1, Н-5), що дає можливість визначити, що дана Угода фактично зводиться до єдиного завдання, визначеного у п. 5 цієї Угоди, а саме - обмеження можливості дружини померлого та її дітей пред`являти будь-які вимоги до АТ «Південний ГЗК» у судовому порядку та мати не заборонені законом цивільні права (право на компенсацію спричиненої моральної шкоди), що вказує на нікчемність цього правочину та підтверджує, що він не створює жодних юридичних наслідків

Стислий виклад заперечень відповідача на відповідь на відзив.

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, вказує, що укладення 31 жовтня 2016 року між відповідачем та ОСОБА_5 (як законного представника позивача) угоди про виплату компенсації втрат немайнового характеру є реалізацією прав сторін саме на досудове врегулювання спору, результатом якої стала реалізація зокрема, позивачем, наданого їй ст.ст.23, 1168 ЦК України, права на відшкодування моральної шкоди, завданої їй загибеллю батька - ОСОБА_4 . Позивач зазначаючи що угода не містить в собі інформації про відшкодування моральної шкоди, суперечить своїй позиції, викладеній у позовній заяві. Так, обґрунтовуючи спричинення моральної шкоди, вона посилається на визначення наведене в п.п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4, а саме: під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, тобто саме такі втрати, які були відшкодовані позивачеві та його близьким на умовах вказаної вище угоди.

Процесуальні дії у справі.

30 жовтня 2025 року позовна заява надійшла до суду.

03 листопада 2025 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.

Заяви, клопотання.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Пояснення у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Згідно з актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 13 червня 2016 року смерть ОСОБА_4 наступила внаслідок механічної асфіксії від заповнення просвітку дихальних шляхів сипучими масами.

Відповідно до пункту 3 акту за формою Н-5 нещасний випадок, внаслідок якого помер ОСОБА_4 , стався за таких обставин:

«16 квітня 2016 року о 06 годині 45 хвилин майстер з підготовки сировини і відвантаження агломерату технологічної зміни аглофабрики з підготовки сировини і відвантаження агломерату ОСОБА_7 в кімнаті зміно-зустрічних зборів, довів інформацію про роботу цеху, фабрики, дільниці, попередньої зміни та інформацію з охорони праці, потім видав письмовий наряд зміні та провів інструктаж з його безпечного виконання. Наряд отримали 27 працівників, у тому числі:

- бригада вантажників зайнятих на роботах із сировиною, піском і паливом в складі ОСОБА_8 (бригадир), ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - на прибирання естакад розвантаження сировини;

- дозувальники шихти ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - на ведення технологічного процесу і обслуговування технологічного устаткування;

- слюсар-ремонтник ОСОБА_13 - на обслуговування механічного устаткування шихтового відділення;

- оператор пульта управління ОСОБА_14 - на ведення вхідного контролю і обслуговування пульта управління потоками;

- машиніст конвеєра ОСОБА_15 - на експлуатацію та прибирання конвеєрів № № 37, 39, 40, 41, автостел;

- електрослюсар черговий та з ремонту устаткування ОСОБА_16 - на обслуговування електрообладнання устаткування шихтового віддлення.

По проведенню зміно-зустрічних зборів о 07 годині 00 хвилин технологічний персонал зміни пішов на свої робочі місця для прийому зміни, огляду закріпленого за ним обладнання та виконання робіт.

ОСОБА_4 з бригадою вантажників пішов за інструментом і приступив до виконання наряду. По закінченню робіт з прибирання рудної естакади ОСОБА_4 з вантажниками пішов в побутове приміщення.

Старшим майстром аглофабрики ОСОБА_17 в книзі завдань майстрам аглофабрики було записано завдання на пробивання вікна і осаджування бункера тарілчастого живильника ПІ-106, тому після прийому зміни та обслуговування устаткування об 11 годині 00 хвилин майстер зміни ОСОБА_7 викликав дозувальника ОСОБА_11 і слюсаря-ремонтника ОСОБА_13 та видав письмовий наряд на шурування бункеру тарілчастого живильника ТП-106 і провів їм інструктаж по безпечному виконанню робіт. Електрична схема тарілчастого живильника ТП-106 була розібрана 15.04.2016 о 06 годині 30 хвилин, та на момент виконання робіт по шуруванню бункера ТП-106 знаходилася на дошці незакінчених ремонтів. Після чого робітники разом з майстром зміни ОСОБА_7 оглянувши робоче місце приступили до виконання робіт, а ОСОБА_7 пішов робити обхід інших робочих місць.

Приблизно об 11 годині 30 хвилин майстер зміни ОСОБА_7 , перебуваючи на шуровочному майданчику, побачив біля ТП-106 просип концентрату, яка утворилася після пробиття вікна, тому для його прибирання вирішив задіяти вантажників сировини. Піднявшись до диспетчерської, ОСОБА_7 , по телефону дав команду бригадиру вантажників ОСОБА_8 , виділити після обіду для виконання цих робіт одного вантажника. Через декілька хвилин ОСОБА_8 по телефону повідомив ОСОБА_7 , що прийде вантажник ОСОБА_4 і той записав його прізвище у книгу нарядів. Після чого ОСОБА_7 пішов оглядати як виконуються роботи по шуруванню бункера, та оглянув інші робочі місця.

Приблизно о 12 годині 30 хвилин ОСОБА_7 повернувся до диспетчерської. Там через оператора пульта управління ОСОБА_14 бригадир складу агломерату ОСОБА_18 повідомив майстра зміни ОСОБА_7 , що на завантаження поставили 10 аглохоперів, а агломерату марки АЗ залишилося мало, тому на складі необхідна його присутність, щоб не відвантажити брак. ОСОБА_7 , сказав оператору ОСОБА_14 , що він пішов на склад агломерату, а коли прийде вантажник ОСОБА_4 нехай його почекає для видачі наряду на виконання робіт.

Приблизно о 13 годині 00 хвилин в диспетчерську прийшов вантажник ОСОБА_4 і ОСОБА_14 сказала, що майстер зміни пішов на склад агломерату, його необхідно почекати для отримання наряду. ОСОБА_4 запитав у оператора, яку роботу необхідно буде виконувати, на що ОСОБА_14 йому відповіла, що ОСОБА_11 і ОСОБА_13 пробивають шуровочне вікно, а коли повернеться зі складу агломерату майстер зміни, він скаже що робити далі. ОСОБА_4 виходячи з диспетчерської сказав, що почекає майстра зміни в коридорі.

Приблизно о 13 годині 00 хвилин дозувальник ОСОБА_11 і слюсар-ремонтник ОСОБА_13 пробили шуровочне вікно, після чого ОСОБА_11 пішов подивитися залишок матеріалу в бункері ТП-106, а ОСОБА_13 вирішив в цей час піти в майстерню на обід.

Прямуючи в майстерню по шуровочному майданчику слюсар-ремонтник ОСОБА_13 , зустрів вантажника ОСОБА_4 і на його запитання, яку роботу виконувати, відповів, що після обіду будемо продовжувати шурувати бункер ГІГ 106. Після цього ОСОБА_13 пішов в майстерню, а ОСОБА_4 направився далі.

Дозувальник ОСОБА_11 , піднявся на позначку + 12,0 м (верх шихтового відділення), підійшов до конвеєру №40 завантажувального бункера ТП-106, побачив як через шуровочне вікно в бункер ТП-106 проникла людина. Впізнавши в ньому вантажника ОСОБА_4 , ОСОБА_11 крикнув йому: « ОСОБА_19 , не лізь, може обрушитися». В цю мить глиба концентрату обрушилася і засипала ОСОБА_4

«…»

О 14 годині 04 хвилини прибулими на місце нещасного випадку бійцями Державного воєнізованого гірничорятувального загону та робітниками комбінату були організовані роботи з визволення засипаного концентратом вантажника ОСОБА_4 .

Після спроби відкопати потерпілого керівництвом аглоцеху було прийняте рішення вирізати частину телескопу бункеру за допомогою газоелектрозварки для випуску концентрату і визволення потерпілого. Після зрізання частини телескопу, концентрат було випущено, разом з ним вилучено тіло ОСОБА_4 .

О 16 годині 10 хвилин фельдшером здоровпункту аглоцеху ОСОБА_20 та фельдшером Державного воєнізованого гірничорятувального загону ОСОБА_21 була констатована смерть ОСОБА_4 ».

Відповідно до п. 4 акту за формою Н-5 основною причиною нещасного випадку є: невиконання вимог інструкції з охорони праці. Порушення вимог п.7.4 Розділу 7 Стандарту підприємства з охорони праці; вимог п. 2.12 Загальної інструкції з охорони праці № ОТ 04 01. Супутніми причинами нещасного випадку є невиконання посадових обов`язків (п. 2.22 «Посадової інструкції майстра з підготовки сировини і відвантаження агломерату аглофабрики №3 агломераційного цеху») та невиконання вимог Інструкції з охорони праці (ч.1 п. 1.9 Інструкції з охорони праці № ОТ 04 08).

Згідно з п. 6 акту за формою Н-5 комісія дійшла висновку, що нещасний випадок з ОСОБА_4 визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, і на нього складається акт за формою Н-1.

Особами, дії або бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку визнано: ОСОБА_4 , який зайшов в ідентифікований замкнутий простір до отримання наряду-допуску і забезпечення всіх заходів, що забезпечують безпечне виконання робіт, та знаходився не на своєму робочому місці без завдання адміністрації (без отримання наряду); майстра ОСОБА_7 , який здійснив недостатній контроль за дотриманням підлеглим персоналом правил і норм охорони праці; дозувальника шихти ОСОБА_11 , який не подбав про безпеку оточуючих під час виконання робіт, залишивши відкритим шуровочне вікно.

Акт про нещасний випадок за формою Н-1 від 13 червня 2016 року містить відомості про обставини нещасного випадку та осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, аналогічні відомостям з акту за формою Н-5.

Пунктом 8 акту за формою Н-1 визначено, що до настання нещасного випадку з ОСОБА_4 призвела експлуатація устаткування для чорної та кольорової металургії - тарілчастого живильника ТП-106, 1954 року випуску.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_4 , перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, помер внаслідок нещасного випадку на виробництві.

31 жовтня 2016 року між відповідачем та ОСОБА_5 , яка діє від свого ім`я та, як законний представник малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено Угоду про виплату компенсації втрат немайнового характеру.

Згідно п.3 вказаної Угоди ОСОБА_5 , всебічно оцінівши характер і ступінь страждань, які перенесені нею та її малолітніми дітьми до моменту підписання цієї Угоди та які можуть бути перенесені в майбутньому у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 на виробництві чоловіка/батька - ОСОБА_4 , вважає, що зазначені страждання будуть повністю компенсовані у випадку виплати комбінатом компенсації в розмірі 124223,60 грн (включаючи податок на доходи фізичних осіб і військовий збір), в тому числі: ОСОБА_5 - в розмірі 49689,44 грн (включаючи ПДФО у сумі 8944,10 грн і військовий збір у сумі 745,34 грн); ОСОБА_6 - в розмірі 37267,08 (включаючи ПДФО у сумі 6708,07 грн і військовий збір у сумі 559,01 грн); ОСОБА_2 - в розміі 37267,08 грн (включаючи ПДФО у сумі 6708,07 грн і військовий збір у сумі 559,01 грн).

Компенсація виплачується комбінатом шляхом перерахування грошових коштів на поточний (картковий) рахунок ОСОБА_5 або через касу відділення АТ «УКРСИББАНК» протягом 10 календарних днів з моменту підписання цієюї угоди (п.4 Угоди).

Пунктом 5 Угоди передбачено, що уклавши цю Угоду та одержавши від комбінату компенсацію, зазначену в п.3 цієї Угоди, ОСОБА_5 гарантує надалі не пред`являти будь-яких вимог до комбінату або до його посадових осіб у судовому або позасудовому порядку, що випливають або пов`язані з фактом гибелі 16 квітня 2016 року ОСОБА_4 на виробництві.

Відповідач 02 квітня 2016 року перерахував кошти у розмірі 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_5 , що підтверджується копією списка перерахування в банк відшкодування моральної шкоди від 01 листопада 2016 року, випискою за особовим рахунок ПівдГЗК, копіями платіжних доручень.

У період з квітня 2016 року по серпень 2023 року включно відповідачем надавалася матеріальна допомога ОСОБА_5 та ОСОБА_22 , а також надано кошти на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 .

Позивачу завдано моральну шкоду, оскільки вона втратила свого батька у малолітньому віці, залишилась без його підтримки, що призвело до виникнення в неї душевного потрясіння, переживання та страждань.

Зміст спірних правовідносин.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155, ратифікованою Україною законом №3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ч.2 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Згідно з ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Проте умови виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди визначені у статті 1167 ЦК України.

Таким чином, вирішення питання про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України.

Такого правового висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19).

За своєю суттю зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання з компенсації моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки (постанова Верховного Суду від 13 липня 2023 року в справі № 203/2786/17 (провадження № 61-3193св23).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Висновок суду.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті зазначених норм права, судом встановлено, що позивачем доведено, що смерть ОСОБА_4 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, настала внаслідок порушення працівниками відповідача законодавства про охорону праці.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частина 1 статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Пунктом 1 частини 2 статті 1167 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди, завданою, зокрема, смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини юридичної особи.

Судом встановлено, що смерть ОСОБА_4 настала під час виконання робіт з підвищеною небезпекою.

Так, згідно з п.8 акта за формою Н-1 до настання нещасного випадку з ОСОБА_4 призвела експлуатація устаткування для чорної та кольорової металургії - тарілчастого живильника ТП-106, 1954 року випуску.

Таким чином, відповідач як промислове підприємство, діяльність якого пов`язана з підвищеною небезпекою, зобов`язаний відповідати за шкоду, завдану смертю працівника.

Обов`язок роботодавця відшкодувати шкоду, завдану у зв`язку зі смертю його працівника при виконанні ним трудових обов`язків внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, витікає із вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України, ч.2 ст. 1167, ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України.

Частиною 5 статті 1187 ЦК України передбачені випадки, коли особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за завдану шкоду.

Представником відповідача наявність таких підстав не доведено, матеріали справи не містять відомості про те, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З огляду на викладене суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність вини підприємства у настанні смерті ОСОБА_4 , оскільки відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від вини юридичної особи. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 13 липня 2023 року в справі № 203/2786/17.

Таким чином, позивачем доведено наявність передбачених ст. 1167 ЦК України умов виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю на підставі частини 2 статті 1168 ЦК України.

Отже, частиною 2 ст. 1168 ЦК України визначено перелік суб`єктів, які мають право на компенсацію моральної шкоди, завданою смертю фізичної особи.

Як дочка померлого ОСОБА_4 позивач належить до кола таких суб`єктів.

Смерть рідної людини - це невідновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Доводи представника відповідача про недоведеність факту моральної шкоди суд відхиляє, оскільки сам факт втрати близької людини веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Що стосується посилань представника відповідача на п.5 Угоди про виплату компенсації втрат немайнового характеру, згідно з яким позивач не має право на звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зазначені норми права свідчать про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу способами, які не заборонені законом, перелік яких не є вичерпним.

Наведені положення свідчать про те, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Право на звернення до суду за захистом своїх прав є конституційно гарантованим, а відтак ніхто не може бути позбавлений чи обмежений у праві на судовий захист.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Приймаючи рішення про стягнення моральної шкоди суд враховує характер і обсяг душевних страждань позивача, зокрема те, що вона у віці 10 років понесла невідворотну втрату рідної людини, смерть батька спричинила їй тяжкі душевні та психологічні страждання, вона була позбавлена батьківської любові, підтримки, турботи та належного вихованя, було порушено її нормальний спосіб життя, що потребував докладання додаткових зусиль для організації життя і побуту.

Разом із тим, суд враховує факт часткового відшкодування відповідачем моральної шкоди у розмірі 37 267,08 грн, що підлягає врахуванню при визначенні остаточного розміру грошової компенсації.

Виходячи з цих обставин, суд, беручи до уваги конкретні обставини по справі, невідворотність, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, вважає, що справедливою компенсацією перенесених позивачем моральних страждань, пов`язаних із втратою близької людини та зміною звичного ритму життя, буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що вона зазнала у зв`язку зі смертю батька.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Щодо заперечень відповідача в частині стягнення моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Суд враховує, що у практиці Верховного Суду відсутня єдність щодо необхідності вказувати суду в резолютивній частині судового рішення про утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів, а також уніфікований підхід щодо функцій податкового агента під час виконання рішення суду про стягнення сум на користь фізичних осіб.

Аналіз судової практики свідчить, що Верховний Суд у складі всіх колегій та палат і при вирішенні справ різних юрисдикцій викладають резолютивну частину судових рішень як із вказівкою про утримання (без утримання) податків й інших обов`язкових платежів, так і без такої вказівки, а також вказують на протиправність такої вказівки.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.

Тому суд відхиляє доводи представника відповідача і, частково задовольняючи вимоги про стягнення зазначених сум на користь позивача, визначає такі суми без утримання податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони. У зв`язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 19, 79-81, 89,141, 247 ч.2, 258, 263-265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 , інтереси якої представляє ОСОБА_3 , до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 (п`ятдсот тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходу фізичних осіб.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_3, адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50026.

Дата складення повного судового рішення - 02 березня 2026 року.

Суддя О.В. Алексєєв