Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №308/2703/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2703/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання – Вереш А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк», ОСОБА_2 , про захист прав споживачів та відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до АТ «Комерційний інвестиційний банк», ОСОБА_2 , про захист прав споживачів та відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимоги зазначає, що 01.03.2024 у Свалявському відділенні АТ «Комінвестбанк» між ним та банком було укладено договір банківського вкладу (депозиту) №90.09.000000292 на суму 45000 грн. з начальницею відділення ОСОБА_2 під 16,20% річних, з щомісячною виплатою відсотків до 28.02.2025 року. Позивач відсотки до 05.12.2024 року отримував вчасно, щомісячно, однак з 06.12.2024 по 05.01.2025 рік у АТ «Комінвестбанк» введено тимчасову адміністрацію, оскільки банк перебував на стадії банкрутства.

У зв`язку з тим, що за грудень 2024 та січень 2025 року позивач не отримав свої відсотки за договором банківського вкладу, то просить стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати у сумі 1170 грн. та 3% річних в сумі 5, 29 грн., що разом складає 1175, 29 грн.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.10.2025 року відкрито провадження по справі.

27.11.2025 року подано відзив на позовну заяву, згідно з яким представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю. Заперечуючи щодо позову, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем по справі та до її повноважень не належить вирішення спорів, що виникають з договірних правовідносин між банком та клієнтом банку. Крім цього, оскільки у банку введено тимчасову адміністрацію, то відповідно до вимог закону, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задоволити.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, в тому числі й шляхом повідомлення на офіційному веб сайті судової влади.

ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про час і місце розгляду справи була повідомлена своєчасно і належним чином, в тому числі і через сайт судової влади України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Встановлено, що 01.03.2024 у Свалявському відділенні АТ «Комінвестбанк» між позивачем та банком було укладено договір банківського вкладу (депозиту) №90.09.000000292 на суму 45000 грн. з начальницею відділення ОСОБА_2 під 16,20% річних, з щомісячною виплатою відсотків до 28.02.2025 року.

Встановлено, що позивач відсотки до 05.12.2024 року отримував вчасно, щомісячно, однак з 06.12.2024 по 05.01.2025 рік у АТ «Комінвестбанк» введено тимчасову адміністрацію, оскільки банк перебував на стадії банкрутства.

У зв`язку з тим, що за грудень 2024 та січень 2025 року позивач не отримав свої відсотки за договором банківського вкладу, то просить стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати у сумі 1170 грн. та 3% річних в сумі 5, 29 грн., що разом складає 1175, 29 грн.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 ц).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Комерційний інвестиційний банк», ОСОБА_2 про захист прав споживачів та відшкодування шкоди.

В свою чергу, вимагаючи стягнення шкоди з відповідача ОСОБА_2 , позивач не довів факт заподіяння йому шкоди саме відповідачем ОСОБА_2 та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заподіяною шкодою.

Встановлено, що позовна вимога щодо стягнення коштів заявлена щодо ОСОБА_2 проте вона не є учасником спірних правовідносин та спірного договору банківського вкладу №N90.09.0000000292 в національній валюті з визначеним строком вклад «Прибутковий» (строковий) від 01.03.2025 року, а отже не може бути належним відповідачем у цій справі.

Також встановлено, що позивач згідно прохальної частини поданої ним позовної заяви, вимоги до банку про стягнення з останнього спричиненої шкоди, не ставить.

Крім цього, відповідно до частини першої статті 2 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно пунктів 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

- задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

- нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;

- нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Пунктом 1 частини шостої статті 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Згідно із частиною п`ятою статі 45 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено частиною другою статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За правилами частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

05.12.2024 року Національний банк України ухвалив рішення про віднесення АТ «КОМІНВЕСТБАНК» до категорії неплатоспроможних. 6 грудня Фонд гарантування вкладів запровадив тимчасову адміністрацію в Банку, яка триватиме до 5 січня 2025 року. Тимчасову адміністрацію в АТ «КОМІНВЕСТБАНК» запроваджено на підставі рішення НБУ від 5 грудня № 425-рш/БТ «Про віднесення АТ «Комерційний інвестиційний банк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 грудня № 1262 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «КОМІНВЕСТБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Відповідно до рішення Правління Національного банку України з 06 лютого 2025 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) розпочав ліквідацію АТ «КОМЕРЦІЙНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК» строком на три роки – до 05 лютого 2028 року включно.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Зі змісту зазначених правових норм убачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 Цивільного кодексу України.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує грошове або не грошове зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц суд прийшов до висновку, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України.

Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У свою чергу, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

Саме ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону). Відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги), за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Вказана норма визначає права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг) та застосовується у договірних відносинах між споживачем та виконавцем.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, оскільки свої обов`язки відповідач здійснює на підставі ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка міститься у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування штрафних санкцій (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

У справі №761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з банку інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.

З огляду на вказане, можна дійти висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) та трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов`язання.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 160/10300/19.

Також, згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка міститься у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 761/31569/16-ц, під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку (пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Крім цього, оскільки в банку введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк», ОСОБА_2 , про захист прав споживачів та відшкодування шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 02.03.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк