Вирок від 01 березня 2026 р. у справі №624/184/26 — Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/184/26

провадження № 1-кп/624/48/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року Кегичівський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду с-ща Кегичівка, Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221090001174 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ульянівка, Кегичівського району, Харківської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не маючого, офіційно не працевлаштованого, інвалідності не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- обвинувачення: прокурора Кегичівського відділу Берестинської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 , потерпілої ОСОБА_5 , законного представника потерпілої ОСОБА_6 , представника служби у справах дітей Кегичівської селищної ради Харківської області ОСОБА_7 , психолога ОСОБА_8 ,

- захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

Судом встановлено, що 18.12.2025 близько 16:30 годині у ОСОБА_3 виник злочинний умисел спрямований на вчинення розпусних дій сексуального характеру відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено, що ОСОБА_3 18.12.2025 близько о 16:00 годині прийшов до житлового будинку, який належить ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , де на той час перебувала неповнолітня ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 , малолітня ОСОБА_11 , та ОСОБА_5 .

ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в одній із кімнат зазначеного житлового будинку, розуміючи, що присутні дівчата є неповнолітніми та малолітніми, поводячи себе зухвало та всупереч нормам загальноприйнятої поведінки, висловлюючись нецензурною лайкою, щодо присутніх осіб умисно вчиняв дії, спрямовані на їх інтелектуальне розбещення, що полягало у веденні нав`язливих, цинічних і непристойних розмов на теми сексуального характеру, висловлюванні вульгарних і відвертих суджень щодо інтимних відносин, обговоренні питань статевого змісту, а також у використанні двозначних висловлювань та реплік сексуальної спрямованості, діючи з метою задоволення власного статевого інтересу та продовжуючи зазначену поведінку незважаючи на зауваження присутніх, їх відмову підтримувати спілкування та явне небажання обговорювати такі теми, чим спричинив їм почуття ніяковості, приниження та психологічного дискомфорту.

Надалі, ОСОБА_3 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на розбещення малолітньої ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, усвідомлюючи, що остання є малолітньою, діючи з особистих мотивів сексуального характеру, для задоволення власної статевої пристрасті, розуміючи, що його дії здатні викликати моральне розбещення малолітньої потерпілої, вчинив розпусні дії сексуального характеру, а саме демонстративно оголив свій статевий орган у присутності малолітньої ОСОБА_5 , чим спричинив негативний вплив на нормальне моральне та психоемоційне становлення останньої.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред`явленому обвинувачені визнав. Пояснив, що дійсно 18.12.2025 йому зателефонувала ОСОБА_12 та запросила до них у гості. Він пішов до магазину, придбав спиртні напої та прийшов до житлового будинку, який належить ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , де на той час перебували неповнолітня ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 , малолітні ОСОБА_11 , та ОСОБА_5 . В ході спілкування з дівчатами він оголив свій статевий орган і це побачила малолітня ОСОБА_5 .. Після цього ОСОБА_6 вигнав його з будинку і він пішов додому. Натепер усвідомлює протиправність діяння, щиро кається, попросив вибачення у потерпілої та її законного представника.

Визнавальні свідчення обвинуваченого суд вважає правильними та достовірними, а також такими, що відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки вони надані послідовно, несуперечливо та кладе в основу обвинувального вироку.

Зважаючи на те, що обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні злочину, погодився з правовою кваліфікацією своїх дій, його свідчення відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють обставини кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності позиції обвинуваченого, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про позбавлення в подальшому права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, за відсутності сумнівів у добровільності позиції обвинуваченого, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та обмежився допитом обвинуваченого.

Таким чином, допитавши обвинуваченого, дослідивши письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого, та надавши юридичну оцінку діям ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про доведеність вини останнього.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 337 КПК України визначені межу судового розгляду та встановлено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого їй обвинувачення, сформульованого та викладеного в обвинувальному акті, що є суттєвою гарантією справедливого розгляду та вирішення справи.

Суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до положень ч. 1 та ч. 3 ст. 337 КПК України, тобто, в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, аналізуючи вищенаведені показання обвинуваченого, а також інші надані та досліджені докази в їх сукупності, оцінюючи їх належність та допустимість, а також їх достатність і взаємозв`язок, доходить висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у даному кримінальному правопорушенні за наведених вище обставин, та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 156 КК України, а саме вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.

Відповідно до статті 1 КК України кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням рішення в процесуальному документі суду.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених у статті 50 КК.

Правова позиція щодо дотримання справедливості висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення принципів законності, обґрунтованості, індивідуалізації, гуманності і справедливості, співмірності покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Відповідно роз`яснень, наведених в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень ст. 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Також суд враховує, що думка потерпілої має враховуватися судом при призначенні покарання в сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, однак не є вирішальною і не має над ними пріорітету (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року № 752/8309/16-к, від 21 серпня 2029 року № 682/956/17

Крім того слід звернути увагу на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах Souring v. UK, Shvydka v. Ukraine, Tammer v. Estonia, - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд, згідно з вимогами статей 65, 68 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, за ч. 2 ст. 156 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Вивченням письмових доказів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 , встановлено, що він раніше не судимий, не одружений, не перебуває на обліку Берестинського районного сектору № 2 філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області, знятий з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо, періодично надходять скарги від сусідів щодо нього на розгляд селищної ради.

До суду надана досудова доповідь, згідно з якою ризик вчинення ОСОБА_3 повторного кримінального правопорушення оцінюється як високий, а ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як високий. Орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення волі можливе та не становитиме високої небезпеки для суспільства. У разі звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним крім обовязків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на нього додаткові обов`язки, передбачені ч.3 ст. 76 КК України, зокрема: не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд визнає щире каяття, оскільки упродовж судового розгляду останній визнавав вину, що свідчить про належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки та готовність нести кримінальну відповідальність.

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 року в справі №457/529/20 вбачається, що щире каяття це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Тому, суд, враховуючи вище викладені правові висновки Верховного Суду, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 враховує таку пом`якшуючу покарання обставину як щире каяття.

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 є вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Із врахуванням ступеня тяжкості скоєного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, особи обвинуваченого, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, обставин скоєння кримінального правопорушення та відношення до скоєного, суд вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції за ч. 2 ст. 156 КК України у виді позбавлення волі з застосуванням додаткової міри покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, однак, враховуючи те, ОСОБА_3 раніше не судимий, характеризується посередньо, а також поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, зокрема те, що він усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки щиро розкаявся, повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, запевнив суд, що виправиться, вибачився перед потерпіою, суд приходить до висновку про можливість його виправлення без відбування покарання і вважає за можливе, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України, що сприятиме його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме її меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності.

Підстав для застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним»; «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи». Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

Запобіжний захід, застосований ухвалою слідчого судді Берестинського районного суду Харківської області від 15.01.2026 до обвинуваченого у виді цілодобового домашнього арешту, строк дії якого закінчився 01 березня 2026 року. В зв`язку з чим, суд вбачає можливим, до набрання законної сили цим вироком, обвинуваченому запобіжний захід не обирати.

Крім цього, відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі. Оскільки відносно ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 01.03.2026 включно, то суд вважає за необхідне зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_3 за ч. 7 ст. 72 КК України строк застосування до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, за період з 15.01.2026 по 01.03.2026.

Судові витрати та речові докази відсутні.

Цивільний позов не заявлявся. Арешт не накладався.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за можливе обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

Визнати ОСОБА_3 винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України та піддати його покаранню у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з вихованням, навчанням, розвитком, соціальним захистом, організацією дозвілля дітей, а також будь-якою іншою діяльністю, що передбачає безпосередній контакт з дітьми, строком на 1 рік.

Відповідно до вимог ч. 7 ст.72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_3 строк застосування до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, за період з 15.01.2026 по 01.03.2026.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, який обчислюється з моменту проголошення вироку.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Включити інформацію про ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.156 КК України, до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 КК України строк додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади та займатися діяльністю, пов`язаною з вихованням, навчанням, розвитком, соціальним захистом, організацією дозвілля дітей, а також будь-якою іншою діяльністю, що передбачає безпосередній контакт з дітьми ОСОБА_3 обчислювати з моменту набрання законної сили вироком.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили, - не застосовувати.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кегичівський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1