Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №344/472/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/472/26

Провадження № 2-а/344/45/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Домбровської Г.В.

при секретарі с/з: Катрич М.-Т.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до

ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправною та скасування постанови по

справі про адміністративне правопорушення

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі – також «Позивач») в особі свого уповноваженого представника звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі – також «Відповідач») про визнання протиправною та скасування постанови №R46068 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 11 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.; закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Також просив поновити строк на оскарження постанови №R46068 від 11 грудня 2025 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП від 11 грудня 2025 року прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, без врахування всіх обставин та невірного застосування норм чинного законодавства, а тому вказане рішення підлягає скасуванню.

Як зазначив в позовній заяві Позивач, при винесенні оскаржуваної постанови він не був присутній, її копії не отримував, про розгляд справи Позивача не повідомлено, повістки про розгляд справи Позивачем не отримано. На момент винесення постанови №R46068 від 11 грудня 2025 року Позивачем пройдено військово-лікарську комісію щодо визначення придатності до військової служби, а тому його не могло бути притягнуто до адміністративної відповідальності.

Представником Позивача на адресу суду подано заяву про розгляд справи без його участі, в якій він просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем – ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відзив на позовну заяву, в якій представник Відповідача заперечила проти позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні

Заперечуючи проти позову, представник Відповідача у відзиві покликається дотримання порядку та процедури притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, зокрема, на те, що 09.12.2025 року ОСОБА_1 через електронний персональний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста подано заяву про неоспорення допущеного порушення та згоду на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. У зв`язку з цим, за дотриманням норм закону, ІНФОРМАЦІЯ_3 11.12.2025 року було винесено електронну постанову №R46068 без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Копія постанови в день її підписання (11.12.2025 року) автоматично направлена в електронний кабінет Позивача, що підтверджується також доданим ним до позовної заяви витягом з «Резерву+».

Також у відзиві зазначила про те, що враховуючи триваючу протиправну бездіяльність Позивача щодо не проходження ВЛК в період з 29.10.2025 року (визначена направленням №53355250 про необхідність проходження медичного огляду дата початку медичного огляду) по 05.12.2025 року (дата фактичного проходження ВЛК), за порушення строків, визначених Наказом МОУ Ф№402, в діяннях останнього наявний склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

ІНФОРМАЦІЯ_2 явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили. У відзиві на позовну заяву просили відмовити у задоволенні позову вабо залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском строку на оскарження постанови.

Відповідно до ч. 4ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Щодо клопотання Позивача про поновлення строку на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, Суд зауважує наступне.

Про існування оскаржуваної постанови Позивач, як зазначено у позовній заяві, він дізнався із за стосунку «Резерв+». Дати такого не зазначено.

З даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду 09.01.2026 року.

Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову адміністративної комісії - у виконавчий комітет (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

У відповідності з положеннями статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частина друга статті 286 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись можливістю подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).

Така правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 140/2046/19.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.1997 №4 75/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд, враховуючи введений в державі воєнний стан, вважає за необхідне поновити Позивачу строк звернення до суду з позовом про оскарження постанови з метою забезпечення йому доступу до правосуддя.

Статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – «КУпАП») встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію

Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки військовозобов`язаного.

Тому в постанові про адміністративне правопорушення є необхідним посилання на порушення військовозобов`язаним вимог конкретної норми закону чи підзаконного акта.

За приписами ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ч.ч.7,8 ст.254 КУпАП Протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

У випадках, передбачених частинами шостою і сьомою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до вимог 283 КУпАП, яка регламентує зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постановою №R246068 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 11 грудня 2025 року на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП накладено штраф у сумі 17 000,00 грн.

У назві вказаної постанови в дужках міститься посилання наступного змісту: «за наявності поданої особою заяви, в якій вона зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності».

Відповідно до ч.1 ст.287 КУпАП України постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Посилаючись на відсутність підстав для притягнення його до відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування вищезазначеної постанови.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – «КАС України») кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами ч.5 ст.160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.

Відповідно до вимог ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно ст.252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтями 33, 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідност.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Нормами ст.ст. 72,73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Як встановлено Судом зі змісту оскаржуваної Постанови №R246068 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 11 грудня 2025 року, підставою для притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП став висновок начальника Відповідача про те, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлено, що громадянин ОСОБА_1 не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК (п.2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, а надалі, іншими Указами Президента України цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Як передбачено абз. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Тож, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинені в особливий період.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно положень ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Так, питання військово-лікарської експертизи вирішуються спеціальним законодавством, а саме - Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення).

Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів.

Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).

Відповідно до п.6.2 розділу VI Положення на військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються: направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім`я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об`єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника).

Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов`язкове до виконання.

Обов`язок проходити медичний огляд підтверджений абз. 4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Як встановлено Судом, 28.10.2025 року ОСОБА_1 за №5355250 було видано Направлення для визначення придатності до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення. Зазначено, що ВЛК відбудеться на базі закладу охорони здоров`я КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагносичної допомоги» Структурний підрозділ «Міська поліклініка №2». Дата початку медичного огляду 29 жовтня 2025 року.

У вказаному направленні було роз`яснено строки проходження медичного огляду.

Зокрема, відповідно до пункту 2.8.6 Глави 2 Розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 строки проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень, не можуть перевищувати 6 днів.

За необхідності направлення особи на додаткові лабораторні та інструментальні дослідження, інші обстеження для отримання повної та об`єктивної інформації про стан її здоров`я, загальний строк проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень, не може перевищувати 14 днів.

Отже, максимальний строк проведення медичних оглядів, а також лабораторних та інструментальних досліджень становить 14 днів.

Згідно Направлення для визначення придатності №5355250 від 28.10.2025 року ОСОБА_1 було визначено дату початку медичного огляду 29 жовтня 2025 року.

Отже, останнім днем проходження огляду з урахуванням максимально встановленого строку у 14 днів є 11 листопада 2025 року.

Однак, ОСОБА_1 пройшов медичний огляд лише 05.12.2025 року, тобто з порушенням встановленого законом строку, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Жодних підтверджених належними доказами поважних причин, які унеможливлювали проходженням ОСОБА_1 медичного огляду за направленням №5355250 від 28.10.2025 року в позовній заяві Позивачем не зазначено, а Судом таких обставин не встановлено.

А тому Суд погоджується з висновком Відповідача про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Та обставина, що на момент винесення оскаржуваної постанови 11.12.2025 року Позивач вже пройшов медичний огляд (05.12.2025 року) не спростовує обставину порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (порушення строку проходження медичного огляду, визначеного пунктом 2.8.6 Глави 2 Розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402).

Крім того, Судом встановлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався без виклику ОСОБА_1 у зв`язку з поданням ним 09.12.2025 року заяви, в якій він не оспорював допущене порушення та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Вказані обставини підтверджуються роздруківками з за стосунку «Резерв+», які самостійно додано Позивачем до позовної заяви, а також дана інформація відображена в описовій частині оскаржуваної постанови.

У зв`язку з цим посилання Позивача на порушення порядку розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності є безпідставним.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З аналізу досліджених в ході судового розгляду доказів суд приходить до висновку, що при притягненні Позивача до адміністративної відповідальності Відповідачем дотримано вимоги закону. Факт вчинення адміністративного правопорушення Позивачем підтверджується належними доказами.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, в даній адміністративній справі виконано обов`язок щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.

За змістом ч.3 ст.286 КАС України наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України витрати зі сплати судового збору залишаються за Позивачем.

Керуючись ст.ст.2, 5-6, 8-10, 14, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 286 КАС України, ст.ст. 7, 210, 258, 268, 276, 280, 287-289, 293 КУпАП,ст.62 Конституції України, суд

В И Р І Ш И В :

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.

В задоволенні адміністративного позову – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

.

Повний текст рішення складено та підписано 02.03.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.