Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №173/1878/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1878/25

Провадження №2/173/105/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 лютого 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

21.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, який зареєстровано 20 листопада 2004 року, актовий запис № 867.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що вони з відповідачем 20 листопада 2004 року уклали шлюб. Від шлюбу спільних неповнолітніх дітей не мають.

Позивач зазначає, що з 2023 року відносини між ними погіршилися через несумісність характерів. За доводами позивача вони неодноразово намагались помиритись, однак всі зусилля виявлялись марними. На даний час сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть.

За доводами позивача на даний час між ними з відповідачем спору щодо розподілу майна немає, стосунки мають суто формальний характер, а збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 31 липня 2025 року відкрито провадження по справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

03 листопада 2025 року на електронну адресу суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконними дій щодо виселення та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 04 листопада 2025 року у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконними дій щодо виселення та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

В судовому засідання 27 листопада 2025 року розглянуто заяву ОСОБА_2 , в якій відповідач заперечує проти розірвання шлюбу посилаючись на те, що вона бажає зберегти родину, що розцінено судом як клопотання про надання часу для примирення.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року клопотання відповідача ОСОБА_2 про надання строку для примирення задоволено частково та надано сторонам термін для примирення на строк три місяці. Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 27 лютого 2026 року провадження по справі поновлено.

В судове засідання, призначене на 27 лютого 2026 року, позивач не прибув. Надав заяву про розгляд справи без його участі, додав, що з моменту надання судом строку на примирення обставини не змінилися, з ОСОБА_2 , яка на даний час перебуває за кордоном вони не спілкуються, остання за весь час жодного разу позивачу не зателефонувала, не здійснювала заходів для примирення. Позивач просив шлюб розірвати, на позовних вимогах наполягав.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до таких висновків.

20 листопада 2004 року (актовий запис про шлюб № 867) відділом реєстрації актів цивільного стану Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб, серії № НОМЕР_1 .

Спільних неповнолітніх дітей сторони не мають.

Сімейне життя позивача та відповідача не склалось, відносини погіршилися, зникло почуття взаєморозуміння та взаємоповаги, подальше спільне проживання і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 605/434/18, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Положеннями частин 3 та 4 Сімейного кодексу України унормовано, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім`ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чітким дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.

Згідно з частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Частиною 3 статті 105 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Положеннями статті 111 Сімейного кодексу України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.

Таким чином, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Вирішуючи вказаний спір, суд виходить з того, що побудова сімейних відносин повинна здійснюватись на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки та не може будуватися на примушені сторони до навіть формального знаходження в зареєстрованому шлюбі та в подружніх відносинах.

Судом встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, примирення подружжя, подальше спільне життя та збереження шлюбу між ними неможливо і суперечить інтересам подружжя.

Приймаючи до уваги, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 115 СК України рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану громадян для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач поніс судові витрати в сумі 1 211,20 грн. (судовий збір). Враховуючи, що клопотання про розподіл судових витрат від позивача не надходило, суд вважає за можливе понесені судові витрати в частині судового збору покласти на позивача.

Керуючись статтями 7, 8, 12, 13, 76, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу- задовольнити.

Розірвати шлюб, зареєстрований 20 листопада 2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 867.

Понесені судові витрати в частині судового збору залишити за позивачем.

Згідно зі ст.115 Сімейного кодексу України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Кожевник