Вирок від 24 лютого 2026 р. у справі №404/13827/25 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/13827/25

Номер провадження 1-кп/404/463/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року Фортечний районний суд м.Кропивницького в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому в залі суду кримінальне провадження №12025121010002778 про обвинувачення

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка міста Кіровоград, , українки, громадянки України, з вищою освітою, працюючої на посаді менеджера зі збуту у ФОП « ОСОБА_4 », незаміжньої, маючої на утриманні малолітню дитину ( ОСОБА_5 -2014 р.н.) зареєстрована та проживаюча за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ :

22.11.2025 приблизно о 09:40 год. старший дільничний офіцер поліції Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області майор поліції ОСОБА_7 разом із начальником сектору взаємодії з громадами відділу превенції Кропивницького РУП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_9 знаходилися на службі та спільно із представником ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовцями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , знаходячись на відкритій ділянці подвір`я біля багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , відповідно до ст.49, постанови Кабінету міністрів №560 від 16.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» та ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» здійснював у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років перевірку військово-облікових документів, та виконуючи свій службовий обов`язок, підійшли до невстановленої органами досудового розслідування особи чоловічої статі, з метою перевірки військово-облікових документів. Не бажаючи надавати свої анкетні дані ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , невстановленої органами досудового розслідування особи чоловічої статі почала намагатися втекти від працівників поліції, про те ОСОБА_7 та ОСОБА_9 почали проводити адміністративне затримання невстановленої досудовим слідством особи чоловічої статі.

В цей час на місце події підбігла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якої виник умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень працівнику поліції у зв`язку із виконанням останнім своїх обов`язків.

В подальшому ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що перед нею перебуває працівник поліції, який згідно Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.1993 являється працівником правоохоронного органу, який мав на собі формений одяг та розпізнавальні знаки розрізнення, що вказують на належність до органів Національної поліції України, діючи умисно та цілеспрямовано, в той час коли потерпілий ОСОБА_7 здійснював адміністративне затримання невстановленої досудовим слідством особи чоловічої статі, реалізуючи заздалегідь виниклий умисел на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому у зв`язку із виконанням останнім своїх обов`язків, бажаючи завадити адміністративному затриманню невстановленої досудовим слідством особи чоловічої статі, дістала з поясного спорядження потерпілого ОСОБА_7 гумовий кийок та умисно нанесла ним потерпілому не менше одного (1) удару в область голови, не менше одного (1) удару по спині та не менше одного (1) удару по ногам.

В результаті неправомірних дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_7 згідно висновку судово-медичної експертизи №895 від 24.11.2025 року: тілесне ушкодження у вигляді синця по задній поверхні правої гомілки - яке відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

Вказаними діями ОСОБА_3 умисно заподіяла працівнику правоохоронного органу легкі тілесні ушкодження, у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.345 КК України.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю, показала про обставини вчинення кримінального правопорушення, згідно з яким вона за часу, місця, обставин та способу, встановлених судом, нанесла тілесні ушкодження дільничному офіцері ОСОБА_7 . Повністю визнає вину, погоджується з кваліфікацією її дій, зазначає, що розкаюється у вчиненому.

Враховуючи те, що обвинувачена ОСОБА_3 у повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті та вироку суду, та приймаючи до уваги, що інші учасники, також не оспорюють фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачена та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши положення ч.3 ст.349 КПК України, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Таким чином, проводячи судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідного до вимог ст.337 КПК України, обвинувачення, висунуте ОСОБА_3 відповідно до обвинувального акта, визнається судом доведеним, воно ніким не оспорюється, а тому суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.2 ст.345 КК України, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_3 покарання, суд відповідно до ст.ст.50, 65 КК України враховує ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є умисним закінченим не тяжким злочином, особу винної, яка працює, осудна, не заміжня, не перебуває на обліках в лікарнях, раніше не судима.

До визначених ч.1 ст.66 КК України обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, суд відносить щире каяття, повне визнання провини.

Визначених ч.1 ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій, не встановлено.

Крім того, при призначенні покарання суд враховую практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд). Так, у справі «Ізмайлов проти Росії» Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий, надмірний тягар для особи» (п.38 рішення від 16.10.2008).

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

Із врахуванням всіх обставин кримінального провадження та особи обвинуваченої, яка вчинила умисний закінчений не тяжкий злочин, повністю визнала вину у вчиненому правопорушенні, працює, на обліках в лікарнях не перебуває, раніше не судима, суд вважає за можливе попередження вчиненнянових кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_3 у разі призначення їй за ч.2 ст.345 КК України покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.345 КК України. Однак, оскільки обвинувачена повністю визнала вину та розкаялась у вчиненому, суд приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 і попередження нових кримінальних правопорушень без відбування покарання і вважає за можливе, застосувавши ст.75 КК України, звільнити обвинувачену від відбування покарання з випробуванням із покладенням на неї обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України. Підстави до застосування положень ст.69 КК України при призначенні покарання не встановлені.

Суд вважає, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, оскільки ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства, що також підтверджується його поведінкою після вчинення злочину та критичним ставленням до вчиненого, усвідомлення своєї провини і засудженням своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання. Таку міру покарання суд вважає необхідною не тільки для покарання ОСОБА_3 за вчинене кримінальне правопорушення, а й для її виправлення.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ :

ОСОБА_3 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Згідно зі ст.76 КК України протягом іспитового строку покласти на ОСОБА_3 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Речові докази: диски - зберігати в матеріалах кримінального провадження; гумовий кийок - залишити потерпілому ОСОБА_7 .

Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду згідно зі ст.ст. 395, 396 КПК України, з особливостями визначеними ч.2 ст.394 КПК України може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Фортечний районний суд м.Кропивницького протягом 30 діб з моменту його проголошення.

Згідно зі ст.376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Фортечному районному суді м.Кропивницького копію цього вироку, подавши відповідну заяву.

Суддя ОСОБА_1