Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №214/3951/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3951/25

2/214/399/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

17 лютого 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Ткаченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Фастовець Ю.Ю.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Мотуза О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання права власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду 07 травня 2025 року з позовом до відповідача Виконавчого комітету Саксаганської районної в місті ради, який в ході розгляду справи уточнила, та просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на частку нерухомого майна по АДРЕСА_1 , посилаючись на відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та відкрите, безперервне і добросовісне володіння нею часткою нерухомого майна. В обґрунтування вимог зазначила про перебування її в шлюбі з ОСОБА_4 та приватизацію квартири по АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності її батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також нею та її на той час чоловіком ОСОБА_4 , про що було видано свідоцтво про право власності на житло С-408 від 10 квітня 1998 року. Після розірвання шлюбу 02 жовтня 1999 року ОСОБА_4 виїхав до м. Ізяслав Хмельницької області, зв`язку з ним вона не підтримувала, житлом він не цікавився, а нещодавно вона дізналась про його смерть. Тому вважає, що її користування часткою квартири, формально зареєстрованою за ОСОБА_4 , є безперервним, відкритим і добросовісним протягом понад 15 років, у зв`язку з чим просить вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 08 травня 2025 року прийнято до провадження цивільну справу. Розгляд справи по суті ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, розпочавши підготовче провадження.

Ухвалою суду від 02 червня 2025 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та виклик свідків.

Ухвалою суду від 01 липня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження у справі та за клопотанням представника позивача відкладено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 03 вересня 2025 року залишено без руху змінену позовну заяву ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року за клопотанням представника позивача залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_2 .

Протокольною ухвалою суду від 22 вересня 2025 року у зв`язку із залученням співвідповідача продовжено строк підготовчого провадження.

Протокольною ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року задоволено клопотання представника позивача про оголошення перерви для уточнення сторін, продовжено строк підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 01 грудня 2025 року за клопотанням представника позивача адвоката Повалій О.В. виключено з кола відповідачів у справі Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду від 17 лютого 2026 року розгляд справи ухвалено проводити в заочному порядку.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Мотуз О.В. на вимогах наполягала з підстав, викладених у тексті уточненої позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та в порядку, встановленому ст.. 128 ЦПК України, причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов не надійшло.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, звернулась до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності, проти вимог заперечень не має з підстав, викладених у тексті позовної заяви (а.с. 60).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що позивачка у справі його рідна сестра, він часто буває у неї вдома, допомагає з ремонтними роботами, тощо. ОСОБА_7 був першим чоловіком сестри, після їх розлучення він не знає де він і що з ним, колись бачив його брата і батька.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що знає позивачку близько 30 років, вони з нею перебувають в дружніх стосунках. Знала і ОСОБА_9 , вони були одружені з ОСОБА_1 , після розлучення він виїхав в Західну Україну, в квартиру позивачки більше ні разу не з`являвся.

Вислухавши представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Як установлено судом за підтверджується письмовими доказами, на підставі свідоцтва № С-408 про право власності на житло від 10 квітня 1998 року, власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 (а.с. 10, 14 зворот – копії свідоцтв).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с. 13 – копія свідоцтва), спадщину після смерті якого у виді частки квартири по АДРЕСА_1 , прийняла його дружина ОСОБА_3 (а.с. 13,14 – копії свідоцтва, витягу).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (а.с. 16 – копія повідомлення), спадщину після смерті якого у виді грошових вкладів та страхових сум прийняла його мати ОСОБА_2 (а.с.72-80 – копія спадкової справи).

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, а також у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21, від 16 квітня 2025 року у справі № 461/5075/23.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017, від 04 квітня 2024 року у справі № 404/4939/22, від 29 травня 2025 року у справі № 127/38548/23, від 26 січня 2026 року у справі № 686/20921/22 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Установивши, що спірне майно перебувало на праві власності у колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_4 , про що достовірно знала позивач, що нею не заперечується, а після його смерті на це майно відкрилася спадщина та позивач не входить до кола спадкоємців після його смерті, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .

Усі доводи позову по суті спору зводяться до того, що колишній чоловік позивача неналежно ставився до спірного майна, не утримував його й не цікавився, а ОСОБА_1 добросовісно заволоділа майном понад 15 років тому та відкрито, вільно ним користувалася до та після часу смерті ОСОБА_4 .

Проте, вказані обставини самі по собі не можуть бути підставою для задоволення позову про визнання права власності на таке майно, оскільки за набувальною давністю можна набути право власності на майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено, а позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником, що відповідає судовій практиці Верховного Суду, зокрема і правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23 (провадження № 61-559св25).

Фактично ОСОБА_1 пред`являє позовні вимоги до спадкоємця колишнього чоловіка, як власника частки нерухомого майна.

Таким чином суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що у результаті тривалого користування спірним майном вона набула право власності на нього за правилами набувальної давності, оскільки такі доводи суперечать положенням ЦК України. ОСОБА_1 знала, що спірне майно належить її колишньому чоловіку на підставі свідоцтва про право власності, воно не вибувало із його володіння, тривале користування ним не породжує право власності позивача на нього за правилами набувальної давності, інші підстави набуття права на спірне майно, на які посилається позивач, також виключають можливість задоволення позову.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Ураховуючи, що цивільне судочинство згідно частин першої-третьої статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Ураховуючи відсутність вимоги про відшкодування судових втрат, вони покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю – повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду позивачем подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 27 лютого 2026 р.

Суддя А.В. Ткаченко