Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №208/12837/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/12837/25

провадження № 2/208/1847/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського, Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді: Кузнєцової А. С.,

за участю секретаря судового засідання: Вікторовської О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРС», третя особа: Кам`янська філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про встановлення факту припинення трудових відносин, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд суду пред`явлено вказану позовну заяву, в якій позивачем заявлено вимогу встановити факт припинення трудових відносин за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРС», з дати звернення до суду.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач 20.10.2010 року досягнув пенсійного віку, йому була призначена пенсія. Однак, станом на дату написання даної заяви залишилися нерозірвані трудові відносини з підприємством Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРС», код за ЄДРПОУ 34687389. Трудова книжка позивача перебуває у роботодавця - Відповідача за адресою: 87545 Донецька область, Маріупольський район, Маріупольська міська ТГ, Маріуполь, вул. Орджонікідзе, буд.50, отримати її немає можливості у зв`язку з окупацією та веденням бойових дій. Всі намагання зв`язатись з роботодавцем, щодо повернення позивачу трудової книжки та звільнення його з підстав визначених Кодексом законів про працю України (розірвання трудових відносин) були безрезультатними. Поштовий зв`язок з тимчасово окупованою територією відсутній. Слухавки за наступними номерами телефонів, які закріплені за юридичною особою відповідачем не беруть (+380504170550). Підприємство з початку повномасштабного вторгнення діяльність не проводить, частина працівників залишилася на окупованій території, інша частина виїхала з окупації, їх місцеперебування не відоме, місцеперебування керівника невідомо. Вся документація, печатки, електронні ключі, знаходяться за юридичною адресою підприємства.

29.09.2025 року позивач звернувся до Кам`янської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості, щодо розірвання трудових відносин в односторонньому порядку, як внутрішньо переміщеної особи, у якої не розірвані трудові договори з роботодавцем.

01.10.2025року позивач отримав відповідь від Кам`янської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості, відповідно до якої, позивача було повідомлено, що відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в редакції Закону № 2220-ІХ від 21.04.2022 року - внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору.

Оскільки, підприємство на якому позивач працював, знаходиться на території, тимчасово окупованою військами РФ, та позивач є пенсіонером і відповідно через центр зайнятості не може припинити трудові відносини в односторонньому порядку, також відсутня можливість подати поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин за юридичною адресою підприємства Відповідача. Тому, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є розірвання трудових відносин в судовому порядку.

Вказана обставина змусила позивача ОСОБА_1 звернутися до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою Заводського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 07.10.2025 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України.

Сторони на виклик до суду не з`явилися.

Позивачем ОСОБА_1 суду адресовано заяву про розгляд справи у його відсутність, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення.

Від представника третьої особи – Кам`янської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості до суду надійшла заява про розгляд справи за відстуності представника центру, рішення просить винести на розсуд суду.

Представник третьої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Беручи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання згідно довідко ВПО: АДРЕСА_2 (а.с.7, 9).

Позивач перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРС», код за ЄДРПОУ 34687389, що підтверджується відомостями Пенсійного фонду, форма ОК-5 (а.с.10-13).

Трудова книжка позивача перебуває у роботодавця - ТОВ «ДРС» за адресою: 87545 Донецька область, Маріупольський район, Маріупольська міська ТГ, Маріуполь, вул.Орджонікідзе, буд.50, отримати її немає можливості у зв`язку з окупацією та веденням бойових дій.

29.09.2025року позивач звернувся до Кам`янської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості щодо розірвання трудових відносин в односторонньому порядку, як внутрішньо переміщеної особи, у якої не розірвані трудові договори з роботодавцем.

01.10.2026року позивачем було отримано відповідь від Кам`янської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості, відповідно до якої, йому було повідомлено, що відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в редакції Закону № 2220-ІХ від 21.04.2022 року - внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору (а.с.14).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно зі ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

За інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) ТОВ «ДРС» протягом березня 2018 - вересня 2020 здійснювало відрахування обов`язкових страхових платежів за ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП України, згідно з якою працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника, або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що у зв`язку з тимчасовою окупацією м.Маріуполя, ОСОБА_1 фактично припинив роботу в ТОВ «ДРС».

За наявними в матеріалах справи доказами вбачається, що заробітна плата ТОВ «ДРС» позивачу не нараховується та не виплачується.

Згідно довідки за формою ОК-5 вбачається, що за 2022 рік інформація від ТОВ «ДРС» відносно виплаченої позивачу заробітної плати до Пенсійного фонду України не передавалась.

Згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08 червня 2001 року «Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою» та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745, зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин: фізичною особою - роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї зі сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.

Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

Враховуючи той факт, що станом на день розгляду справи територія м. Маріуполя Донецької області, де знаходиться відповідач, є тимчасово окупованою відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 297 від 15.12.2022 року, УДППЗ «Укрпошта» не здійснюється пересилання пошти на тимчасово окуповані території, які не підконтрольні Україні, тому позивач не мав можливості подати поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин, оскільки такі відправлення на вказану територію не приймаються.

Таким чином, суд вважає, що на сьогодні трудові відносини між сторонами фактично не існують, однак процедура припинення трудових відносин відповідно до законодавства України про працю повністю не виконана.

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що існує порушення права позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України, тобто припинення трудових відносин.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених судовим розглядом обставин щодо порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний позивачем спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №757/61865/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №201/1384/16-ц визнано ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»( далі - Закон) тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 24.03.2022, визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Стаття 4 Закону встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві.

Судовим розглядом встановлено, що дійсно Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРС», код ЄДРПОУ 34687389, розташоване на території, яка є тимчасово окупованою територією України, що визначено Верховною Радою України (підстверджено Відповідд.ю з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - а.с.24-27).

Трудові відносини між позивачем та Товариством фактично припинені, проте позивач позбавлений можливості оформити припинення трудових відносин у встановленому законодавством порядку, що порушує його конституційні права.

Таким чином, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів наявність обставин, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог.

При таких обставинах, враховуючи те, що установа відповідача знаходиться на непідконтрольній Україні території, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, окрім звернення до суду, оскільки поштова служба зв`язку не працює, зважаючи на об`єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, бути наділеним правом на розірвання договору з метою надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРС» код за ЄДРПОУ 34687389 з 01.10.2025 р., на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто з дня подачі працівником заяви до суду.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 21, 22, 38 КЗпП України, керуючись ст. ст. 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРС», третя особа: Кам`янська філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про встановлення факту припинення трудових відносин – задовольнити.

Встановити факт припинення трудових відносин за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України між ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРС» код за ЄДРПОУ 34687389, з 01.10.2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення суду – 24.02.2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса місця проживання згідно довідко ВПО: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРС», код ЄДРПОУ 34687389, юридична адреса: 87545 Донецька область, Маріупольський район, Маріупольська міська ТГ, Маріуполь, вул.Орджонікідзе, буд.50;

Треті особи:

-Кам`янська філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості, код ЄДРПОУ 45001418, юридична адреса: вул. Медична буд. 6, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, 51931;

- Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги буд. 26, м.Дніпро, Дніпропетровська область, 49094.

Суддя А.С. Кузнєцова