Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №530/966/25 — Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/966/25

2/530/79/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

23.02.2026 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Ситник О.В., за участю секретаря Бедюх Н.І. розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області перебуває цивільна справа за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом.

На підтвердження позовних вимог позивач вказала , що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , мати позивача. При житті на випадок смерті остання зробила заповідальне розпорядження яким належну їй частину житлового будинку з відповідними частинами допоміжних господарських будівель ,що знаходиться в селі Сиверинівка Зіньківського району Полтавської області та все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося ,все що буде їй належати на день смерті на що вона за законом матиме право , заповіла своїм дітям – ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в рівних частинах. ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовився. На момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 була зареєстрована і проживала одна за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Крім всього іншого до складу спадкового майна померлої входить частина житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Згідно по господарської книги № 1, особовий рахунок № НОМЕР_1 станом на 01.07.1990 року вищевказане господарство відносилось до типу колгоспний двір , членами двору були: ОСОБА_5 - голова двору, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 – дружина, ОСОБА_6 - мати, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_6 - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 стали співвласниками житлового будинку в рівних частинах по кожен. Після смерті ОСОБА_5 належну йому земельну ділянку загальною площею 2,8208 га, кадастровий номер 5321310100:00:010:0011,яка розташована на території Зіньківської міської ради Полтавської області успадкували у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Таким чином і право на його частку будинку садибного типу успадкували в рівних частинах вищевказані спадкоємці. ОСОБА_1 належним чином оформила право власності на частку будинку садибного типу за адресою АДРЕСА_1 та на частку земельної ділянки кадастровий номер 5321310109:09:011:0005, та кадастровий номер 5321310109:09:011:0006 та отримала свідоцтво про прав на спадщину після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кожній з них як спадкоємиці за законом видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку земельної ділянки кадастровий номер 5321310100:00:010:0012, а також як спадкоємиці за заповітом видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку земельної ділянки кадастровий номер 5321310100:00:010:0012. Крім вищевказаного майна на яке видано свідоцтва про право на спадщину, до складу спадщини яка залишилась після смерті матері також входить її право власності на частину будинку садибного типу за адресою АДРЕСА_1 . Позивач звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку, то їй було відмовлено , оскільки на житловий будинок відсутні правовстановлюючі документи, внаслідок чого вимушена звернутися з позовом до суду.

Ухвалою судді від 18.12.2025 року відкрито провадження у справі.

В судове засідання 23.02.2026 року позивач ОСОБА_1 не з`явилася, до суду подала заяву, в якій виклала прохання провести розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та прохали задовольнити їх. Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася , надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу в судовому засіданні без фіксування судового процесу .

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачем по справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с.6), ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 і її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ( а.с.8). ОСОБА_8 та ОСОБА_7 25.11.1978 року зареєстрували шлюб, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_9 ( а.с.9). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 ( а.с.13). Відповідно до заповіту посвідченого державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л.В. від 06.12.2004 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження належну їй частину житлового будинку з відповідними частинами допоміжних господарських будівель ,що знаходяться в селі Сиверинівка Зіньківського району Полтавської області та все її майно де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те що їй буде належати на день смерті і на, що вона за законом матиме право заповіла дітям ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в рівних частинах ( а.с.14). На момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 була зареєстрована і проживала одна за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.15).Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 ( а.с.21) . Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 05.04.2019 року визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ( а.с.23-26).

На звернення позивача до Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який складається з позначених у технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами наступними літерами: житловий будинок літ. А-1, літня кухня літ. Б, сарай літ. Б1, сарай літ. В, погріб вхідний літ. Г, гараж літ. Д, вбиральня літ. З, колодязь літ. К, ворота №3, ворота №4,огорожа №5, огорожа №6,огорожа №7,ворота №8 (а.с.30-33).

На звернення позивача до приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Москівець С.В. по питанню отримання свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку, їй було видано роз`яснення про відмову у вчиненні нотаріальних дій через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с.36).

У відповідності до Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків. Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у по господарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто записи у по господарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Згідно по господарської книги № 1, особовий рахунок № НОМЕР_1 станом на 01.07.1990 року вищевказане господарство відносилось до типу колгоспний двір , членами двору були: ОСОБА_5 - голова двору, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 – дружина, ОСОБА_6 - мати, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а..с20).

Нині чинне законодавство не містить визначення поняття «колгоспний двір». З прийняттям Закону України «Про власність» від 07.02.1991, який втратив чинність 20.06.2007 року, колгоспний двір припинив своє існування. З Цивільного Кодексу України вилучено статті, що встановлювали його статус (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 року № 3718-XII, який набрав чинності з 18 січня 1994 року). Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Він міг складатися і з однієї особи. Головою колгоспного двору був його засновник, як правило глава сім`ї, члени – всі особи, котрі спільно проживали, вели господарство і перебували у сімейно-родинному зв`язку (подружжя, їхні батьки, діти, дід, баба, онуки та ін.), особи котрі тимчасово були відсутніми, перебували на дійсній військовій службі, виїхали на навчання чи займали виборчу посаду. Громадяни – члени родини колгоспника, які не були членами колгоспу, вчителі та інші, а також громадяни, які не перебували в родинних зв`язках, але спільно вели підсобне господарство колгоспного двору, також користувалися правами колгоспного двору.

У разі смерті одного з членів колгоспного двору, спадщина на спільне майно господарства за наявності інших його членів, не відкривалася. Це було можливим лише після смерті останнього члена двору. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі – Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі – Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом – Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно п. 9 зазначених Вказівок, окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство. За загальним правилом, працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку у майні двору у тому випадку, якщо він не менш, ніж три роки поспіль не брав участі своєю працею і засобами у веденні загального господарства двору. Це правило не поширюється за умови призову такого члена двору на військову службу, його навчання в навчальному закладі чи хвороби (положення статей 120-126 ЦК УРСР).

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

В п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», судам роз`яснюється, що положення статей 17, 18 Закону України “Про власність” щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім`я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України “Про введення в дію Закону “Про власність”, загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. За приписами ст. 120, ст. 121, ст. 123 ЦК Української РСР, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (1217 ЦК України). Статтею 1226 ЦК України встановлено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Відповідно до п.п. 4.15, 4.18 п. 4 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, видача свідоцтва про спадщину на майно, яке підлягає реєстрації проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони та арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця). Спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч. 5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Позивач просить визнати право власності на 1/4 частку житлового будинку садибного типу після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за позивачем, оскільки вимоги підтверджуються матеріалами справи та не порушую права інших осіб .

В зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст.13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно з ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 76 , 81 , 141 , 258, 263, 264, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 право власності на частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами ,який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та який складається з : житловий будинок літ. А-1, літня кухня літ. Б, сарай літ. Б1, сарай літ. В, погріб вхідний літ. Г, гараж літ. Д, вбиральня літ. З, колодязь літ. К ,ворота №3, ворота №4,огорожа №5, огорожа №6,огорожа №7,ворота №8, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області О.В. Ситник