Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №440/11047/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 р. Справа № 440/11047/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2025, головуючий суддя І інстанції: М.В. Довгопол, м. Полтава, повний текст складено 17.09.25 по справі № 440/11047/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач, пенсійний орган), в якій просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 03.06.2025 року здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши періоди роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 роки у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність дій відповідача, які полягають у відмові позивачу в зарахуванні до страхового стажу для обчислення пенсії періодів її роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 у подвійному розмірі, оскільки у розумінні статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується у подвійному розмірі.

Крім того, зауважила, що частина 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту – Закон №1058-IV) стаття 24 Закону № 1058-IV, на яку посилається відповідач в обґрунтування відмови у зарахуванні спірного періоду у подвійному розмірі після 2004 року, не скасовує та не зупиняє дію статті 16 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1788-ХІІ, згідно з якими стаття 60 Закону № 1788-ХІІ застосовується в частині визначення права на пенсію за вислугу років, що підтверджує право позивача на зарахування стажу в подвійному розмірі за спірний період.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 440/11047/25 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 01.04.2008 по 30.06.2024 в Комунальному підприємстві "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім.О.Ф.Мальцева Полтавської обласної ради" у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 03.06.2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії періоди роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 в Комунальному підприємстві "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім.О.Ф. Мальцева Полтавської обласної ради".

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Відповідач не погодився з вказаним рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин у справі, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 по справі №440/11047/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством за період з 01.01.2004, застосовується лише для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та вислугу років. Іншого порядку обчислення страхового стажу з 01.01.2004 законодавством не передбачено.

Додатково зауважив, що звернення ОСОБА_1 було розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян», тобто рішення про відмову пенсійним органом не приймалось.

Позивач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області заперечувала проти викладених у ній доводів, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

З посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22, від 11.02.2025 у справі № 420/8637/24, вказувала, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України № 1788-XII, не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та з 11.02.2019 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, що підтверджується протоколом про перерахунок пенсії /а.с. 74 зворотній бік-75/.

Рішенням органу Пенсійного фонду № 916010172084 від 01.05.2025 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії, відповідно до якого загальний страховий стаж (повний) визначено у розмірі 43 роки 8 місяців 0 днів, у тому числі, страховий стаж до 01.01.2004 - 23 роки 7 місяців 29 днів, страховий стаж після 01.01.2024 - 20 років 0 місяців 1 день, у тому числі: робота за Списком № 2 - 46 років 3 місяці 26 дні /а. с. 64/.

03.06.2025 представник позивача звернувся до відповідача з заявою, в якій просив зарахувати ОСОБА_1 період з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 року до страхового стажу роботи у подвійному розмірі для обчислення розміру пенсії та здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум /а. с. 15/.

Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області листом від 12.06.2025 № 9850-9244/К-02/8-1600/25 /а. с. 15 зворотній бік-16/ повідомило представнику позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії із врахуванням стажу роботи після з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 01.04.2008 по 30.06.2024 у подвійному розмірі. Вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 43 роки 08 місяців (враховано по 31.03.2025), за період роботи в Комунальному підприємству "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 01.04.2008 по 30.06.2024 страховий стаж обчислено з урахуванням норм частини 2, 3 статті 24 Закону № 1058-IV в одинарному розмірі. Зазначено, що відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Вважаючи протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у зарахуванні періодів роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 роки у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки робота позивача в Комунальному підприємстві "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О. Ф. Мальцева Полтавської обласної ради" з 01.01.2004 по 28.12.2006 та з 01.04.2008 по 30.06.2024 за посадами медсестри та молодшої медсестри дає право на зарахування стажу роботи у цьому закладі у подвійному розмірі та таке зарахування не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 03.06.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії періоди роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 в Комунальному підприємстві "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О. Ф. Мальцева Полтавської обласної ради".

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.

Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України № 1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цієї дати пенсійні відносини було врегульовано Законом № 1788-ХІІ.

Відповідно до статті 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Колегія суддів наголошує, що вказане пільгове обчислення стажу роботи у відповідних медичних закладах, є діючим і на теперішній час.

Слід зауважити, що положеннями статті 24 Закону № 1058-IV, на які посилається відповідач, дію статті 60 Закону № 1788-ХІІ не зупинено та не скасовано.

При цьому, нормами статті 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.

А відтак, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я, яка виконувалася особою і після 1 січня 2004 року, зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону № 1058-IV та статті 60 Закону № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019, у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020, у справі № 462/1713/17, які, в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування.

Суд апеляційної інстанції враховує положення статті 22 Конституції України, згідно з якими, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Наведене узгоджується також із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.12.2021 року у справі № 688/2916/17, від 27.02.2020 року у справі № 462/1713/17, від 23.01.2019 у справі № 485/103/17 та від 04.12.2019 року у справі № 689/872/17.

У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону 1788-ХІІ, то він мав би виключити із останнього усі інші положення, чого, в свою чергу, зроблено не було.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 /а.с. 79-83/:

- 09.12.2003 ОСОБА_1 була зарахована на посаду медичної сестри до Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарня ім. О. Ф. Мальцева;

- 28.12.2006 ОСОБА_1 була звільнена в зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років, стаття 38 КзПП України;

- 01.04.2008 ОСОБА_1 була прийнята на посаду сестри-господині відділення медсестринського догляду до Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарня ім. О. Ф. Мальцева;

- 03.11.2008 ОСОБА_1 була переведена на посаду молодшої медсестри палатной цього ж відділення;

- 03.01.2019 ОСОБА_1 була переведена на посаду сестри медичної стаціонару 10 відділення (сестринського догляду);

- 01.04.2021 ОСОБА_1 була переведена у відділення №2а психіатричне на посаду сестри медичної стаціонару;

- 31.05.2021 ОСОБА_1 була переміщена у відділення № 14 психіатричне;

- 26.12.2018 ПЗОЗ "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О. Ф. Мальцева" реорганізована шляхом перетворення в комунальне підприємство "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О. Ф. Мальцева Полтавської обласної ради";

- 30.06.2024 ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням, стаття 38 КзПП України.

Таким чином, з огляду на наведені вище положення, робота у психіатричній лікарні на посаді медичної сестри дає право на зарахування стажу роботи у цих закладах у подвійному розмірі, що в свою чергу, свідчить про наявність підстав для зарахування відповідачем під час обчислення розміру пенсії позивачу періоду роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 у подвійному розмірі на підставі статті 60 Закону № 1788-ХІІ та не обмежено наявним стажем роботи до 01.01.2004 у зв`язку із набранням чинності Закону № 1058-IV, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту та вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 03.06.2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії періоди роботи з 01.01.2004 по 28.12.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2024 в Комунальному підприємстві "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім.О.Ф. Мальцева Полтавської обласної ради".

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги наведених вище висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 по справі № 440/11047/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій