Рішення від 27 лютого 2026 р. у справі №560/9554/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/9554/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 лютого 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Хмельницькій області (далі – позивач, контролюючий орган) звернулося до суду з адміністративним позовом до фізичної особи – ОСОБА_1 (далі – відповідач, платник податків), в якому просило: стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) кошти у рахунок погашення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2 078,52 грн.

Первісно позов подано про стягнення податкового боргу у сумі 12 837,49 грн.

Після подання відповідачем відзиву позивач: скасував частину податкових повідомлень-рішень; подав уточнену позовну заяву; подав заяву про зменшення позовних вимог.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач остаточно просить стягнути з відповідача 2 078,52 грн податкового боргу.

Ухвалою суду від 09.06.2025 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з недоліками щодо зазначення та підтвердження адреси відповідача і доказів направлення йому копії позовної заяви.

Позивачу було вказано на необхідність, зокрема, надання доказів направлення кореспонденції за адресою позивача, встановленою за даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Ухвалою від 25.06.2025 відкрито провадження у справі, визначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Ухвалою від 22.10.2025 суд прийняв до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно із заявами по суті справи, контролюючий орган уточнені позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.

Вказує, що за відповідачем обліковується податковий борг у сумі 2 078,52 грн, а саме: за кодом 18010200 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами – власниками житлової нерухомості) – пеня 650,45 грн; за кодом 18010300 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами – власниками нежитлової нерухомості) – 1 402,96 грн основного податкового зобов`язання та 25,11 грн пені.

Позивач зазначає, що підставою виникнення вказаного боргу є, зокрема: податкові повідомлення-рішення форми «Ф»: № 0685322-2412-2225 від 05.09.2022, № 0037855-2412-2225 від 23.02.2023; податкова вимога від 06.08.2018 № 27882-17.

Позивач стверджує, що податкові зобов`язання, визначені відповідними податковими повідомленнями-рішеннями, є узгодженими, строк їх сплати сплинув, внаслідок чого у відповідача виник податковий борг.

На думку позивача: матеріали справи підтверджують існування податкового боргу у позивача; вимоги Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній у спірний період) щодо направлення податкових повідомлень-рішень і податкової вимоги платнику податків за його податковою адресою контролюючим органом дотримані.

Відповідач подав письмовий відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Зазначає, що копії податкових повідомлень-рішень, долучені до позову, не містять підпису посадової особи контролюючого органу та відбитка печатки, що, на його думку, суперечить вимогам п. 42.1 ст. 42 ПК України і ставить під сумнів факт існування належним чином оформлених податкових повідомлень-рішень.

Вказує, що: податкові повідомлення-рішення та податкова вимога не надсилалися на його податкову адресу – АДРЕСА_2 ; позивач надсилав зазначені документи за адресами в м. Волочиську та на вул. Тернопільській у м. Хмельницькому, щодо яких відповідач не подавав заяв як про свою податкову адресу.

Відповідач посилається на те, що його зареєстрованим місцем проживання є адреса по АДРЕСА_2 .

Він зазначає, що позивач не надав: ні доказів направлення ППР та податкової вимоги за цією адресою; ні доказів їх вручення йому особисто або його представнику; ні доказів надсилання через електронний кабінет відповідача.

Отже, на думку відповідача, відсутні належні докази набуття грошовими зобов`язаннями статусу узгоджених за змістом ст. 58 ПК України, а відтак відсутній і податковий борг у значенні пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, який міг би бути предметом примусового стягнення.

Відповідач також звертає увагу, що: докази поштового відправлення надано лише щодо частини ППР; повідомлення про вручення підписані особами, яких він не знає; щодо частини рішень відомості про відправлення взагалі відсутні.

Відповідач стверджує, що неодноразово письмово повідомляв ГУ ДПС про зміну місця проживання (податкової адреси), зокрема: надав копію заяви про перерахунок податку від 29.11.2021, у якій зазначена актуальна адреса проживання по АДРЕСА_2 , із відміткою працівника ГУ ДПС про її отримання.

На його думку, контролюючий орган, маючи такі дані, зобов`язаний був надсилати кореспонденцію саме за цією адресою.

Відповідач також вказує на низку помилок позивача у нарахуванні податку на нерухоме майно (неправильна площа, частка у праві власності, нарахування по об`єктах, які йому не належать, подвійне нарахування тощо) і зазначає, що: у 2019–2021 роках він самостійно сплачував податок; копії квитанцій про такі платежі долучені до відзиву; однак ці платежі не відображені належним чином у розрахунку боргу, з яким позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами – власниками житлової та нежитлової нерухомості.

Первісно позовні вимоги становили 12 837,49 грн, у подальшому позивачем подано уточнену позовну заяву та заяву про зменшення позовних вимог, якими розмір заявленого до стягнення боргу зменшено до 2 078,52 грн.

Остаточні позовні вимоги полягають у стягненні з ОСОБА_1 2 078,52 грн податкового боргу.

Так, із витягів з інтегрованих карток платника та довідок про наявність податкового боргу вбачається, що станом на 19.05.2025 та 21.07.2025 за відповідачем обліковується заборгованість: за кодом 18010200 – пеня у розмірі 650,45 грн; за кодом 18010300 – 1 402,96 грн основного податкового зобов`язання та 25,11 грн пені.

Загальна сума боргу, яку позивач просить стягнути, становить 2 078,52 грн (650,45 + 1 402,96 + 25,11).

З матеріалів справи вбачається, що вказана заборгованість сформована, зокрема, на підставі податкових повідомлень-рішень форми «Ф»: № 0685322-2412-2225 від 05.09.2022 (сума нарахованого податку – 443,04 грн); № 0037855-2412-2225 від 23.02.2023 (сума нарахованого податку – 959,92 грн).

Позивач посилається також на податкову вимогу від 06.08.2018 № 27882-17, яку вважає направленою відповідачу у зв`язку з виникненням податкового боргу.

З наданих позивачем до матеріалів справи копій конвертів, описів вкладення, повідомлень про вручення та довідок поштового оператора вбачається, що: податкова вимога від 06.08.2018 № 27882-17; податкові повідомлення-рішення, у тому числі № 0685322-2412-2225 від 05.09.2022 та № 0037855-2412-2225 від 23.02.2023, надсилалися за адресами: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 .

Відомостей та доказів направлення будь-якого з цих документів за адресою: АДРЕСА_2 – у матеріалах справи немає.

Доказів надсилання податкових повідомлень-рішень чи податкової вимоги через електронний кабінет платника податків також не подано.

Із відповіді Єдиного державного демографічного реєстру, долученої до матеріалів справи від 05.06.2025, вбачається, що зареєстрованим місцем проживання (перебування) ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .

Відповідач надав до матеріалів справи копію заяви до ГУ ДПС від 29.11.2021 про перерахунок податку, в якій як його адреса проживання також зазначена: АДРЕСА_2 .

На заяві міститься відмітка працівника контролюючого органу про її отримання.

Позивач не подав жодних документів, які б підтверджували, що на момент направлення зазначених вище податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги податковою адресою відповідача в облікових даних контролюючого органу були адреси в м. Волочиську чи на вул. Тернопільській у м. Хмельницькому.

Після надходження відзиву відповідача позивач переглянув нарахування податку, скасував частину податкових повідомлень-рішень і подав до суду: уточнену позовну заяву; заяву про зменшення позовних вимог.

Унаслідок цього розмір заявленого до стягнення боргу зменшено з 12 837,49 грн до 2 078,52 грн.

Відповідач надав до суду копії платіжних документів (квитанцій) про сплату податку на нерухоме майно за 2019–2021 роки за відповідними кодами бюджетної класифікації (зокрема 18010200 та 18010300) на різні суми.

Факт здійснення цих платежів позивач фактично прямо не заперечував, однак детального розрахунку їх врахування або неврахування при формуванні заявленого до стягнення податкового боргу в матеріалах справи не навів.

У матеріалах справи відсутні докази: вручення відповідачу особисто або його представнику податкових повідомлень-рішень, на які посилається позивач, за адресою: АДРЕСА_2 ; повернення поштових відправлень, направлених за цією адресою, з відмітками оператора поштового зв`язку; вручення або направлення за цією адресою податкової вимоги від 06.08.2018 № 27882-17.

Позивач не надав також доказів реєстрації відповідача в електронному кабінеті платника податків та направлення відповідних документів через цей сервіс.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній у спірний період), податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Порядок узгодження грошового зобов`язання визначено, зокрема, ст. 56, 57, 58 ПК України.

Так, ст. 56 ПК України визначає, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Під час процедури адміністративного оскарження обов`язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Обов`язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов`язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов`язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

У разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Якщо відповідно до цього Кодексу контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов`язання платника податків за причинами, не пов`язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження податкового повідомлення-рішення (рішення) контролюючого органу.

У разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Строки подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених пунктом 102.6 статті 102 цього Кодексу.

Скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

Процедура адміністративного оскарження закінчується: днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги; днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику; днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань, що оскаржувались.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Вимоги до оформлення скарги, порядок подання та розгляду скарг встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Якщо платник податків оскаржує рішення контролюючого органу в адміністративному порядку та/або до суду, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків не може ґрунтуватися виключно на цьому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом.

Початок досудового розслідування стосовно платника податків або повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення його службовим (посадовим) особам не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду в межах процедури оскарження рішень контролюючих органів.

Оскарження рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється у порядку, визначеному цією статтею з урахуванням таких особливостей: скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику; скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних розглядається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, за участі уповноваженої особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику; скарга на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних розглядається протягом 10 календарних днів з дня отримання такої скарги центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Термін розгляду скарги не може бути продовженим; якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних не надсилається платнику податків протягом 10-денного строку, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку.

Згідно із ст. 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку - фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Суму податкового зобов`язання, визначену у митній декларації, платник податків зобов`язаний сплатити до/або на день подання митної декларації.

Порядок сплати податкового зобов`язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів

У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів платник податку на прибуток - емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав незалежно від того, чи є оподатковуваний прибуток, розрахований за правилами, визначеними статтею 137 цього Кодексу.

Крім випадків, передбачених підпунктом 57.1-1.3 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.

Авансовий внесок розраховується з суми перевищення дивідендів, що підлягають виплаті, над значенням об`єкта оподаткування за відповідний податковий (звітний) рік, за результатами якого виплачуються дивіденди, грошове зобов`язання щодо якого погашене. У разі наявності непогашеного грошового зобов`язання авансовий внесок розраховується зі всієї суми дивідендів, що підлягають виплаті. Авансовий внесок обчислюється за ставкою, встановленою пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу. Сума дивідендів, що підлягає виплаті, не зменшується на суму авансового внеску.

При цьому у разі якщо дивіденди виплачуються за неповний календарний рік, то для обрахунку суми зазначеного перевищення використовується значення об`єкту оподаткування, обчислене пропорційно кількості місяців, за які сплачуються дивіденди. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Сума попередньо сплачених протягом податкового (звітного) періоду авансових внесків з податку на прибуток під час виплати дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток, задекларованого у податковій декларації за такий податковий (звітний) період.

У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання підприємством - емітентом корпоративних прав за такий податковий (звітний) період, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов`язань наступних податкових (звітних) періодів до повного його погашення, а під час отримання від`ємного значення об`єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов`язань майбутніх податкових (звітних) періодів до повного його погашення.

Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів не підлягає поверненню платнику податків або зарахуванню в рахунок погашення грошових зобов`язань з інших податків і зборів (обов`язкових платежів).

У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 57.1-1.3 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацами першим та другим цього підпункту є вартість такої виплати, визначена у рішенні про виплату дивідендів, або вартість такої виплати, розрахована відповідно до принципу "витягнутої руки" в операціях, визнаних відповідно до статті 39 цього Кодексу контрольованими. Обов`язок з нарахування та сплати авансового внеску з податку за визначеною пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав (крім платників єдиного податку), що є резидентом, незалежно від того, чи користується такий емітент пільгами із сплати податку, передбаченими цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу.

Це положення поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому органом виконавчої влади, до сфери управління якого належать такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

При цьому якщо платіж особою називається дивідендом, такий платіж оподатковується під час виплати згідно з нормами, визначеними згідно з положеннями цього пункту, незалежно від того, чи є особа платником податку.

Авансовий внесок, передбачений підпунктом 57.1-1.2 цього пункту, не справляється у разі виплати дивідендів: на користь власників корпоративних прав материнської компанії, що сплачуються в межах сум доходів такої компанії, отриманих у вигляді дивідендів від інших осіб. Якщо сума виплат дивідендів на користь власників корпоративних прав материнської компанії перевищує суму отриманих такою компанією дивідендів, дивіденди, сплачені в межах такого перевищення, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 57.1-1.2 цього пункту. З метою оподаткування материнська компанія веде наростаючим підсумком облік дивідендів, отриманих нею від інших осіб, та дивідендів, сплачених на користь власників корпоративних прав такої компанії, і відображає у податковій звітності дивіденди в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику; платником податку на прибуток, прибуток якого звільнений від оподаткування відповідно до положень цього Кодексу, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування у період, за який виплачуються дивіденди; фізичним особам.

Виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.

При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з положеннями розділу IV цього Кодексу.

Авансовий внесок з податку на прибуток, сплачений у зв`язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід`ємною частиною податку на прибуток та не може розцінюватися як податок, який справляється під час репатріації дивідендів (їх сплаті на користь нерезидентів) відповідно до пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу або міжнародних договорів України.

Інститути спільного інвестування звільняються від обов`язку сплати авансових внесків з податку на прибуток у разі виплати дивідендів.

У разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Пеня та штрафні санкції, нараховані на суму грошового зобов`язання (її частку), скасовану за результатами адміністративного чи судового оскарження, також підлягають скасуванню, а якщо такі пеня та санкції були сплачені, вони підлягають зарахуванню в рахунок погашення податкового боргу, грошових зобов`язань або поверненню в порядку, встановленому статтею 43 цього Кодексу.

Фізичні особи - платники податків повинні сплачувати податки і збори, що встановлені цим Кодексом, через установи банків та поштові відділення.

У разі якщо зазначені особи проживають у сільській (селищній) місцевості, вони можуть сплачувати податки і збори через каси сільських (селищних) рад або рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про прийняття податків і зборів, форма якої встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

За ст. 58 ПК України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов`язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків; суму грошового зобов`язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення результатів господарської діяльності або від`ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов`язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної/розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов`язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платнику податків надсилаються (вручаються) окремі податкові повідомлення-рішення.

Контролюючий орган веде реєстр виданих податкових повідомлень-рішень щодо окремих платників податків.

Податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

З огляду на викладене вище, суд вказує на те, що податкове повідомлення-рішення, надіслане (вручене) платнику податків, набуває статусу узгодженого: у разі його неоскарження у встановлені строки; або внаслідок завершення процедур адміністративного чи судового оскарження.

Отже, наявність податкового боргу логічно передбачає належне направлення (вручення) платнику податкового повідомлення-рішення.

Стаття 42 ПК України встановлює, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

Платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронний цифровий підпис".

Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, здійснюється засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.

Датою вручення платнику податків документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

У разі неотримання контролюючим органом квитанції про доставку документа в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня його надіслання такий документ у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручається платнику податків (його представнику).

При цьому строк доставки документа в електронний кабінет, визначений абзацом четвертим цього пункту, не зараховується до строку надіслання документів, визначеного цим Кодексом.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.

Стаття 45 ПК України зазначає, що платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Податковою адресою підприємства, переданого у довірче управління, є місцезнаходження довірчого власника.

Платник податків, який обирає спосіб взаємодії з контролюючим органом засобами електронного зв`язку в електронній формі, зобов`язаний під час обрання способу взаємодії повідомити контролюючому органу свою електронну адресу (адреси) шляхом внесення цієї інформації до своїх облікових даних через електронний кабінет.

Згідно із ст. 70 ПК України, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є: громадянами України; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні; іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов`язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

До облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься така інформація: прізвище, ім`я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство; серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий.

До інформаційної бази Державного реєстру включаються такі дані про фізичних осіб: джерела отримання доходів; об`єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.

До Державного реєстру вносяться відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб - підприємців і осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Такі відомості включають: дати, номери записів, свідоцтв та інших документів, а також підстави державної реєстрації, реєстрації та взяття на облік, припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності, інші реєстраційні дані; інформацію про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік змін у даних про особу, заміну чи продовження дії довідок про взяття на облік; місце провадження діяльності, телефони та іншу додаткову інформацію для зв`язку з фізичною особою - підприємцем чи особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність; види діяльності; громадянство та номер, що використовується під час оподаткування в країні громадянства, - для іноземців; системи оподаткування із зазначенням періодів її дії.

Фізична особа - платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов`язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу облікову картку фізичної особи - платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред`явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа - платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати відповідному контролюючому органу повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред`явити паспорт.

Фізична особа подає облікову картку фізичної особи - платника податків або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) до контролюючого органу за своєю податковою адресою, а фізична особа, яка не має постійного місця проживання в Україні, - контролюючого органу за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування.

Для заповнення облікової картки фізичної особи - платника податків використовуються дані документа, що посвідчує особу. Для заповнення повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) використовуються дані паспорта.

Форма облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) і порядок їх подання встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Фізична особа несе відповідальність згідно із законом за достовірність інформації, що подається для реєстрації у Державному реєстрі.

Органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ, органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб зобов`язані подавати відповідним контролюючим органам інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи - платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

Порядок подання такої інформації та взаємодії суб`єктів інформаційних відносин визначається Кабінетом Міністрів України.

Фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Про проведення державної реєстрації фізичної особи - платника податків у Державному реєстрі та внесення змін до даних, які містяться у Державному реєстрі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, інформує територіальний орган: за місцем обліку фізичної особи; за місцем проживання фізичної особи; за місцем отримання доходів чи місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування фізичної особи.

За зверненням платника податків, його законного представника або уповноваженої особи контролюючий орган видає документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі, крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті.

У такому документі зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Порядок формування реєстраційного номера облікової картки платника податків визначається та затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Форма документа і порядок його видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючим органом за місцем проживання фізичної особи - платника податків на прохання такої особи до паспорту можуть бути внесені (сьома, восьма або дев`ята сторінки) дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру.

У разі виявлення недостовірних даних або помилок у поданій обліковій картці або повідомленні (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) фізичній особі може бути відмовлено у реєстрації та/або внесенні відмітки до паспорта або продовжено строк реєстрації.

Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банки та інші фінансові установи, біржі, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними особами - підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об`єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі: виплати доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізичні особи зобов`язані подавати інформацію про реєстраційний номер облікової картки юридичним та фізичним особам, що виплачують їм доходи; укладення цивільно-правових договорів, предметом яких є об`єкти оподаткування та щодо яких виникають обов`язки щодо сплати податків і зборів; відкриття рахунків у банках або інших фінансових установах, а також у розрахункових документах під час здійснення фізичними особами безготівкових розрахунків;

заповнення фізичними особами, визначеними у пункті 70.1 цієї статті, митних декларацій під час перетину митного кордону України; сплати фізичними особами податків і зборів; проведення державної реєстрації фізичних осіб - підприємців або видачі таким особам спеціальних дозволів (ліцензій тощо) на провадження деяких видів господарської діяльності, а також реєстрації незалежної професійної діяльності; реєстрації майна та інших активів фізичних осіб, що є об`єктом оподаткування, або прав на нього; подання контролюючим органам декларацій про доходи, майно та інші активи; реєстрації транспортних засобів, що переходять у власність фізичних осіб; оформлення фізичним особам пільг, субсидій та інших соціальних виплат з державних цільових фондів; в інших випадках, визначених законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Документи, пов`язані з проведенням операцій, передбачених пунктом 70.12 цієї статті, які не мають реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), вважаються оформленими з порушенням вимог законодавства України.

Контролюючий орган зазначає реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) у всіх повідомленнях, що надсилаються йому.

Кожен платник податків зазначає реєстраційний номер своєї облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) в усіх звітних або інших документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відомості з Державного реєстру: використовуються контролюючими органами виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України; є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, самозайняті особи, податкові агенти подають безоплатно в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, контролюючим органам за своїм місцезнаходженням інформацію про фізичних осіб, що пов`язана з реєстрацією таких осіб як платників податків, нарахуванням, сплатою податків і контролем за дотриманням податкового законодавства України, із зазначенням реєстраційних номерів облікових карток платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), зокрема: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, податкові агенти - про дату прийняття на роботу або звільнення з роботи фізичних осіб протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, а також інформацію, передбачену статтею 51 цього Кодексу; органи внутрішніх справ - про транспортні засоби, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця; органи державної реєстрації морських, річкових та повітряних суден - про судна, щодо яких у фізичних осіб виникає або припиняється право власності, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця; органи державної реєстрації актів цивільного стану - про фізичних осіб, які померли (для закриття облікових карток), а також про зміну фізичними особами прізвища, імені, по батькові, дати і місця народження щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця; органи, що здійснюють реєстрацію приватної нотаріальної, адвокатської, іншої незалежної професійної діяльності та видають свідоцтва про право на провадження такої діяльності, - про видачу або анулювання реєстраційного посвідчення - у п`ятиденний строк від дня провадження відповідної дії; органи державної реєстрації прав на нерухоме майно - про оподатковуване нерухоме майно, щодо якого у фізичних та юридичних осіб виникає або припиняється право власності, у строки та порядку, встановленому підпунктом 266.7.4 пункту 266.7 статті 266 цього Кодексу; органи опіки і піклування, виховні, лікувальні заклади, заклади соціального захисту населення та інші заклади, що відповідно до законодавства здійснюють опіку, піклування або управління майном підопічного, зобов`язані повідомляти про встановлення опіки над фізичними особами, визнаними судом недієздатними, опіку, піклування і управління майном малолітніх, інших неповнолітніх фізичних осіб, фізичних осіб, обмежених судом у дієздатності, дієздатних фізичних осіб, над якими встановлене піклування у формі патронажу, піклування або управління майном фізичних осіб, визнаних судом безвісно відсутніми, а також про подальші зміни, пов`язані із зазначеною опікою, піклуванням або управлінням майном, у контролюючі органи за місцем свого перебування не пізніше, як протягом п`яти календарних днів від дня прийняття відповідного рішення; органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб, - про фізичних осіб, які зареєстрували своє місце проживання у відповідному населеному пункті чи місце проживання яких знято з реєстрації в такому населеному пункті, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також про втрачені, викрадені паспорти громадянина України у п`ятиденний строк з дня надходження відповідних заяв фізичних осіб та про паспорти громадянина України померлих громадян щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця. інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - інформацію про інші об`єкти оподаткування.

Державний реєстр фізичних осіб - платників податків формується на основі Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності цим Кодексом зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків - фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, видані контролюючими органами у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Кодексом, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів облікових карток фізичних осіб, не підлягають обов`язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Так, згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Стаття 59 ПК України визначає, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України: у редакції, чинній станом, зокрема, на 25.11.2018, стягнення коштів та продаж майна платника податків могли здійснюватися не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги; у подальших редакціях цей строк було скорочено до 30 календарних днів (що прямо випливає з чинної на сьогодні редакції п. 95.2 ст. 95 ПК України).

Пункт 87.11 ст. 87 ПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачає, що стягнення податкового боргу з фізичної особи здійснюється виключно за рішенням суду.

Пункт 95.3 ст. 95 ПК України встановлює, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках здійснюється на підставі рішення суду, яке направляється контролюючим органом до виконання.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2018 у справі № 812/41/17 наголосив, що юридичним фактом, з настанням якого контролюючий орган набуває право на примусове стягнення податкового боргу, є сукупність умов: належне направлення податкової вимоги платнику та сплив встановленого строку для добровільного погашення боргу.

У постанові Великої Палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 440/11471/21 та постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 160/11473/24 сформульовано, що для звернення до суду із вимогами про стягнення боргу/надання дозволу на його погашення за рахунок майна необхідна сукупність таких умов: наявність у платника податків боргу, що базується на узгоджених грошових зобов`язаннях; вжиття контролюючим органом передбачених законом заходів для добровільного погашення (податкова вимога, дотримання строків тощо); дотримання процедури стягнення, передбаченої главою 9 розділу II ПК України.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що дані інтегрованої картки платника податків є похідними від рішень контролюючого органу (податкових повідомлень-рішень, податкових вимог, рішень про списання або скасування), а тому не можуть самі по собі підтверджувати наявність узгодженого грошового зобов`язання, особливо коли існують сумніви щодо чинності або належного вручення таких рішень.

Так, у постанові від 01.07.2020 у справі № 640/8980/19 Верховний Суд звернув увагу, що облік у інтегрованій картці платника податків сум, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, які в подальшому були скасовані або визнані протиправними, порушує права платника податків, а тому дані інтегрованої картки платника податків не можуть розглядатися як безумовний доказ існування податкового боргу.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд, серед іншого, встановив таке.

З витягів з інтегрованої картки платника податків та довідок про наявність податкового боргу станом на 19.05.2025 та 21.07.2025 убачається, що за відповідачем обліковується податковий борг: за кодом 18010200 – пеня 650,45 грн; за кодом 18010300 – 1 402,96 грн основного зобов`язання та 25,11 грн пені; – усього 2 078,52 грн.

Заявлена до стягнення сума сформована переважно за результатами нарахувань, здійснених податковими повідомленнями-рішеннями форми «Ф» № 0685322-2412-2225 від 05.09.2022 (443,04 грн) та № 0037855-2412-2225 від 23.02.2023 (959,92 грн), а також нарахуванням пені в інтегрованій картці платника податків.

Податкова вимога від 06.08.2018 № 27882-17 і податкові повідомлення-рішення (у тому числі зазначені вище) надсилалися позивачем не за адресою реєстрації відповідача, а за адресами: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 .

Як зазначено вище, із відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 05.06.2025, долученої до матеріалів справи, вбачається, що зареєстрованим місцем проживання (перебування) відповідача (з 25.12.2015) є: АДРЕСА_2 .

Відповідач надав до матеріалів справи копію заяви до ГУ ДПС від 29.11.2021 про перерахунок податку, в якій зазначено цю ж адресу; на заяві є відмітка працівника контролюючого органу про її отримання.

Позивач не спростував факт отримання цієї заяви та не навів доказів того, що податковою адресою відповідача на момент направлення податкових повідомлень-рішень/податкової вимоги були інші адреси.

Після отримання відзиву відповідача позивач скасував частину податкових повідомлень-рішень, що підтверджується його заявою про зменшення позовних вимог. Унаслідок цього сума позову зменшена з 12 837,49 грн до 2 078,52 грн.

Відповідач подав копії квитанцій про сплату податку на нерухоме майно у 2019–2021 роках (зокрема, суми 319,68 грн, 765,75 грн тощо) за кодами 18010200 та 18010300.

Позивач не заперечує факту здійснення таких платежів, проте не надав детального аналізу їх врахування чи неврахування при формуванні зазначеного боргу в інтегрованій картці платника податків відповідача.

У той же час, доказів належного вручення відповідачу зазначених вище податкових повідомлень-рішень і податкової вимоги за його податковою адресою ( АДРЕСА_2 ) або через електронний кабінет до матеріалів справи не подано.

Немає також доказів повернення поштових відправлень, направлених за цією адресою, з відповідними відмітками оператора поштового зв`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд зазначає про те, що у справах про стягнення податкового боргу – коли контролюючий орган виступає позивачем – на ньому лежить обов`язок довести: наявність у платника узгоджених грошових зобов`язань; належне вручення платнику податкових повідомлень-рішень; належне вручення податкової вимоги; дотримання порядку та строків звернення до суду.

Як зазначено вище, податковий борг у розумінні пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України – це несплачене узгоджене грошове зобов`язання. Узгодження грошового зобов`язання можливе лише за умови, що платник був належним чином повідомлений про відповідне ППР (через вручення або направлення за податковою адресою).

Так, позивач посилається на поштові документи щодо направлення ППР.

Однак з матеріалів справи вбачається, що вони надсилалися відповідачу за адресами в м. Волочиську та на вул. Тернопільській у м. Хмельницькому, при тому, що за даними: Єдиного державного демографічного реєстру зареєстрованим місцем проживання відповідача (з 25.12.2015) є АДРЕСА_2 .

Жодних доказів того, що: на момент направлення ППР у 2018–2023 роках податковою адресою відповідача в обліку контролюючого органу були інші адреси, ніж та, яка вказана у відповіді Єдиного державного демографічного реєстру; відповідач сам просив надсилати кореспонденцію замість адреси: АДРЕСА_2 на інші адреси, позивач не подав.

Верховний Суд у постанові від 11.07.2019 у справі № 826/18377/14 прямо вказав, що податкові повідомлення-рішення, не направлені за належною податковою адресою платника податків, не можуть вважатися врученими, а відсутність доказів їх вручення чи повернення поштовим відправленням з відміткою поштової установи не дає підстав вважати грошові зобов`язання узгодженими.

Аналогічний підхід щодо необхідності належного доказування факту вручення податкових повідомлень-рішень викладено у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 140/30/20.

У цій справі позивач: не довів, що ППР, на які він посилається як на підставу виникнення боргу 2 078,52 грн, були направлені саме за податковою адресою відповідача; не надав доказів їх вручення відповідачу особисто або через електронний кабінет; не довів, що відповідач був обізнаний зі змістом ППР вчасно, окрім факту подальшого листування, яке не стосується безпосередньо вручення конкретних рішень.

За таких обставин суд доходить висновку, що належне вручення відповідачу податкових повідомлень-рішень, на підставі яких сформовано борг у сумі 2 078,52 грн, позивачем не доведено.

Відповідно, відсутні докази того, що відповідні грошові зобов`язання набули статусу узгоджених у розумінні ст. 58 ПК України.

Водночас, після подання відзиву відповідача позивач скасував частину раніше прийнятих ППР і зменшив розмір позову з 12 837,49 грн до 2 078,52 грн.

Суд виходить із того, що це свідчить, що: первісні дані ІКП і первісний розрахунок податкового боргу містили помилкові або надмірні нарахування; облік у ІКП сум, які ґрунтувалися на скасованих ППР, був неналежним.

У такій ситуації, як наголошує Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі № 640/8980/19, дані ІКП не можуть вважатися самодостатнім доказом наявності податкового боргу без перевірки: наявності та чинності первинних рішень (ППР, податкової вимоги); факту їх скасування/зміни; факту належного вручення таких рішень платнику.

У даній справі, з урахуванням: часткового перегляду ППР самим позивачем; відсутності доказів належного вручення саме тих ППР, які лягли в основу суми боргу відповідача 2 078,52 грн, суд не може визнати дані ІКП відповідача достатнім та переконливим доказом існування узгоджених грошових зобов`язань податкового боргу відповідача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності у відповідача узгоджених грошових зобов`язань у сумі 2 078,52 грн, які могли б утворювати податковий борг у розумінні пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України станом як на дату звернення до суду, так і на дату ухвалення цього рішення.

Сам факт обліку відповідних сум в ІКП і довідках про заборгованість відповідача не замінює відсутність належних доказів існування чинних та належно вручених ППР, якими узгоджуються відповідні грошові зобов`язання.

Окрім того, окремою умовою реалізації права контролюючого органу на примусове стягнення боргу є направлення податкової вимоги (ст. 59 ПК України) і дотримання передбаченого п. 95.2 ст. 95 ПК України строку між її направленням і вжиттям заходів примусового стягнення.

Позивач посилається на податкову вимогу від 06.08.2018 № 27882-17, додаючи її копію та поштові документи.

Разом з тим із цих документів убачається, що вимога надсилалася за адресою в м. Волочиську, а не за зареєстрованим місцем проживання відповідача ( АДРЕСА_2 ).

Позивач не надав доказів того, що: на момент направлення податкової вимоги адреса у м. Волочиськ була податковою адресою відповідача в розумінні ст. 42, 45, 70 ПК України; вимога була фактично отримана відповідачем або його представником; вимога дублювалася через електронний кабінет платника.

Верховний Суд, наприклад, у постанові від 08.08.2018 у справі № 812/41/17, наголошує, що належне направлення податкової вимоги та сплив передбаченого п. 95.2 ст. 95 ПК України строку є обов`язковими умовами для звернення до суду з позовами про стягнення/погашення податкового боргу.

Як і у випадку з ППР, у цій справі належне вручення відповідачу податкової вимоги не доведено.

Отже, навіть якби суд виходив із наявності узгоджених грошових зобов`язань (що не підтверджено доказами), відсутність належного вручення податкової вимоги свідчила б про передчасність звернення позивача до суду.

Відповідач також посилається на помилки в нарахуванні податку (подвійні нарахування, невірні площі, об`єкти, які не належать відповідачу тощо).

Суд виходить із того, що частину цих доводів опосередковано визнав і сам позивач, переглянувши зазначені вище ППР та зменшивши суму позову.

Разом з тим, суд вказує на те, що у цій категорії справ: позовні вимоги спрямовані на стягнення податкового боргу, а не на визнання протиправними та скасування ППР; Верховний Суд у своїй сталій практиці виходить із того, що суд у таких справах, за відсутності спору щодо самих ППР, не перевіряє правильність розрахунку суми податку по суті, а зосереджується на: наявності узгоджених грошових зобов`язань, дотриманні процедур, передбачених ПК України.

Оскільки в даній справі позов підлягає відмові з підстав – недоведеність узгодженості грошових зобов`язань і належного вручення податкової вимоги – суд не вдається до детального перерахунку податку по суті.

Доводи ж відповідача щодо відсутності підпису/печатки на копіях вказаних ППР суд оцінює як такі, що формально вказують на можливі недоліки оформлення копій.

Разом з тим, суд зазначає про те, що: законодавство про використання печаток органами влади змінювалося (обов`язковість печатки значною мірою була скасована); відсутність підпису чи печатки на копії, долученій до суду, не є беззаперечним доказом відсутності їх на оригіналі.

Однак з огляду на те, що суд уже встановив відсутність доказів належного вручення ППР і податкової вимоги, ці формальні аспекти не мають вирішального значення для результату справи.

Відповідач також надав квитанції про сплату податку у 2019–2021 роках, а позивач не заперечив факту їх здійснення, проте не пояснив, як саме ці платежі були враховані при формуванні ІКП відповідача.

При цьому, питання повного звірення розрахунків між сторонами може вимагати окремого детального аналізу, однак з огляду на вже встановлену відсутність доказів узгоджених грошових зобов`язань і належного вручення податкової вимоги суд вважає, що це не є необхідним для вирішення даного спору.

Підсумовуючи зазначене вище, суд виходить з таких міркувань.

Позивач не довів належного вручення відповідачу податкових повідомлень-рішень, на підставі яких сформований заявлений до стягнення податковий борг у сумі 2 078,52 грн, а відтак не довів, що відповідні грошові зобов`язання набули статусу узгоджених у розумінні ст. 58 ПК України.

Позивач не довів належного вручення відповідачу податкової вимоги від 06.08.2018 № 27882-17 у порядку, передбаченому ст. 59 ПК України, що є обов`язковою передумовою реалізації права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу.

Дані інтегрованої картки платника податків та довідки про заборгованість, особливо з урахуванням того, що частина ППР була фактично переглянута самим позивачем, не можуть вважатися достатніми доказами існування узгоджених грошових зобов`язань і податкового боргу без підтвердження чинності та належного вручення відповідних рішень контролюючого органу.

За таких умов суд приходить до висновку, що правові підстави для задоволення позову Головного управління ДПС у Хмельницькій області відсутні.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відтак позовні вимоги в цій справі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Хмельницькій області – відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м. Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, 29001 , код ЄДРПОУ - 44070171)

Відповідач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Головуючий суддя Є.В. Печений