Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №460/15968/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 460/15968/24 пров. № А/857/18785/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Носа С.П.,

суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі №460/15968/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,-

суддя у І інстанції Борискін С.А.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 10 квітня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач) про визнання протиправним рішення від 09.12.2024 №172650009871, зобов`язання призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 30.12.2024.

В обґрунтування позову зазначив, що є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (3 категорії). На звернення про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до приписів Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, рішенням ГУ ПФУ в Харківській області йому відмовлено у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років.

Із таким рішенням позивач не погоджується та зазначає, що наявне у нього посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (3 категорії) підтверджує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Зауважує, що зазначене посвідчення недійсним не визнавалось. При зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку надав необхідні документи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, довідки про періоди проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року адміністративний позов було задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову повністю. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Оскільки період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить 1 рік 6 місяців 10 днів, позивач не має права на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 02.12.1993.

Довідкою від 25.11.2024 №910/23-17, виданою Люхчанським старостинським округом №9 Сарненської міської ради Рівненскої області підтверджено, що позивач зареєстрований в с.Глушиця Сарненського району Рівненської області з 01.01.1986 по 15.05.1989, з 10.05.1992 по даний час.

03.12.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення від 09.12.2024 №172650009871, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного з підстав відсутності періоду постійного проживання (роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 – 3-х років та не досягнення 55 років згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про пенсійне загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 53 роки 11 місяців 4 дні, страховий стаж становить 33 роки 0 місяців 4 дні. Документами підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Глушиця Сарненського району Рівненської області згідно довідки №910/23-17 від 25.11.2024 станом на 01.01.1993 – 1 рік 6 місяців 10 днів. Не зараховано до проживання в зазначеній зоні період навчання в Івано-Франківському технікумі з 01.09.1985 по 27.06.1988, оскільки м. Івано-Франківськ не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796-XII).

Згідно із статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону №796-ХІІ).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.

Пунктом 2 частини 2 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Таким чином, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Тобто, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.

При цьому, особам, які проживали у зоні радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.

Як слідує з матеріалів справи, пенсійний орган відмовив позивачу в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з тих підстав, що станом на 01 січня 1993 року він не прожив (відпрацював) в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки, оскільки документами не підтверджено такого факту проживання.

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням 3 категорії.

Довідкою від 25.11.2024 №910/23-17, виданою Люхчанським старостинським округом №9 Сарненської міської ради Рівненської області підтверджено, що позивач зареєстрований в с.Глушиця Сарненського району Рівненської області з 01.01.1986 по 15.05.1989, з 10.05.1992 по даний час.

Копією диплому НОМЕР_2 підтверджено, що ОСОБА_1 у 1985 року вступив у технікум фізичної культури в м. Івано-Франківську, який закінчив 27 червня 1988 року.

Оскільки місто Івано-Франківську не віднесено до території гарантованого добровільного відселення, тому період навчання у зазначеному навчальному закладі правомірно не враховано пенсійним органом до періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення.

У період з 15 травня 1989 року по 29 квітня 1992 року позивач проходив військову службу у радянській армії. Тому вказаний період теж підставно не враховано пенсійним органом до періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення.

Твердження позивача, що в період навчання в Івано-Франківському технікумі фізичної культури він постійно проживав в селі Глушиця Сарненського району Рівненської області апеляційний суд оцінює критично, оскільки відстань між цими населеними пунктами становить майже 400 км, що виключає таку можливість. А періодів літніх та зимових канікул під час навчання в підсумку не вистачає для досягнення необхідної сумарної тривалості проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, що має становити не менше трьох років.

Таким чином, виходячи з наведеного, апеляційний суд погоджується з доводами скаржника, що період фактичного проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення складає менше 3 років, а факт навчання в Івано-Франківському технікумі фізичної культури виключає можливість його постійного проживання в селі Глушиця Сарненського району Рівненської області.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять належних доказів факту постійного проживання та (або) роботи ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року понад 3 роки, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 19.09.2024 при розгляді справи №460/23707/22, від 02.10.2024 при розгляді справи № 500/551/23, від 11.11.2024 при розгляді справи № 460/19947/23, від 18.03.2025 при розгляді справи № 460/27065/23 та від 16.12.2025 при розгляді справи № 460/6098/24, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.

Суд першої інстанції на вищенаведені обставини уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі №460/15968/24 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук