Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №420/35066/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/35066/24

Головуючий І інстанції: Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів – Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 29.05.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

12.11.2024р. фізична особа – платник податків ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.10.2024р.:

- №44753/15-32-24-05 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на загальну суму 874 139,50 грн. (з яких 699311,60 грн. – за основним платежем, а 174827,90 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №44744/15-32-24-05 – про застосування адміністративного штрафу в сумі 1 020 грн.;

- №747/15-32-24-05 - про застосування адміністративного штрафу в сумі 7 100 грн.;

- №44732/15-32-24-05 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на загальну суму 340 грн.;

- №44757/15-32-24-05 - про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 14 568,99 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відносно неї податковим органом проведено документальну позапланову перевірку з питань своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих платником податків за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р., в ході якої було безпідставно встановлено порушення вимог податкового законодавства: - неподання декларації про майновий стан та доходи за 2022 рік; - заниження суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами самостійно за результатами річного декларування у розмірі 87 120 грн.; - заниження суми податкового зобов`язання з військового збору, що сплачуються фізичними особами самостійно за результатами річного декларування у розмірі 7260 грн.; - подання не в повному обсязі інформації на запит контролюючого органу та неподання платником податків документів на запит контролюючого органу.

Зокрема, як вказано у позові, перевіряючими було зазначено, що вона ( ОСОБА_1 ) у зв`язку з отриманням доходів у 2023 році на суму 3 885 064,43 грн., повинна була подати до 01.05.2024р. річну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік, задекларувати цей дохід та нарахувати і сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5% від бази оподаткування. Далі, на підставі акту цієї перевірки на її адресу були складено спірні податкові повідомлення-рішення, які позивачка вважає необґрунтованими та підлягаючими скасуванню. Зокрема, позивачка зазначає, що перевірка проведена з процедурними порушеннями та без належних підстав для цього. Контролюючим органом, на її думку, не було вжито всіх можливих і належних заходів для повідомлення платника податків про проведення перевірки. При цьому, податковий орган такош не вчинив усіх необхідних дій з метою перевірки походження вказаних коштів, встановлення осіб, які їх перераховували, не встановив рахунки, з яких надходили ці кошти, та не звертався до банківських установ щодо розкриття банківської таємниці з метою встановлення походження цих коштів. Тобто, контролюючий орган обмежився виключно лише інформацією про надходження коштів на рахунки без будь-якої перевірки цих фактів. Представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 не займається підприємницькою чи будь-якою іншої господарською діяльністю. Усі кошти, які були отримані нею в отой період фактично були отримані від громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на виконання Договорів позики. В свою чергу, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується фізичною особою на підставі укладеного договору позики, протягом його строку дії, тобто часу, упродовж якого боржник повинен виконати обов`язок щодо повернення отриманої допомоги, на думку позивачки, не є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити у їх задоволенні.

Так, представник відповідача у своєму відзиві вказує, що Головним управлінням ДПС в Одеській області не було порушено процедуру проведення спірної перевірки, оскільки на відому податкову адресу платника податків було вчасно надіслано копії наказу про призначення перевірки, повідомлення та запити про надання документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки, відповіді на які так і не надано.

При чому, як зазначає представник відповідача, під час перевірки було встановлено, що фізична особа – платник податків ОСОБА_1 отримувала дохід у 2023 році у вигляді грошових переказів від фізичних осіб на загальну суму 3 885 064,43 грн., із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), що є платіжним інструментом, при переказі коштів фізичними особами один одному, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом, та з суми яких не сплачено податок на доходи з фізичних осіб та військовий збір. Таким чином, усі ці грошові кошти, отримані на рахунки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 у загальній сумі 3 885 064,43 грн. підлягають обов`язковому оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, як й інші доходи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, представник позивача 12.06.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було частково порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2025р. та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача.

26.06.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025р. справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали даної справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних і достатніх підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою – платником податків. Зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

В період з 16.09.2024р. по 27.09.2024р. співробітниками ГУ ДПС в Одеській області, на підставі наказу №7826-п від 09.08.2024р. та вимог ст.ст.20,75,78,82 ПК України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФО-ПП ОСОБА_5 з питань своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих платником податків за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р.

При цьому, копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 09.08.2024р. №7826-п, а також письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 15.08.2024р. №822/15-32-24-05-12, було направлено засобами поштового зв`язку «Укрпошта» (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) 15.08.2024р. (№0600952956857), згідно вимог п.42.2 ст.42 ПК України, на відому податкову адресу ОСОБА_1 .

Проте, вказане поштове відправлення було повернуто 02.09.2024р. за зворотною адресою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Крім того, 29.08.2024р. і 03.09.2024р. ГУ ДПС в Одеській області на адресу позивачки також було надіслано по пошті й письмові запити про надання документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки.

При цьому, ці запити від 29.08.2024р. та 30.09.2024р. було надіслано ОСОБА_1 за її зареєстрованою адресою: АДРЕСА_2 , засобами поштового оператора «Укрпошта» рекомендованими листами з повідомленням про вручення, в порядку ст.42 ПК України, однак (№0600957944431), які також повернулися «за закінченням терміну зберігання».

Однак, ні відповідь на запити, ні витребувані документи до перевірки позивачкою так і не були надані, про що були складені відповідні акти про ненадання документів від 16.09.2024р. №5811/15-32-24-05-09, від 25.09.2024р. №6080/15-32-24-05-09, від 27.09.2024р. №6224/15-32-24-05-09.

30.09.2024р. за результатами вказаної перевірки складено Акт №42761/15-32-24-05-09, в якому було зафіксовано порушення ОСОБА_5 вимог податкового законодавства, а саме:

1) п.49.1, пп. 49.18.4 п.49.18 ст.49, пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, п.179.1 ст.179 ПК України, а саме неподанння до контролюючого органу податкової декларації про майновий стан і доходи за 2023 рік та не декларування отриманого доходу у сумі 3 885 064,43 грн., як «інші доходи»;

2) пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, п.164.1, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, п.179.7 ст.179 ПК України, внаслідок чого не нараховано та не сплачено до бюджету податок на доходи з фізичних осіб у сумі 699 311,60 грн.;

3) пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 179.7 ст.179, пп.1.1, пп.1.2, пп.1.3. п. 16 підрозділу 10 розд. XX ПК України, в наслідок чого не нараховано та не сплачено до бюджету військовий збір у сумі 58 275,97 грн.;

4) п.44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України в частині зберігання та надання контролюючому органу первинних документів;

5) пп.73.3.3 п.73.3 ст.73 ПК України, а саме, ненадання до податкових органів відповіді на письмовий запит про надання інформації.

При цьому, 2-й примірник вказаного Акту перевірки від 30.09.2024р. було направлено ФОПП ОСОБА_1 за її податковою адресою: АДРЕСА_3 (як і попередні запити), який нею було отримано особисто - 03.10.2024,р. що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0600967618893.

Однак, ОСОБА_1 своїм правом на подання письмових заперечень на цей Акт перевірки, доказів на противагу викладеним у ньому висновкам про порушення вимог податкового законодавства, не скористалась.

Далі, на підставі зазначеного Акту перевірки від 30.09.2024р, уповноваженою особою ГУ ДПС в Одеській області було прийнято податкові повідомлення - рішення від 16.10.2024р.:

- №44753/15-32-24-05 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на загальну суму 874 139,50 грн. (з яких 699311,60 грн. – за основним платежем, а 174827,90 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №44744/15-32-24-05 – про застосування адміністративного штрафу в сумі 1 020 грн.;

- №747/15-32-24-05 - про застосування адміністративного штрафу в сумі 7 100 грн.;

- №44732/15-32-24-05 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на загальну суму 340 грн.;

- №44757/15-32-24-05 - про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на суму 14 568,99 грн.

Не погоджуючись з такими діями та рішеннями контролюючого органу, вважаючи їх протиправними, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій та прийнятих відповідачем спірних рішень.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як слідує зі змісту положень ч.1 ст.2 КАС України, «завданням адміністративного судочинства» є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, як видно з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, з 01.01.2011р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як слідує зі змісту положень пп.19-1.1.1 п.19-1.1 ст.19-1 ПК України, контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

При цьому, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (п.п.21.1.1, 21.1.4 п.21.1 ст.21 ПКУ).

Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

А як визначено приписами п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як слідує зі змісту положень підпункту 75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Крім того, приписами підпункту 78.1.7 п.78.1 ст.78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

А як визначено п.78.4 ст.78 ПКУ, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до вимог п.79.2 ст.79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному ст.42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до ст.42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної ст.200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Виконання усіх умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як встановлено приписами пункту 42.2 ст.42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Пунктом 42.5 статті 42 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику податків відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електронній формі) платника податків.

Так, як вже зазначалося вище, сторона позивача стверджує про безпідставність призначення перевірки, оскільки наказ про перевірку не містить жодних посилань на наявність та/або отримання будь-якої інформації про гіпотетичні порушення законодавства України позивачем.

Проте, слід звернути увагу на те, що позивачка до цього часу у будь-який спосіб спірний наказ не оскаржила.

Окрім того, судами обох інстанцій з матеріалів справи з цього приводу встановлено, що згідно інформації, що надійшла листом Національного банку України №24-0006/21625/БТ від 20.03.2024р. до Державної податкової служби України (вх. ДПС №33529/5 від 22.03.2024р.) та який направлено до ГУ ДПС в Одеській області 26.03.2024р. листом №8651/7/99-00-24-01-02-07 (вх. ГУ ДПС в Одеській області №1280/8 від 27.03.2024р.), щодо значних обсягів переказів між рахунками фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі) на банківські рахунки фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у 2023 році надходили грошові кошти та здійснювались значні обсяги переказів між рахунками фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі).

Згідно додаткових відомостей, що надійшли листом Національного банку України від 09.08.2024р. №57-0008/60696/БТ до ДПС України (вх. ДПС №87431/5 від 20.08.2024р.) та які направлено до ГУ ДПС в Одеській області 21.08.2024р. листом №23858/7/99-00-24-04-03-07 (вх. ГУ ДПС в Одеській області від 21.08.2024р. №3649/8), щодо отримання фізичними особами у 2023році доходів шляхом проведення значних обсягів переказів між рахунками фізичних осіб із використаннм реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі) та обсягів видаткових та прибуткових операцій фізичних осіб із зазначенням номерів рахунків і банків, в яких вони відкриті, на банківські рахунки фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у 2023 році надходили грошові кошти у сумі 3 885 064,43 грн. та здійснювались значні обсяги переказів між рахунками фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі).

Також, у цьому контексті представник позивача посилається на постанову КАС ВС від 12.10.2021р. у справі №120/5229/20-а, яка, на його переконання, є найактуальнішою, відповідно до якої, податковий орган в своєму наказі повинен навести інформацію, яка стала приводом для проведення перевірки; обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки тощо.

Однак, з цього приводу судова колегія зазначає, що Верховний Суд, зокрема, у численних постановах від 20.03.2018 року у справі №820/4766/17, від 22.05.2018 року і 04.10.2022 року у справі №810/1394/16, від 05.11.2018 року у справі №803/988/17, від 25.01.2019 року у справі №812/1112/16, від 10.04.2020 року у справі №815/1978/18, від 12.08.2021 року у справі №140/14625/20, від 05.07.2023 року у справі №460/2663/22, від 26.07.2023 року у справі №280/4696/22, від 17.08.2023 року у справі №160/15431/21, від 27.11.2023 року у справі №420/11790/22, висловив правову позицію, згідно з якою, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері. Тобто цей пункт передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Також, Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5729/20-а, від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5229/20-а, від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 грудня 2022 року у справі №500/1331/21, від 05 липня 2023 року у справі №460/2663/22, від 17 серпня 2023 року у справі №160/15431/21, від 27 листопада 2023 року у справі №420/11790/22 зазначав й про те, що формулювання конкретного змісту наказу фактично є «дискрецією» контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Крім того, слід зауважити й про те, що у судовій практиці прийнято розрізняти «юридичну» підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та «фактичну» підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював ще й такі висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.

У зазначеній постанові суду Судова палата також акцентувала увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17, відповідно до яких, неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, враховуючи конкретні обставини справи та вказані вище правові позиції ВС, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції цілком вірно відхилив доводи представника позивача щодо незаконності наказу про призначення перевірки та його посилання на постанову КАС ВС від 12.10.2021р. у справі №120/5229/20-а, яка є не релевантною до розглядуваного спору.

Також, судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що запит ГУ ДПС в Одеській області від 29.08.2024р. №11756 / КПР/15-32-24-05-06 про витребування документів було надіслано - 03.09.2024р. №0600957944431 за зареєстрованою адресою ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , засобами поштового оператора «Укрпошта» рекомендованим листом з повідомленням про вручення, в порядку статті 42 ПК України.

Проте, як вже зазначалося вище, жодної відповідь на запити позивачкою не надано, як і не надано до перевірки й витребовані документи, про що було складено відповідні акти про ненадання документів від 16.09.2024р. №5811/15-32-24-05-09, від 25.09.2024р. №6080/15-32-24-05-09, від 27.09.2024р. №6224/15-32-24-05-09.

Таким чином, враховуючи наявність правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та підтвердження факту надіслання податковим органом копії наказу та повідомлення про проведення перевірки, судова колегія дійшла аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про відсутність будь-яких порушень з боку податкового органу при призначені та проведенні спірної перевірки позивачки.

Як передбачено п.58.3 ст.58 ПК України, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Так, зі змісту приписів п.42.2 ст.42 ПК України вбачається, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

При цьому, «добросовісний» платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Аналогічна правова позиція з цього питання неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (від 29.04.2025 року №420/35624/23, від 17.04.2025 року №160/13729/24, від 11.03.2025 року №320/2261/23).

Такий висновок Верховного Суду про недобросовісність платника податків в частині отримання ним поштової кореспонденції від контролюючого органу та про зловживання наданими йому правами був сформований з урахуванням встановлених судами обставин про вжиття контролюючим органом належних заходів щодо ознайомлення такого платника із наміром провести документальну невиїзну перевірку у розумінні статті 42 Податкового кодексу України, тобто, із належним виконанням обов`язку, передбаченого п.79.2 ст.79 ПК України. Так, у наведеній справі (як і у даній справі), як зазначив ВС, документи (т.б. наказ та повідомлення) не були вручені позивачу та повернуті поштовим відділенням «у зв`язку із закінченням терміну зберігання», у зв`язку з чим, Верховний Суд визнав недобросовісність платника податків щодо неотримання ним поштової кореспонденції.

Абзац другий пункту 42.5. статті 42 Податкового кодексу України наголошує на тому, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Так, в матеріалах даної справи наявні усі необхідні докази скерування контролюючим органом на адресу позивачки рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення і наказу і запитів, проте, вказані листи повернулися на адресу контролюючого органу «за закінченням терміну зберігання».

Враховуючи вказане вище правове регулювання та підстави повернення поштових відправлень на адресу відповідача, листи, в якому надсилалися запити, вважаються врученими позивачці з дня зазначеного поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

В подальшому, як видно з матеріалів справи, контролюючий орган направляв і 2-й примірник спірного Акту перевірки на ту ж саму адресу, що й запити, та наказ з повідомленням на проведення перевірки. Однак, копія Акту перевірки позивачем була отримана, що підтверджується доказами, які відповідач надав разом з відзивом. Таким чином, враховуючи ці обставини, можна зробити висновок, що позивач вибірково отримує пошту, а контролюючий орган, в свою чергу, дотримуючись вимог ПК України, надсилав позивачу усю кореспонденцію належним чином і відповідно, не може нести будь-яку відповідальності за неотримання позивачем цієї кореспонденції.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, наголошує на тому, податковим органом, в даному випадку, у встановленому ПК України порядку своєчасно були направлені на адресу позивачки копії наказу про призначення перевірки, повідомлення та запити від 29.08.2024р. №11756 / КПР/15-32-24-05-06, від 03.09.2024р. №0600957944431, які не були вручені адресатові з незалежних від податкового управління причин, а тому вважаються належним чином врученими.

Крім того, варто також наголосити й на тому, що згідно вимог пункту 85.2 ст.85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При чому, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (п.85.4 ст.85 ПКУ).

Отже, враховуючи вище вказане правове регулювання, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Відповідно до вимог п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці 2 пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Таким чином, ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку фактично прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України - до їх відсутності.

Аналогічне правозастосування викладено у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, від 28 жовтня 2021 року у справі №802/880/18-а, від 06 вересня 2022 року у праві №640/772/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 640/637/19, від 07 лютого 2023 року у справі №640/9880/19.

Разом з тим, судами обох інстанцій з матеріалів справи не встановлено, а позивачем, в свою чергу, не надано доказів того, що нею вчинялись будь-які активні дії, передбачені нормами Податкового кодексу України щодо надання (надіслання) нею первинних документів контролюючому органу, які фахівцями контролюючого органу не були враховані під час проведення перевірки.

Отже, за таких обставин, судова колегія доходить аналогічного висновку про те, що позивачем без поважних причин не було надано жодних документів на запити контролюючого органу, у зв`язку з чим, складено акти про ненадання документів, а тому, відповідно, було порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, п. 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПКУ.

При цьому, суд також враховує й правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 08.09.2021р. у справі №816/228/17, відповідно до якої, неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення й у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29 листопада 2021 року у справі № 280/1367/20; від 1 грудня 2021 року у справі № 400/1646/20; від 6 липня 2022 року у справі № 815/5551/14, від 24 квітня 2023 року у справі № 560/2210/19, від 22 лютого 2022 року у справі № 420/12859/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі № 140/1846/21, від 28 жовтня 2022 року у справі № 600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справі № 160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі № 420/22374/21, від 23 лютого 2023 року у справі № 160/20112/21, від 23 лютого 2023 року у справі № 600/1402/22-а тощо.

Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.

Так, як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося вище, за висновками акту від 30.09.2024р. №42761/15-32-24-05-09, спірною перевіркою встановлено порушення позивачкою вимог податкового законодавства, а саме:

1) п.49.1, пп. 49.18.4 п.49.18 ст.49, пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, п.179.1 ст.179 ПК України, т.б. фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 не подано до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2023 рік та не задекларовано суму отриманого доходу у сумі 3 885 064,43 грн., як інші доходи;

2) пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, п.164.1, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, п.179.7 ст.179 ПК України, внаслідок чого, позивачкою не нараховано та не сплачено до бюджету податок на доходи з фізичних осіб у сумі 699 311,60 грн.;

3) пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 179.7 ст.179, пп.1.1, пп.1.2, пп.1.3. п. 16 підрозділу 10 розд. XX ПК України, в наслідок чого, позивачкою не нараховано та не сплачено до бюджету військовий збір у сумі 58 275,97 грн.;

4) п.44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України в частині зберігання та надання контролюючому органу первинних документів;

5) пп.73.3.3 п.73.3 ст.73 ПК України, т.б. фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 встановлено ненадання до податкових органів відповіді на письмовий запит про надання інформації.

Як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи та вже вказувалося вище, акт перевірки від 30.09.2024р. було направлено на податкову адресу ФОПП ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 (як і попередні запити), який, нею було отримано особисто - 03.10.2024р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0600967618893 (т.1, а.с. 215).

Відповідно до вимог п.86.7 ст.86 ПК України, у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому пп.78.1.5 п.78.1 ст.78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Однак, як вже неодноразово наголошувалося, позивач ОСОБА_1 своїм правом на подання письмових заперечень на спірний Акт перевірки та доказів на противагу викладеним у ньому висновкам про порушення вимог податкового законодавства, не скористалась. Доказів зворотного представник позивача не надав, не має таких і в матеріалах справи.

Відтак, за таких обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку про відсутність будь-яких підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у зв`язку з процедурними порушеннями, які, на думку позивачки, існували при призначенні та проведенні документальної невиїзної перевірки та оформлення її результатів.

Отже, судами обох інстанцій при розгляді даної справи не встановлено жодних порушень процедури (порядку) проведення документальної невиїзної перевірки та оформлення Акту такої перевірки, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.

Далі, як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося вище, на підставі вказаного Акту перевірки від 30.09.2024р. №42761/15-32-24-05-09, уповноваженою особою ГУ ДПС в Одеській області 16.10.2024р. було винесено 5 податкових повідомлень-рішень:

1) №44753/15-32-24-05, яким ФОПП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування (11010500) в сумі 699 311,60 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 174 827,90 грн;

2) №44744/15-32-24-05, яким до ФОПП ОСОБА_1 застосовано штрафну санкцію (21081100) в сумі 1020 грн;

3) №747/15-32-24-05, яким до ФОПП ОСОБА_1 застосовано штрафну санкцію (21081100) в сумі 7100 грн;

4) №44732/15-32-24-05, яким до ФОПП ОСОБА_1 застосовано штрафну санкцію (11010500) в сумі 340 грн;

5) №44757/15-32-24-05, яким ФОПП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання по військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (11011001) в сумі 14568,99 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає позовні вимоги щодо визнання протиправними цих 5 ППР та їх скасування безпідставними та не підлягаючими задоволенню.

До такого висновку судова колегія приходить з наступних підстав.

Так, в ході спірної перевірки податковим органом було встановлено, що фізична особа – платник податків ОСОБА_1 отримувала дохід у 2023 році у вигляді численних грошових переказів від різноманітних фізичних осіб на загальну суму - 3 885 064,43 грн., із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), що є платіжним інструментом, при переказі коштів фізичними особами один одному, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом, та з суми яких не було сплачено податок на доходи з фізичних осіб та військовий збір.

При цьому, матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 (3525007148), як фізична особа - підприємець, не реєструвалася; податкові декларації про свій майновий стан і доходи за 2023 рік до ГУ ДПС в Одеській області не подавала.

Як визначено п.85.2 ст.85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Разом з тим, судами обох інстанцій по справі встановлено, що як до перевірки, так і на момент складання Акту, фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 жодні первинні документи (виписки банку, тощо), що спростовують наявність чи відсутність «бази оподаткування», не надано, про що складені акти про ненадання документів від 16.09.2024 року №5811/15-32-24-05-09, акт про ненадання документів від 25.09.2024 №6080/15-32-24-05-09, акт про ненадання документів від 27.09.2024 №6224/15-32-24-05-09.

Отже, на підставі викладеного, перевіряючі й дійшли висновку про те, що грошові кошти, які були отримані (переказані у 2023р.) на рахунки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 у загальній сумі 3 885 064,43 грн. підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, як «інші доходи».

Відповідно до вимог пп. 162.1.1 п.162.1 ст.162 ПКУ, платниками податку - є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

А як чітко визначено приписами п.164.1 ст.164 ПК України, «базою оподаткування» - є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід – будь - який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно із пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 цього ж Кодексу, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються «інші доходи», крім зазначених у ст.165 цього Кодексу.

Як передбачено п.167.1 ст.167 ПКУ, ставка податку становить 18 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Як визначено нормами п.179.7 ст.179 ПК України, фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Таким чином, враховуючи вимоги пп.164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід позивачки - фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 фактично дійсно становить 3 885 064,43 грн.

Отже, під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що фізична особа – платник податків ОСОБА_1 отримувала дохід у 2023 році у вигляді грошових переказів від фізичних осіб на загальну суму 3 885 064,43 грн., із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), що є платіжним інструментом, при переказі коштів фізичними особами один одному, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом, та з суми яких не сплачено податок на доходи з фізичних осіб та військовий збір.

Водночас, як вже неодноразово зазначалося вище, ні до перевірки, ні на момент складання Акту перевірки, фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 жодні первинні документи (виписки банку, тощо), які б спростовували наявність чи відсутність бази оподаткування, не надавались, про що були складені відповідні Акти про ненадання документів від 16.09.2024 року №5811/15-32-24-05-09, акт про ненадання документів від 25.09.2024 №6080/15-32-24-05-09, акт про ненадання документів від 27.09.2024 №6224/15-32-24-05-09.

Таким чином, за висновками перевіряючих, грошові кошти, отримані на рахунки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 у сумі 3 885 064,43 грн. підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, як «інші доходи».

Заперечуючи виявлені контролюючим органом порушення, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 не займається підприємницькою чи будь-якою іншої господарською діяльністю.

Також, за твердженнями позивачки, вказані вище кошти (перекази) були отримані нею від громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на виконання договорів позики.

Так, зокрема, відповідно до Договору позики №11/12 від 11.12.2022р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (Позичальник) отримала безпроцентну позику від ОСОБА_2 (Позикодавця) у розмірі 1 235 000 грн.

При цьому, як зазначає представник позивача, така позика надавалась частинами, що передбачалося умовами п.3.4 Договору.

Згідно з Договором позики №14/12 від 14.12.2022р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (Позичальник) отримала безпроцентну позику від ОСОБА_3 (Позикодавця) у розмірі 1 266 000 грн.

Ця позика, як зазначає представник позивача, теж надавалась частинами, що передбачалося умовами п.3.4 Договору.

Згідно з Договором позики №15/12 від 15.12.2022р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (Позичальник) отримала безпроцентну позику від ОСОБА_4 (Позикодавця) у розмірі 1 385 000 грн.

Ця позика теж надавалась позивачці частинами, що передбачалося умовами п.3.4 Договору.

При цьому, заперечуючи проти встановленого перевіркою порушення про отримання протягом 2023р. доходу в сумі 3 885 064,43 грн, сторона позивача наголошує на тому, що податковий орган не вчинив усіх необхідних дій з метою перевірки походження вказаних коштів, встановлення осіб, які їх перераховували, не встановив рахунки, з яких надходили ці кошти, та не звертався до банківських установ щодо розкриття банківської таємниці з метою встановлення походження цих коштів.

В світлі викладеного, як видно з матеріалів справи, 14.01.2025р. до суду 1-ї інстанції від ГУ ДПС в Одеській області надійшло клопотання про витребування від банків доказів - відомостей щодо переказів по рахункам ОСОБА_1 , яке було задоволено ухвалою суду від 16.01.2025р..

При цьому, як вбачається зі місту журналу судового засідання, представник позивача, не зважаючи на вищевикладені аргументи проти висновків податкової перевірки, категорично заперечувала проти витребування таких доказів.

Далі, як встановлено судовою колегією, протягом січня-березня 2025р. до окружного суду від банків надійшли витребувані судом відомості, що становлять банківську таємницю, а саме інформація про надходження на рахунки ОСОБА_1 коштів за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р., які були долучені до матеріалів справи.

Як вбачається зі змісту отриманих судом 1-ї інтсанції відомостей, на рахунки ОСОБА_1 щомісячно надходили суми від різних фізичних осіб.

Так, наприклад на картку НОМЕР_2 ОСОБА_1 тільки протягом одного дня -30.04.2023р. надійшли кошти в сумах:

1) 300 грн. - від ОСОБА_6 ;

2) 308 грн. - від ОСОБА_7 ;

3) 690 грн. - від ОСОБА_8 ;

4) 500 грн. - від ОСОБА_9 ;

5) 500 грн. - від ОСОБА_10 ;

6) 800 грн. - від ОСОБА_11 ;

7) 1000 грн. - від ОСОБА_12 ;

8) 500 грн. - від ОСОБА_13 ;

9) 300 грн. - від ОСОБА_14 ;

10) 2000 грн. - від ОСОБА_15 ;

11) 500 грн. - від ОСОБА_16 ;

12) 900 грн. - від ОСОБА_17 ;

13) 750 грн. - від ОСОБА_18 ;

14) 2200 грн. - від ОСОБА_19 ;

15) 750 грн. - від ОСОБА_20 ;

16) 500 грн. - від ОСОБА_21 ;

17) 500 грн. - від ОСОБА_22 ;

18) 750 грн. - від ОСОБА_23 ;

19) 300 грн. - від ОСОБА_24 .

Аналогічним чином рахунки ОСОБА_1 поповнювалися і іншими фізичними особами протягом всього 2023 року. При цьому, такі поповнення картки позивачки здійснювалося сотнями (або навіть тисячами) різних фізичних осіб на невеликі суми 300, 500, 750, 900, 1000 грн. тощо.

Окрім того, згідно додаткових відомостей, що надійшли листом Національного банку України від 09.08.2024р. №57-0008/60696/БТ до ДПС України (вх. №87431/5 від 20.08.2024р.) та які були направлені до ГУ ДПС в Одеській області 21.08.2024р. листом №23858/7/99-00-24-04-03-07 (вх. від 21.08.2024р. №3649/8), щодо отримання фізичними особами у 2023 році доходів шляхом проведення значних обсягів переказів між рахунками фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі) та обсягів видаткових та прибуткових операцій фізичних осіб із зазначенням номерів рахунків і банків, в яких вони відкриті, на банківські рахунки фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у 2023 році надходили грошові кошти у сумі 3 885 064,43 грн. та здійснювались значні обсяги переказів між рахунками фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі).

Суд враховує, що згідно ч.5 ст.62-2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України має право розкривати органам державної влади інформацію, що становить банківську таємницю та зібрану під час виконання ним його функцій, якщо така інформація може свідчити про правопорушення та/або використовуватися для запобігання, виявлення, припинення, розслідування правопорушень, притягнення винних осіб до відповідальності за їх вчинення.

Верховний Суд у постанові від 25.08.2022р. у справі №140/403/29 з цього приводу зазначив, що на виконання покладених функцій податкові органи вправі звертатись, в тому числі до небанківських фінансових установ із запитами щодо отримання інформації про рух коштів на рахунках платника податків. Надана такою установою інформація відноситься до податкової та є підставою для врахування при формуванні висновків про дотримання чи порушення платником податків норм податкового законодавства.

Так, виявлену податковим органом суму в розмірі 3 885 064,43 грн., яку протягом 2023 р. було сукупно переведено на рахунки ОСОБА_1 , позивач фактично пояснює отриманням коштів за договорами позики: 1) № 11/12 від 11.12.2022р. із ОСОБА_2 на суму 1 235 000; 2) №14/12 від 14.12.2022р. із ОСОБА_3 на суму 1 266 000; 3) №15/12 від 15.12.2022р. із ОСОБА_4 на суму 1 385 000.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заперечень проти позову податковим органом було ініційовано перед судом питання щодо допиту в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , проти чого, сторона позивача, не зважаючи на власну позицію, також категорично заперечувала.

Проте, як свідчать матеріали справи, допит свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судом 1-ї інстанції таки був проведений.

Так, як вбачається зі змісту пояснень допитаного в судовому засіданні суду 1-ї інстанції свідка ОСОБА_2 , з яким позивачкою було укладено договір позики на суму 1 235 000 грн., він дійсно особисто передав ОСОБА_1 готівкові кошти в приблизній сумі 15 000 дол. США, після чого сумами, приблизно по 10 000 грн., в готівковій формі протягом 6 (шести) місяців надавав позику за договором. Решту коштів ОСОБА_2 просив знайомих переводити на рахунки ОСОБА_1 . При цьому, свідок ОСОБА_2 не пам`ятає усіх прізвищ знайомих та точну суму коштів, яку передав у позику ОСОБА_1 . Жодний розписок або інших доказів передачі коштів сторонами договору не підписувалося.

Допитана в судовому засіданні суду 1-ї інстанції свідок ОСОБА_3 , з якою позивачкою укладено договір позики на суму 1 266 000 грн., пояснила, що дійсно на виконання договору позики вона передала ОСОБА_1 готівкові кошти, однак точну суму не пам`ятає. Також, свідок пояснила, що передавала суму позики протягом всього 2023р., але не пам`ятає скільки всього передала. Крім того, з пояснень свідка ОСОБА_3 видно, що остання також (як і свідок ОСОБА_2 ) просила своїх знайомих (усіх прізвищ яких не пам`ятає) переказувати на картки (рахунки) ОСОБА_1 суми коштів на виконання цього договору позики.

Оцінюючи доводи сторони позивача та представлені ними докази, судова колегія виходить з наступного.

Так, як передбачено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

А як слідує зі змісту положень ч.1 ст.626 ЦК України, договором - є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною ж 1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як чітко визначено нормами ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, згідно з ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у 10 (десять) разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно із ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Так, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Так, згідно доданих до адміністративного позову цілком ідентичних договорів позики №11/12 від 11.12.2022р. із ОСОБА_2 - на суму 1 235 000 грн., №14/12 від 14.12.2022р. із ОСОБА_3 - на суму 1 266 000 грн. і №15/12 від 15.12.2022р. з ОСОБА_4 - на суму 1 385 000 грн.:

1.1. за цим Договором «Позикодавець» передає «Позичальнику» грошові кошти в розмірі, що обумовлені цим Договором, а «Позичальник» зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів в порядку та на умовах, визначених цим Договором. 1.2. Грошовими коштами за цим Договором є національна українська валюта — гривня;

3.1. «Позикодавець» надає позику протягом 1 (одного року) з моменту підписання цього Договору;

3.2. Позика передається у готівковій та/або безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок «Позичальника»;

3.3. Позика вважається переданою «Позичальникові» в момент передання готівкових коштів та/або зарахування позики на картковий рахунок «Позичальника»;

3.4. Позика може надаватися за вибором «Позикодавця» одним платежем або частинами, визначеними «Позикодавцем» самостійно;

4.1. Строк надання позики «Позичальнику» становить 3 (три роки) з моменту надання позики у повному обсязі в порядку, передбаченому п. 3.3 цього Договору. 4.2. Позика надається строком до « 11» грудня 2026 року;

5.1. Після закінчення строку, визначеного в п.п.4.1,4.2 цього Договору, «Позичальник» зобов`язується протягом 180 (ста вісімдесяти) календарних днів повернути «Позикодавцеві» позику.

5.2. Позика повертається в готівковій та/або безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок «Позикодавця»;

5.3. Позика вважається повернутою «Позикодавцеві» в момент передання готівкових коштів та/або зарахування грошової суми, що позичалася, на його рахунок;

5.4.,5.5. Позика може бути повернута «Позичальником» достроково та може повертатися частинами.

Так, уважно дослідивши зміст та умови вказаних вище догорів, першу чергу, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, звертає увагу на те, що факт надання громадянами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в «готівковій формі» ОСОБА_1 частин позик в сумах приблизно по 15 000 дол. США, і подальше надання іншої частини позики в готівковій формі по 10 тис. грн., жодним чином не пояснює надходження на рахунки позивачки протягом 2023 р. сукупно суми 3 885 064,43 грн, а тому, відповідно, пояснення представника позивача і даний свідків жодним чином не спростовують виявлене податковим органом порушення.

При цьому, зі змісту наданих до суду банківських документів вбачається, що на рахунки позивачки протягом 2023р. надходили невеликі суми від сотен різних (невідомих позивачці) фізичних осіб із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі), в результаті чого, сукупно в 2023 році позивачкою фактично було отримано 3 885 064,43 грн.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, пояснення представника позивача про те, що ці кошти і були позиченими у громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , судова колегія, як і окружний суд, оцінює критично та до уваги не приймає, оскільки вони прямо суперечать суті та умовам вказаних вище договорів позики, за якими, позика надається безпосередньо «позикодавцем», а не десятками (сотнями) невідомих фізичних осіб. При цьому, будь-яких доказів щодо здійснення сторонами договорів позики жодної транзакції в межах цих договорів щодо перерахування коштів на рахунок позивачки, представником позивача до судів 1-ї та 2-ї інстанцій не надано.

В свою чергу, факт надання позики в розмірі, наприклад 1 266 000 грн., шляхом прохання «позикодавцем» своїх знайомих відправляти «позичальнику» щоденно суми 300, 500 чи навіть 900 грн. потребувало б приблизно 2500 тисяч транзакцій від такої ж кількості різних відправників коштів, що вбачається малоймовірним, позбавленим сенсу та здорового глузду, а також не відповідає природі правочину позики, адже фактично кошти передавалися позивачці сотнями сторонніх осіб, які не є сторонами договорів позики.

Водночас, допитані в якості свідків позикодавці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не змогли пояснити, зважаючи на те, що не пам`ятають, які саме суми ними були передані позивачці в готівковій формі та переказами, надавши ідентичні пояснення, що спочатку ними було надано позику у готівковій формі (приблизно 15 тис. дол. США), а після цього, вони просили своїх знайомих переводити позивачці решту суму позики.

Отже покладена в основу адміністративного позову позиція сторони позивача про те, що отримані протягом 2023 р. на рахунки із використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі) кошти в загальному розмірі 3 885 064,43 грн. є «запозиченими» коштами від 3 (трьох) «позичальників» є необгрунтовною та не витримує ніякої критики, оскільки ніяким чином не доводить і не обґрунтовує чисельні щоденні надходження на картку (рахунки) позивачки коштів в сумах 300, 500, 750, 900, 100 грн. від сотен різних (невідомих) фізичних осіб протягом періоду, що перевірявся (2023р.).

Таким чином, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивачем не було надано як до контролюючого органу, так і до суду, жодних належних і достовірних доказів щодо джерела походження грошових коштів та правових підстав їх отримання, як і не надано і жодних документів, які б підтверджували підстави отримання позивачем вказаної суми грошових коштів у розмірі 3 885 064,43 грн. від фізичних осіб на її банківські рахунки та не здійснення їх декларування.

Відповідно до приписів пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України, платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

А п.164.1 ст.164 цього ж Кодексу визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід – будь - який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням п.164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п.177.2 ст.177 та п.178.3 ст.178 цього Кодексу.

Як вже вказувалося вище, згідно пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються «інші доходи», крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Відповідно до норм п.167.1 ст.167 ПКУ, ставка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

А як чітко визначено п.179.7 ст.179 ПК України, фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Отже, враховуючи норми пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України та наявні в матеріалах справи докази, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що контролюючим органом було цілком вірно визначено, що загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 становить 3 885 064,43 грн.

Як загально відомо, у відповідності до вимог пп.1.4 п.16 підрозділу 10 Розділу XX ПКУ, нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст.168 Кодексу.

Отже, фізичні особи, за результатами звітного податкового року, відповідно пп.1.2 п. 16 підрозділу 10, пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п. 177.2 ст. 177 ПК України, самостійно розраховують військовий збір в розмірі 1,5% чистого оподатковуваного доходу, відображають в річній податковій декларації та сплачують в терміни передбачені для сплати податку на доходи фізичних осіб за відповідний період.

Зведені відомості щодо отриманих платником податків - фізичною особою доходів, та повнота нарахування, утримання та своєчасність сплати (перерахування) до бюджету військового збору.

Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що фізичною особою – платником податків ОСОБА_1 , в порушення вимог п.179.7 ст.179, пп.1.1, пп.1.2, пп.1.3. п.16 підрозділу 10 розд. XX ПК України, було занижено військовий збір за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р. у сумі 58 275,97 грн, внаслідок ненарахування та несплати до бюджету військового збору з суми отриманих «інших доходів».

Пунктом 49.1 статті 49 ПКУ, передбачено що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

А згідно пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Як визначено п.179.1 ст.179 ПК України, платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Отже, системний аналіз вищенаведених податкових норм вказує, що будь-які кошти, які надходять фізичній особі на її картковий банківський рахунок є її доходом, якщо особа не доведе що ці кошти не підпадають під виключення, які визначені ст.165 ПК України.

Поповнення рахунків однієї фізичної особи з використанням реквізитів ЕПЗ (р2р-платежі) різними фізичними особами у значному обсязі та за відсутності у отримувача належного документального обґрунтування підстав для одержання таких грошових коштів свідчить про отримання фізичною особою ФОПП ОСОБА_1 у 2023 році доходів в розмірі 3 885 064,43 грн у вигляді «інших доходів».

Таким чином, позивач ОСОБА_1 , у зв`язку з отриманням доходів протягом 2023 року у загальній сумі 3 885 064,43 грн., відповідно до вимог законодавства повинна була подати до 01.05.2024р. річну податкову декларацію про свій майновий стан і доходи за 2023 рік, задекларувати цей дохід, а також нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5 % від бази оподаткування.

Отже, з огляду на вищевикладене, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази, вважає, суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність будь-яких підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в Одеській області від 16.10.2024р.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Судова колегія також зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

Таким чином, на підстави вищевикладених обставин, колегія суддів, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Інші аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах чинного законодавства та повністю спростовуються матеріалами справи.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки, як вже зазначалося вище, ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також керується і ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг сторін, згідно зі ст.316 КАС України, залишає ці апеляційні скарги - без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 27.02.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко