Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №541/4410/23 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/4410/23

Номер провадження 2/541/26/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 лютого 2026 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді – Городівського О.А.,

за участі секретаря судового засідання – Ніколаєнко М.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Перейми Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення вихідної допомоги при звільненні,

встановив:

14 грудня 2023 року до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», в якому просила стягнути з відповідача різницю невиплаченої вихідної допомоги при звільненні в сумі 127 081 грн 81 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 03 травня 2018 року працювала в ДП «Адміністрація морських портів України», з 21 квітня 2020 року обіймала посаду директора департаменту по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ» на підставі наказу ДП «АМПУ» від 21 квітня 2020 року №304-к.

Відповідно до наказів ДП «АМПУ» від 09.08.2022 №248/10 «Про введення в дію організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ» та від 11.09.2020 №608-к «Про перейменування структурних підрозділів апарату управління ДП «АМПУ», враховуючи Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 №336, «департамент по роботі з персоналом апарату управління» перейменовано у «департамент кадрової політики апарату управління».

Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні», погодженого з Первинною профспілковою організацією правників ДП «АМПУ», встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 години 30 хвилин 01 березня 2022 року – до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

На підставі наказу ДП «АМПУ» від 24.06.2022 №152-к «Про припинення простою», позивачу припинено з 27 червня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «АМПУ» від 28.02.2022 №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами).

Згідно з наказом ДП «АМПУ» від 14.11.2022 №403-к «Про звільнення» ОСОБА_1 , директора департаменту кадрової політики апарату управління ДП «АМПУ», було звільнено з посали за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Підпунктом 2.2 пункту 2 наказу №403-к «Про звільнення» від 14 листопада 2022 року визначено виплатити вихідну допомогу позивачу у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 К3пП України.

Відповідно до Повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 14.11.2022, вихідна допомога ОСОБА_1 нарахована у розмірі 98 279 грн 30 коп.

Посилаючись на неправильність розміру та періоду обрахованого відповідачем розміру середнього заробітку, зокрема у розмірі посадового окладу, а не у відповідності до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом та просить стягнути з відповідача суму невиплаченої вихідної допомоги при звільненні.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2023 року головуючим у справі визначено суддю Городівського О.А.

Ухвалою судді від 18 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків, зокрема надання доказів сплати судового збору (а.с. 46 т. 1).

02 січня 2024 року позивачем на виконання вимог ухвали судді від 18 грудня 2023 року усунуто недоліки та надано докази сплати судового збору (а.с. 48-49 т. 1).

Ухвалою суду від 02 січня 2024 року відкрито провадження у даній цивільній справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 52 т. 1).

19 січня 2024 року представником відповідача, у відповідності до ст. 178 ЦПК України, подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про невизнання позовних вимог з огляду на те, що у зв`язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі, трудові відносини між сторонами не вважаються припиненими та продовжують діяти, а позивач не вважається такою, що припинила трудові відносини з ДП «АМПУ». Також, враховуючи, що вихідна допомога є разовим платежем та виплачується працівникові при остаточному звільненні, якого фактично не відбулось з огляду на поновлення позивача на роботі, відтак вважає відсутніми правові підстави для стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні на користь позивача. Крім того, представник відповідача вважає помилковим доводи сторони позивача щодо порядку та періоду обрахунку розміру вихідної допомоги, зокрема вважає правильним обрахунок розміру вихідної допомоги виходячи з положень абз. 3 п. 4 Порядку №100, тобто розмір доходу отриманий позивачем за два місяці, що передували звільненню, при цьому розрахунок слід проводити з установленої в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу позивача у розмірі 98 279 грн 30 коп. На підставі викладеного просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 58-62 зворот т. 1).

13 лютого 2024 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач неправомірно здійснив розрахунок середньої заробітної плати з порушенням вимог Порядку №100. Позивач вказує, що середня заробітна плата для виплати вихідної допомоги повинна обчислюватися за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, із виключенням періодів простою та часу, коли заробіток не зберігався або зберігався частково. Надані позивачем індивідуальні відомості Пенсійного фонду України підтверджують отримання ним доходу за вересень та жовтень 2022 року, тоді як довідка відповідача від 19.12.2023 містить недостовірні дані та суперечить офіційній інформації. Позивач зазначає, що про існування вказаної довідки дізнався лише після отримання відзиву на позовну заяву та не звертався із заявою про її видачу. Виходячи з фактичних доходів, середньомісячна заробітна плата позивача становить 420 065,06 грн, а сума, що підлягає стягненню з відповідача, – 321 785,76 грн. Також позивач наголошує, що подання відповідачем недостовірних доказів є спробою введення суду в оману та може містити ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 384 КК України (а.с. 113-121 т. 1).

20 лютого 2024 року представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких викладено заперечення проти позовних вимоги аналогічно викладеним у відзиві на позовну заяву. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 128-132 т. 1).

27 березня 2024 року на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій вона просить стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» недоплачену суму вихідної допомоги при звільненні в розмірі 156 303,15 грн. Заява обґрунтована тим, що при розрахунку виплаченої допомоги відповідачем не було враховано всі складові заробітної плати, передбачені Порядком №100 та Колективним договором, зокрема системну матеріальну допомогу на оздоровлення та частку квартальної премії, нарахованої у грудні 2021 року. За розрахунком позивача, її середньомісячний заробіток становить 254 582,45 грн, тоді як відповідачем було виплачено лише 98 279,30 грн, що призвело до виникнення заборгованості (а.с. 1-7 т. 2).

Окрім того, 27 березня 2024 року на адресу Миргородського міськрайонного суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення різниці вихідної допомоги. Позиція відповідача обґрунтована тим, що рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №541/3201/22 ОСОБА_1 було поновлено на роботі з дати звільнення (14.11.2022), а наказ про звільнення – скасовано. Представник ДП «АМПУ» наголошує, що оскільки трудові відносини між сторонами фактично не припинялися і продовжують діяти, вихідна допомога (яка є разовим платежем при остаточному звільненні) не підлягає виплаті. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, відповідач зазначає, що скасування наказу про звільнення нівелює обов`язок роботодавця щодо виплати вихідної допомоги. Також відповідач просить долучити до матеріалів справи нові докази (рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20.02.2024 по справі №541/3201/22 та наказ ДП «АМПУ» від 20.02.2024 №112-к «Про поновлення ОСОБА_1 »), вказуючи на неможливість їх подання разом із відзивом через їх відсутність на той момент (а.с. 9-11 т. 2).

15 квітня 2024 року на адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення щодо прийняття нових доказів, які були надані суду разом з клопотанням позивача від 22.03.2024 про приєднання доказів (а.с. 36-37 т. 2).

У подальшому, 16 квітня 2024 року канцелярією суду зареєстровано заперечення щодо прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог, надіслане представником ДП «АМПУ». Вказав, що заява ОСОБА_1 від 22.03.2024 про збільшення позовних вимог була подана після проведення першого судового засідання (08.02.2024), тобто з порушенням процесуальних строків, встановлених статтею 49 ЦПК України, а відтак процесуальним наслідком є залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 31-32 т. 2).

22 квітня 2024 року канцелярією суду зареєстровано додаткові пояснення у справі, подані представником відповідача, у яких останній просить суд врахувати актуальні правові висновки Верховного Суду (постанови від 27.03.2024 у справах №507/1435/22 та №753/12518/22) щодо застосування Порядку №100. Зокрема, представник ДП «АМПУ» зазначає, що середня заробітна плата має обчислюватися виходячи з виплат за вересень-жовтень 2022 року (місяці, що передують звільненню), оскільки в цей період у ОСОБА_1 було 9 фактично відпрацьованих днів. За позицією ВС, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один відпрацьований день, обчислення проводиться на основі виплат за цей день, а не за попередні періоди чи посадовий оклад. Посилаючись на практику ВС, представник вказує, що при обчисленні середнього заробітку за два місяці не враховуються виплати за час простою, відпустки та лікарняних. Також не підлягає врахуванню премія за підсумками роботи за 2021 рік, оскільки вона не належить до обраного розрахункового періоду. Щодо розміру допомоги, то згідно з перерахунком відповідача, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 4198,21 грн, а розмір вихідної допомоги – 90 261,52 грн. Враховуючи, що при звільненні фактично було виплачено 98 279,30 грн, відповідач вважає, що виплата проведена у повному обсязі (навіть у більшому розмірі, ніж передбачено актуальною практикою ВС), а тому підстави для стягнення будь-якої «різниці» відсутні (а.с. 43-45 т. 2).

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24.04.2024 задоволено раніше подане клопотання представника відповідача ДП «АМПУ» про зупинення провадження по справі, у зв`язку з перебуванням на розгляді суду справи за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа Первинна профспілкова організація професійних працівників Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди , рішення по якій не набрало законної сили та підлягає оскарженню. Таким чином, судом зупинено провадження у справі №541/4410/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення вихідної допомоги при звільненні до набрання законної сили судовим рішенням по справі №541/3201/22 (а.с. 66 т. 2).

24 грудня 2025 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про поновлення провадження по справі (а.с. 70-71 т. 2).

У свою чергу, 01 січня 2026 року канцелярією суду зареєстровано клопотання позивача про поновлення провадження у справі (а.с. 115-118 т. 2).

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05.01.2026 провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення вихідної допомоги при звільненні поновлено (а.с. 150 т. 2).

14 січня 2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення, у яких останній обґрунтовує відсутність правових підстав для задоволення позову щодо стягнення різниці вихідної допомоги з огляду на нововиявлені обставини та актуальну практику Верховного Суду. Так, на виконання рішення суду у справі №541/3201/22, що набрало законної сили (з урахуванням постанов апеляційної та касаційної інстанцій), наказ про звільнення ОСОБА_1 від 14.11.2022 скасовано, а її саму поновлено на посаді з дати звільнення. Відтак, трудові відносини сторін не вважаються припиненими. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду від 19.12.2025 (справа №640/8468/20) та від 08.01.2026 (справа №280/8427/21), відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_1 поновлена на роботі та їй виплачено середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (у розмірі понад 3,1 млн грн), втрати доходу не відбулося. Відповідач наголошує, що вихідна допомога є разовою виплатою, метою якої є матеріальне забезпечення особи саме в період пошуку нової роботи. Оскільки звільнення визнано незаконним, а позивачка фактично продовжує працювати, підстава для виплати допомоги (факт остаточного припинення трудового договору) відпала. З посиланням на ст. 1215 ЦК України, відповідач зауважує, що хоча право на допомогу після поновлення відпало, вже виплачена сума (98 279,30 грн) не стягується з ОСОБА_1 назад, проте підстав для виплати будь-якої «різниці» чи додаткових сум немає. На підставі викладеного, ДП «АМПУ» просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 155-157 т. 2).

17 лютого 2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення письмових заперечень на пояснення ДП «АМПУ», у якому позивачка просить відхилити доводи відповідача як такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та підміні предмета спору. Позивачка наголошує, що предметом розгляду є не право на вихідну допомогу як таке, а стягнення різниці (недоплаченої суми), що виникла через неправильний розрахунок у день звільнення (14.11.2022). Факт подальшого поновлення на роботі не анулює обов`язку роботодавця провести повний розрахунок у момент припинення трудових відносин. Окрім того, позивачка зазначає, що посилання відповідача на постанови ВС (щодо відсутності припинення трудових відносин у разі поновлення) не стосуються даної справи. У наведених прикладах вирішувалося питання первинного виникнення права на допомогу, тоді як у цій справі відповідач визнав таке право, нарахував і частково виплатив кошти, але зробив це з порушенням Порядку №100. Також ОСОБА_1 вважає позицію ДП «АМПУ» небезпечним прецедентом, адже прийняття логіки відповідача дозволило б роботодавцям уникати відповідальності за будь-які порушення при звільненні (невиплата відпусток, допомоги), виправдовуючи це подальшим судовим поновленням працівника. З огляду на це, позивачка просить суд розглядати справу, виходячи з факту порушення її прав саме на момент незаконного звільнення 14.11.2022 (а.с. 187-191 т. 2).

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в межах первісних позовних вимог та просила не проводити розгляду заяви про збільшення позовних вимог. Також просила суд задовольнити первісну позовну заяву в повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог надала пояснення аналогічно викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Перейма Д.О. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в обґрунтування заперечень проти позовну надав пояснення аналогічно викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 21 квітня 2020 року №304-к ОСОБА_1 , начальника управління по роботі з персоналом апарату управління переведено на посаду директора департаменту по роботі з персоналом апарату правління на постійно з 21 квітня 2020 року з посадовим окладом 59 301 грн згідно зі статним розписом (а.с. 14 т. 1).

Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався.

Наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з веденням воєнного стану в Україні» встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 години 30 хвилин 01 березня 2022 року – до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Виплату заробітної плати визначено проводити для працівників апарату управління ДП «АМПУ» у розмірі посадового окладу, встановленого у штатному розписі (а.с. 15-16 т. 1).

На підставі пункту 1 наказу ДП «АМПУ» від 24 червня 2022 року №152-к «Про припинення простою», ОСОБА_1 припинено з 27 червня 2022 року простій, встановлений наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (зі змінами) (а.с. 19 т. 1).

Наказом ДП «АМПУ» від 14 листопада 2022 року №403-к «Про звільнення» ОСОБА_1 , директора департаменту з кадрової політики апарату управління, звільнено відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗПП України (у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників).

Відповідно до п. 2.2 наказу ДП «АМПУ» від 14 листопада 2022 року №403-к «Про звільнення» департаменту бухгалтерського обліку апарату управління доручено виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку згідно ст. 44 К3пП України (а.с. 42 т. 1).

14 листопада 2022 року ДП «АМПУ» було проведено повний розрахунок з позивачем, зокрема було виплачено вихідну допомогу у розмірі 98 279 грн 30 коп., що підтверджується копією повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні (а.с. 43 т. 1).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20.02.2024 у справі №541/3201/22 поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління з 14.11.2022, стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2022 по 20.02.2024 в розмірі 2 463 440,00 грн, компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 77 700,00 грн, судовий збір у сумі 1000,00 грн, допущено негайне виконання рішення в частині поновлення та виплати середнього заробітку за один місяць у розмірі 163 240,00 грн (а.с. 15 т. 2).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22.01.2025 у справі №541/3201/22 апеляційні скарги ДП «АМПУ» та ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20.02.2024, ухвалено нове рішення по суті позовних вимог; поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління ДП «АМПУ» з 15.11.2022; стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.11.2022 по дату ухвалення рішення – 20.02.2024, у розмірі 3 124 699,58 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів; стягнуто з ДП «АМПУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн; стягнуто з ДП «АМПУ» на користь держави судовий збір у розмірі 15 397,40 грн; стягнуто з ДП «АМПУ на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 100,00 грн; стягнуто з ДП «АМПУ на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн (а.с. 134-149 зворот т. 2).

Постановою Верховного Суду від 26.11.2025 у справі №541/3201/22 касаційну скаргу ДП «АМПУ» залишено без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено та змінено резолютивну частину постанови Полтавського апеляційного суду від 22.01.2025 щодо дати звільнення та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши її у новій редакції, а саме: «Поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління ДП «АМПУ» з 14.11.2022. Стягнути з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.11.2022 року до дати ухвалення рішення – 20.02.2024 у розмірі 3 134 139,76 грн, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів». В іншій частині постанову Полтавського апеляційного суду від 22.01.2025 залишено без змін. На виконанні рішення у справі №541/3201/22 пунктом 1 наказу ДП «АМПУ» від 20.02.2024 №112-к «Про поновлення ОСОБА_1 » поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління ДП «АМПУ» з дати звільнення – 14.11.2022, з істотними умовами праці, що діяли на дату звільнення, у тому числі посадовим окладом (76 588,00 грн), скасувавши наказ ДП «АМПУ» від 14.11.2022 року №403-к «Про звільнення» (а.с. 99 зворот - 114 т. 2; а.с. 119-133 т. 2).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що при здійснені розрахунку вихідної допомоги, яка була виплачена останній, ДП «АМПУ» неправильно застосовано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, та враховуючи, що позивач з 01.03.2022 по 26.06.2022 перебувала в простої, то зазначений період виключається із розрахункового періоду відповідно до абз. 6 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а тому правильним розрахунковим періодом має бути вересень та жовтень 2022 року.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) – у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, – у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Зважаючи на те, що наказом ДП «АМПУ» від 20 лютого 2024 року №112-к «Про поновлення ОСОБА_1 » скасовано наказ ДП «АМПУ» від 14 листопада 2022 року №403-к «Про звільнення», а згідно пункту 1 вказаного наказу поновлено ОСОБА_1 на посаді директора департаменту кадрової політики апарату управління з дати звільнення – з 14.11.2022, суд дійшов висновку, що трудові відносини між сторонами не припинені та продовжують діяти (а.с. 16 т. 2).

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 по справі №523/13833/17, у постанові від 20.01.2021 по справі №522/18387/17, у постанові від 02.06.2021 по справі №204/3855/18 сформував правовий висновок, про те, що у зв`язку із скасуванням наказу про припинення трудового договору з позивачем за статтею 38 К3пП України, останній не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов`язку по сплаті позивачу середнього заробітку, вихідної допомоги та моральної шкоди.

Окрім того, у спірних правовідносинах також підлягає врахуванню правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, яка полягає у тому, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, у контексті спірних правовідносин справи №753/15556/15-ц зауважила, що, незважаючи на те, що після поновлення позивача на роботі підстава для виплати вихідної допомоги відпала, в силу вимог статті 1215 ЦК України ці кошти поверненню не підлягають.

Таким чином, враховуючи, що наказ ДП «АМПУ» від 14 листопада 2022 року №403-к про звільнення позивача було скасовано, позивача поновлено на роботі з 14 листопада 2022 року, а тому остання не вважається такою, що припинила трудові відносини з ДП «АМПУ», а також враховуючи, що вихідна допомога є разовим платежем та виплачується працівникові при остаточному звільненні, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з ДП «АМПУ» різниці вихідної допомоги при звільненні.

Обчислення середньої заробітної плати працівника визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз. 4 п. 2 Порядку).

Відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

У позовній заяві подією з якою позивач пов`язує необхідність у стягненні середнього заробітку є 14 листопада 2022 року, тобто день звільнення позивача.

Так, Порядком передбачений загальний випадок розрахункового періоду для обчислення середнього заробітку – це останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому, Порядок визначає особливі випадки та послідовний механізм обчислення середньої заробітної плати у разі настання таких випадків:

- якщо протягом останніх 2 календарних місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи;

- якщо у працівника відсутній розрахунковий період (тобто протягом останніх 4 календарних місяців працівник не працював), то середня заробітна плата обчислюється відповідно до установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Таким чином, з урахуванням згаданих положень Порядку та, враховуючи той факт, що позивач з 01.03.2022 по 26.06.2022 перебувала у простої, то до розрахунку середнього заробітку слід брати вересень та жовтень 2022 року, тобто два місяці, що передували звільненню, при цьому розрахунок слід проводити з установленої в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу позивача (абз. 3 п. 4 Порядку).

Відповідно до розрахункового листка ОСОБА_1 за вересень 2022 року підприємством нараховано заробітну плату в розмірі 75 650,08 грн, в тому числі:

- 31 331,45 грн – оклад за відпрацьованих 9 днів;

- 6266,29 грн – надбавка за роботу в умовах воєнного стану;

- 186,14 грн – індексація зарплати;

- 13 653,16 грн – оплата відпустки;

- 9079,89 грн та 15 133,15 грн – оплата лікарняних.

Відповідно до розрахункового листка ОСОБА_1 за жовтень 2022 року підприємством нараховано допомогу по тимчасові непрацездатності в розмірі 101 241,52 грн (а.с. 64 зворот т. 1).

Водночас, за висновками Верховного Суду у постанові від 27.03.2024 по справі №507/1435/22 премія, яка нарахована за підсумками роботи за 2021 рік не відноситься до спірного розрахункового періоду й врахуванню не підлягає. У свою чергу, ДП «АМПУ» при визначенні вихідної допомоги було пропорційно враховано премію за підсумками роботи за 2021 рік, яку за висновками Верховного Суду у постанові від 27.03.2024 по справі №753/12518/22 не потрібно враховувати.

Таким чином, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 4198,21 грн (31 331,45 грн + 6266,29 грн + 186,14 грн/ 9 днів). Так, у вересні 2022 року було 22 робочих дні, а у жовтні 2022 року – 21 робочий день. Таким чином, середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді складає 21,5 днів. З огляду на зазначене, з урахуванням вищезгаданих висновків Верховного Суду, розмір вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 повинен складати 90 261,52 грн (21,5 днів х 4198,21 грн). Водночас, 14.11.2022 ДП «АМПУ» було сплачено вихідну допомогу у розмірі 98 279,30 грн.

Суд зауважує, що стороною позивача помилково тлумачиться абзац 6 пункту 2 Порядку (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), метою чого є виключно визначення іншого розрахункового періоду для збільшення виплат, які не належать позивачу, зокрема, згідно з абзацом 6 пункту 2 Порядку (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Так, наказом ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року №84-к «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» з 01 березня 2022 року встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Відповідно до п. 5 вказаного наказу нарахування та виплата заробітної плати працівникам апарату управління ДП «АМПУ» за весь період дії простою проводиться в розмірі посадового окладу, встановленого у штатному розписі.

Отже, доводи позивачки щодо необхідності обчислювати середню заробітну плату виходячи з виплат, які передували простою, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з пунктом 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи лише в тому випадку, якщо працівник не працював протягом останніх двох календарних місяців. Якщо працівник не працював і протягом цих двох місяців, підстав для обчислення середньої заробітної плати виходячи з виплат за останні відпрацьовані ним місяці немає. У такому випадку, як уже зазначено вище, застосуванню підлягають абзаци третій-п`ятий пункту 4 цього Порядку.

Окрім того варто зазначити, що відповідно до правової позиції Верхового Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 19.12.2025 у справі №640/8468/20, вихідна допомога є державною гарантією, ключовою метою якої є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи та компенсація відсутності доходу у випадку втрати роботи не з власної волі.

Суд наголошує, що вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю чи якістю праці, а обумовлений виключно фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду, яке набрало законної сили, наказ про звільнення ОСОБА_1 було скасовано, а саму позивачку поновлено на посаді з дати звільнення. Таким чином, правовий статус позивачки було змінено: вона втратила статус «звільненого працівника», а її трудові права були відновлені з моменту їх порушення.

Крім того, у зв`язку з поновленням на роботі, позивачці було нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України. Зазначена виплата фактично є відновленням права особи на отримання доходу, який вона мала б отримувати, якби її не було звільнено.

Оскільки метою вихідної допомоги є саме компенсація втраченого доходу на період безробіття, а в даному випадку факт втрати роботи було анульовано шляхом поновлення на посаді з виплатою середнього заробітку за весь період прогулу, то підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні. Стягнення вихідної допомоги за таких обставин призвело б до подвійного компенсування одного і того самого періоду, що суперечить засадам справедливості та суті ефективного захисту порушеного права.

Аналогічний підхід до застосування норм права викладено також у постанові Верховного Суду від 08.01.2026 у справі №280/8427/21.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача різниці невиплаченої вихідної допомоги при звільненні в сумі 127 081 грн 81 коп., а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, відповідно до ст. 141 ЦПК України, не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4-5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення вихідної допомоги при звільненні – відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: О. А. Городівський