Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №440/14931/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 р. Справа № 440/14931/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Світлана" на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 18.11.25 по справі № 440/14931/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Світлана"

до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за участю третьої особи Державна судова адміністрація України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Світлана" (далі по тексту – ТОВ «Фірма Світлана», позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі по тексту – Шевченківський ВДВС, відповідач), Державної судової адміністрації України (далі по тексту – ДСА України, третя особа), у якій просило суд:

- визнати протиправною і скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13.10.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79321822.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 по справі № 440/14931/25 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Світлана" до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови залишено без руху.

Позивачеві надано строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:

1) оригіналу або засвідченої у визначеному законом порядку копії документа, що підтверджує повноваження особи, якою підписано позовну заяву;

2) документа про сплату судового збору в розмірі 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень) на номер рахунку - UA078999980313191206084016719, код за ЄДРПОУ - 37959255, отримувач - ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), призначення платежу: Судовий збір, за позовом ______(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд) або документів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.

Роз`яснено позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.

Копію ухвали надіслано особі, які подала позовну заяву.

Залишаючи позовну заяву ТОВ «Фірма Світлана» без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позовну заяву підписано Панковою С. І., як директором ТОВ "Фірма Світлана", однак, до неї не додано документ, що підтверджує повноваження вказаної особи діяти від імені позивача (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Товариства станом на дату подання позовної заяви, тощо).

Крім того, судом зазначено, що позивачем не додано до позовної заяви документа про сплату судового збору в розмірі 3028 грн за подання позову або документів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.

14 листопада 2025 року на виконання вимог вказаної ухвали суду першої інстанції, до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, у якій позивач просив відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення суду у справі, у зв`язку з тим, що підприємство ТОВ "Фірма Світлана" три роки майже не здійснює господарську діяльність, за період 2020-2023 роки отримало 20 тис. грн. доходу і 0 грн прибутку, відсутні банківські рахунки, а всі доходи направляються на оплату податків і комунальних платежів.

Також, до вказаної заяви долучено документ, що підтверджує повноваження Панкової С. І., діяти від імені позивача.

Водночас, позивач вважав, що не повинен сплачувати судовий збір за подання позовної заяви у порядку статті 287 КАС України, у зв`язку з чим просив його звільнити від такої сплати.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі №440/14931/25 у задоволенні клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Світлана" про відстрочення сплати судового збору - відмовлено.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Світлана" до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови повернуто позивачеві.

Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направлено особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Позивач, не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 у справі № 440/14931/25 і направити справу до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на протиправність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, оскільки відмовивши 18.11.2025 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, суд одразу повернув позовну заяву, не надавши можливості особі, яка з нею звернулась, відреагувати на позицію суду щодо вирішення заявленого клопотання.

На переконання апелянта, Полтавський окружний адміністративний суд перед поверненням позовної заяви зобов`язаний був надати можливість позивачу додатково усунути ті недоліки, які суд вважав наявними в ухвалі від 04.11.2025. Замість цього, не вирішуючи клопотання про продовження строку на усунення недоліків, суд повернув позовну заяву, що не може вважатись правомірним.

Крім того, просив врахувати, що у позовній заяві ТОВ “Фірма Світлана” зазначало про те, що у даній справі оскаржуються дії державного виконавця при виконанні рішення суду в іншій судовій справі, а тому за подання цього позову не підлягав сплаті судовий збір, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву ТОВ «Фірма Світлана» на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, суд виходив з того, що у встановлений судом строк позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, зокрема, не надав до суду документа про сплату судового збору у розмірі 3028 грн, у зв`язку з чим вважав наявними підстави для повернення позовної заяви позивачеві.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Колегією суддів встановлено, що спірним у цій справі є необхідність сплати ТОВ "Фірма Світлана" судового збору за подання цього позову.

Відповідно частини 3 статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частинами 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Колегія суддів зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі – Закон № 3674-VI).

Згідно з вимогами частини 1 статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Водночас, частина 2 цієї статті визначає перелік об`єктів, за звернення до суду з якими судовий збір не справляється.

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону № 3674-VI.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI за подання суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, встановлюється ставка судового збору 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень.

З огляду на викладене вище, у разі подання у 2025 році суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру розмір судового збору, що підлягає сплаті становить 3028 грн.

Разом з тим, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

За приписами частин 1, 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013).

У Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України „Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“ від 02.06.2016 №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси. (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №2-р(II)/2023).

Отже, судовий контроль за виконанням судового рішення є юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.

Так, частиною 2 статті 381-1 КАС України встановлено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Стаття 287 КАС України встановлює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

За приписами частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Іншими словами, провадження, передбачене статтею 287 КАС України, є однією з форм судового контролю за виконанням судових рішень, яка здійснюється за позовом, зокрема, стягувача чи боржника у виконавчому провадженні, в порядку окремого позовного провадження за правилами КАС України, предметом якого є рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Колегією суддів встановлено, що ТОВ «Фірма Світлана» звернулося з позовом до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження № 79321822 з виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024 у справі № 440/2/24 в частині стягнення з позивача судового збору.

Отже, у цьому випадку позивач (боржник у виконавчому провадженні № 79321822), вважаючи постанову від 13.10.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79321822 протиправною, звернувся до суду з новим позовом до органу державної виконавчої служби в порядку статті 287 КАС України, використавши таким чином визначений процесуальним законом механізм судового контролю за виконанням судових рішень.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції вважав, що позивач мав сплатити судовий збір за подання позову, поданого в порядку статті 287 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 по справі № 440/8929/24 у схожих правовідносинах зазначив, що у Рішенні від 13.05.2024 № 6-р(ІІ)/2024 (справа про обов`язковість судового рішення) Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI зі змінами в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору під час подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ураховуючи, що за подання до суду першої інстанції скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця не встановлено справляння судового збору, Конституційний Суд України зазначив, що обов`язок сплати судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, визначений приписом статті 4 Закону №3674-VI, не можна вважати зрозумілим і справедливим елементом механізму контролю за виконанням судового рішення як невіддільного складника права на доступ до суду.

Також з огляду на те, що приписи Закону № 3674-VI розгляд апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду за наслідками розгляду скарги, поданої відповідно до статті 447 ЦПК України, пов`язаний із потребою сплати особою судового збору, Конституційний Суд України констатував, що має місце необґрунтоване втручання в право стягувача на доступ до суду, оскільки особі, яка сплатила судовий збір за подання до суду позовної заяви й отримала доступ до суду та домоглася ухвалення на її користь обов`язкового судового рішення, доводиться додатково (повторно) сплатити судовий збір за здійснення судового контролю за виконанням судового рішення. Наведене свідчить про те, що держава не створила належних юридичних механізмів реалізації права на доступ до суду, а також про брак реального судового контролю на стадії виконання судового рішення, оскільки має місце ускладнення практичної реалізації особою (стягувачем у виконавчому провадженні) її права на доступ до суду, що є порушенням конституційних засад судочинства та принципів цивільного процесуального права.

Ураховуючи те, що особа, оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції, намагається насамперед усунути наслідки порушення її прав, спричинені невиконанням судового рішення, Конституційний Суд України зазначив, що законодавець не діяв відповідно до принципів справедливості, розумності, пропорційності, забезпечення балансу між інтересами держави в стягненні судового збору та інтересами особи щодо доступу до суду та виконання судового рішення, а також не забезпечив доконечної мети чинення правосуддя - захисту прав і свобод.

За висновками Конституційного Суду України несправедливість обов`язку позивача-стягувача сплачувати судовий збір за подання апеляційної/касаційної скарги на ухвалу суду, за наслідками розгляду скарги на рішення, дію або бездіяльність державного/приватного виконавця, серед іншого, зумовлена тим, що за подання до суду такої скарги не встановлено справляння судового збору.

А тому в цій справі питання сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду потрібно розглядати у взаємозв`язку з питанням сплати судового збору за подання позовної заяви в справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

У контексті зазначених висновків Конституційного Суду України варто звернутись до статті 447 ЦПК України (далі - у редакції від 27.04.2024), відповідно до змісту якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Указана стаття міститься в розділі VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, в якому йдеться про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних/приватних виконавців.

Подібним чином право сторін виконавчого провадження на звернення зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державних/приватних виконавців у межах судового контролю за виконанням судових рішень врегульовує розділ VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, у редакції від 27.04.2024).

Тобто, розгляд судами скарг у порядках, передбачених розділом VII ЦПК України та розділом VI ГПК України, є однією з форм судового контролю за виконанням судових рішень, виконання яких є складовою частиною цивільного та господарського процесу, оскільки провадження у справах завершується виконанням ухвалених у таких справах судових рішеннях.

Порівнявши положення статей 447 ЦПК України і 287 КАС України, вбачається, що обидві регламентують оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних/приватних виконавців під час виконання судового рішення, яка в обох випадках є пришвидшеною завдяки спеціальним строкам оскарження та розгляду, а також обидві уособлюють одну з форм судового контролю, у ході якої оцінюються законність дій/бездіяльності виконавців, а також законність прийнятих ними рішень, та фактично реалізують передбачене Конституцією України право на судовий захист.

Разом з тим, передбачені статтями 447 ЦПК України і 287 КАС України механізми судового контролю за виконанням судових рішень мають і певні відмінності.

Зокрема, оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних/приватних виконавців в порядку статті 447 ЦПК України передбачає звернення зі скаргою в межах тієї ж справи, в якій було прийнято судове рішення, що знаходиться на виконанні в органі державної виконавчої служби чи приватного виконавця, водночас у порядку статті 287 КАС України - звернення до суду з новим позовом.

Окрім цього, відмінним є те, що судовий збір не сплачується, як за звернення до суду зі скаргою в порядку статті 447 ЦПК України, так і за апеляційне й касаційне оскарження ухвали суду, постановлену за результатами розгляду такої скарги. Натомість за звернення до суду з позовом у порядку статті 287 КАС України та за апеляційне й касаційне оскарження судових рішень, прийнятих за результатами розгляду цього позову, судовий збір сплачується в загальному порядку в розмірах, визначених у статті 4 Закону № 3674-VI.

До того ж, Законом України від 31.10.2024 №4056-IX «Про внесення змін до Закону України "Про судовий збір" у зв`язку з Рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2024 №6-р(II)/2024 щодо забезпечення принципу обов`язковості судового рішення» частину другу статті 3 викладено в новій редакції, зокрема, доповнено пунктом 19, який передбачає, що судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Указані зміни до Закону № 3674-VI набрали чинності 14.11.2024.

З огляду на зазначене, Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 по справі № 440/8929/24 вважав, що таке правове регулювання ставить у нерівне становище позивача-стягувача у виконавчому провадженні, на користь якого ухвалено рішення суду в порядку адміністративного судочинства та який реалізує право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця в процесі виконання цього рішення суду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, порівняно з позивачем-стягувачем у виконавчому провадженні щодо виконання рішення суду, прийнятого за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Зрештою, можливість звернення позивача-стягувача з позовом у порядку статті 287 КАС України та надалі з апеляційною/касаційною скаргою на судове рішення, прийняте за наслідками розгляду такого позову, як і у згаданому вище рішенні Конституційного Суду України, поставлена в залежність від сплати судового збору, що створює необґрунтоване втручання в право позивача-стягувача на доступ до суду і порушує його право на виконання судового рішення, що є невід`ємною складовою конституційного права на судовий захист.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатував, що частина друга статті 3 та підпункти 1, 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, які уможливлюють справляння стягувачем у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, прийнятого на його користь, судового збору за подання адміністративного позову, апеляційної скарги у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку 287 КАС України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій-другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, а тому не підлягають застосуванню під час розгляду цієї справи.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Таким чином, у цій справі, застосовуючи положення частини першої статті 8, частин першої-другої статті 55, статті 129-1 Конституції України як норми прямої дії, з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 13.05.2024 № 6-р(ІІ)/2024, Верховний Суд дійшов висновку, що судовий збір не справляється за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду поданого в порядку статті 287 КАС України адміністративного позову.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що судовий збір не підлягає сплаті за оскарження рішення органу державної виконавчої служби, прийнятого під час виконання судового рішення, знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Приписами статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 440/14931/25 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 326-329, 353, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Світлана" - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 440/14931/25 - скасувати.

Адміністративну справу № 440/14931/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Світлана» до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови - направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко