Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №756/4436/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/2760/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 756/4436/24

26 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Можарівській М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Костинчука Павла Михайловича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Белоконної І.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку поділу майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв. м, та гараж № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вул. Богатирській в місті Києві , ГБК «Озерний-2», площею 22,1 кв. м.;

- провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у наступний спосіб:

в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв. м;

в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частку гаража № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вул. Богатирській (Резервній) в місті Києві , ГБК «Озерний-2», площею 22,1 кв. м.;

- за ОСОБА_2 як спадкоємцем ОСОБА_3 залишити право на отримання у спадщину 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв. м;

- за ОСОБА_2 як спадкоємцем ОСОБА_3 залишити право на отримання у спадщину 1/2 частки гаража № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вул. Богатирській в місті Києві , ГБК «Озерний-2», площею 22,1 кв. м.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 15.01.1982 між нею та ОСОБА_3 було укладено шлюб.

У період перебування у шлюбі, подружжям придбано наступне майно: однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 34,00 кв. м, жилою площею 16,10 кв. м; гараж № НОМЕР_1 , ряд № 6 , який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Богатирська (Резервна) , ГБК «Озерний-2», площею 22,1 кв. м; легковий автомобіль марки «Opel», модель «Astra», д.р.н. НОМЕР_3 , 2014 року випуску, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_4 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30.08.2016 року в справі № 756/2452/16-ц шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано. Після розірвання шлюбу поділ набутого у шлюбі майна не здійснювався.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Єдиним спадкоємцем померлого є його рідний брат ОСОБА_2 .

Після звернення до нотаріуса зі заявою щодо оформлення права власності на частки у майні позивачу стало відомо про те, що після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом відкрито спадкову справу за заявою спадкоємця ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що спадщина після смерті ОСОБА_3 має бути оформлена з урахуванням поділу спільного майно подружжя.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв. м та гараж № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вулиці Богатирській в місті Києві , ГБК «Озерний-2», площею 22,1 кв. м визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 визнано право особистої приватної власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв. м.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 визнано право особистої приватної власності на 1/2 частку гаража № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вулиці Богатирській в місті Києві , ГБК «Озерний-2», площею 22,1 кв. м.

За ОСОБА_2 як спадкоємцем ОСОБА_3 залишено право на отримання у спадщину 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв. м та 1/2 частки гаража № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вулиці Богатирській в місті Києві , ГБК «Озерний-2», площею 22,1 кв. м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 355,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за спільні кошти подружжя придбали гараж № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вулиці Богатирській (Резервній) в місті Києві , ГБК «Озерний-2», у зв`язку з чим є спільно набутим майном подружжя.

Будучи членом житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_3 в 1980 році отримав ордер для вселення до квартири АДРЕСА_1 . Розмір пайового внеску за квартиру у загальній сумі становив 4744,72 карбованців. До укладання шлюбу з позивачем ОСОБА_3 було сплачено перший пайовий внесок на придбання квартири у розмірі 2300,00 карбованців. Іншу частину коштів було сплачено подружжям за спільні кошти.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач надавала ОСОБА_3 в період з 1980 по 1982 рік будь-які кошти для придбання спірної квартири, як і не надано доказів на підтвердження того, що грошові кошти у розмірі 2300,00 карбованців, які ОСОБА_3 отримав у позику від матері для оплати пайового внеску, поверталися за спільні кошти подружжя.

З урахуванням того, що частина коштів на придбання спірної квартири у розмірі 2300,00 карбованців була виплачена ОСОБА_3 за його особисті кошти та кошти його сім`ї до моменту вступу у шлюбні відносини з ОСОБА_1 , а інша частина у розмірі 2444,72 карбованців була сплачена за спільні кошти подружжя, суд вважав, що лише частина спірної квартири є спільною власністю подружжя.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про необхідність визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та провести її поділ, визнавши за позивачем ОСОБА_1 право власності на частину квартири, та за відповідачем як спадкоємцем померлого ОСОБА_3 на частини квартири.

Вказаний спосіб поділу майна подружжя, на думку суду, є найбільш доцільним, справедливим, пропорційний розподілу часток й відповідатиме інтересам сторін.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 19 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костинчук П.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить:

змінити рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем права особистої приватної власності на частку квартири в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: «В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на частку в 25,7625318249% квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв. м».

змінити рішення суду першої інстанції в частині залишення за відповідачем права на отримання в спадщину частку квартири, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: ««За ОСОБА_2 як спадкоємцем ОСОБА_3 залишити право на отримання у спадщину частку в 74,2374681751% квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв. м.».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обрахунку розміру часток в квартирі, які мають належати сторонам у справі.

Так, виходячи з загальної вартості квартири в 4 744,72 радянських карбованців, з оплати ОСОБА_3 першої частини вартості у розмірі 2 300,00 радянських карбованців до укладення шлюбу з позивачем та оплати другої частини у розмірі 2 444,72 радянських карбованців за спільні кошти подружжя, частка квартири, що придбана ОСОБА_3 до шлюбу з позивачем становить 48,4749363503% (2 300,00 х 100% / 4 744,72), а частка квартири, придбана за спільні кошти подружжя становить 51,5250636497% (2 444,72 х 100% / 4 744,72). Тому 1/2 частка позивача від частки квартири, придбаної за спільні кошти подружжя становить 25,7625318249% (51,5250636497% / 2).

Разом із тим, суд першої інстанції з незрозумілих, з незазначених в Рішенні мотивів помилково обрахував та визначив частку в квартирі, яка має належати Позивачу, в 1/4, тобто в 25%, таким чином протиправно зменшивши частку Позивача в Квартирі на 0,7625318249% (з 25,7625318249% до 25%).

У свою чергу, з наведеного розрахунку випливає, що за Відповідачем як спадкоємцем ОСОБА_3 має бути залишено право на отримання у спадщину не 3/4 частки квартири (як це протиправно визначив в рішенні суд першої інстанції), а 74,2374681751% квартири.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 адвокат Костинчук П.М., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 адвокат Бак В.І. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 15.01.1982 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30.08.2016 (справа № 756/2452/16-ц) шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Як вбачається з ордеру № 023992 серії Ж від 15.09.1980, ОСОБА_3 надано право на заняття житлової площі, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою № 1181 від 22.08.1980 року, ОСОБА_3 затверджений членом Житлово-будівельного кооперативу «Суднобудіник-6» та йому дозволено внести кошти за однокімнатну квартиру в сумі 2300 рублів.

ОСОБА_3 сплатив пайовий внесок на квартиру у розмірі 2300,00 карбованців, що підтверджується квитанцією від 25.08.1980 року.

Як вбачається з довідки ЖБК «Суднобудівник-6» № 25 від 10.09.2005, розмір пайового внеску за квартиру АДРЕСА_1 становить 4744 карбованці 72 копійки та сплачений у повному обсязі 15.01.1992 року.

Згідно наданої довідки ЖБК «Суднобудівник-6» загальна вартість пайових внесків за квартиру становить 4744,72 карбованці, внесок становить 2300,00 карбованців, а решта підлягає виплаті протягом 15 років зі сплатою відсотків у розмірі 0,5 %.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентиризації» № 062/14-5738 від 31.05.2024, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 05.12.2005. Гараж № 8 у ряду № 6 по вулиці Богатирській (Резервній) в місті Києві , ГБК «Озерний-2» на праві власності зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого БТІ 12.07.1996 на підставі: Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 946 від 20.06.1996, лист Київської міської державної адміністрації № 946 20.06.1996, довідки ГБК «Озерний-2» № 43 від 29.04.1996 року.

01.06.2020 відповідач ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. зі заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21.10.2020 позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. із заявою, в якій просила видати їй свідоцтво про право власності на частку в праві спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане у шлюбі з ОСОБА_3 .

03.12.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. із заявою, в якій просила видати їй свідоцтво про право власності на частку в праві спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 та гараж № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вулиці Богатирській (Резервній) в місті Києві , ГБК «Озерний-2».

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. від 03.12.2021 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва на частку у праві спільної сумісної власності колишнього подружжя, оскільки не надано оригіналів правовстановлюючих документів.

Також, 03.12.2021 позивач ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. зі заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в праві сумісної власності подружжя на автомобіль марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_6 .

03.12.2021 видано свідоцтво про право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на автомобіль марки «Opel», д.н.з. НОМЕР_6 .

Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно з статтею 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і чинним законодавством про шлюб та сім`ю України, враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Таким чином, при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів подружжя, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Судом встановлено, що в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за спільні кошти придбали гараж № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вулиці Богатирській (Резервній) в місті Києві , ГБК «Озерний-2», який є спільним майном подружжя та належить останнім в рівних частинах.

Що стосується спірної квартири, то судом встановлено, що ОСОБА_3 будучи членом ЖБК «Суднобудівник-6» у 1980 році отримав ордер для вселення до квартири АДРЕСА_1 . Розмір пайового внеску за квартиру у загальній сумі становив 4744,72 карбованців, до укладання шлюбу з позивачем ОСОБА_3 було сплачено внесок у розмірі 2300,00 карбованців, іншу частину коштів було сплачено подружжям за спільні кошти.

Отже, з урахуванням того, що частина коштів на придбання спірної квартири у розмірі 2300,00 карбованців була виплачена ОСОБА_3 за його особисті кошти та кошти його сім`ї до моменту вступу у шлюбні відносини з ОСОБА_1 , а інша частина у розмірі 2444,72 карбованців була сплачена за спільні кошти подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що лише частина спірної квартири є спільною власністю подружжя.

Що стосується доводів заявника про те, що 1/2 частка позивача від частки квартири, придбаної за спільні кошти подружжя становить 25,7625318249% (51,5250636497% / 2), то такі не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не надано доказів, що вся сума коштів у розмірі 2444,72 карбованців сплачена саме після укладення шлюбу з ОСОБА_3 15.01.1982 року, а не до цього часу, з огляду на те, що сплата внесків була розрахована з 01.06.1980 року, що підтверджується довідкою ЖБК ( т.2 а.с.39) і на час укладання шлюбу були сплачені внески щонайменш за перші два роки.

За положеннями статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтями 1222, 1223 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , єдиним спадкоємцем після смерті останнього є ОСОБА_2 .

Встановивши, що ОСОБА_3 на момент смерті належало частини гаражу № НОМЕР_1 у ряду № 6 по вулиці Богатирській (Резервній) в місті Києві , ГБК «Озерний-2» та частини квартири АДРЕСА_1 , суд пешої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право на таке майно в порядку спадкування належить ОСОБА_2 як єдиному спадкоємцю ОСОБА_3 .

Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костинчука Павла Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 лютого 2026 року

Головуючий Судді