Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №359/7327/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 359/7327/24 Головуючий у І інстанції Семенюта О.Ю.

Провадження №22-ц/824/1054/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

ІменемУкраїни

25 лютого 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Рури Наталії Вікторівни на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2025 року та на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АБ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом в обґрунтування якого зазначав, що 05 червня 2024 року в період часу з 00 годин 19 хвилин до 07 години 22 хвилин з кредитної картки позивача № НОМЕР_1 , емітованою АТ КБ «Приватбанк», за допомогою 16 транзакцій з залученням платіжної системи «metapay» невідомими особами було списано грошові кошти в загальному розмірі 36326,52 грн.

ОСОБА_1 не отримав жодних повідомлень про проведення цих операцій, підтверджень на зняття грошових коштів не надавав, картку не втрачав, персональні дані для використання стороннім особам не надавав, на сторонні ресурси не переходив.

ОСОБА_1 відразу, після виявлення зникнення грошових коштів, повідомив про незаконне зняття коштів працівників АТ КБ «Приватбанк» та правоохоронні органи.

За вказаним фактом до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення №12024111100001143.

12 червня 2024 року ОСОБА_1 направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів, однак АТ КБ «Приватбанк» відхилив вказану вимогу, тому ОСОБА_1 просив зупинити нарахування процентів та штрафних санкцій позивачу по кредитній картці НОМЕР_5 на розмір боргу в розмірі 36326,52 грн, а також стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь безпідставно списані кредитні кошти в розмірі 36326,52 грн.

Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 подав заяву про часткову зміну предмета позову, яку обґрунтував тим, що АТ КБ «Приватбанк» частково повернув безпідставно списані кредитні кошти в загальному розмірі 32163,25 грн.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» зупинити нарахування процентів та штрафних санкцій позивачу по його кредитній картці на розмір боргу в розмірі 4163,27 грн, а також відновити залишок по вказаній кредитній картці на суму 4163,27 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2025 року позов задоволено.

Зобов`язано акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» повернути на рахунок НОМЕР_2 , відкритий для обслуговування ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 4163,27 грн.

Зобов`язано акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» зупинити нарахування ОСОБА_1 відсотків та штрафних санкцій на суму 4163,27 грн за період часу з 05 червня 2024 року до дня повернення відповідачем вказаних грошових коштів на рахунок позивача.

Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року стягнуто з акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень 00 копійок.

Не погоджуючись із вказаними судовимирішеннями,представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат РураН.В. подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 15 квітня 2025 року та додаткове рішення від 06 травня 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачем була проведена претензійна робота за правилами Міжнародної платіжної системи, за результатами якої в період з 05 червня 2024 року по 22 вересня 2024 року на рахунок кредитної карти позивача повернуто кошти у розмірі 32163,25 грн, повернення коштів відбулося у зв`язку з прийняттям позитивного рішення з боку міжнародної платіжної системи щодо заявок відповідача, крім двох заявок по списанню грошових коштів у розмірі 3877,55 грн та 204,08 грн.

Вказує на те, що позивачем не надано доказів, що спірні транзакції виконувались не ним, за відсутності встановленої вини третіх осіб, презюмується виконання платіжних операцій позивачем або ж в зв`язку розголошенням конфіденційної інформації по карті в мережі інтернет на сайті METAPAY - платіжна платформа, яка належить Мета, відомій як Facebook.

Звертає увагу, що без будь-яких дій позивача грошові кошти не могли самі по собі списати з рахунку. Дані карти були відомі платіжній платформі METAPAY шляхом внесення даних карти та CVV2 коду, який нанесено на звороті карти та відомі лише позивачу. Дана платформа не належить відповідачу.

Крім того, в період спірних транзакцій логін та пароль Приват24 не змінювався, акаунт не блокувався, тому, позивач не міг не побачити повідомлення в Приват24 щодо списання грошових коштів.

Також представник банку вказує на те, що звернення в правоохоронні органи та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань 12024111100001143 від 11 червня 2024 року не є доказами вчинення шахрайських дій.

Таким чином, представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Рура Н.В. вважає, що відповідачем здійснено всі необхідні дії, визначені нормами законодавства України, міжнародної платіжної системи, Умовами та правилами надання банківських послуг щодо повернення коштів позивачу.

Крім того, скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зупинити нарахування відсотків та штрафних санкцій, суд першої інстанції не надав належної оцінки випискам по рахункам та доводам відповідача, з якої вбачається, що за період з 01 червня 2024 року по 22 вересня 2024 року, за період з 01 вересня 2024 року по 07 листопада 2024 року нарахування/списання процентів та штрафних санкції по кредитній картці № НОМЕР_1 не здійснювалось.

Доводи апеляційної скарги щодо оскарження представником АТ КБ «Приватбанк» - адвокатом Рурою Н.В. додаткового рішення зводяться до того, що стягнута сума витрат на правову допомогу є неспівмірною заявленим позивачем витрат, виходячи із складності справи та ціни позову.

Звертає увагу на те, що прибутково-касовий ордер №7 від 16 квітня 2025 року містить посилання на договір про надання правової допомоги та додаткову угоду, проте не містить жодного посилання на акт наданих послуг, у зв`язку з чим відсутня можливість встановити за яким саме актом наданих послуг було сплачено відповідні кошти.

Крім того, представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Рура Н.В. вказує на те, що заява про ухвалення додаткового рішення з долученими доказами понесення витрат на правничу допомогу не містить обґрунтування поважності причин неподання відповідачем доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, що є самостійною підставою для відмови у стягнення витрат на правничу допомогу, яка повністю узгоджується з актуальною та сталою практикою Верховного Суду з аналогічних питань.

12 червня 2025 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Сосєдко М.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказує, що рішення від 15 квітня 2025 року та додаткове рішення від 06 травня 2025 року є законними та обґрунтованими, ухваленими на підставі норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, тому просить рішення та додаткове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що транзакції відбулись без волі, участі чи вини позивача, є обґрунтованим та базується на принципі захисту прав споживача, закріпленому у ст. 22 Конституції України, ст. 4, 15 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, суд першої інстанції вірно застосував презумпцію невинуватості користувача, яка випливає з норм ст. 146 Положення №164 НБУ та ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги», відповідно до яких банк несе відповідальність за платіжні операції, що були виконані без належної автентифікації.

Щодо посилання відповідача на відсутність вироку у кримінальній справі № 12024111100001143 представник ОСОБА_1 - адвокат Сосєдко М.О. зазначає, що сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позову, що узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року №179/1688/17.

У відзиві звертає увагу на те, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про зупинення нарахування відсотків та штрафних санкцій, оскільки висновки апелянта про ненарахування відсотків документально не підтверджені.

Крім того, сам факт існування оспорюваних транзакцій та відкритого зобов`язання створює потенційне ризиковане зобов`язання для позивача, що перешкоджає захисту його прав.

Зазначив, що банк визнав позовні вимоги, оскільки частково відшкодував безпідставно списані грошові кошти, шляхом їх повернення на картковий рахунок позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат, на думку сторони позивача, повинні оцінюватися судом апеляційної інстанції критично, так як представником позивача надано ордер, договір про надання правничої допомоги та документи, що підтверджують фактичне надання послуг, а розмір стягнутих судових витрат є обґрунтованим з огляду на: значний обсяг підготовлених процесуальних документів, участь у судовому засіданні, складність справи, суспільну важливість справи щодо захисту споживачів.

Представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Рура Н.В., приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2025 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Сосєдко М.О., приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2025 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 24 вересня 2021 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг № б/н на отримання кредиту та платіжної кредитної картки, що підтверджується заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 24 вересня 2021 року. ОСОБА_1 була видана кредитна картка № НОМЕР_1 .

05 червня 2024 року в період часу з 00 годин 19 хвилин до 07 години 22 хвилин з картки НОМЕР_5 за допомогою 16 транзакцій з залученням платіжної системи «metapay» було списано грошові кошти в загальному розмірі 36326,52 грн.

Згідно з витягом з ЄРДР від 11 червня 2024 року, 05 червня 2024 року невідома особа здійснила крадіжку грошових коштів з банківської картки ОСОБА_1 в загальному розмірі 36326,52 грн, чим завдала йому матеріальної шкоди. Такі дії кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України. Кримінальному провадженню присвоєний номер: 12024111100001143. Повноваження на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні покладено на слідчих СВ Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області.

12 червня 2024 року ОСОБА_1 подав АТ КБ «Приватбанк» письмову заяву про викрадення коштів з вимогою їх повернення.

Листом супервайзера з обробки звернень клієнтів й держорганів ГО АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-240613/855 від 25 червня 2024 року позивача було повідомлено про те, що банком була ініційована претензійна робота згідно з правилами Міжнародної платіжної системи. Регламент проведення претензійної роботи - до 120 днів.

Зі змісту виписки по рахунку та довідки за реквізитами вбачається, що після того, як позивачу було заблоковано карту № НОМЕР_1 , йому було змінено на нову карту № НОМЕР_3 ; рахунок, відкритий для обслуговування позивача має такі реквізити: НОМЕР_2 .

В період часу з 05 червня 2024 року до 22 вересня 2024 року на рахунок позивача були повернуті грошові кошти по 14 транзакціям в загальному розмірі 32163 гривень 25 копійок, а саме 5 червня 2024 року - в розмірі 160 гривень 00 копійок та 3840 гривень 00 копійок; 16 липня 2024 року - в розмірі 204 гривень 8 копійок, 3877 гривень 55 копійок, 204 гривень 8 копійок, 204 гривень 8 копійок, 3877 гривень 55 копійок, 3877 гривень 55 копійок, 3877 гривень 55 копійок; 19 серпня 2024 року - в розмірі 3877 гривень 55 копійок, 3877 гривень 55 копійок, 3877 гривень 55 копійок, 204 гривень 8 копійок, 204 гривень 8 копійок.

Тобто, залишок неповернутих на рахунок позивача грошових коштів становить 4163,27 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка б давала змогу ініціювати платіжні операції, тому суд вважав, що вказані у позові платіжні операції відбувалися без волі, участі або вини ОСОБА_1 , а відповідачем, в свою чергу, при здійсненні підозрілих операцій з карткою позивача не було забезпечено її надійний захист від дій зловмисників та не здійснено належну верифікацію особи позивача, передбачені законом підстави для покладення на останнього цивільної відповідальності у даному випадку відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні поговорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання не зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно ч. 1 ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Ст. 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Ч. 3 ст. 1092 ЦК України визначено, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Законом України «Про платіжні послуги» визначаються поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Згідно з Правилами користування платіжними картками, емітованими АТ КБ «Приват Банк», Клієнт повинен вживати всіх можливих заходів для запобігання втрати, крадіжки чи незаконного використання Платіжної картки.

Відповідно до п.1.1.2.1.10 Умов та Правил надання банківських послуг для уникнення неправомірних операцій з рахунками клієнт зобов`язаний не залишати без нагляду телефон/пристрій, який використовується для підключення фінансового номера телефону клієнта та/або доступу до програмних комплексів банку.

Згідно з п.1.1.10.10.1 та п.1.1.10.10.4 Умов та Правил клієнт несе повну відповідальність за всі платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу та/або несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, якщо його дії чи бездіяльність призвели до втрати платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації, розголошення ПІНу; клієнт також несе відповідальність за всі операції, здійснені в межах лімітів, збільшених за розпорядженням клієнта.

Згідно з п. 56 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього (п. 57 ч. 1 ст. 1).

Відповідно до ч. 6 ст. 64 Закону України «Про платіжні послуги» порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.

Так, за правилами ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги», користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний:

1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором;

2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом;

3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права;

4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції;

5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про платіжні послуги», надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання:

1) помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача;

2) помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника;

3) платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг.

Ч. 11 вказаної ст. передбачено що платник, з рахунку якого внаслідок помилки неналежного стягувача без законних підстав списано кошти, має право на стягнення суми такої платіжної операції з неналежного стягувача у судовому порядку.

Відповідно до п. 136 Постанови Правління НБУ №164 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі - Постанови), користувач зобов`язаний:

1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень;

2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором.

П. 140 Постанови визначено, що користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

П. 146 Постанови визначено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

П. 147 Постанови визначено, васник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції.

Зазначені норми є спеціальними і підлягають обов`язковому застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 614 ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам Цивільно-процесуального кодексу України, які викладені вище.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що 05 червня 2024 року в період часу з 00 годин 19 хвилин до 07 години 22 хвилин з кредитної картки позивача НОМЕР_5, емітованою АТ КБ «Приватбанк», за допомогою 16 транзакцій з залученням платіжної системи «metapay» невідомими особами було списано грошові кошти в загальному розмірі 36326,52 грн.

За результатами проведеної відповідачем претензійної роботи згідно з правилами Міжнародної платіжної системи, в період часу з 05 червня 2024 року до 22 вересня 2024 року на рахунок позивача були повернуті грошові кошти по 14 транзакціям в загальному розмірі 32163,25 грн, що не заперечується сторонами.

Тобто, залишок неповернутих на рахунок позивача грошових коштів становить 4163,27 грн, що також не заперечується сторонами даної справи.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем було частково повернуто на рахунок позивача грошові кошти, судова колегія доходить висновку про визнання банком того, що транзакції щодо списання грошових коштів відбулися без волі, участі чи вини позивача, тому вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та відповідають чинному законодавству.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка б давала змогу ініціювати платіжні операції.

Посилання сторони відповідача на те, що саме позивач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Крім того, в апеляційній скарзі сам скаржник зазначає, що при вивченні журналу змін облікового запису Приват24 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 встановлено, що змін облікового запису з 01 червня 2024 року по 09 червня 2024 року Приват24 не зафіксовано, змін фінансового номеру ОСОБА_1 не зафіксовано, в період здійснення спірних транзакцій на логін, ні пароль в Приват24 позивача не змінювався.

Таким чином, судова колегія вважає, що банком не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а навпаки підтверджено, що позивач не вчиняв жодних неправомірних дій що призвели до списання грошових коштів з рахунку останнього.

Твердження апелянта про те, що операції по списанню грошових коштів проводились у режимі ручного введення номеру картки, терміну дії картки та CVC2-коду, апеляційний суд критично оцінює, оскільки введення даних платіжної картки вручну на інтернет-ресурсі не дорівнює автентифікації платіжного інструменту згідно з вимогами законодавства.

Крім того, в апеляційній скарзі вказано, що відповідачем проаналізовано журнал входів до облікового запису Приват24 позивача з мобільних пристроїв та встановлено, що у період з 01.06.2024 по 06.06.2024 в Приват24 відбувалися входи лише з типових пристроїв клієнта: IPHONE14,3 7A195BDE-C17F-493A-A539-D763C5D90FEA.

Вищезазначене є підтвердженням того, що позивач через інші способи входу в Приват24, крім свого мобільного телефону, не заходив.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що банк, як сильна сторона у споживчих відносинах, зобов`язаний довести, що вжив усіх заходів для захисту клієнта.

Апеляційний суд погоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №456/4026/21 суд враховує, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Посилання апеляційної скарги на відсутність вироку у кримінальній справі № 12024111100001143, що є спростуванням вини відповідача по списанню грошових коштів, апеляційний суд відхиляє, оскільки сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позову, що узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року №179/1688/17.

Крім того, факт звернення позивача до банку про скасування спірних транзакцій, а так само його звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно нього шахрайських дій, в сукупності свідчать про те, що у позивача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, що також спростовує доводи апеляційної скарги про наявність вини позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, зупиняючи нарахування відсотків та штрафних санкцій, не надав належної оцінки виписці по рахункам, з якої вбачається, що за період з 01 червня 2024 року по 22 вересня 2024 року, за період з 01 вересня 2024 року по 07 листопада 2024 року нарахування/списання процентів та штрафних санкції по кредитній картці № НОМЕР_1 не здійснювалось, апеляційний суд критично оцінює, оскільки з наявної в матеріалах виписки за договором № б/н за період з 01 червня 2024 року по 22 вересня 2024 року не можливо встановити чи були списані відсотки та штрафні санкції, а період з 23 вересня 2024 року по 07 листопада 2024 року в даній виписці не відображено.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що рішенням від 15 квітня 2025 року зобов`язано зупинити нарахування ОСОБА_1 відсотків та штрафних санкцій на суму 4163,27 грн за період часу з 05 червня 2024 року до дня повернення відповідачем вказаних грошових коштів на рахунок позивача.

Таким чином, доказ (виписка до договору), на який посилається сторона відповідача, не охоплює період з 23 вересня 2024 року по 15 квітня 2025 року (дата ухвалення рішення). Також, доказів виконання рішення від 15 квітня 2025 року щодо повернення грошових коштів на рахунок позивача, стороною відповідача не надано, що в свою чергу свідчить про правильність зупинення нарахування відсотків та штрафних санкцій на суму 4163,27 грн.

З врахуванням викладеного вище, доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими та спростовуються правильних висновків суду першої інстанції.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про скасування додаткового рішення судова колегія хоче зазначити наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення у справі «East/ West Allianc Limited проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене суд першої інстанції при визначенні розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягав стягненню з відповідача, правильно врахував критерії, що визначені ч. 3 ст.141 ЦПК України, а саме реальність та розумність розміру витрат на правничу професійну допомогу, та зважаючи на доведеність наданих адвокатом послуг, які відображені в акті приймання-передачі, дійшов правильного висновку про витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір стягнутих судових витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи є безпідставними, оскільки сторона відповідача, заявляючи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції не навела належних обґрунтувань вказаному.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу його представником надано: договір про надання правової допомоги №5/24 від 07 червня 2024 року, яким визначено, що вартість послуг адвоката узгоджується шляхом підписання додаткової угоди; додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №5/24 від 7 червня 2024 року, в якій визначено обсяг правової допомоги та гонорар за представництво інтересів позивача адвокатом Сосєдка М.О. в першій інстанції у цивільній справі №359/7324/24 в розмірі 10000,00 грн, акт від 16 квітня 2025 року про надані правові послуги №1 до додаткової угоди №1 від 15 липня 2024 року до договору про надання правової допомоги №5/24 від 7 червня 2024 року, відповідно до якого адвокат Сосєдко М.О. надав позивачу послугу: представництво інтересів останнього адвокатом Сосєдка М.О. в першій інстанції у цивільній справі №359/7324/24, копію прибуткового касового ордера №7 від 16 квітня 2025 року.

Вищезазначеним доказам на підтвердження витрат на правничу допомогу, судом першої інстанції, врахувавши заперечення сторони відповідача, була надана належна оцінка, з якою погоджується судова колегія.

Визначена судом сума витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.

Доводи апеляційної скарги, про те що наданий прибутковий касовий ордер не містить всіх обов`язкових реквізитів, тому не є доказом оплати фактично понесених витрат на правничу допомогу апеляційний суд відхиляє з оляду на таке.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч.2 ст.137, ч.8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Доводи апеляційної скарги про те, що представник позивача Сосєдко М.О. не навів поважних причин неможливості подання доказів понесення судових витрат його довірителем до закінчення судових дебатів, апеляційний суд відхиляє та зазначає наступне.

З матеріалів справ вбачається, що в позовній заяві представник ОСОБА_1 - Сосєдко М.О. вказав попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат, які він очікує понести в розмірі 10000,00 грн.

Акт виконаних робіт, і проведення фактичної оплати послуг було складено та здійснено 16 квітня 2025 року, тобто вже після ухвалення рішення по справі.

Таким чином, представник позивача Сосєдко М.О. мав право звернутись до суду з заявою про розподіл судових витрат вже після судових дебатів.

Враховуючи вищевикладене, на думку судової колегії, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, зводяться до переоцінки доказів, а тому підлягають відхиленню.

Таким чином, судова колегія вважає, що додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Рури Н.В. необхідно залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2025 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року залишити без змін.

У такому разі розподіл судових витрат відповідача у вигляді сплаченого судового збору не проводиться згідно зі ст. 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Рури Наталії Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2025 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 26 лютого 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб