Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №758/8202/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4233/2026

Справа № 758/8202/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 лютого 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року, та додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року, ухвалені у складі судді Захарчук С.С. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила стягнути із громадянина КНР ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 55770 грн. щомісяця, починаючи стягнення з дати подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також аліменти за минулий період з січня 2024 року по червень 2024 року в загальному розмірі 324890 грн.

Позов мотивувала тим, що 07 червня 2018 року уклала з відповідачем шлюб, зареєстрований Дарницьким РАЦС ГТУЮ у м. Києві, актовий запис № 973 від 07 червня 2018 року. Під час оформлення свідоцтва про шлюб було допущено помилку у прізвищі позивача після укладення шлюбу, в зв`язку з чим позивач звернулася до суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2018 року зобов`язано орган реєстрації цивільного стану внести зміни до актового запису про шлюб, змінивши записи в зазначенні прізвища та імені чоловіка та прізвища дружини, в зв`язку з чим було видано повторне свідоцтво про шлюб. За день до прийняття даного рішення, поки позивач носила ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 сторони уклали правочин під назвою договір дарування, яким передбачено, що якщо сторони матимуть дітей протягом цього договору, всі діти проживатимуть з матір`ю, а батько повинен сплачувати щомісячно аліменти у розмірі 10000 юанів за кожну дитину. Станом на день подання даного позову за даними НБУ 1 юань еквівалентно 5,5777 грн. Отже, уклавши договір, відповідач взяв на себе зобов`язання сплачувати 10000 юань аліментів на дитину, що еквівалентно 55770 грн.

Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір`ю за адресою АДРЕСА_1 .

Перед початком збройної агресії рф проти України відповідач одноособово виїхав до КНР, де з цього часу проживає постійно.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 березня 2024 року у справі № 743/1243/23 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу. До грудня 2023 року включно сторони несли спільні витрати на утримання дитини, однак у переписці відповідач повідомив позивача про те, що вважає подальшу сплату компенсації витрат на дитину недоцільною, а з січня 2024 року припинив таку сплату фактично. На даний час дитина повністю знаходиться на утриманні позивача, яка несе всі витрати, пов`язані із задоволенням її потреб, оскільки відповідач постійно проживає в КНР та з січня 2024 року припинив виконання своїх обов`язків по утримання дитини до досягнення нею повноліття.

Повідомляла, що за період з лютого 2024 року по квітень 2024 року середньомісячна сума витрат позивача на утримання дитини становить 104 559,69 грн., що підтверджується роздруківками руху коштів з батьківського рахунку позивача, квитанціями про сплату коштів, чеками на придбання продуктів харчування, освітніх послуг, послуг харчування в дитячому садочку, придбання освітніх матеріалів, придбання необхідного сезонного одягу, витрат на довкілля та лікування.

Щодо матеріального стану відповідача, повідомляла, що відповідач інших утриманців не має, є кінцевим бенефіціарним власником трьох юридичних осіб, створених за законодавством України, та багатьох юридичних осіб, створених за законодавством КНР (Гонконгу). Згідно з довідкою про доходи відповідача від 03 липня 2020 року його річна заробітна плата становить 2 мільйони юанів, що наразі еквівалентно 929 000 грн. на місяць. Лише в Україні ОСОБА_6 володіє активами на загальну суму 356 493 481 грн., а отже сплата аліментів щомісячно у твердій грошовій сумі, яка складає 55770 грн., не становитиме для відповідача надмірний тягар. Крім того, до січня 2024 року відповідач добровільно перераховував на рахунок позивача кошти в значно більшому розмірі для задоволення потреб дитини та утримання позивача, яка перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною.

Крім того, позивач неодноразово зверталася до відповідача з проханням надавати матеріальну допомогу, що залишається поза увагою відповідача, що підтверджується скріншотами листування між ними. Оскільки позивач вживала всіх можливих заходів для одержання аліментів від відповідача, це свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів за минулий період.

У заяві про зменшення позовних вимог від 25 вересня 2024 року, позивач, посилаючись на те, що відповідачем було частково сплачено заборгованість зі сплати аліментів за минулий період у розмірі 66 366 грн., просила зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення аліментів за минулий період з 324 890 грн. до 258 524 грн.

Крім того, 25 вересня 2024 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій остання просила стягнути з відповідача аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000 юанів, що еквівалентно 58 832 грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду (02 липня 2024 року) і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000 юанів щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду 02 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, в решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про стягнення судових витрат відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням суду першої інстанції, подала апеляційні скарги, в яких, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, скасувати додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року та задовольнити заяву про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи апеляційні скарги, викладала обставини справи та процесуальні дії сторін, зазначала, що суд першої інстанції повністю прийняв позицію відповідача щодо його доходів, із посиланням на довідки про доходи, надані відповідачем з «Khorgos Lvji Software», «LVJI Technology Beijing Branch», «Guangxi Lvji Software» тощо суд встановив, що його щомісячний дохід за 2019 - 2024 роки не перевищував 9100 юанів.

Також суд прийняв позицію відповідача і встановив, що він не є кінцевим бенефіціарним власником українських компаній ТОВ «Квантум Діджитал Ассет Ексчейндж Лімітед Лайабіті Компані» та ТОВ «Раді», а про ТОВ «Ембер Ріал Естейт» взагалі забув. При цьому суд зазначив, що хоча позивач надала витяги станом на 20 червня 2024 року, де відповідач був кінцевим бенефіціарним власником, відповідач надав новіші витяги, станом на 17 лютого 2025 року, де бенефіціарами вже вказані інші особи, і без жодного обґрунтування надав перевагу новішім даним.

На підставі наданих відповідачем свідоцтв про народження суд встановив, що відповідач є батьком ще двох неповнолітніх дітей 2009 та 2012 року народження.

На підставі виключно цих встановлених обставин суд дійшов висновків, що оскільки дохід відповідача, встановлений судом на рівні 9100 юанів в місяць, є нижчим за запитувану суму аліментів 10000 юанів, а також відповідач має на утриманні ще двох дітей, суд вважав справедливим зменшити розмір аліментів вдвічі.

Відмовляючи у стягнення аліментів за минулий час, суд вказав, що позивач не довела, що вживала заходів для отримання аліментів, а відповідач від їх сплати ухилявся, надані позивачем скріншоти листування з WeChat є неналежними доказами, оскільки не містять нотаріально засвідченого перекладу та з них неможливо встановити авторів листування та його зміст, також позивачем не надано обґрунтованого розрахунку розміру аліментів за минулий час.

Вважала такі висновки суду хибними, такими, що не відповідають обставинам справи, та ухвалені з грубим порушенням норм права. Оскаржуване рішення не відповідає вимогам обґрунтованості, адже не містить жодних мотивів відхилення аргументів та численних доказів позивача, які доводять наявність підстав для задоволення позову та недобросовісність відповідача, його реальну спроможність сплачувати аліменти в заявленому розмірі. Фактично висновки суду є вибірковими і не відповідають обставинам справи. Судом проігноровано більшість доказів і ключових аргументів позивача, зокрема надані позивачем докази про реальні багатомільйонні статки та витрати відповідача, а також не враховано суперечності у позиції самого відповідача. На підставі виданих самому собі довідок про низький дохід та факту батьківства, а не доведеного утримання інших дітей, суд дійшов висновку, що заявлений розмір у 10000 юанів є неспівмірним, та зменшив його до 5000 юанів.

При цьому судом першої інстанції порушено ст. 182 СК України та не враховано реальний майновий стан відповідача, формально пославшись на довідки про доходи відповідача, надані ним же з компаній, де він є генеральним директором, але повністю проігноровано надані позивачем докази, які свідчать про реальні доходи.

Так, суд повністю проігнорував довідку банку HSBC, яка підтверджувала наявність у відповідача 9 676 747,42 доларів США на депозиті станом на 08 грудня 2021 року, що не відображено у наданих відповідачем довідках про доходи; сертифікат про депозит (China Merchants Bank) від 17 липня 2021 року, яким підтверджено наявність на рахунках відповідача 1 507 659 юанів, 19,96 доларів США та 45 949,28 юанів, що також не відображено у наданих відповідачем довідках; довідку про отримання дивідендів від акцій «Lvji Technology Group» від 03 січня 2023 року, яка доводить щорічний дохід відповідача у розмірі 300 000 юанів, тобто 25000 юанів щомісячно, що втричі перевищує заявлений ним дохід; виписку з China Merchants Bank, яка підтверджує витрати відповідача на суму 11 047 031 юанів за 6 місяців 2021 року; докази позивача про витрати відповідача, що перевищують його доходи (перекази позивачу на картку на суму 31 000 доларів США лише за 2 місяці 2022 року, купівля Cartier, відпочинок у готелях по 40000 грн. за добу у 2023 році); додані до позовної заяви докази перерахування коштів позивачу, а саме за січень 2023 року - 39000 юанів, за лютий 2023 року - 82002 юанів, за березень 2023 року - 53000 юанів, за листопад 2023 року - 30000 юанів, за грудень 2023 року - 30000 юанів; аргументи позивача про високі витрати, аргументи відповідача про те, що ці витрати покривалися за рахунок повернення йому позик (договори на 8,5 млн. юанів), суд просто взяв до уваги лише довідки про низьку зарплату; суд встановив, що після подання позову відповідач вже не є кінцевим бенефіціарним власником трьох юридичних осіб, але повністю проігнорував докази позивача про те, що відповідач продав частку у статутному капіталі ТОВ «Квантум Діджитал Ассет Ексчейндж Лімітед Лайабіті Компані» за 11 805 580 грн., інформацію про відчуження часток у компаніях на суму 356 493 481 грн. відповідач приховав, обмежившись лише тезою, що вже не є кінцевим бенефіціарним власником, до виявилось достатнім для суду.

Замість того, щоб надати оцінку цим доказам відповідно до ст. 182 СК України, суд вибірково взяв до уваги лише довідки відповідача про дохід у 9100 юанів на місяць, що є очевидним неповним з`ясуванням обставин справи та порушенням норм матеріального права. Суд не виконав свій обов`язок щодо всебічного аналізу доказів.

Звертала увагу, що за даними виписки з China Merchants Bank відповідач витратив 11 047 031 юанів за 6,5 місяців 2021 року у період з 01 січня 2021 року по 18 липня 2021 року. Зі слів відповідача, повернення позик на суму 7,18 мільйонів юанів мало місце у 2022 році, що означає, що відповідач витратив 11 мільйонів юанів ще до того, як він нібито почав отримувати повернення позик.

Також мала місце неналежна оцінка довідок про доходи, виданих підконтрольними відповідачу компаніями. Позивач разом із позовом надала довідку від 03 липня 2020 року, що підтверджувала річну заробітну плату відповідача у розмірі 2 000 000 юанів, а відповідач надав «лист про виправлення» від 18 вересня 2020 року, виданий тією ж компанією, який нібито визнавав цю довідку недійсною, та надав інші довідки про нібито дохід у 9100 юанів на місяць. Суд першої інстанції прийняв до уваги ці докази, проігнорувавши доводи та докази позивача, що відповідач є головою ради директорів та юридичним представником компанії, а отже може виготовляти будь-які довідки для власних потреб. Замість оцінки суперечливих документів в сукупності з незалежними доказами (банківські довідки та виписки), суд вибірково послався на докази, що є очевидно неправдивими та виготовленими відповідачем на свою користь.

Судом не надано оцінки договору від 06 грудня 2018 року між сторонами як доказу визнання відповідачем розміру аліментів, в п. 3 якого відповідач особисто взяв на себе зобов`язання сплачувати щомісячно аліменти в розмірі 10000 юанів за кожну дитину. Хоча відповідач у відзиві недобросовісно заперечував укладення договору, позивач у відзиві спростувала це, посилаючись на електронне листування, де сторони обговорювали саме цей договір.

Навіть якщо не вважати його договором у розумінні ст. 189 СК України через відсутність нотаріального посвідчення в Україні, а також через те, що позов подано не на підставі договору, а на підставі закону, даний договір у сукупності з іншими доказами заслуговує на увагу як письмовий доказ, який підтверджує, що відповідач особисто визначив суму у 10000 юанів як справедливий, достатній і такий, що відповідає його реальному матеріальному стану, розмір аліментів.

Вважала доводи відповідача про те, що надані позивачем докази статків стосуються 2020 - 2021 років, такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідач був зобов`язаний довести, куди ці активи зникли до 2024 року. Суд зобов`язаний враховувати наявність у платника аліментів майна, майнових прав та грошових коштів, і позивач довела їх наявність.

Наголошувала, що відповідач не надав жодного доказу утримання другої доньки ОСОБА_7 , а докази утримання сина ОСОБА_8 надані ним особисто у листуванні у WeChat, і свідчать не про скрутне матеріальне становище відповідача, а навпаки про його надвисокі приховані доходи. Зокрема, відповідач приховав факт оплати навчання сина у Гарвардському університеті США, а також маніпулював перекладом одного з переказів, де 10000 юанів були неправдиво вказані як 1000 юанів.

Вказувала, що висновки суду про ненадання обґрунтованого розрахунку розміру аліментів за минулий період є безпідставними, свідчать про упередженість суду та пряме ігнорування наявних у справі доказів, оскільки у заяві про зменшення позовних вимог наведено чіткий розрахунок з урахуванням платежів, здійснених відповідачем після подання позову.

Також суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення аліментів за минулий період, пославшись на те, що листування у месенджері є неналежним доказом, при цьому проігнорувавши, що відповідач сам використовував аналогічні скріншоти з месенджера WeChat як доказ у іншій справі між цими ж сторонами. Відповідач не може в одній справі стверджувати, що скріншоти є належним доказом, а в іншій заперечувати їх належність, це є зловживанням процесуальними правами.

Висновок суду про відсутність перекладу також є фактично неправдивим. До відповіді на відзив позивач надала нотаріально засвідчений переклад електронного листування, що спростовує висновок суду. Вказане листування доводить наявність обох умов. передбачених ч. 2 ст. 191 СК України, оскільки позивач вживала заходів одержання аліментів, а відповідач ухилявся від їх сплати. Відповідач надав таке ж листування як доказ утримання сина, тим самим визнаючи їх автентичність та свою особу у листуванні з позивачем.

Обґрунтовуючи незаконність додаткового рішення, вказувала, що судом першої інстанції повністю проігноровано договірний порядок визначення гонорару адвоката, встановлений сторонами, і висновок суду про обов`язковість зазначення кількості витрачених годин для стягнення фіксованого гонорару прямо суперечить численним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду. Суд першої інстанції, вимагаючи погодинного розрахунку, фактично втрутився у договірні правовідносини між клієнтом та адвокатом, що є неприпустимим.

Зазначала, що суд першої інстанції помилково послався на порушення ч. 3 ст. 137 ЦПК України, яка не містить вимоги про надання розрахунку часу, витраченого на кожну послугу, а вимагає детального опису робіт. На виконання вимог цієї норми представником позивача було надано до суду два документи, що деталізували надані послуги: акт приймання-передачі наданих послуг та детальний опис робіт.

Вказувала, що суд першої інстанції, отримавши докази про обсяг та вартість послуг, зобов`язаний був перейти до оцінки співмірності (розумності) цих витрат відповідно до критеріїв, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України, врахувати відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та задовольнити подану заяву.

Вважала, що якби суд проаналізував співмірність, то встановив би, що сума 84000 грн. є абсолютно виправданою, враховуючи складність справи, обсяг послуг, тривалість і значення справи для позивача.

Відмовивши у стягненні витрат з формальних підстав, суд першої інстанції порушив фундаментальний принцип цивільного судочинства - відшкодування судових витрат стороні. на користь якої ухвалене судове рішення.

Повідомляла про попередній орієнтовний розмір судових витрат в зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у сумі 40000 грн.

Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_9 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилався на те, що докази, надані позивачем, які нібито підтверджують матеріальне становище відповідача, є неналежними. Позивач просить стягнути аліменти з відповідача з моменту пред`явлення позову 01 липня 2024 року, та стягнути аліменти за минулий час за лютий-червень 2024 року, отже позивач мала довести саме наявність у відповідача відповідного майна у спірний період, зокрема у 2024 році. Довідки з банку про наявність на рахунках коштів, довідки про отримання дивідендів стосуються 2021 року, а доказів про наявність вищезгаданої суми коштів станом на спірний період на рахунках відповідача позивач не надала.

Щодо неврахування судом чека, що підтверджує придбання прикрас від Cartier у 2021 році, вказував про відсутність доказів, що купівлю здійснював відповідач, адже клієнтом у чеку зазначена позивач. Крім того, чек є неналежним доказом, оскільки купівля відбулась у 2021 році.

Вважав, що судом обґрунтовано не враховано повернення позик відповідачу, оскільки це не є доходом чи заробітком відповідача, який має враховуватися при визначенні розміру аліментів.

Також судом обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача на продаж відповідачем частки у статутному капіталі ТОВ «Квантум Діджитал Ассет Ексчейндж Лімітед Лайабіті Компані» та отримання коштів в розмірі 11 805 580 грн. за договором купівлі-продажу від 12 травня 2023 року, оскільки нібито отримання коштів не стосується спірного періоду і не є предметом доказування в справі. Також на даний момент факт отримання Вейчонгом вказаних коштів оспорюється ним у справі про поділ майна подружжя.

Вказував, що факт проживання у готелях не підтверджено належними та допустимими доказами, надані скріншоти з Booking та фото з невідомих локацій не дають можливості встановити факт відпочинку, факт бронювання та оплати готелю, а також особу, якою оплата могла бути здійснена.

Вважав безпідставними твердження позивача, що відповідач зобов`язаний довести відсутність статків на 2024 рік, оскільки саме на позивача покладено обов`язок довести матеріальне становище відповідача на момент розгляду справи. Зауважував, що погіршення матеріального становища Вейчонга та збитковості його бізнесу ще з 2020 року підтверджується листом про виправлення від 18 вересня 2020 року, виданого Lvji Technology Holdings про скасування первісного плану виплати щорічної зарплати ОСОБА_10 у розмірі 2 мільйонів в зв`язку з втратою доходу компанії, а первісний звіт про виплату щорічної зарплати у розмірі 2 мільйонів визнано недійсним.

Зазначив, що суд належно оцінив докази, долучені відповідачем на підтвердження його матеріального становища, взявши до уваги довідку про доходи за 2024 рік, видану Lvji Technology Group. Co., Ltd. Bejing Branch та довідки про доходи за 2019 - 2024 роки, видані Lvji Technology Holdings.

Вважав безпідставними твердження позивача про недопустимість довідок як доказів, виданих підконтрольними відповідачу компаніями, у яких він є генеральним директором, оскільки дійсність довідок жодним чином не спростована. Крім того, така позиція позивача спростовується іншими доказами, долученими до відзиву на позов, зокрема копією бланка детальної банківської звірки рахунку для операційної діяльності з агентськими відправленнями, який видавався банківською установою, до якої відповідач не має жодного відношення. Отже, зазначений доказ додатково підтверджує, що щомісячний дохід відповідача за 2019 - 2024 роки становив не більше 9100 юанів.

Зазначив, що заперечує факт укладення договору дарування від 06 грудня 2018 року, про який дізнався через представника під час ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, якби договір дарування був укладений та нотаріально посвідчений, то даний договір визначав би суму та порядок стягнення аліментів. Таким чином, стягнення аліментів ще й за рішенням суду порушило би принцип розумності, оскільки з відповідача було б подвійно стягнуто аліменти за рішенням суду і договором.

Наголошував, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 182 СК України суд не зобов`язаний встановлювати факт саме утримання відповідачем його інших дітей, а лише їх наявність, і цю обставину суд першої інстанції встановив на підставі свідоцтв про народження.

Зауважував, що факт оплати Вейчонгом навчання його сина не доведений, як і факт навчання дитини в Гарвардському університеті. Копія електронного листування між сторонами жодним чином не підтверджує ці факти.

Вважав, що суд обґрунтовано встановив відсутність належного та обґрунтованого розрахунку аліментів за минулий період. Розрахунок, складений позивачем та нібито підтверджений долученими до позову чеками, є неналежним, оскільки надані докази не дають змоги встановити ані їхній зв`язок з потребами дитини, ані особу, яка здійснила відповідні витрати, і такі документи не можуть бути визнані належними та допустимими доказами розміру аліментів за минулий період.

Також суд обґрунтовано відмовив у стягненні аліментів за минулий час, оскільки позивач не довела вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від їх сплати. Надані позивачем скріншоти листування суд правильно визнав неналежними та недопустимими доказами, оскільки вони є фрагментарними й не дають можливості встановити авторів та їх зміст, не підтверджують ні звернень за аліментами, ні факту ухилення відповідача від їх сплати.

В судове засідання з`явилася представник позивача ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційні скарги та просила їх задовольнити, та представник відповідача ОСОБА_11 , яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2025 року даним вимогам закону відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач допомоги на утримання дитини - ОСОБА_4 , не надає, також має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та неповнолітню дитину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з урахуванням матеріального становища ОСОБА_12 , з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000 юанів щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду 02 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

В частині стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини за минулий час (з січня 2024 року по червень 2024 року) у розмірі 258 524 грн. судом у позові відмовлено, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нею вживалися заходи щодо одержання аліментів з відповідача, як і не надано обґрунтованого розрахунку розміру аліментів за минулий час.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що з 07 червня 2018 року ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_13 у зареєстрованому шлюбі (а. с. 18 т. 1), який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 березня 2024 року (а. с. 19 - 21 т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_14 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 18 т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року в справі № 620/3358/18 за позовом ОСОБА_15 до Чернігівського міського відділу державної РАЦС ГТУЮ у Чернігівській області про зобов`язання вчинити дії позов задоволено, зобов`язано Чернігівський міський відділ державної РАЦС ГТУЮ у Чернігівській області внести зміни до актового запису про шлюб № 973, складеного 07 червня 2018 року Дарницьким районним у м. Києві відділом ДРАЦС ГТУЮ, здійснивши запис в зазначенні прізвища чоловіка до державної реєстрації шлюбу з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_17 », а також запис в зазначенні прізвища дружини після державної реєстрації шлюбу з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_17 », та у зазначенні прізвища чоловіка після державної реєстрації шлюбу з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_17 » і імені чоловіка після реєстрації шлюбу з « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_16 » (а. с. 17 т. 1).

На а. с. 23 т. 1 знаходиться копія договору дарування, укладеного 06 грудня 2018 року в Китайській Народній Республіці у простій письмовій формі, сторонами якого зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , за умовами якого за цим договором діти, народжені у шлюбі, будуть проживати з ОСОБА_18 , а ОСОБА_6 повинен сплачувати щомісячно аліменти у розмірі 10000 юанів на кожну дитину. У разі виникнення спору між сторонами щодо виконання цього договору, сторони повинні вирішувати його шляхом переговорів. Якщо сторони не зможуть досягнути угоди шляхом переговорів, кожна сторона має право звернутися до суду України та КНР. Рішення суду є обов`язковим до виконання до обох сторін. Цей договір регулюється та тлумачиться відповідно до законів КНР та законодавства України. Якщо ОСОБА_5 змінить своє прізвище, договір залишатиметься дійсним у будь-якому випадку (а. с. 23 т. 1).

Позивач на підтвердження фактичних витрат на утримання дитини надала квитанції про сплату коштів та чеки на придбання продуктів харчування, освітніх послуг та послуг харчування в дитячому дошкільному навчальному закладі, придбання матеріалів для навчання, сезонного одягу, дозвілля та лікування (а. с. 49 - 63 т. 1).

Судом першої інстанції досліджено докази, надані позивачем на підтвердження розміру матеріального доходу відповідача, а саме витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26 квітня 2024 року (а. с. 24 т. 1) та від 20 червня 2024 року (а. с. 26, 27 т. 1), відповідно до яких ОСОБА_14 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «КВАНТУМ ДІДЖИТАЛ АССЕТ ЕКСЧЕЙНДЖ ЛІМІТЕД ЛАЙАБІЛІТІ КОМПАНІ», статутний капітал якого складає 197 736 646 грн., ТОВ «РАДІ», статутний капітал якого складає 62 952 486 грн., та ТОВ «ЕМБЕР РІАЛ ЕСТЕЙТ», статутний капітал якого складає 95 804 349 грн.

Натомість, згідно з наданими представником відповідача витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 132 - 134 т. 1), станом на 17 лютого 2025 року кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «РАДІ» є ОСОБА_19 , ТОВ «КВАНТУМ ДІДЖИТАЛ АССЕТ ЕКСЧЕЙНДЖ ЛІМІТЕД ЛАЙАБІЛІТІ КОМПАНІ» - Мао Хінлінг, ТОВ «ЕМБЕР РІАЛ ЕСТЕЙТ» - ОСОБА_19 .

На підтвердження рівня доходів відповідача за минулі роки позивачем надано довідку банку HSBC, яка підтверджувала наявність у відповідача 9 676 747,42 доларів США на депозиті станом на 08 грудня 2021 року (а. с. 223 т. 1), сертифікат про депозит (China Merchants Bank) від 15 липня 2021 року, яким підтверджено наявність на рахунках відповідача 1 507 659 юанів, 19,96 доларів США та 45 949,28 юанів (а. с. 21 т. 2); довідку про отримання дивідендів від акцій «Lvji Technology Group» від 03 січня 2023 року, згідно якої річний дохід ОСОБА_3 від дивідендів за акціями компанії становить 300000 юанів (а. с. 25 т. 2); виписку про транзакції з China Merchants Bank, яка підтверджує витрати відповідача на суму 11 047 031 юанів за 6 місяців 2021 року (а. с. 26 - 32 т. 2), копію договору № 12/05/2023 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладеного 12 травня 2023 року, на підставі якого було відчужено 100 % частки у статутному капіталі ТОВ «Квантум Діджитал Ассет Ексчейндж Лімітед Лайабіті Компані», кінцевим бенефіціарним власником якого був ОСОБА_6 , та отримано кошти за відчуження цього майна в розмірі 11 805 580 грн. (а. с. 188 т. 1).

За змістом відзиву ОСОБА_3 на позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу у іншій справі № 743/1243/23 від 26 березня 2024 року, копія якого долучена до матеріалів даної справи, ОСОБА_6 зазначив, що регулярно здійснює фінансові виплати на користь позивача, що підтверджується фотографіями платіжних систем (а. с. 207 - 208 т. 1).

На підтвердження доходу ОСОБА_12 представником відповідача до відзиву також додано довідки про доходи громадянина Китаю ОСОБА_12 , який працює на посаді Генерального директора у «Хоргос Люйї Софтвеар Текнолоджии Ко., ЛТД» відповідно до яких загальна сума доходу ОСОБА_12 за період з січня 2019 року по грудень 2019 року складає 104 895,71 юанів (а. с. 135 - 136 т. 1), за період з січня 2020 року по грудень 2020 року 98 663,79 юанів (а. с. 137 - 138 т. 1), за період з січня 2021 року по грудень 2021 року 28 742,5 юанів (а. с. 139 - 140, т. 1), за період з січня 2021 року по грудень 2021 року 9 137,08 юанів (а. с. 141 - 142 т. 1), за період з січня 2022 року по грудень 2022 року 100 839,09 юанів (а. с. 143 - 144 т. 1), за період з січня 2023 року по грудень 2023 року 110 077,02 юанів (а. с. 145 - 146 т. 1), за період з січня 2024 року по грудень 2024 року 64 212,75 юанів (а. с. 147 - 148 т. 1), за період з січня 2024 року по грудень 2024 року 64 212,75 юанів (а. с. 147 - 148 т. 1).

Відповідно до довідок про доходи громадянина Китаю ОСОБА_12 , який працює на посаді Генерального директора у «Гуансі Люйї Софтвеар Текнолоджии Ко., ЛТД» загальна сума доходу ОСОБА_12 за період з січня 2021 року по грудень 2021 року складає 9173,08 юанів (а. с. 149 - 150, т. 1), за період з січня 2021 року по грудень 2021 року 2290 юанів (а. с. 153 - 154 т. 1), за період з січня 2022 року по грудень 2022 року 8560 юанів (а. с. 155 т. 1).

Крім того, на підтвердження сплати відповідачем після подання даного позову до суду грошових коштів на утримання дитини позивачем ОСОБА_1 долучено до справи скріншоти платіжних систем у ієрогліфічній системі письма (а. с. 81 т. 1).

Згідно свідоцтв про народження (а. с. 167, 170 т. 1), доданих до відзиву представником відповідача, ОСОБА_14 є батьком неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Положеннями ст. 7 СК України визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Положеннями частини третьої статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відтак, встановивши, що відповідач ОСОБА_14 є батьком неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на утриманні матері ОСОБА_1 , допомоги на утримання дочки не надає, чим порушує покладений на нього законом обов`язок утримання неповнолітньої дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини.

При визначенні розміру аліментів у розмірі 5000 юанів щомісячно, судом першої інстанції враховано матеріальне становище платника аліментів та наявність у нього двох інших дітей, 2009 і 2012 років народження.

Апеляційний суд враховує конкретні обставини цієї справи, а саме, що відповідач сплачував позивачу кошти на утримання дитини в добровільному порядку саме в юанях КНР, і що такий спосіб стягнення є доцільним, зважаючи на фактичне перебування відповідача на території КНР, необхідність звернення рішення до примусового виконання та відсутність у СК України заборони на стягнення аліментів в іноземній валюті.

Апеляційний суд приймає до уваги, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на утримання дитини до 6 років встановлено у розмірі 2563 грн. Розмір аліментів, визначений судом першої інстанції, станом на час ухвалення рішення був еквівалентним 29138 грн. відповідно до курсу НБУ 5,8276 грн. за 1 китайський юань, що значно перевищує мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, встановлений законом, який може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 ст. 182 СК України).

Разом із тим, апеляційний суд враховує, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині розміру аліментів, визначених судом, а відповідачем судове рішення не оскаржене.

Апеляційний суд також враховує, що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання - створення належних умов для гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що розмір аліментів, визначений судом першої інстанції, є достатнім і співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції, враховуючи обставини, які мають значення для визначення розміру аліментів, помилково виходив із факту батьківства, а не доведеного утримання відповідачем двох інших дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з огляду на положення п. 3 ч. 1 ст. 182 СК України, яким передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує саме наявність у платника аліментів інших дітей.

Доводи позивача, що суд прийняв позицію відповідача і встановив, що він не є кінцевим бенефіціарним власником українських компаній, яким, згідно витягів з відкритих реєстрів, наданих позивачем, він був станом на 20 червня 2024 року, та без жодного обґрунтування надавши перевагу новішім даним з витягів, наданим відповідачем станом на 17 лютого 2025 року, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції вірно встановив саме актуальні дані щодо майнового стану платника аліментів.

Оскільки обставинами, які підлягають доказуванню, є майновий стан платника аліментів саме на час розгляду справи, а не за минулі роки, і оскільки тягар доказування покладено на сторони, що забезпечує реалізацію принципу змагальності у судовому процесі, апеляційний суд не може погодитися з доводами позивача, що з урахуванням наданих позивачем доказів майна та доходів відповідача, які стосуються 2020 - 2021 років, саме відповідач був зобов`язаний довести, куди ці активи зникли до 2024 року.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано докази позивача про витрати відповідача, що перевищують його доходи: купівля Cartier, відпочинок у готелях по 40000 грн. за добу у 2023 році, з огляду на те, що факт проживання у готелях не підтверджено позивачем належними та допустимими доказами, зокрема надані скріншоти з Booking та фото з невідомих локацій не дають можливості встановити факт відпочинку, факт бронювання та оплати готелю, а також особу, якою оплата могла бути здійснена (а. с. 204 - 206 т. 1). Наявна в матеріалах справи копія чеку Cartier не є доказом, що підтверджує рівень доходу відповідача, оскільки клієнтом у ньому зазначена ОСОБА_20 (а. с. 222 зворот, а. с. 225 т. 1).

Крім того, такі докази стосуються минулого періоду, а тому не можуть вважатися належними для визначення розміру аліментів.

Оскільки будь-які висновки суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення щодо конкретного розміру доходу відповідача відсутні, апеляційний суд також не може погодитися з доводами позивача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції, повністю прийнявши позицію відповідача щодо його доходів, з посиланням на довідки про доходи, надані відповідачем з «Khorgos Lvji Software», «LVJI Technology Beijing Branch», «Guangxi Lvji Software» тощо встановив, що його щомісячний дохід за 2019 - 2024 роки не перевищував 9100 юанів.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що наявний в матеріалах справи договір дарування у сукупності з іншими доказами заслуговує на увагу як письмовий доказ, який підтверджує, що відповідач особисто визначив суму у 10000 юанів як справедливий, достатній і такий, що відповідає його реальному матеріальному стану, розмір аліментів, апеляційний суд враховує, що відповідний договір, за змістом якого, за доводами позивача, сторони дійшли згоди про розмір аліментів, датований ще 2018 роком, а отже не є належним доказом для визначення розміру аліментів станом на час розгляду даної справи.

Крім цього, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_14 укладення договору дарування заперечує, і що ОСОБА_1 просила не стягнути заборгованість по аліментам, яка виникла на підставі договору дарування, а присудити аліменти за законом в порядку ч. 3 ст. 181 СК України, тобто чинність зазначеного договору як регулятора сімейних відносин самим позивачем ставиться під сумнів.

Наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції про достатність розміру аліментів у щомісячній сумі 5000 юанів, не містять достатньо обґрунтованих доводів, які обставини, на думку позивача, не були враховані судом при визначенні розміру аліментів, а тому не дають підстав для висновку щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд також приймає до уваги, що позивач не позбавлена можливості звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача на її користь додаткових витрат на дитину в порядку ст. 185 СК України, а також про зміну розміру аліментів з підстав, передбачених ст. 192 СК України, у разі зміни матеріального або сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Крім того, в межах даного позову ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини за минулий час, а саме за лютий - червень 2024 року.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.

Стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, вживала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати.

На підтвердження вжиття заходів щодо одержання аліментів від ОСОБА_12 та ухилення ним від сплати аліментів позивачем надано скріншоти переписки у месенджері «WeChat».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), вирішуючи питання щодо використання електронних доказів у справі, зазначила таке:

«Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».

Аналогічні процесуальні положення закріплені в частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.

Отже, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Оскільки з наданого позивачем електронного листування в паперовій формі не можна встановити, на які номери телефону зареєстровано обидва акаунти у месенджері, і що ці номери телефонів дійсно належать позивачу та відповідачу, або будь-яким іншим чином встановити, що відповідні акаунти належить саме сторонам у справі, у суду першої інстанції була відсутня можливість дійти беззаперечного висновку, що авторами цього листування є саме ОСОБА_1 та ОСОБА_21 .

За даних обставин апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, що з наданих скріншотів переписки неможливо встановити авторів цього листування, скріншоти не підтверджують ні звернень позивача за аліментами, ні факту ухилення відповідача від їх сплати, а інших доказів на підтвердження того, що позивачем вживалися заходи щодо одержання аліментів з відповідача, суду не надано.

Доводи апеляційної скарги, що констатація судом відсутності в матеріалах справи нотаріально засвідченого перекладу на українську мову наданих позивачем скріншотів переписки у месенджері «WeChat», не ґрунтується на доказах, наявних у справі, оскільки такий нотаріально засвідчений переклад позивачем було надано, і що є безпідставними висновки суду про ненадання обґрунтованого розрахунку розміру аліментів за минулий період, оскільки у заяві про зменшення позовних вимог наведено чіткий розрахунок з урахуванням платежів, здійснених відповідачем після подання позову, наведених обставин не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач сам використовував аналогічні скріншоти з месенджера WeChat як доказ у іншій справі між цими ж сторонами про розірвання шлюбу, і що відповідач не може в одній справі стверджувати, що скріншоти є належним доказом, а в іншій заперечувати їх належність, оскільки це є зловживанням процесуальними правами, - не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції по суті спору.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2025 року відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Крім того, позивачем у п`ятиденний строк після ухвалення судового рішення 10 жовтня 2025 року було подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 84000 грн.

Обґрунтовуючи заяву, вказувала, що 21 червня 2024 року нею було укладено договір про надання юридичних послуг № 21-06-2 з адвокатом Тарасенко О.В. Додатковою угодою від 25 червня 2024 року сторони визначили, що клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу під час представництва інтересів та захисту прав клієнта у Подільському районному суді м. Києва під час розгляду справи за позовом клієнта до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, п. 2 додаткової угоди передбачено перелік юридичних послуг, які надаються адвокатом клієнту. У п. 3 та 4 додаткової угоди сторони дійшли згоди, що перелік виконаних юридичних робіт, вартість юридичних послуг за цією додатковою угодою будуть узгоджені сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг, що буде укладений виконавцем, і оплата послуг виконавця здійснюється клієнтом протягом 30 днів з дня підписання сторонами акту. Такий акт було підписано позивачем та адвокатом 15 жовтня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість юридичних послуг становить 84000 грн. і підлягає сплаті протягом 30 днів з дня підписання акту.

Пояснювала, що фактична вартість правничої допомоги перевищила вказаний у позові орієнтовний розрахунок 40000 грн., що пов`язане з особливостями даної справи. Відповідач є громадянином КНР, перебуває за кордоном, письмові докази потребують перекладу та його нотаріального засвідчення, обсяг поданих до справи доказів є значним, мало місце подання усіх заяв по суті справи обома сторонами, заяв про зменшення та про збільшення позовних вимог, клопотання про долучення доказів та додаткових письмових пояснень як реалізація принципу змагальності сторін, викликана процесуальною поведінкою відповідача. Крім того, судом було призначено 7 судових засідань у справі, в кожному з яких представник позивача приймала участь.

До заяви про ухвалення додаткового рішення надано копію договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 21-06-2, укладеного 21 червня 2024 року ОСОБА_1 з адвокатом Тарасенко О.В., копію додаткової угоди № 1 від 25 червня 2024 року, за умовами п. 1 якої клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу під час представництва інтересів та захисту прав клієнта у Подільському районному суді м. Києва під час розгляду справи за позовом клієнта до ОСОБА_3 про стягнення аліментів. Правова допомога за даною додатковою угодою включає юридичні послуги (роботи) згідно переліку, але не обмежується ними. Згідно п. 3 додаткової угоди сторони дійшли згоди про те, що остаточний перелік виконаних юридичних робіт, вартість юридичних послуг за цією додатковою угодою буде узгоджена сторонами у акті приймання-передачі наданих послуг, що буде складена виконавцем. Згідно п. 4 додаткової угоди оплата послуг виконавця здійснюється клієнтом протягом 30 днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

15 жовтня 2025 року ОСОБА_1 та адвокат Тарасенко О.В. підписали акт № 1 приймання-передачі наданих послуг за додатковою угодою № 1 від 25 червня 2024 року до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 21-06-2 від 21 червня 2024 року, про те, що у період з 25 червня 2024 року по 15 жовтня 2025 року виконавцем надані обумовлені в п. 2 додаткової угоди № 1 юридичні послуги, а саме правову допомогу під час представництва інтересів та захисту прав клієнта у Подільському районному суді м. Києва під час розгляду справи № 758/8202/24 за позовом клієнта до ОСОБА_3 про стягнення аліментів. Наведено надані послуги: аналіз наданих клієнтом документів, надання усних консультацій клієнту, підготовка та подання до суду позовної заяви, підготовка та подання до суду заяв від 25 вересня 2024 року про збільшення позовних вимог та про зменшення позовних вимог, підготовка клопотання від 26 вересня 2024 року про долучення доказів, аналіз відзиву відповідача від 18 лютого 2025 року та підготовка, подання до суду відповіді на відзив, аналіз заперечень відповідача на відповідь на відзив від 18 березня 2025 року, підготовка подання до суду додаткових письмових пояснень від 31 березня 2025 року, прибуття до суду з метою участі у судових засіданнях 26 вересня 2024 року, 10 грудня 2024 року, 17 червня 2025 року, які не відбулися, представництво інтересів клієнта під час судових засідань 16 січня, 01 квітня, 08 жовтня 2025 року, відвідування суду 10 жовтня 2025 року та отримання повного тексту рішення у справі, підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат. Сторони дійшли згоди, що загальна вартість юридичних послуг становить 84000 грн., що відповідно до п. 4 додаткової угоди мають бути сплачені клієнтом протягом 30 днів з дня підписання сторонами цього акту приймання-передачі наданих послуг, тобто до 14 листопада 2025 року.

У детальному описі робіт (наданих послуг) адвокатом наведено аналогічний перелік робіт (послуг), викладений в акті № 1 приймання-передачі наданих послуг.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про стягнення судових витрат додатковим рішенням від 22 жовтня 2025 року, суд першої інстанції виходив із того, що у порушення ч. 3 ст. 137 ЦПК України позивачем не надано доказів на обґрунтування розміру витрат на професійну правову допомогу, а саме не вказаний час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Разом із тим, суд першої інстанції, дійшовши такого висновку, припустився порушення норм процесуального права, оскільки положеннями ч. 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, ч. 3 ст. 137 ЦПК України не містить вимоги про надання розрахунку часу, витраченого на кожну послугу, а вимагає детального опису робіт. На виконання вимог цієї норми представником позивача було надано до суду два документи, що деталізували надані послуги: акт приймання-передачі наданих послуг та детальний опис робіт.

З огляду на наявність домовленості між позивачем та адвокатом про розмір гонорару в твердій грошовій сумі, що зафіксовано в акті приймання-передачі наданих послуг № 1 від 15 жовтня 2025 року, судом першої інстанції також не враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, згідно п. 140 - 142 якої подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Зважаючи на вищевикладене, додаткове рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»).

Оцінюючи обґрунтованість заяви про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд враховує, що наданий адвокатом обсяг послуг відповідає критерію реальності, відповідач є громадянином КНР, перебуває за кордоном, що ускладнює надання доказів, обсяг яких в матеріалах справи є значним, мало місце подання заяв по суті справи обома сторонами, заяв про зменшення та про збільшення позовних вимог, клопотання про долучення доказів та додаткових письмових пояснень, а також участь представника позивача в судових засіданнях.

Разом із тим, оскільки судом першої інстанції було частково (на 50 %) задоволено одну із двох заявлених позивачем вимог, тобто загальна частка задоволених вимог становить 25 %, розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягає пропорційному зменшенню до 20000 грн.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції від 22 жовтня 2025 року ухвалене з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В іншій частині заява ОСОБА_1 про стягнення судових витрат задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року залишити без задоволення, рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн.

В іншій частині заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.