Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №373/2254/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 373/2254/25 Головуючий у І інстанції Керекеза Я.І.

Провадження №22-ц/824/4314/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 лютого 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Журби С.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - Тесленко Тетяни Іванівни на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обгрунтування якого зазначав, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує субсидію, яка виплачувалася йому шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, відкритий відповідачем у АТ «Ощадбанк».

На виконання отриманої ГУ ПФ України рекомендації Міністерства фінансів України від 02 листопада 2023 року та 08 квітня 2024 року було встановлено, що у дружини відповідача ОСОБА_2 , яка є членом домогосподарства ОСОБА_1 , на депозитному рахунку в ПАТ АБ «Укргазбанк» наявні грошові кошти в розмірі понад 100 000 грн 00 коп. станом на 01 травня 2023 року.

Позивачем вказано, що наявність на депозитному рахунку ОСОБА_2 таких коштів в період із 01 травня 2023 року по 04 жовтня 2024 року позбавляла відповідача права на отримання субсидії за період із травня 2023 року по жовтень 2024 року. Виплату житлової субсидії відповідачу було припинено з грудня 2023 року, однак утворилася переплата за період із 01 серпня 2023 року по 30 листопада 2023 року в розмірі 6134,55 грн.

Позивачем направлялися на адресу відповідача 17 березня 2025 року та 24 червня 2025 року вимоги про необхідність повернення суми переплати. Проте на вказані вимоги відповідач не відреагував, переплачені кошти за житлову субсидію не повернув.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь переплачену пенсію (субсидію) в розмірі 6134,55 грн.

Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року позов Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - Тесленко Т.І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2025 року та ухвалити новесудове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд не врахував, що при призначенні житлової субсидії відповідачем не було повідомлено про наявні депозити у ОСОБА_2 , яка є членом домогосподарства відповідача, тому у відповідача не було права на отримання субсидії за період з 01 серпня 2023 року по 30 листопада 2023 року.

Судом першої інстанції не були застосовані відповідні норми матеріального права, оскільки згідно з абз. 3 п. 49 Положення № 848 громадянин несе відповідальність за подані відомості в заяві, декларації, інших документах, що вплинули на встановлення права на призначення житлової субсидії та на визначення її розміру.

Скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідачу було відомо про обставини, що можуть вплинути на отримання житлової субсидії, проте він не повідомив Управління про них, що є зловживанням з його боку.

Відзивів на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Пенсійному фонді України та отримує житлову субсидію за адресою: АДРЕСА_1 .

Виплата житлової субсидії ОСОБА_1 здійснювалась шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, відкритий АТ «Ощадбанк» кожного п`ятого числа місця.

У домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані також дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що вбачається із паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .

Згідно службової записки від 13 березня 2025 року, Відділом опрацювання документації № 1 Управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області згідно службової записки №12103/03-16 від 10 березня 2025 року було виявлено переплату житлової субсидії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з наявністю на депозитному рахунку його дружини ОСОБА_2 в ПАТ КБ «Укргазбанк» коштів, загальний розмір яких перевищує 100 000,00 грн.

Відповідно до довідки № 0220 0329 23833203 ОСОБА_1 за період із 01 серпня 2023 року по 30 листопада 2023 року отримав житлову субсидію на загальну суму 6134 грн 55 коп.

17 березня 2025 року та 24 червня 2025 року на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) направлялися досудові вимоги про необхідність сплати коштів за переплату йому житлової субсидії в розмірі 6134 грн 55 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що виплата житлової субсидії була проведена позивачем добровільно, належних та допустимих доказів допущення рахункової помилки або вчиненням відповідачем умисних недобросовісних дій з метою отримання даної виплати позивачем суду не надано.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Спірні правовідносини, які виникли в межах даної справи, регулюються Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженогопостановою Кабінету міністрів України № 848 від 21.10.1995.

Умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг визначається Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженимПостановою КМУ від 21.10.1995 № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (зі змінами).

Крім того, відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 р. № 1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово- комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України», починаючи з 1 грудня 2022 року призначення житлових субсидій здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 72 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженогоПостановою Кабінету міністрів України від 21.10.1995 № 848 «Про спрощення порядку надання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива`житлова субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива призначається один раз на календарний рік за особистим зверненням громадян.

Відповідно до п. 125 постанови Кабінету Міністрів України «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово - комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21.10.1995 № 848, сума надміру перерахованої (виплаченої) житлової субсидії повертається громадянином.

Відповідно до п. 127 постанови Кабінету Міністрів України «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 21.10.1995 № 848, у разі відмови громадянина добровільно повернути суму надміру перерахованої (виплаченої) житлової субсидії питання про її примусове стягнення вирішується у судовому порядку.

Відповідно до п. 14 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян України з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389, сума пільги, перерахованої (виплаченої) надміру внаслідок свідомого подання пільговиком документів з недостовірними відомостями, повертається ним на вимогу структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

Таким чином, необхідною умовою повернення надмірно виплачених сум є, зокрема, зловживання з боку пільговика, подання недостовірних відомостей.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: має місце набуття або збереження майна; вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

В той же час, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15, у ст. 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

При цьому, обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 ст. 1215 ЦК України, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Разом з тим, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Як вбачається із матералів справи, напідтвердження викладених у позові обставин справи, позивачем було надано суду службову записку заступника начальника відділу опрацювання документації №1 І. Чайки від 13.03.2025 року; витяг з програми ІКІС ПФУ:ППВ ДСВ; копії паспортів громядян України відповідача та його дружини; копії РНОКПП відповідача та його дружини.

У позові Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вказує, що ОСОБА_2 є членом домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

Однак доказів на підтвердження зазначеного суду надано не було. Та обствина, що ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , прямо не свідчить про те, що вона фактично проживає у ньому та є членом цього домогосподарства.

Так, відповідно до п. 9 Положення житлова субсидія розраховується на всіх членів домогосподарства. До складу домогосподарства включаються особи, що зареєстровані і фактично проживають в житловому приміщенні (будинку), на яких розраховуються соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування і доходи яких враховуються під час призначення житлової субсидії.

Громадянин, який звертається до відповідної установи для призначення йому субсидії обов`язково подає паспорт, на підставі якого посадова особа встановлює особу такого громадянина.

При цьому на копії паспорта громадянина України, виданого дружині відповідача ОСОБА_2 стоїть відмітка, що таку копію було подано до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Циблівської сільської ради. Дата надання копії вказаного документа не проставлена.

Таким чином, обставина перебування відповідача в шлюбі була відома позивачу з моменту звернення відповідача із заявою про призначення субсидії.

Згідно Положення на кожного одержувача житлової субсидії структурні підрозділи з питань соціального захисту населення заводять справу, в якій зберігаються матеріали, необхідні для призначення житлової субсидії, та розрахунки її розміру.

Позивач наділений правом самостійно перевірити відповідність документів особової справи відповідача вимогам законодавства, діючого на момент вирішення питання про призначення субсидії та ухвалити відповідне рішення або викликати відповідачу раніше для уточнення даних його особової справи.

У справі, яка переглядається судом встановлено, що підставою переплати суми кошти у рахунок житлової субсидії слугувала наявність на депозитном уразунку дружини отримувача субсидії грошових коштів у сумі понад 100 000,00 грн.

Натомість належних та допустимих доказв ана підствердження зазначеного матеріали справи не містяь. У витягу ІКІС ПФУ: ППВ ДСВ лише заначено відомості про банківський рахунок відкритий у ПАТ КБ «Укргазбанк» на ім`я ОСОБА_2 . Доказів на підтвердження дати відкриття депозитного рахунку т азарахування грошових коштів на цей рахунок у сумі понад 100 000,00 грн до матерілаів справи позивачем не додано. Будь - яких клопотань про витребування доказів у разі неможливості отримати їх самостійно позивач суду не заявляв.

Крім того у матерілах справи відсутні заява ОСОБА_1 про призначення йому житлової субсидії, декларація про доходиі витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, відомості про осіб, зареєстрованих у будинку (членів домогосподарства), які б давали змогу суду перевірити твердження позивача про зазначення відповідачем недостовірної інформації, неправильно вказавши відомості щодо ходоху членів домогосподарства, зокрема наявності/відсутності на банківських рахунках грошових коштів у сумі понад 100 000,00 грн.

Судова колегія звертає увагу, що наявність чи відсутність у поданій декларації інших осіб родини відповідача, які зареєстровані у будинку, але проживають окремо, жодним чином не вплинуло б на призначення і розмір субсидії.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав можливість самостійно перевірити відповідність документів особової справи відповідача вимогам законодавства, діючого на момент вирішення питання про призначення субсидії та ухвалити відповідне рішення або викликати відповідача раніше для уточнення даних його особової справи, однак не вчинив відповідних дій.

Ураховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої існтанції в тому, що позивач не довів наявність недобросовісних дій відповідача щодо набуття ним грошових коштів у вигляді житлової субсидії

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що стороною скаржника не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права, подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Також, суд приймає до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11.06.2009).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не надало суду жодних доказів на підтвердження обставин зловживання чи недобросовісності з боку відповідача.

Судом не встановлено недобросовісності з боку набувача субсидії, а передплата субсидії виникла внаслідок дій працівників управління пенсійного фонду.

За таких обставин, при вирішенні спору суд апеляційної інстанції не встановив, що позивач (платник грошових коштів) довів факт недобросовісності відповідача (набувача грошових коштів).

Письмовими матеріалами справи підтверджено, що переплата субсидії відповідачу виникла не з вини самого відповідача, а була добровільно виплачена позивачем на підставі поданих відповідачем документів.

Таким чином, колегія суддів, на підставі наявних у справі доказів, приходить до висновку про те, що позивачем не доведено факту зловживань з боку відповідача, його винуватості чи недобросовісності щодо надання недостовірних даних. Доказів того, що помилкове призначення відповідачу субсидії відбулося з вини відповідача суду не надано, сумлінність поведінки одержувача коштів, тобто ОСОБА_1 презюмуються, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги зводяться до формального посилання на норми Положення № 848 без урахування фактичних обставин справи, правової природи спірних правовідносин та висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні.

Сам по собі формальний сімейний статус не є безумовною підставою для висновку про подання недостовірних відомостей, якщо органом, що призначає субсидію, не доведено наявність вини або недобросовісності одержувача, а також органом не проведено перевірку наданих даних.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, обґрунтовано виходив із того, що відповідач є добросовісним набувачем бюджетних коштів, оскільки субсидія була призначена на підставі рішення самого Пенсійного фонду України, відповідач не впливав на механізм розрахунку субсидії, помилка (якщо вона мала місце) виникла внаслідок недостатньої перевірки даних органом ПФУ, який відповідно до законодавства має доступ до державних реєстрів та зобов`язаний здійснювати верифікацію інформації.

При цьому усталеною є практика Верховного Суду, що надміру виплачені соціальні виплати не підлягають поверненню, якщо вони отримані без рахункової помилки з боку отримувача, без зловживання та за відсутності недобросовісної поведінки.

Щодо посилань апелянта на п.п. 49, 125, 127 Положення № 848 колегія суддів зазначає, що на зазначені норми є вирваними з контексту, оскільки вони підлягають застосуванню лише за наявності вини особи.

Застосування п.п. 125 та 127 Положення № 848 без встановлення вини суперечить як принципу верховенства права, так і практиці національних судів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом фактів, а зводяться до повторення позиції позивача, яка вже була предметом оцінки суду першої інстанції та обґрунтовано була відхилена.

Отже аналізуючи подана сторонами докази суд приходить до висновку, що посилання позивача на той факт, що відповідач отримав надмірну субсидію шляхом не зазначення наявності у члена домогосподарства (дружини) на банківськом урахунку грошоивх коштів у розмірір подан 100 000,00 грн є необґрунтованим та недоведеним.

Також не надано будь - якого доказу, який би підтвердив ці обставини, та/або, що вони були з`ясовані після надання субсидії.

Крім цього абз. 1 п. 25 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово- комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848передбачено, що у разі коли у складі домогосподарства кількість фактично проживаючих зареєстрованих та/або задекларованих членів домогосподарства є меншою за кількість членів домогосподарства, зареєстрованих та/або задекларованих у житловому приміщенні (будинку), соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування розраховуються на фактично проживаючих зареєстрованих та/або задекларованих за цією адресою членів домогосподарства.

Відповідно до п. 29 Положення 29 рішення у випадках, передбачених п.п. 25, 27 і 28 цього Положення, приймаються на підставі актів обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/ фактичного місця проживання особи та/або документів, що підтверджують не проживання особи за адресою домогосподарства.

Тобто у наданих позивачем доказах відсутні будь-які факти, які б підтверджували наявність у складі домогосподарства відповідача його дружини, натомість судом встановлено відсутність у діях відповідача умислу щодо подачі недостовірної інформації при звернення до Пенсійного фонду із заявою про отримання субсидії.

Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області не доведено належними та допустими доказами недобросовісність в діях ОСОБА_1 .

Виходячи з необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для примусового повернення отриманих відповідачем коштів у вигляді житлової субсидії.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не може взяти їх до уваги, як підставу для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не є обґрунтованими.

Загалом доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення позивачем норм закону.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу представника позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Оскільки рішення судуд першої інстанції залишено без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, тому судові витрати позивача по сплаті судового збору не підляшають відшкодуванню відповдачем.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - Тесленко Тетяни Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської областівід 10 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

С.О. Журба