Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №620/6392/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року Чернігів Справа № 620/6392/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову у призначенні пенсії №262940010462 від 23.04.2025;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до пенсійного страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1979 по 06.05.1980, з 02.08.1982 по 09.11.1982 відповідно до довідки від 09.06.2022 №204/03 та період з 20.07.1987 по 05.11.1991 згідно трудової книжки НОМЕР_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення із заявою, а саме з 14.04.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком за наявності достатніх підстав для її нарахування, не зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно із записами в трудовій книжці, посилаючись на недоліки записів у трудовій книжці.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вказана ухвала суду надіслана відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлена до його електронного кабінету 24.06.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Також представником відповідача копія позовної заяви з додатками отримана 27.06.2025. Правом для подання відзиву у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк відповідач не скористався.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 14.04.2025 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення №262940010462 від 23.04.2025 про відмову у призначення пенсії. У рішенні зазначено: вік заявника 63 роки 3 дні, страховий стад складає 19 років 4 місяці 18 днів. За наданими документами до страхового стажу не зараховано: - період роботи з 01.08.1979 по 06.05.1980 відповідно трудової книжки, оскільки виправлено дату наказу про звільнення з роботи; - період роботи з 02.08.1982 по 09.11.1982 відповідно до довідки від 09.06.2022 №204/03, оскільки відсутній номер наказу про прийняття на роботу; - період роботи з 20.07.1987 по 05.11.1991, оскільки виправлено дату наказу про прийняття на роботу. Для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.08.1979 по 06.05.1980 та з 20.07.1987 по 05.11.1991 необхідно надати довідки з посиланням на первинні документи, довідки про реорганізацію; періоду роботи з 02.08.1982 по 09.11.1982 необхідно надати оновлену довідку з посиланням на первинні документи (а.с. 22–23).

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним позовом, оскільки вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує законне право особи на отримання пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).).

Так, статтею 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №162, що діяла на час заповнення трудової книжки позивача в частині спірних періодів, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №162).

Суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Крім того, за змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», що діяла на час заповнення трудової книжки позивача в частині спірних періодів, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

Відповідно до пункту 18 постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Із аналізу вказаних норм права висновується, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17).

Більше того, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Як встановлено судом позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком від 14.05.2025 було надано, зокрема трудову книжку серії НОМЕР_1 від 01.08.1979, видану на ім`я ОСОБА_1 , яка містить такі записи трудової діяльності, зокрема (а.с. 14–21):

1. 01.08.1979 – прийнятий учнем оператором верстатів ЧПУ (Кимовський радіоелктромеханічний завод);

3. 06.05.1980 – звільнений у зв`язку з призовом до Радянської Армії;

4. 02.08.1982 прийнятий до УПО УВС Київського міськвиконкому на посаду слюсаря по ремонту автомобілів 2 розряду;

5. 10.11.1982 – звільнений за власним бажання;

11. 20.07.1987 – прийнятий на посаду тесляра (Дарницька дистанція цивільних споруд);

12. 05.11.1991 – звільнений з роботи за власним бажанням.

Суд зауважує, що всі записи про роботу містить назви установ, дати та номери наказів про прийняття та звільнення з посади, печатку та підпис уповноважених осіб). Ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача. Відтак, стаж роботи позивача підтверджується відомостями трудової книжки.

Відповідно до довідки СП ДЗ ВАТ «Хімтекстильмаш» від 23.10.2024 №60-4 назва підприємства Дослідний завод ВНДІМСВ змінювалась: згідно з наказом №93 Мінмашпром України від 02.12.1986 перейменовано на Дослідний завод НВО «Хімтекстильмаш»; згідно з наказом №428 Мінмашпром України від 26.07.1993 перейменовано на Дослідний завод НВП «Хімтекстильмаш»; згідно з наказом №1739 Мінмашпром України від 27.12.1994 перейменовано в Дослідний завод ВАТ «Хімтекстильмаш» (а.с. 23).

Позивач також надав довідку Головного управління ДСНС України у м.Києві від 09.06.2022 №204/03, відповідно до якої позивач дійсно працював з 02.08.1982 (наказ УПО МВС м.Києва від 06.08.1982) на посаді слюсаря по ремонту автомобілів 2-го розряду по 09.11.1982 (наказ УПО МВС м.Києва №114 о/с від 09.11.1982) (а.с. 24).

Суд не погоджується з позицією Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо незарахування періодів роботи 01.08.1979 по 06.05.1980, з 02.08.1982 по 09.11.1982, з 20.07.1987 по 05.11.1991 до страхового стажу позивача через недоліки заповнення трудової книжки та довідки: виправлено дати наказів про зарахування та звільнення з роботи, у довідці відсутній номер наказу про прийняття на роботу, оскільки на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

За умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 06.03.2019 у справі №242/3016/17, від 19.09.2019 у справі №227/2041/17 та № 686/21006/16-а.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Відповідачем не спростовано те, що позивач у періоди з 01.08.1979 по 06.05.1980, з 02.08.1982 по 09.11.1982, з 20.07.1987 по 05.11.1991 працював на відповідних підприємствах (установах), а тому за даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за неналежне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.

Відповідно до наявних у матеріалах справи, доказів, заява позивача про призначення пенсії від 14.04.2025 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Чернігівській області й рішення про відмову в такому призначенні прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України, яким і не враховано період трудової діяльності ОСОБА_1 до страхового стажу особи.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 та довідки Головного управління ДСНС України у м.Києві від 09.06.2022 №204/03 з 01.08.1979 по 06.05.1980, з 02.08.1982 по 09.11.1982, з 20.07.1987 по 05.11.1991.

Таким чином, враховуючи зарахований ГУ ПФУ в Чернігівській області страховий стаж позивача 19 років 4 місяці 18 днів років та стаж, підтверджений матеріалами справи, суд зазначає, що загальний стаж ОСОБА_1 становить більше 24 років, що є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до положень частини 2 статті 26 Закону №1058-IV.

В частині вимог позивача про зобов`язання територіального органу ПФУ призначити пенсію, суд враховує таке.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.

Згідно з вимогами частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

За наведених обставин суд вважає, що пенсія позивачеві повинна бути призначена з 14.04.2025.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн (а.с. 9).

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача належить стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 241–246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити понвістю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 23.04.2025 №262940010462 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до трудової книжки та довідки Головного управління ДСНС України у м.Києві від 09.06.2022 №204/03 з 01.08.1979 по 06.05.1980, з 02.08.1982 по 09.11.1982, з 20.07.1987 по 05.11.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14.04.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул.П`ятницька, 83А, м.Чернігів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 14005, код ЄДРПОУ 21390940).

Повний текст рішення суду складено 27 лютого 2026 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО