Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №373/2199/25 — Переяславський міськрайонний суд Київської області

Справа № 373/2199/25

Провадження № 2/373/125/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року Переяславський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючої судді Хасанової В.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» в особі представника Білосорочки С.А. в липні 2025 року звернулось з позовом до суду про стягнення з відповідачки заборгованості за договором позики № 76165917 від 08.01.2024 в загальному розмірі 40825,00 грн та судових витрат по справі.

В обґрунтування позову зазначив, що 08.01.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 76165917. Відповідно до умов Договору він укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з розділом 1 Договору позики позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти в сумі 11500,00 грн на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Відповідно до розділу 2 Договору позика надається строком на 30 днів.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачці грошові кошти шляхом їх перерахування на картковий рахунок, який вона зазначила при оформленні позики.

22.05.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено Договір факторингу № 01.02-14/24, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

Відповідачкою умови кредитного договору не виконувалися належним чином що призвело до утворення заборгованості. Представник позивача стверджує, що відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 01.02-14/24 до позивача перейшло право вимоги за вищезазначеним кредитним договором. Вважає, що відповідачка має заборгованість за договором позики № 76165917 від 08.01.2024 в загальному розмірі 40825,00 грн, з яких: 11500,00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 29325,00 грн – заборгованість за відсотками.

19.08.2025 представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» подано до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом позову, а саме відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2025 справу прийнято до провадження та постановлено проводити її розгляд в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін; запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвалу про відкриття провадження у справі направлено відповідачці за зареєстрованим місцем проживання, яку вона отримала, що підтверджено рекомендованим повідомленням в матеріалах справи.

У відповідності до ст. 174, 178 ЦПК України відповідачка не скористалась своїм процесуальним правом та не направила суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

Зважаючи на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні та незначну складність спору, суд не вбачає підстав для проведення судового засідання, а тому справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 08.01.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 76165917. Відповідно до умов договору Товариство зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти в позику в розмірі 11500,00 грн строком на 30 днів (дата повернення позики 06.02.2024) з фіксованою процентною ставкою 2,50 % в день.

Умовами договору встановлено знижену процентну ставку у розмірі 1,00 % в день, що застосовується відповідно до умов Програми лояльності.

За умовами Договору (п. 1) кредит надається позичальнику на погоджений строк шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю проценти від суми позики. Номер електронного платіжного засобу НОМЕР_1 зазначено у графі «Реквізити сторін» договору позики.

Відповідно до п. 22 договір укладено у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи та підписано електронним підписом позичальника, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Також додано таблицю обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (додаток № 1), якою погоджено нарахування і сплату процентів за користування позикою та загальну вартість кредиту, який є невід`ємною частиною договору.

Аналогічні відомості щодо умов договору позики викладені у паспорті споживчого кредиту.

Паспорт споживчого кредиту та договір позики підписані відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора ygULhBbXM7 та mPkI7WXE7j відповідно.

22.05.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) та ТОВ «Свеа Фінанс» (фактор) було укладено Договір факторингу № 01.02-14/24. За умовами договору факторингу (п. 2.1) клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

Платіжною інструкцією № 9632 від 23.05.2024 встановлено, що ТОВ «Свеа Фінанс» сплатило ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» суму фінансування відповідно до договору факторингу № 01.02-14/24 від 22.05.2024.

Витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу № 01.02-14/24 від 22.05.2024 встановлено, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Свеа Фінанс» право вимоги заборгованості до ОСОБА_1 за договором позики № 76165917 від 08.01.2024, що становить 40825,00 грн, з яких: 11500,00 грн – заборгованість за основною сумою боргу; 29325,00 грн – заборгованість за відсотками.

Представником позивача додано розрахунок заборгованість відповідачки за договором позики за період з 08.01.2024 по 06.05.2024, що містить аналогічні відомості щодо розміру заборгованості відповідачки, які відображені у Витягу з Реєстру боржників. Розрахунок заборгованості не містить даних щодо оплати відповідачкою будь-яких платежів за користування позикою за договором.

Надаючи оцінку зібраним по справі доказам, суд виходить з наступного.

Між сторонами існує спір, що виник з договірних правовідносин, які регулюються нормами цивільного права про зобов`язання та договір, а також спеціальним Законом України «Про споживче кредитування».

Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлює, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема договори та інші правочини.

Згідно вимог ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із статтею 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»; 2) електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 6 ст. 3 цього Закону підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилом ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо ? безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 755/2284/16-ц.

До позову представником позивача додано договір позики № 76165917 укладений 08.01.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , яким визначено основні істотні умови характерні для такого виду договорів, зазначено суму позики, дату її видачі, строк надання коштів, розмір процентів, та інші умови кредитування.

Проте, аналізуючи обставини даного спору та надані докази, суд доходить висновку, що представником позивача не надано доказів укладення договору, а саме не додано довідку про ідентифікацію відповідачки, оскільки договір підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання нею одноразового ідентифікатора.

Також надані представником позивача документи не містять відомостей про отримання коштів позики відповідачкою, що суперечить положенням ст. 1046 ЦК України, відповідно до якої договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Будь-яких належних доказів на підтвердження безготівкових перерахувань коштів на платіжну банківську картку позичальника, як передбачено умовами договору позики, позивачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом надання відповідачці кредитних коштів, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Вказані висновки ґрунтуються на правових позиціях викладених Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 та від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.

За вказаних обставин, а саме у зв`язку з недоведенням позивачем факту перерахування коштів позики, а отже і обставин видачі коштів, з метою доведення виконання умов вищенаведеного договору, а також фактичного користування відповідачкою кредитними коштами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості у заявленому в позові розмірі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням наведеного в сукупності, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Судовий збір у розмірі 2422,4 грн, сплачений позивачем при подачі позову до суду, в силу ст. 141 ЦПК України в разі відмови в позові відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні найменування сторін та інших учасників справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», адреса місцезнаходження: б-р Вацлава Гавела, буд. № 6, м. Київ, 03126; код ЄДРПОУ 37616221;

відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя В.В.Хасанова