Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №373/2215/25 — Переяславський міськрайонний суд Київської області

Справа № 373/2215/25

Провадження № 2/373/130/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року Переяславський міськрайонний суд Київської області у складі головуючої судді Хасанової В.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2025 року представник позивача Памірський М.А. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Бізнес Позика» суму кредитної заборгованості за договором про надання кредиту № 510097-КС-001 від 17.09.2024 в загальному розмірі 39738,33 грн та судові витрати у розмірі сплаченого судового збору 2422,4 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 17.09.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 , шляхом обміну електронними повідомленнями та підписанням у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», з використанням одноразового ідентифікатора було укладено договір № 510097-КС-001 про надання кредиту.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 17000,00 грн шляхом перерахування на його банківську картку та зобов`язався вчасно повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у фіксованому розмірі 1,00 % за кожен день користування кредитом, в порядку визначеному договором.

У порушення умов договору відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а лише частково сплатив кошти за кредитом, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, розмір якої станом на 22.06.2025 становить 39738,33 грн, з яких 14382,00 грн ? прострочені платежі по тілу кредиту, 16107,84 грн ? прострочені платежі по процентах, 7500,49 грн – заборгованість по штрафам; 1748,00 грн ? прострочені платежі за комісією.

Одночасно із поданням позову представник позивача звернувся до суду із клопотанням про витребування від АТ «УКРСИББАНК» доказів, що містять банківську таємницю, та підтверджують факт випуску банківської картки № НОМЕР_1 на ім`я відповідача та факт перерахування коштів відповідачу за кредитним договором, надавши відповідні виписки про рух коштів по рахунку, відкритого для обслуговування зазначеної банківської картки за період з 17.09.2024 по 04.03.2025 (дата закінчення строку кредитування).

Ухвалою суду від 03.09.2025 у справі відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому даної ухвали подати відзив на позовну заяву, а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Також ухвалою від 03.09.2025 про відкриття провадження у справі клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено та витребувано від АТ «УКРСИББАНК» інформацію, що є банківською таємницею.

08.10.2025 на виконання ухвали про витребування доказів на адресу суду надійшли зазначені докази.

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі направлено відповідачу за зареєстрованим місцем проживання, яку він отримав 14.10.2025.

У відповідності до ст. 174, 178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до візуальної форми послідовності дій клієнта ОСОБА_1 щодо укладення електронного договору № 510097-КС-001 про надання кредиту від 17.09.2024 в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства на сайті https://my.tpozyka.com, судом встановлено хронологію дій клієнта щодо укладення зазначеного кредитного договору.

17.09.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 був укладений договір № 510097-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), який підписано відповідачем електронним підписом шляхом використання ним одноразового ідентифікатора UA-3399.

За умовами кредитного договору відповідач отримав кредит в розмірі 17000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності та зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів.

Умовами договору сторони узгодили строк кредиту 24 тижні до 04.03.2025; розмір фіксованої стандартної процентної ставки 1,00 % в день; комісію за видачу кредиту в розмірі 3400,00 грн.

Сторони також погодили графік платежів, відповідно до якого позичальник зобов`язаний сплачувати заборгованість рівними платежами у розмірі 3490,00 грн та останній платіж у розмірі 3319,86 грн, до складу яких входить сума кредиту за договором, проценти за користування кредитом та комісія. Дата першого платежу 01.10.2024, дата останнього платежу 04.03.2025. Кількість платежів визначено дванадцять.

Перерахування відповідачу ОСОБА_1 17.09.2024 11:28:44 кредитних коштів в сумі 17000,00 грн підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ПрофітГід» про успішність транзакції суми платежу 17000,00 грн на платіжну картку НОМЕР_2 від ТОВ «Бізнес Позика»: банк-емітент – UKRSIB BANK, призначення платежу: перерахування коштів ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 відповідно до кредитного договору № 510097-КС-001 від 17.09.2024.

Також інформацією АТ «УКРСИББАНК» від 30.09.2025, що надійшла на виконання ухвали суду про витребування доказів, підтверджено що на ім`я ОСОБА_1 в банку випущено банківську платіжну картку № НОМЕР_1 . Випискою по рахунку по зазначеній карті, що належить відповідачу ОСОБА_1 підтверджено зарахування 17.09.2024 грошових коштів у розмірі 17000,00 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 01.07.2025 загальна сума боргу становить 39738,33 грн, з яких: 14382,00 грн – прострочена заборгованість по кредиту; 16107,84 грн – прострочена заборгованість по відсоткам за період з 17.09.2024 по 04.03.2025; 1748,00 грн ? прострочена заборгованість по комісії; 7500,49 грн – заборгованість по штрафам. В розрахунку відображено, що в рахунок погашення заборгованості за кредитом відповідачем було сплачено 13763,39 грн, з яких: 2618,00 грн зараховано на сплату суми кредиту; 8493,88 грн зараховано на сплату відсотків; 1652,00 грн на сплату комісії, 999,51 грн – на сплату штрафу.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір, що виник з договірних правовідносин, які регулюються нормами цивільного права про зобов`язання та договір, а також спеціальним Законом України «Про споживче кредитування».

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір ? домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такий висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

За ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Письмовими доказами доведено, що 17.09.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 510097-КС-001 про надання кредиту в електронній формі. Умовами договору сторони погодили розмір кредиту, строк кредитування, процентну ставку, розмір комісії за надання кредиту, а також порядок повернення кредиту відповідно до графіку платежів.

Надання кредитних коштів відповідачу в розмірі 17000,00 грн шляхом перерахування на банківську карту, що зазначена ним при укладенні кредитного договору, представником позивача підтверджено довідкою ТОВ «ПрофітГід», а також інформацією АТ «УКРСИББАНК», що надана на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Отже, зазначений вище договір є укладеним і за його умовами відповідач мав зобов`язання перед кредитодавцем сплачувати заборгованість рівними платежами протягом узгодженого сторонами строку кредитування, відповідно до умов договору та Графіку платежів по кредиту.

Перевіряючи обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача кредитної заборгованості у заявленому розмірі, суд виходить із фактичних обставин справи, аналізує зміст кредитного договору, перевіряє правильність визначення розміру заборгованості з урахуванням усіх складових боргу на відповідність не лише умовам договору, а й вимогам Закону.

Умовами договору передбачено, що комісія за надання кредиту становить 3400,00 грн.

За змістом ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит ? вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом па умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом ? витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) ? грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів: комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право фінансовим установам встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування.

Отже, з наведеного слідує, що умови договору не суперечать нормам чинного законодавства України та погоджені сторонами договору щодо свободи договору та визначення сторонами його умов.

З огляду на те, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору та утворення, у зв`язку із цим, заборгованості за кредитом, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими.

Щодо нарахованого штрафу у розмірі 7500,49 грн, суд враховує положення Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 18 та передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За змістом ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Так основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

Водночас, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені ч. 2 ст. 3 цього Закону.

З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», так і п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування штрафів під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.06.2021 у справі № № 334/3161/17, невідповідність окремих положень спеціального закону положенням кодексу не може бути усунено шляхом застосування правила, за яким із прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акту (його окремі положення), який був чинним раніше. Кодекс є основним актом цивільного законодавства, тому будь-які зміни в регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого кодексом. Суб`єкт законодавчої ініціативи зобов`язаний разом із законопроєктом про інакше регулювання цивільних відносин подати проєкт про внесення відповідних змін до ЦК. Якщо ж ЦК не змінився, колізійний принцип lex posterior derogat priori, за яким пізніший закон скасовує попередній, не застосовується. Норма ЦК превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України. Спеціальні норми закону можуть містити уточнювальні положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України. Якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми Цивільного кодексу України.

У зв`язку з наведеним, суд доходить висновку про часткове порушення прав позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, й відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7500,49 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитом у загальному розмірі 32237,84 грн, яка складається з простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 14382,00 грн, прострочених відсотків ? 16107,84 грн та прострочених платежів по комісії – 1748,00 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог (81,13 %), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1965,29 грн (2422,4 грн х 81,13 %).

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 510097-КС-001 від 17.09.2024 в розмірі 32237 (тридцять дві тисячі двісті тридцять сім) грн 84 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір в розмірі 1965 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят п`ять) грн 29 коп.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні найменування сторін та інших учасників справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: б-р Лесі Українки, 26, офіс 411, м. Київ, 01133,

відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя В.В.Хасанова