Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №371/621/25 — Миронівський районний суд Київської області

27.02.2026

Єдиний унікальний № 371/621/25 провадження № 2/371/198/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року м. Миронівка

ЄУН 371/621/25

Провадження № 2/371/198/26

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі секретаря судового засідання Чайки А.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на ті обставини, що 21 лютого 2024 року між ним та відповідачяем ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до умов договору він передав відповідачу у борг грошові кошти в сумі 1167000 (один мільйон сто шістдесят сім тисяч) гривень, що на момент отримання грошових коштів становило еквівалент 30000 (тридцять тисяч) доларів США.

Грошові кошти були передані ним та отримані відповідачем у готівковій формі до підписання договору. За домовленістю вказану суму коштів відповідач зобов`язалася повернути в термін до 01 березня 2024 року.

Після настання терміну повернення коштів за договором позики відповідач свої зобов`язання не виконала.

В зв?язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов?язань за договором позики, просив стягнути з відповідача в судовому порядку загальну суму заборгованості, еквівалентну 30000 доларів США станом на 22 квітня 2025 року (момент подачі позовної заяви) в розмірі 1233000 (один мільйон двісті тридцять три тисячі) гривень 00 копійок.

Крім того, посилаючись на правила статей 549, 625 ЦК України, просив також стягнути з відповідача неустойку у виді пені, нарахованої на суму заборгованості подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення зобов?язання, та 3% річних.

Всього просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1384225 гривень, що включає суму основного боргу у розмірі 1233000 гривень, пеню у розмірі 108039 гривень, 3% річних у розмірі 43186 гривень.

Короткий зміст зустрічного позову

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач заявила зустрічний позов, позовні вимоги за яким обґрунтувала тим, що коштів від позивача ОСОБА_4 вона у позику не отримувала, а договір позики та розписка від 21 лютого 2025 року були підписані нею внаслідок застосування до неї психологічного тиску та фізичного насилля з боку відповідача та його брата ОСОБА_5 .

Зазначила, що вона з 2020 року надавала бухгалтерські послуги позивачу при здійсненні ним підприємницької діяльності у мережі магазинів «Експерт», які розташовані в різних містах Київської області і налічували орієнтовно 23 магазини, проте офіційно оформлена на посаду бухгалтера не була.

21 лютого 2024 року у неї з позивачем виникла конфліктна ситуація з приводу ведення бухгалтерського обліку у його магазинах, в ході якої він звинуватив її у розкраданні коштів в сумі орієнтовно 30000 доларів США. Вона заперечила факт внесення недостовірних відомостей до бухгалтерських документів та відповідно факт розкрадання коштів. Позивач та його рідний брат почали погрожувати їй фізичною розправою, розправою над її сином, зачинили її в кабінеті в АДРЕСА_1 , де було облаштоване її робоче місце, відібрали у неї належний їй на праві власності мобільний телефон та шляхом психологічного тиску і погроз примусили підписати договір позики та власноручно написати розписку про факт отриманню мною позики в сумі 30000 доларів США.

Після подій, які відбулися 21 лютого 2024 року, вона щоденно отримувала від позивача погрози з вимогами повернути неіснуючий борг згідно розписки, яка була написана внаслідок застосування до неї фізичного та психологічного насилля.

01 березня 2024 року, у день необхідності повернення неіснуючого боргу, вона звернулася до ВП №2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області з заявою про вчинення щодо неї протиправних дій.

15 березня 2024 року за її повідомленням до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за частиною першою статті 129 КК України. 17 липня 2024 року дізнавачем було винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Зважаючи на ті обставини, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей, а вона жодних коштів від позивача 21 лютого 2024 року у борг не отримувала, розписка та договір позики були написані внаслідок застосування де неї психологічного тиску та фізичного насилля з боку позивача та його брата, посилаючись на приписи частини першої та третьої статті 215, статті 231 ЦК України, частин першої – третьої та п?ятої статті 203 ЦК України, просила визнати недійсними договір позики від 21 лютого 2024 року, укладений між нею та ОСОБА_4 , та розписку від 21 лютого 2024 року.

Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання учасників справи

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області Капшук Л.О. від 03 червня 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2025 року прийнято такі рішення:

Відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним;

Постановлено вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договорому позики недійсним об`єднати в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики;

Закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним.

Аргументи учасників справи

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 23 червня 2025 року подала відзив на позов, у якому вказала, що позовні вимоги не визнає. Нею з 2020 року надавались бухгалтерські послуги позивачу при здійсненні ним підприємницької діяльності. 21 лютого 2024 року у неї з позивачем виникла конфліктна ситуація з приводу ведення бухгалтерського обліку, в ході якої він звинуватив її у розкраданні коштів в сумі орієнтовно 30 000 доларів США. Написати розписку про отриманні коштів та підписати договір позики її змусили у примусовому порядку шляхом погроз та застосування психологічного насилля. Коштів у позику вона не отримувала.

Крім того, щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені та штрафних санкцій зазначила, що «Прикінцеві та перехідні положенння» Цивільного кодексу України 2003 року доповнено пунктами 18 і 19 згідно із Законом № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року:

«18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, строк дії якого було у подальшому продовжено і діє на час розгляду цієї справи.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 3% річних та 10% від суми простроченого зобов`язання задоволенню не підлягають.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_4 14 липня 2025 року подав відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 та відзив на її зустрічний позов, в яких вказав, що мотиви відзиву та вимоги зустрічного позову є необґрунтованими та безпідставними.

Не погоджуючись із доводами, викладеними в зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 , зазначив, що мотиви зустрічного позову про те, що відповідач за цим позовом ОСОБА_4 та його брат шляхом погрози фізичної розправи та застосування психологічного тиску примусили її підписати договір позики від 21 лютого 2024 року та змусили власноруч написати розписку про факт отримання позики в сумі 1167000 грн, є безпідставними.

Договір позики від 21 лютого 2024 року був укладений за згодою обох сторін та є чинним, позивачем ОСОБА_2 була самостійно та з власної волі написана розписка від 21 лютого 2024 року, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на укладення договору під впливом обману, насильства, або погроз.

З наданих позивачем документів вбачається, що сектором дізнання ВП № 2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області на підставі її звернення здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження № 1202411622000044, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 129 КК України (погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози).

Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 1202411622000044 було допитано як свідка матір позивача, найману працівницю відповідача, працівника ТОВ «Експерт», відповідача та його брата ОСОБА_6 . Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 17 липня 2025 року, в ході проведення досудового розслідування складу кримінального правопорушення у діях осіб, на яких вказувала позивач не було встановлено.

Твердження позивача, що відповідач та його рідний брат ОСОБА_6 , шляхом погрози фізичної розправи та психологічного тиску, примусили її підписати договір позики від 21 лютого 2024 року та змусили власноруч написати розписку про факт отримання від відповідача позики в сумі 30000,00 доларів США є безпідставними і не можуть братися до уваги судом.

Наголосив, що саме на підставі факту отримання суми позики у борг позивачем, без будь-якого примусу, погроз, насильства або омани була написана розписка від 21 лютого 2024 року, а також добровільно з власної дійсної волі укладено договір позики від 21 лютого 2024 року, а доказів протилежного матеріали справи не містять.

Наявність у ОСОБА_4 оригіналу розписки від 21 лютого 2024 року підтверджує укладення між ним та ОСОБА_2 договору позики, умови договору а також засвідчує отримання позивачем за зустрічним позовом грошових коштів.

У відзиві на зустрічний позов, подано до суду 14 липня 2025 року, позивач просив відмовити у його задоволенні. Відзив обґрунтував тими обставинами, що договір позики від 21 лютого 2024 року був укладений за згодою обох сторін та є чинним, на підставі переданих ним грошових коштів в позику позивачем за зустрічним позовом була самостійно та з власної волі написана розписка від 21 лютого 2024 року.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що укладання договору позики від 21 лютого 2024 року та написання розписки від 21 лютого 2024 року було здійснено під загрозою застосування насильства до неї та членів її сім`ї з боку відповідача та його брата, або внаслідок застосування психологічного тиску, не доведено, що вчинялись будь які насильницькі дії щодо них. У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на укладення договору під впливом обману, насильства, або погроз.

Позивач не довела, що грошові кошти нею не отримувались у позику або, що такі кошти були повернуті ОСОБА_4 , не довела належними і допустимими доказами, що договір позики від 21 лютого 2024 року був вчинений під впливом погрози фізичної розправи та психологічного тиску з боку відповідача або його брата, не довела, що її було примушено до написання розписки та підписання договору позики від 21 лютого 2024 року, внаслідок чого відсутні підстави для визнання їх недійсними.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_4 заявлені ним вимоги підтримав, в поясненнях послався на обставини, викладені у поданій до суду заяві. Суду підтвердив, що кошти були передані в борг у гривнях. Зустрічний позов не визнав, просив відмовити у задоволенні вимог за зустрічним позовом.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 вимоги позивача ОСОБА_4 не визнала, підтримала зустрічний позов, надала пояснення, якими обґрунтовано відзив на позов та вимоги зустрічного позову. Додатково суду пояснила, що упродовж багатьох років надавала позивачу бухгалтерські послуги, не мала зауважень до своєї роботи до 21 лютого 2024 року. Цього дня позивач ініціював конфлік з приводу ведення нею бухгалтерського обліку, звинуватив її у розкраданні коштів в сумі орієнтовно 30 000 доларів США. Її доводи про непричетність до нестачі коштів залишись без відповідного реагування, позивач наполягав на поверненні коштів.

Написати розписку про отриманні коштів та підписати договір позики її змусили у примусовому порядку шляхом погроз та застосування фізичного і психологічного насилля.

Допитана як свідок ОСОБА_7 показала, що її дочка ОСОБА_2 з 2017 року до 23 лютого 2024 року працювала з ОСОБА_4 . Зі слів дочки їй відомо, що відносини між ними не завждим були безконфліктними. 21 лютого 2024 року вона перебувала за місцем свого проживання, коли до неї на телефон надійшов дзвінок від доньки ОСОБА_2 , яка в ході телефонної розмови запитала, чи наявні у неї грошові кошти у валюті. Вона поцікавилась, навіщо дочці кошти, на що та сказала, що на роботі трапилась неприємна ситуація, все інше пояснить згодом. Цього ж дня дочка прибула до її будинку на автомобілі, який належить ОСОБА_4 , увійшла до будинку, де повідомила, що якийсь ОСОБА_8 знімав грошові кошти, про що вона дізналась при перегляді бази даних, однак власникам нічого не повідомила. У зв`язку із відсутністю ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 почали звинувачувати її у крадіжці грошових коштів. Сказала, що брати ОСОБА_9 погрожують їй поверненням сина із-за кордону, переоформленням їх спільної квартири на їх користь в рахунок оплати боргу, наймом колекторів.

Вона дістала 5 000 доларів США, після чого разом із донькою вони вийшли із подвір`я та підійшли до автомобіля ОСОБА_4 . На її питання ОСОБА_4 відповів, що її донька злодійка, яка обікрала його та його компанію. Він повідомив, що кошти йому потрібно негайно, а тому вся сім`я буде платити борг. Вона передала доньці вказані грошові кошти, а та в її присутності передала їх ОСОБА_4 , після чого дочка сіла до нього в автомобіль та поїхала у невідомому напрямку.

З того моменту телефон її доньки був вимкнений, однак у вечірній час вона додзвонилась до дочки. В ході телефонної розмови дочка повідомила, що приблизно о 14 годині вона перебувала в кабінеті ОСОБА_4 , де був ОСОБА_6 . Вказані особи показали їй листок формату А4 , на якому були рукописні написи цифр, як вона зрозуміла, то були суми грошових коштів в загальному розмірі 30 000 доларів США, та в зухвалій формі, з вживанням лайливих слів, задавали питання з приводу повернення їм вказаної грошової суми, тиснули на неї, забрали мобільний телефон. Вони вимагали повернення грошових коштів та складення розписки про позику. Договір позики був підписаний дочкою на вимогу ОСОБА_6 , текст договору дочка не читала.

Крім коштів, які дочка взяла у неї, вона ще позичила у ОСОБА_10 3 000 доларів США. в якості оплати за борг, які також передала ОСОБА_4 . Також цього ж дня у вечірній час ОСОБА_4 підвозив її до місця проживання, без дозволу зайшов у квартиру та забрав ноутбук та закордонний паспорт, щоб вона не змогла виїхати за кордон. З 26 лютого 2024 року її дочка на роботу більше не приходила та старалась уникати зустрічей із вказаними особами, оскільки побоювалась за своє життя та за свою родину. В подальшолму ними написано заяву до поліції.

Фактичні обставини справи

Судом встановлені такі фактичні обставини.

21 лютого 2024 року між позикодавцем ОСОБА_4 та позичальником ОСОБА_11 було укладено договір позики.

Відповідно пункту 1 вказаного договору ОСОБА_4 передав ОСОБА_11 грошову суму в розмірі 1 167 000 гривень, що за офіційним курсом Національного Банку України на дату підписання договору була еквівалентна 30000 доларів США.

Пунктом 2 договору позики передбачено, що грошові кошти, які є предметом договору, передані позикодавцем та отримані позичальником у готівковій формі до підписання цього договору, що додатково підтверджується відповідною власноручно написаною розпискою позичальника.

Пунктами 3, 4 договору позики визначено, що за домовленістю сторін позика є безпроцентною. Позичальник зобов?язалася повернути позику в термін до 01 березня 2024 року. Загальна сума позики, яка підлягає поверненню на день остаточного розрахунку, 1 167 000 гривень, яка на момент позики складала 30 000 доларів США.

Умовами пункту 8 договору позики сторони погодили що за прострочення виконання зобов?язань за цим договором більше ніж на 10 днів позичальник сплачує пеню в розмірі 10 % відсотків від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення з першого дня прострочення.

Пунктом 25 договору позики сторони передбачили, що в момент укладення договору вони усвідомлювали значення своїх дій, розуміли природу правочину, свої права та обов?язки за договором, при укладенні договору відсутній будь-який обман, чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними, договір укладається сторонами у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи пситхічного тиску, договір не є результатом впливу тяжктих обставин, правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків та не приховує інший правочин.

Договір укладено у письмовій формі, підписано сторонами.

21 лютого 2024 року відповідач ОСОБА_2 власноручно написала розписку, за змістом якої 21 лютого 2024 року вона одержала від ОСОБА_4 в борг 30 000 доларів США. Зобов?язується повернути кошти до 01 березня 2024 року.

Вказані обставини підтверджуються даними договору позики, укладеного сторонами 21 лютого 2024 року, розписки відповідача ОСОБА_2 , написаної нею 21 лютого 2024 року (а.с. 91-93).

Згідно даних здійснених позивачем ОСОБА_4 розрахунків, основна сума боргу склала 1 233 000 гривень, оскільки за договором сума коштів прив?язана до долара США, курс долара станом на день подачі позовної заяви зріс та становив 41,1 гривня; розмір неустойки у виді пені за прострочення виконання зобов?язань, нарахованої на суму заборгованості за період з 22 квітня 2024 року до 18 лютого 2025 року становить 108 039,10 гривень; розмір 3% річних, нарахованих на вказану суму боргу за договором позики, за період з 21 лютого 2024 року до 22 квітня 2025 року становить 43186, 02 гривні (а.с. 23-27).

Сектором дізнання ВП № 2 Обухівського РУП ГУ НП в Київській області на підставі заяви ОСОБА_2 здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження № 1202411622000044, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 березня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною першою статті 129 КК України.

Постановою дізнавача від 17 липня 2024 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

За змістом постанови під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження було допитано як свідка матір позивача ОСОБА_7 , найману працівницю відповідача ОСОБА_12 , працівника ТОВ «Експерт», яким володіє відповідач та його брат, ОСОБА_13 , відповідача та його брата ОСОБА_6 .

Ці обставини підтверджені даними Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, постанови дізнавача від 17 липня 2024 року (а.с. 78-87).

Мотиви суду та застосовані норми права

Суд, дослідивши надані матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню частково, у зустрічному позові належить відмовити повністю.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Під час з`ясування характеру спірних правовідносин, предмету і підстав позову, наявності чи відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновлення або захисту в обраний позивачем спосіб, суд дійшов наступних висновків.

Позивач ОСОБА_4 , визначаючи зміст позовних вимог, мотивує їх наявністю зобов?язань, правовою підставою виникнення яких є договір позики від 21 лютого 2024 року, згідно умов якого він надав у позику відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти, а відповідач зобов`язалася повернути вказані кошти у визначений у договорі термін, та розписка відповідача ОСОБА_2 від 21 лютого 2024 року.

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підставі статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-цта постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі №357/13897/16-ц.

Факт укладення договору позики та зміст умов договору, а також факт отримання боржником від кредитора грошової суми підтверджуються даними договору позики від 21 лютого 2024 року.

Як вбачається зі змісту договору позики, позивач ОСОБА_4 передав ОСОБА_11 грошову суму в розмірі 1 167 000 гривень, що за офіційним курсом Національного Банку України на дату підписання договору була еквівалентна 30000 доларів США; грошові кошти передані позикодавцем та отримані позичальником у готівковій формі до підписання договору позики; позичальник ОСОБА_11 зобов?язалася повернути позику.

Надавши оцінку змісту договору, суд дійшов висновку, що він містить підтвердження факту наявності у відповідача ОСОБА_2 боргу перед позивачем ОСОБА_4 та зобов?язання відповідача повернути отримані у позику кошти у встановлений в договорі термін.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Зі змісту договору позики вбачається, що сторони визначили, що повернення коштів, позичених 21 лютого 2024 року, повинне відбутися в термін до 01 березня 2024 року.

Доказів повного чи часткового виконання зобов?язань за договором позики відповідачем ОСОБА_2 не надано, подано заперечення з приводу обставин укладення договору позики та заявлено вимогу про визнання його недійсним.

Позиція суду щодо зустрічного позову

Вимоги відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним укладеного договору позики не є доведеними з огляду на таке.

Положеннями статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) викладено правовий висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов?язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов?язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов?язання його сторони набувають обов?язки (а не лише суб?єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов?язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов?язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов?язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року в справі № 759/1534/18 (провадження № 61-8473св23)).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20, провадження № 61-1664св22).

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до приписів частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов?язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, обов?язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб?єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з?ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов?язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12- 57гс21).

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 231 ЦК України позивач має довести: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв?язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

У пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз?яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 Цивільного кодексу України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов?язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім?ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов?язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.

Під насильством необхідно розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Обґрунтовуючи підстави зустрічного позову, відповідач ОСОБА_2 посилається на ті обставини, що коштів у борг не отримувала, договір позики підписала на написала розписку про отримання коштів під впливом фізичного та психічного насильства.

Суд вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено підстав, передбачених статтями 203, 215, 231 ЦК України для визнання недійсним договору позики.

Позивач ОСОБА_2 не довела суду факт укладення договору позики проти своєї справжньої волі, внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного та психічного тиску з боку відповідача за її позовом ОСОБА_4 та іншої особи, на яку вказала ОСОБА_2 , брата ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , з метою спонукання до вчинення тих дій, які вона не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

Суду не надано доказів заподіяння ОСОБА_2 фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин, доказів вчинення щодо неї незаконних дій.

Таким доказом не є показання матері позивача, згідно з якими 21 лютого 2024 року дочка ОСОБА_2 попросила позичити кошти для передачі ОСОБА_4 та повідомила, що брати ОСОБА_9 погрожують їй поверненням сина із-за кордону, переоформленням їх спільної квартири на їх користь в рахунок оплати боргу, наймом колекторів.

За мотивами позивача ОСОБА_2 та показаннями її матері ОСОБА_2 . 21 лютого 2024 року ОСОБА_2 здійснювала заходи для пошуку коштів з метою передачі ОСОБА_4 , приїздила з ним до міcця проживання матері, спілкувалась з нею, до 26 лютого 2024 року вона ще приходила на роботу до ОСОБА_4 , хоча побоювалась за своє життя, і лише 14 березня 2024 року написала заяву до поліції.

Такі мотиви не вказують на те, що особа перебувала в умовах, за яких її відмова як учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду її законним інтересам. Судом не встановлено, що була відсутня воля ОСОБА_2 на вчинення правочину.

Суд дійшов висновку про те, що отримання грошових коштів позивачем за зустрічним позовом підтверджується змістом договору позики від 21 лютого 2024 року, дійсність підпису на договорі та факт складення розписки позивачем ОСОБА_2 не спростовувалися.

Суд вважає договір позики належним та допустимим письмовим доказом факту передачі ОСОБА_4 коштів відповідачу за первісним позовом ОСОБА_2 .

Позивач за зустрічним позовом не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала встановленого процесуальним законом обов?язку доведення обставин, на які послалася у позові як на підставу своїх вимог, зокрема, не довела належними і допустимими доказами факту застосування до неї як фізичного так і психічного тиску з боку відповідача за її позовом ОСОБА_4 чи інших осіб, вчинення оспорюваного правочину проти своєї справжньої волі.

Мотиви суду щодо суми коштів, яка підлягає стягненню

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов?язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов?язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов?язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов?язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Позивач просив стягнути заборгованість за договром позики, що була надана у гривнях, в еквіваленті за курсом долара США на день складення позовної заяви.

Пунктом 4 договору позики сторони визначили, що позичальник зобов?язана повернути позику в термін до 01 березня 2024 року. Загальна сума позики, яка підлягає поверненню на день остаточного розрахунку, 1 167 000 гривень, яка на момент позики складала 30 000 доларів США.

Отже, не зважаючи на ті обставаини, що у зобов?язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає стягненню з відповідача у гривнях, не може бути визначена за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, оскільки укладеним договором встановлений іншимй порядок визначення цієї суми.

Відтак, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором позики в сумі 1 167 000 гривень.

Пред`являючи вимоги про стягнення позики, позивач просив, окрім суми основного боргу, стягнути на підставі статей 549, 625 ЦК України неустойку у виді пені, нарахованої на суму заборгованості подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення зобов?язання, в розмірі 108 039 гривень, та 3% річних у розмірі 43 186 гривень.

Щодо вказаних вимог суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов?язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов?язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно правил статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, в разі укладення договору позики проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов?язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов?язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем доведено, що відповідач має перед ним грошове зобов?язання, яке виникло з договору позики від 21 лютого 2024 року.

В Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №910/10901/23, який, відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, застосовується судом під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв?язку із невиконанням ОСОБА_2 грошових зобов?язань, що випливають із договору позики, наявність яких та розмір констатовано вище, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Висновки за результатами розгляду

Згідно правил статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку, що такі обставини мали місце, позов є доведеним в частині стягнення суми боргу за договором позики.

Підстави для стягнення неустойки у виді пені, нарахованої на суму заборгованості подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення зобов?язання, та 3% річних, нарахованих після 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за договором, відсутні.

Вимоги за зустрічним позовом не грунтуються на вимогах закону, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено підстав для визнання недійсним договору позики, підстави для задоволення судом зустрічного позову відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 13 842,25 гривень, що підтверджується квитанцією (а.с. 1).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вказаного правила, сума судового збору у розмірі 11 670,00 (1167000х 13842,25/1384225,12) гривень підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики ва розмірі 1 167 000 гривень та понесені судові витрати в розмірі 11 670 гривень 00 копійок, всього стягнути 1 178 670 (один мільйон сто сімдесят вісім тисяч шістсот сімдесят) гривень 00 копійок.

Відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки у виді пені в розмірі 108 039 гривень та 3% річних у розмірі 43 186 гривень.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 27 лютого 2026 року.

Позивач: ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: будинок під номером АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_3 .

Суддя Л.О. Капшук