Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №369/3923/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3923/24

Провадження № 2-о/369/32/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Худинець Д.С.

за участю

заявниці ОСОБА_1

представника заявниці Сірач В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Київ цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Національної гвардії України

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із зазначеною заявою. Свої вимоги мотивувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 2007 року по 2016 рік та мають спільну неповнолітню дитину – ОСОБА_3 , 2009 року народження. Після припинення спільного проживання ОСОБА_4 у 2017 році одружився вдруге, але даний шлюб розірвано у 2019 році, оскільки вони знову почали проживати разом як чоловік та дружина, однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, оскільки вже не було у цьому потреби.

За час їхнього спільного проживання вони мали спільні сімейні права та обов`язки, організовували та вели спільне господарство, виховували дитину та забезпечували їй належні умови проживання, працювали та мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм квартири,разом організовували вирішення сімейних та побутових питань як чоловік з дружиною. Улітку 2022 року вони навіть придбали обручки, щоб знову одружитись, але не встигли.

Після початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_4 був мобілізований та ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання в Запоріжській області загинув.

Оскільки шлюб з ОСОБА_2 після 2018 року не зареєстровано знову в законному порядку, тому у неї немає можливості у повному обсязі реалізувати свої законні права та інтереси, як дружини загиблого військовослужбовця.

Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 має юридичне значення, оскільки надасть їй можливість та дозволить на законних підставах отримати грошове забезпечення загиблого чоловіка.

У зв`язку з наведеним заявниця просить встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період часу з 18 березня 2019 року по 15 вересня 2023 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2024 року суд відкрив провадження у справі за цією заявою та призначив її до судового розгляду.

07 травня 2024 року до суду надійшли пояснення представника ІНФОРМАЦІЯ_3 . Не погоджуючись з доводами заяви вказали, що право на виплати у разі загибелі військовослужбовця мають особи, визначені у Сімейному кодексі. З поданих суду доказів не можливо встановити факт спільного проживання чоловіка ОСОБА_5 з заявницею ОСОБА_6 . Навіть при наявності близьких стосунків не може ототожнюватись з проживанням як чоловік та дружина. Просили відмовити у задоволенні поданої заяви.

У судовому засіданні 24 липня 2024 року до участі в справі залучено у якості заінтересованої особи Головне управління Національної гвардії України.

20 жовтня 2025 року до суду надійшли пояснення по справі від представника ГУ Національної гвардії України. Вказали, що в управлінні відсутні відомості, які розглядаються судом. Просили слухати справу у відсутність представника.

При розгляді справи заявниця ОСОБА_1 та її представник – адвокат Сірач В.С. заяву підтримали з підстав викладених у її змісті та просили її задовольнити. Також пояснили, що вони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка з літа 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , спільно виховували доньку. ОСОБА_4 дбав про родину як чоловік та батько. Також пояснили, що ОСОБА_1 має всі оригінали документів та довідок на ім`я чоловіка, а у своїй особовій справі, чоловік вказував заявницю як дружину. Встановлення факту дасть можливість заявниці отримати грошове забезпечення, спору з будь-якими іншими особами заявниця не має.

У судове засідання інші учасники не зявились. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом установлено, що 29 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб Чорнорудською сільською радою Ружинського району Житомирської області.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають спільну неповнолітню дитину: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Ружицького районного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

ОСОБА_2 також перебував у зареєстровано шлюбі з 11 січня 2017 року по 18 березня 2019 року (справа 130/2788/18, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 лютого 2019 року).

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року з ОСОБА_2 стягнено аліменти в сумі 1100 гривень, щомісячно, починаючи з 11 жовтня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (справа 130/2438/18).

На час вирішення справи судом не встановлено наявності іншого зареєстрованого шлюбу у ОСОБА_2 .

При вирішенні вимог щодо спільного проживання, суд враховує те, що у заявниці наявні всі оригінали документів ОСОБА_2 , проживали за місцем її проживанням; після мобілізації у період відпустки купували спільно обручки. Спільне проживання підтверджено фотографіями, випискою з рахунку щодо регулярного переказу грошових коштів від ОСОБА_5 , наданими заявницею та досліджених судом, підтверджується факт спільного проведення дозвілля, відпочинку та проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до пояснень заявника, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 загинув.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до чч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 р. у справі № 686/8440/16-ц, провадження № 61-15699св19.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України встановлення факту проживання однієї сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу здійснюється судом в порядку окремого провадження. Норма статті 315 ЦПК України щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки застосовується до правовідносин, які виникли з 01 січня 2004 року (набрання чинності Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 року №2947-III).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться: показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту; документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки; фотографії певних подій; документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 695/1732/16-ц, провадження № 61-38901св18.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 560/17953/21 у постанові від 18.01.2024 зробила такі висновки:

«94. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

102. У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

103. Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

104. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

105. Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту, без розгляду якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованими особами особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

106. При цьому між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

107. Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

108. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.

117. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.».

Отже, заявницею доведено, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 має для неї юридичне значення; в іншому, окрім судового, порядку встановити такий факт вона не має можливості, у зв`язку з чим суд уважає за можливе задовольнити заяву, оскільки встановлено, що заявниця спільно проживала з загиблим ОСОБА_2 з 18 березня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата загибелі ОСОБА_2 ), їхнім взаємним стосункам були притаманні ознаки шлюбу і сім`ї, що підтверджується дослідженими судом доказами. Також судом встановлено, що вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та виховували разом доньку ОСОБА_3 , 2009 року народження.

Суд критично відноситься до тверджень заінтересованої особи, що до заяви не додано належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки відповідне спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Ураховуючи викладене вище, суд вважає, що дана справа мала бути розглянута саме в окремому провадженні, а не в позовному, та заява підлягає задоволенню як підставна та обґрунтована.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 293, 294, 315, 319, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління Національної гвардії України – задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період часу з 18 березня 2019 року по 15 вересня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 27 лютого 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ