Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №580/2/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року справа № 580/2/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді – Янківська В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

01.01.2026 ОСОБА_1 подав позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1) скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 16.12.2025 в частині призову солдата ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення його до військової частини НОМЕР_1 ;

2) зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 вчинити дії щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнення ОСОБА_1 із військової служби.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує не незаконність дій та наказу ТЦК щодо проведення медичного огляду та визнання його придатним до військової служби, наказ ВЧ про призов вважає також протиправним, та таким, що грубо порушує Конституцію України, закони про мобілізацію.

Відповідачі у відзивах на позовну заяву просили у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав законності наказу ТЦК про призов позивача на військову службу під час мобілізації та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу, та відсутності підстав виключати зі списків особового складу позивача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Фактичні обставини справи.

16.12.2025 позивач, керуючи власним транспортним засобом, рухався вулицею Олеся Гончара у місті Києві, де був зупинений екіпажем патрульної поліції. Під час спілкування з працівниками поліції позивач дізнався, що він ніби-то перебуває у розшуку ТЦК згідно з інформаційною базою. Надалі позивача було примусово доставлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 у АДРЕСА_1 . За результатами так званого «експрес-огляду» (на думку позивача) була сформована Довідка ВЛК № 270/2023138х від 16.12.2025, відповідно до якої позивача визнано придатним до військової служби, та на підставі цього висновку ВЛК начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Києві було видано наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).

Позивач вважає наказ ТЦК про призов на військову службу під час мобілізації протиправним, та таким, що грубо порушує Конституцію України, закони про мобілізацію. Так, позивач зауважує, з моменту виключення його з військового обліку з 2009 року він не отримував жодних письмових повідомлень від органів військового управління про необхідність повторного взяття на облік, проходження повторного медичного огляду чи уточнення облікових даних.

Позивач вказує в позові, що він є основною особою, яка здійснює догляд за батьком – особою з інвалідністю 1 групи, що підтверджується довідкою МСЕК про безстрокову інвалідність батька. Мати позивача є особою похилого віку, має хронічні захворювання опорно-рухового апарату, що унеможливлює належний фізичний догляд за особою з інвалідністю 1 групи. Сестра позивача тривалий час проживає за кордоном (Італія) на підставі документів про довгострокове/постійне проживання, що обєктивно унеможливлює її щоденну фізичну присутність в Україні та виконання функцій постійного догляду.

Також позивач наполягає на тому, що в його паспорті громадянина України (серія НОМЕР_2 ) міститься офіційна відмітка ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.11.2009 року «Невійськовозобов`язаний».

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що cпірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232), Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі Закон №3543) та

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає дотримання правил військового обліку (частина 3 статті 1 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини 8 статті 2 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Відповідно до частини 5 статті 33 Закону №2232-XII військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

У статті 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 22 Закону №3543 особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Визначення придатності за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначення необхідності і умов застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям врегульовано Положенням №402.

Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза це, зокрема, визначення ступеня придатності до військової служби.

Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК. Згідно з пунктом 2.2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону. Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров`я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров`я (установах).

Згідно п. 2.8.4, 2.8.5 розділу І Положення №402, на ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення.

У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення.

Відповідно до п. 3.3 розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення.

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров`я.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_10, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК. Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

Судом встановлено, що позивач не реалізував своє право на оскарження дій, рішень ВЛК за підпорядкованістю, натомість позивач не погоджуючись із діагнозами певних лікарів медичної комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Києві, неуважністю на його думку на певні скарги щодо захворювання певних органів, психіатричному анамнезі НОМЕР_3 (шизофренія) тощо , що потребувало на його думку додаткового профільного обстеження, визнаний комісією придатним до військової служби у військових частинах тощо.

Позивач оскаржує рішення відповідача-1 щодо проведення медичного огляду посилаючись на встановлення лікарями неправильних на його думку діагнозів.

Судом встановлено, що позивач, перебуваючи у статусі військовозобов`язаного, будучи громадянином України – Держави, де 4-ий рік триває воєнний стан, не звертався із заявою та необхідним пакетом документів до ТЦК про надання відстрочки у зв`язку із наявністю хворого батька - як особи з інвалідністю 1 групи, чи з інших підстав проходження медичного огляду у ВЛК та встановлення непридатності позивача, протягом 60 днів з початку воєнного стану (тобто з 24.02.2022), не маючи інших підстав для звільнення від військової служби (наявність статусу особи з інвалідністю безстроково тощо) хибно вважає, що органи військового управління повинні вживати активні заходи щодо упорядкування даних військового обліку щодо позивача.

Суд відхиляє аргумент позивача як хибний щодо підстав звільнення від військового обов`язку наявність відмітки « ІНФОРМАЦІЯ_5 » в його паспорті громадянина України ( серія НОМЕР_2 ), зроблена ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.11.2009 року .

Так, статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені вимоги щодо Взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього

Відповідно до пункту 6 статті 37 даного закону виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

З аналізу вищезазначених норм суд висновує, що лише висновок військово-лікарської комісії щодо непридатності особи до військової служби є підставою для виключення з військового обліку .

Суд погоджується із позицією відповідача-1, що позначка в паспорті позивача не є підставою для невзяття особи на військовий облік, та паспорт громадянина України не є військово-обліковим документом та не є джерелом військово-облікових даних.

Позивачем не надані докази як до відповідача, так і до суду (копія військового квитка, рішення ВЛК про непридатність тощо), які свідчили б про наявність підстав виключення його з військового обліку.

Пунктом 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Суд наголошує, що позивачем, під час дії воєнного стану у державі, з метою виконання конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та на виконання приписів мобілізаційних законів та Порядку 560, не уточнив протягом 60 днів свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, тобто не виконав військовий обов`язок.

Надаючи оцінку діям Відповідача -1 по проведенню медичного огляду та визнання позивача придатним до військової служби, суд приходить до висновку, що відповідачем-1 в період воєнного стану, враховуючи посилення мобілізаційних заходів з боку держави, на виконання приписів законодавства та постанов КМУ, вчинені правомірні дії щодо проведення медичного огляду позивача та визнання його придатним до військової служби.

Щодо підстав позову про надання судом оцінки діям лікарів медичної комісії при ТЦК суд зазначає таке.

Згідно з усталеною судовою практикою, при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення ВЛК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певної постанови (свідоцтва), оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності постанови ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Отже, суди вправі перевіряти законність постанови ВЛК лише в межах дотримання процедури її прийняття.

Отже, розглядаючи спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд має право перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури його прийняття. Однак він не може надавати власну оцінку підставності ухвалення певного висновку ВЛК оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, тож оцінка висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Отже, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби та причинного зв`язку захворювання за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК і суд не має права делегувати їх собі.

Тобто у суді оскаржують тільки порушення порядку проведення ВЛК медогляду, а встановлений діагноз у ВЛК вищого рівня (регіональної або Центральної).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 13.06.2018 р. у справі № 806/526/16 та від 12.06.2020 р. у справі № 810/5009/18, в яких суд зазначив, що у межах адміністративного процесу суд не має права надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів - членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідженні медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один з кількох варіантів рішення.

В той же час, у позовній заяві позивач не наведено, а судом у ході розгляду справи не встановлено порушення відповідачем-1 саме процедури прийняття Довідки ВЛК про придатність до служби у військових частинах та дане рішення не є предметом адміністративного позову.

Крім того, обґрунтовуючи позов позивач висловлює незгоду із діями відповідача 1 стосовно його призову на військову службу, зокрема посилаючись на наявність права на відстрочку по догляду за батьком як особою з інвалідністю 1 групи.

Про те що позивач не звертався з такими документами до ТЦК у передбачений законом спосіб суд мотивував вище.

Додаючи, суд зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 в частині призову та направлення позивача для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини - є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.

Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи “правового акта індивідуальної дії” правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що “правові акти ненормативного характеру” стосуються окремих осіб, “розраховані на персональне застосування” і після реалізації вичерпують свою дію.

Відтак, рішення ІНФОРМАЦІЯ_7 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини - вже реалізований, а тому визнання його протиправним не матиме наслідком звільнення позивача з військової служби.

Також позовна вимога до військової частини про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини про зарахування до списків особового складу позивача та виключити його із списків особового складу даної військової частини, не підлягає задоволенню, як така, що є похідною вимогою в розумінні статті 4 КАС України та актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію, а тому порушень прав позивача з боку військової частини відсутні.

Встановлені у справі обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позиція позивача зі спірних питань є помилковою та такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини в період воєнного стану у державі, та/або фактичним обставинам справи.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 .

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА