Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №580/11735/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року справа № 580/11735/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся адвокат Саюк Н.В. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) в якій просить:

-визнати протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 30 липня 2025 року та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”;

-визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що є членом релігійної організації “Релігійна громада Церкви «Непохитна основа» міста Києва у складі Міжнародного Християнського Центру «Непохитна основа». Вказане віросповідання та належність до даної релігійної організації не допускає користування зброєю у жодному вигляді суперечить його релігійним переконанням. Звернувшись до відповідача із зверненням про надання відстрочки від призову під час мобілізації та заміну військового обов`язку альтернативною службою, відповіді, як і жодного рішення не отримав. При цьому, наказ в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби є протиправним, оскільки відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідачем до суду відзив на позовну заяву не подано, причини неподання не повідомлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

30.07.2025 позивач засобами поштового зв`язку ТОВ «двадцять п`ять годин» звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації згідно п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону № 35431 до якої долучено заяву про заміну військової служби на альтернативну у зв`язку з релігійними переконаннями, оскільки є членом релігійної організації “Релігійна громада Церкви «Непохитна основа» міста Києва у складі Міжнародного Християнського Центру «Непохитна основа».

Заяву вручено 15.08.2025 черговому.

Згідно наявних матеріалів справи, відомості про розгляд заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 24 частини 1 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” відсутні.

Листом від 27.08.2025 №3/130 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на адвокатський запит про надання інформації повідомив, що за результатами висновку ВЛК позивач визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, в наслідок чого було сформована та вручена повістка №2/534 від 30.07.2025 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 07.08.2025 з метою відправки до військової частини, однак станом на 27.08.2025 позивач за повісткою не прибув, про поважність причин неприбуття не повідомив.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не повідомлення результатів розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, позивач за захистом його прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби .

Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі Закон № 3543-XII).

Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абз. 9 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Процедуру надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку № 560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Відповідно до п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаному продовжується автоматично, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.

Як встановив суд, 30.07.2025 позивач засобами поштового зв`язку направив до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до відмітки служби доставки, уповноважена особа ІНФОРМАЦІЯ_4 отримала вищевказану заяву позивача - 15.08.2025.

Позивач стверджує, що на момент звернення з даним позовом до суду, відповідач не повідомив належним чином про результати розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем позивачу довідки за формою згідно з додатком 6 Порядку №560, відмови у наданні відстрочки за формою згідно з додатком 7 Порядку №560 чи іншого повідомлення про результати розгляду заяви позивача про надання відстрочки.

За наведених обставин, суд доходить до висновку, що відповідачем не дотримано вимог пункту 60 Порядку №560 в частині повідомлення позивача про результати розгляду його заяви про надання відстрочки від призову, внаслідок чого таку бездіяльність відповідача слід визнати протиправною.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не повідомлення позивача про результати розгляду його заяви від 30.07.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та зобов`язати вчинити такі дії.

Щодо позовної вимоги про скасування наказу щодо призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період то суд зазначає таке.

Листом від 27.08.2025 №3/130 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на адвокатський запит про надання інформації повідомив, що станом на 27.08.2025 позивач за повісткою №2/534 від 30.07.2025 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 07.08.2025 з метою відправки до військової частини не прибув, про поважність причин неприбуття не повідомив.

В ході розгляду справи не доведено існування наказу щодо призову ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, а тому дані вимоги є передчасними.

Згідно з ч. 2 ст. 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

При чому, в порушення вимог КАС України та правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №640/7310/19, рішення Верховного Суду від 05.12.2024 у справі №120/4135/23, позивач не надав доказів наявності наказу про призов.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позов належить задовольнити частково, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 800грн.

Стосовно розподілу судових витрат, у зв`язку із понесенням позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 132 КАС України врегульовано, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05 липня 2012 року № 5076-VI закріплено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі 20000 грн. представником позивача додано: акт приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги №64/2025 від 06.08.2025 та довідку про сплату вартості правничої допомоги на суму 20000 грн.

При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн., суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року по справі №640/19275/18 та відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Суд зазначає, що заявником підтверджено повноваження як представника позивача, а на підтвердження сплати коштів за правничу допомогу адвоката надано довідку.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Оцінюючи співмірність заявленого розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних ним робіт, а також їх обгрунтованість та пропорційність, а також надавши оцінку критеріям складності справи суд зазначає, що предмет даного спору відноситься до справ незначної складності, яка не потребувала значних витрат часу на виконання відповідних робіт.

Крім того, згідно постанови Верховного Суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Тому підготовка адвокатського запиту та клопотання про витребовування доказів є фактично заявою про подання доказів, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Відтак наявні підстави вважати заявлений адвокатом розрахунок затраченого часу для правничої допомоги у даній справі частково обгрунтованим. У зв`язку із зазначеним, виходячи із критеріїв співмірності, обгрунтованості та пропорційності, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду заяви від 30.07.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви від 30.07.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі у сумі 800 (вісімсот) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Петро ПАЛАМАР