Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №320/41399/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року м. Київ справа №320/41399/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії ГУ ДПС в Київській області та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Київській області від 19.04.2024 року № 0558798-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558799-2407-1027-UA UA32020010000093088, № 0558797-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558792-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558800-2407-1027-UA32020010000093088, про визначення ФОП ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на загальну суму 266 432,20 гривень,

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 гривень та витрати по сплаті судового збору в сумі 2664,32 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки нерухоме майно, щодо якого відповідачем сформовано податкові зобов`язання за спірними податковими повідомленнями-рішеннями, не є об`єктами оподаткування у розумінні вимог податкового законодавства, то такі рішення не відповідають критеріям правомірності та підлягають скасуванню. Також представник позивача зазначив, що відповідне нерухоме майно використовується позивачем у власній господарській діяльності для виробництва і випуску меблів та інших виробів відповідно до КВЕД.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому наголосив, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки винесені відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством. При цьому зауважив, що позивач не довів обставин проведення виробничої діяльності у нежитлових будівлях, щодо яких визначено податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно (у тому числі, їх функціонального призначення), у зв`язку із чим у відповідача не було правових підстав для застосування пільг, передбачених абзацом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Крім цього, відповідач заперечував проти стягнення з нього витрат на правничу допомогу.

Одночасно із відзивом відповідач наддав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, зокрема, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Водночас відповідач у клопотанні про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін не зазначив жодних обставин, які б давали підстави стверджувати, що повне та всебічне з`ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін. Крім того, у даному клопотанні не зазначено, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні із викликом сторін, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд вважає, що підстави для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відсутні, а тому варто відмовити у задоволенні даного клопотання.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 28.12.1999, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено в запис про державну реєстрацію № 2 353 017 0000 002321 від 31.01.2005. Перебуває на обліку, як платник податків, у Головному управлінні ДПС в Київській області (Білоцерківське управління), що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія В 03 № 898266 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Видами економічної діяльності за КВЕД позивача, серед іншого, є: 28.96 Виробництво машин і устаткування для виготовлення пластмас і гуми; 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів; 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 16.29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 22.21 Виробництво плит, листів, труб і профілів із пластмас; 22.29 Виробництво інших виробів із пластмас; 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини; 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить:

- нежитлові будівлі, літ. «Д» - 1446,3 кв.м., «Є» - 40,9 кв.м., «З» - 920,7 кв.м., «К» - 920,7 кв.м., «У» - 148,3 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 04.04.2006, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 2753; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.04.2006 №10300620, наявні в матеріалах справи;

- нежитлова будівля, літ. «Ж», площею 4,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 25.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Іванчишиною Л.Г. та зареєстрований реєстрі за № 2991; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.05.2007 №14502599, наявні в матеріалах справи;

- нежитлова будівля, літ. «Т-7», площею 162,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за № 6194; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670753, наявні в матеріалах справи;

- нежитлова будівля, літ. «Т-12», площею 172,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6195; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670491, наявні в матеріалах справи;

- нежитлова будівля, літ. «Т-5», площею 161,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить договір купівлі-продажу від 24.11.2006 посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. та зареєстрований реєстрі за №6193; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.11.2006 №12670078, наявні в матеріалах справи.

Згідно з доводами позовної заяви вбачається, що вказане нерухоме майно використовуються позивачем для виробництва та випуску меблів та інших виробів відповідно до КВЕД.

19 квітня 2024 року Головним управлінням ДПС у Київській області були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0558798-2407-1027 UA32020010000093088 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 232 958,30 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 3476,90 кв.м.;

№ НОМЕР_2 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 274,70 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 4,10 кв.м.;

№ 0558797-2407-1027 НОМЕР_3 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 10854,00 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 162 кв.м.;

№ НОМЕР_4 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 11544,10 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 172,3 кв.м.;

№ 0558800 2407-1027- НОМЕР_3 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 10807,10 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 161,3 кв.м.

23 травня 2024 року ФОП ОСОБА_1 звернувся із заявою до ДПС України щодо відкликання податкових повідомлень-рішень та надання пільги з податкм на нерухоме майно як фізичній особі-підприємцю, який займається виробництвом своїй підприємницькой діяльності, з огляду на те, що у 2023 році останнім використовувались в підприємницькой діяльності нежитлові приміщення, що віднесені до групи «Будівлі промисловості та склади», згідно «Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000».

ДПС України направило вказане звернення ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області (вих.№ 16454/6/99-00-24-02-03-06 від 03.06.2024).

У свою чергу, Головне управління ДПС у Київській області, за наслідком розгляду означеної заяви, листом вих.№ 27433/6/10-36-24-03 від 18.06.2024, повідомило ФОП ОСОБА_1 про відсутність підстав для надання пільг, передбаченим абзацом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, з огляду на ненадання останнім відповідних документів належності будівель до групи «Будівлі промисловості та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу (пункт 6.1 статті 6 ПК України).

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1. статті 15 ПК України).

Статтею 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим ПК України.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі (пункт 10.3 статті 10 ПК України).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.1 статті 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів у порядку та за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про встановлення місцевих податків та/або зборів та про внесення змін до таких рішень (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього ПК України із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (пункт 12.5 статті 12 ПК України).

Із наведених положень ПК України вбачається, що законодавець розрізнив періоди: прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів (до 15 липня року, що передує бюджетному періоду), опублікування рішення (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен з цих періодів має самостійне правове значення та такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийнято та опубліковано відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Таким чином за приписами ПК України, місцеві ради за мають обов`язково встановити (відповідним рішенням) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом із тим, як вже зазначалось, приписами підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Таким чином, ПК України встановлений обов`язок платника податку сплачувати податок на майно за відповідний звітний період незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

У свою чергу, порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначає стаття 266 ПК України.

Так, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).

Разом із тим, не є об`єктом оподаткування, окрім іншого будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B - FКВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів направо власності (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями) (підпункт 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України).

Пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються, зокрема, до об`єкта/об`єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності) (підпункт 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України).

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України).

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (підпункт 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Відповідно до підпункту 266.7.4 пункту 266.7 статті 266 ПК України, органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Разом із тим, як вже зазначалось, не є об`єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-FКВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

При цьому відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач займається підприємницькою діяльністю, у тому числі, основним видом діяльності - 31.09. Виробництво інших меблів, та іншими видами, зокрема: 31.01 Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 Виробництво кухонних меблів, та є власником нежитлових будівель за адресами: Київська область, м. Біла Церква, вул. Січневого прориву, 88, а саме приміщень «Д», «Є», «Ж», «З», «К», «У» загальною площею 3476,9 кв.м.; Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 4-а, а саме приміщень «Т-5», «Т-7», «Т-12» загальною площею 495,6 кв.м.

Водночас, суд уважає, що при віднесенні об`єктів нежитлової нерухомості позивача до об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, необхідно дотримуватись умов, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, та враховувати рішення органів місцевого самоврядування в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також документи, які підтверджують право власності на таку нерухомість з урахуванням класифікаційних ознак і функціонального призначення об`єктів нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Разом із тим, на сьогодні, щоб отримати можливість застосувати звільнення від потрапляння в об`єкти оподаткування, варто підтвердити, що будівля промисловості відповідає таким ознакам: може бути класифікована у групі «Будівлі промисловості та склади» (код 125) ДК 018-2000; використовується протягом звітного (податкового) періоду за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; не є зданою в оренду, лізинг, позичку іншим суб`єктам господарювання.

Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств (код 1220).

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промислові» (код 1251), який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу «Резервуари, силоси та склади» (код 1252) належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

При цьому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 прийнято Класифікацію видів економічної діяльності (далі - ДК 009:2010), секціями B-F КВЕД якої визначено наступні види економічної діяльності: В - добувна промисловість і розроблення кар`єрів; С - переробна промисловість; D - постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; E - водопостачання; каналізація, поводження з відходами; F - будівництво.

У свою чергу секція «С» (переробна промисловість) КВЕД ДК 009:2010 включає в себе код 31- Виробництво меблів; 31.0- Виробництво меблів, у тому числі: 31.01 - Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі; 31.02 - Виробництво кухонних меблів; 31.03 - Виробництво матраців; 31.09 - Виробництво інших меблів.

Виходячи з наведених норм у взаємозв`язку з обставинами справи, суд доходить висновку, що будівлі промисловості за ДК 018-2000, які використовуються у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином судом встановлено, що відповідні нежитлові будівлі, які належать позивачеві на праві власності, у сукупності зі здійснюваними ним видами діяльності, відповідають наведеним ознакам «будівель промисловості», які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту» є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Одночасно суд зазначає, що за приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішеннями Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі №320/4487/20 та рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2022 у справі № 320/14406/21, які набрали законної сили, за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, встановлено, окрім іншого, що будівлі позивача є промисловими у розумінні чинного законодавства. Також судовим рішенням, що набрало законної сили встановлено, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку.

Разом із тим, суд критично сприймає доводи відповідача про те, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише, якщо промислова будівля належить промисловому підприємству (юридичній особі), оскільки вказана норма у взаємозв`язку з основоположним принципом єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, а також принципу нейтральності оподаткування, встановленого підпунктом 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону, за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об`єктів оподаткування, що не мають пільг зі сплати податку, у зв`язку із чим, спірні податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Виходячи з наведених норм у взаємозв`язку з фактичними обставинами справи, суд доходить висновку, що відповідачем не надано жодних доказів того, що будівлі, які є власністю позивача, використовується ним не за цільовим призначенням та здавались в оренду, лізинг, позичку іншим суб`єктам господарювання, тобто не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність спірних рішень.

У підсумку, з урахуванням зазначеного в сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в цій частині.

Разом із тим не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині визнання протиправними дії відповідача, оскільки такі позовні вимоги не є конкретними, а також виходячи з того, що належним та ефективним способом судового захисту позивача буде саме визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київські області:

№ 0558798-2407-1027 UA32020010000093088 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 232958,30 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 3476,90 кв.м.;

№ НОМЕР_2 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 274,70 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 4,10 кв.м.;

№ 0558797-2407-1027 UA32020010000093088 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 10854,00 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 162 кв.м.;

№ НОМЕР_4 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 11544,10 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 172,3 кв.м.;

№ НОМЕР_5 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на суму грошового зобов`язання у розмірі 10807,10 грн., з орендної плати за нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 161,3 кв.м.

В контексті викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2664,32 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 31.07.2024 №1303

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2664,32 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Стосовно вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із матеріалів справи слідує, що 10.03.2020 між позивачем («Клієнт») та Адвокатським бюро «ВІКТОРА СЛІВІНСЬКОГО» («Виконавець») було укладено договір № 10 про надання правової допомоги, відповідно до предмету якого, бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання з надання правничої допомоги щодо:

надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань,

складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру,

складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства),

представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державних фіскальної служби України, та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.

Відповідно до Додаткової угоди від 03.07.2024 № 3 до договору про надання правової допомоги від 10 березня 2020 року клієнт та виконавець узгодили, в рамках підготовку та подання позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду під час оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в Київській області від 19.04.2024 року № 0558798-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558799-2407-1027-UAА32020010000093088, №0558797-2407-1027-UA32020010000093088, №0558792-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558800-2407-1027-UA32020010000093088, в сумі 5000 гривень, які перераховуються на розрахунковий рахунок Бюро.

Позивачем в якості доказів надання Адвокатським бюро правничої допомоги додано до матеріалів справи копію розрахунку гонорару по вказаному договору від 10.03.2020 та додаткової угоди № 3, відповідно до якого за надання правової допомоги з за підготовку та подання позовної заяви до Київського окружного адміністративного суду під час оскарження податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Київській області від 19.04.2024 року № 0558798-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558799-2407-1027-UA UA32020010000093088, № 0558797-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558792-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558800-2407-1027-UA32020010000093088, а саме:

проведення вивчення та аналізу документів, наданих Клієнтом, вивчення та аналіз судової практики, роз`яснень і коментарів витрачено 1 год робочого часу, вартістю 1000,00 грн.,

надання роз`яснень та консультацій Клієнту витрачено 1 год робочого часу, вартістю год. часу 1000,00 грн.,

підготовки позовної заяви та пакету документів для подачі позовної заяви витрачено 3 год робочого часу, вартістю год. часу 1000,00 грн., тобто 3000,00 грн. за вказаний вид правничої допомоги.

Таким чином загальна вартість виконаних робіт склала 5000,00 грн. (у розрахунку вказана 6000,00 грн.), при цьому, оплата правничої допомоги згідно рахунку підтверджується платіжною інструкцією № 1304 від 31.07.2024 у розмірі 5000,00 грн.

Отже, станом на час вирішення питання щодо розподілу судових витрат підтвердженою та обґрунтованою сумою понесених витрат саме правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн.

Як зазначалося вище, статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 2 частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).

Дослідивши надані позивачем документи, клопотання представника відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, беручи до уваги предмет спору та ціну позову, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є доведеним належними доказами та співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та ціною позову.

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є співмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, та доведеною належними доказами, суд вважає, що розмір вказаних витрат у розмірі 5000,00 є обґрунтованим, та таким, що підлягає стягненню з відповідача.

Стягнення витрат на правову допомогу у вказаній сумі суд вважає цілком співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Київській області від 19.04.2024 року № 0558798-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558799-2407-1027-UA UA32020010000093088, № 0558797-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558792-2407-1027-UA32020010000093088, № 0558800-2407-1027-UA32020010000093088, про визначення ФОП ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік на загальну суму 266 432,20 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5 корпус «А») судовий збір у розмірі 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 32 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 27 лютого 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.