Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №320/30796/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року м. Київ справа №320/30796/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05 березня 2024 року № 0164150707 та № 0164140707.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що висновки контролюючого органу викладені в Акті перевірки щодо наявності порушення ТОВ «СВП ПЛЮС» п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», та подальше застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) відповідно до Податкових повідомлень-рішень від 05 березня 2024 року № 0164150707 та № 0164140707 в сумі 664 979,00 грн. не ґрунтуються на правових підставах, визначених законом

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 5 липня 2024 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача подав відзив на позов, у якому наголосив, що спірне рішення є правомірним та скасуванню не підлягає, оскільки прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством за наслідками перевірки позивача, якою виявлено проведення останнім розрахункових операцій не на повну вартість товару.

26 серпня 2024 року представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Розглянувши вказане клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає наступне.

Згідно п. 20 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Частиною 2 статті 12 КАС України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається, зокрема, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Отже, визначення форми адміністративного судочинства, за правилами якого буде розглядатися справа, є обов`язковою умовою процесуального законодавства та на визначення такої форми впливає характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників тощо.

За ч. 1 та ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності та за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно із ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 257 КАС України слідує, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 КАС України.

Суд вважає необхідним застосувати позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 05 квітня 2021 року у справа № 420/8512/20 та зазначити стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником.

Відтак, особа має обґрунтувати наявність відповідних обставин такої "винятковості", при цьому у клопотанні обґрунтувань щодо винятковості справи не наведено.

Як зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №9901/279/19, згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany» («Аксен проти Німеччини»), заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Varela Assalino v. Portugal» «Варела Ассаліно проти Португалії»), заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання копій процесуальних документів. Крім того, кожен з учасників справи може користуватися своїми процесуальними правами та обов`язками, визначеними статтею 44 КАС України.

Враховуючи викладене, характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, склад учасників процесу та предмет доказування у справі, який, згідно позиції суду, є незначної складності, що у сукупності не вимагають розгляду справи за правилами загального позовного провадження для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв`язку з чим подане клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс», код ЄДРПОУ: 37244754, місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. С.Бандери, б. 28А, зареєстроване у якості юридичної особи, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.08.2010 вчинено відповідний запис № 10691020000026436, основний вид економічної діяльності, згідно КВЕД: 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортимента, інші: 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у., 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.65 Роздрібна торгівля іграми та іграшками в спеціалізованих магазинах, 47.72 Роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах, 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, 47.79 Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах, 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 73.11 Рекламні агентства, 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткованням, деталями до нього, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткованням у спеціалізованих магазинах; перебуває на обліку як платник податків в Головному управлінні ДПС у м. Києві (ДПІ у Оболонському р-ні м. Києва).

Головним управління ДПС у м. Києві відповідно до Наказу «Про проведення фактичних перевірок» від 01.02.2024 № 627-п, направлень на перевірку від 02.02.2024 № 2856/26-15-07-07-03 та №2857/26-15-07-07-03, у присутності продавця-консультанта, — Слотвінського Д.В., було проведено фактичну перевірку магазину «ТТТ», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Лаврухіна, буд. 4, ТЦ «РАЙОН», де здійснює господарську діяльність ТОВ «СВП ПЛЮС» (код ЄДРГІОУ 37244754) у сфері роздрібної торгівлі електронним і телекомунікаційним устаткуванням (технічно складні побутові товари), аксесуарами до мобільних телефонів.

Перевірка проводилась у проміжок часу з 15 години 00 хвилин 3 лютого 2024 року по 14 годину 00 хвилин 5 лютого 2024 року

За результатами перевірки складено Акт про результати фактичної перевірки №8626/26/15/07/37244754 від 06.02.2024, відповідно висновків якого у ході проведення фактичної перевірки було встановлено наступні порушення вимог: ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України, а саме: у визначені в запиті дату та час та на момент завершення перевірки, до перевірки не надано жодного документу, що відноситься до предмета перевірки згідно з визначеного в запиті переліку; п. 12 ст. З Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 265), а саме: в магазині не ведеться облік товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме на запит від 03.02.2024 №1 до перевірки не надано жодних документів щодо обліку та походження товару, який знаходиться на місці реалізації в магазині за адресою: вул. Лаврухіна. 4, ТЦ «РАЙОН», м. Київ станом на 03.02.2024 на загальну суму 663 959,0 грн.

Як видно зі змісту Акту фактичної перевірки, 05.02.2024 продавець ОСОБА_1 відмовився від підпису Акта, про що Головним управлінням ДПС у м. Києві складено Акт відмови від підписання та отримання примірника акта фактичної перевірки від 05.02.2024 № 750/26-15-07-07-00-01.

Акт перевірки було направлено засобами поштового зв`язку на податкову адресу ТОВ «СВП Плюс» рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням про вручення та супровідним листом від 06.02.2024 вих.№ 8148/6/26-15-07-03-07.

ТОВ «СВП Плюс» не погодилось із висновками, викладеними в Акті, надало свої заперечення вих. № 84 від 26 лютого 2024 року.

Листом від 06.03.2024 вих.№ 3356/1/26-15-07-03-07 Головне управління ДПС у м. Києві повідомило ТОВ «СВП Плюс», що у зв`язку із порушенням термінів, передбачених п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України, залишає надані заперечення без розгляду.

5 березня 2024 року, на підставі означеного Акту, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0164150707, яким до Товариства, застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 663 959,00 грн., у відповідності до ст. 20 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами і доповненнями) за порушення п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами і доповненнями), а саме: ведення з порушенням встановленого порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, оскільки виявлено необлікованих товарів (непродовольча група) на суму 663 959,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0164140707, яким до Товариства застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 1020,00 грн., у відповідності до приписів п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями), за порушення приписів ст.44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України (зі змінами і доповненнями), а саме: ненадання платником податків контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю.

Позивач із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями не погодився, оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС України від 16.05.2024 № 14359/6/99-00-06-03-02-06 Скаргу товариства залишено без задоволення, а податкові повідомлення рішення від 05.03.2024 №№ 0164150707, 0164140707 без змін

Оскільки досудове врегулювання спору не дало бажаного результату та вважаючи податкові повідомлення-рішення відповідача протиправними, позивач звернувся із цією позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі по тексту також ПК України).

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 20.1.10 пункту 20.1. статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Підпунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, а також встановлено чітке розмежування щодо порядку проведення цих окремих видів перевірок.

Так, відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Пунктом 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

За змістом наведених норм, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за умови наявності у контролюючого органу інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків податкової дисципліни у сферах здійснення розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Суд зазначає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень. Підставам позову такого змісту, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками перевірки, - переходити до перевірки підстав позову, пов`язаних з оспорюванням висновку контролюючого органу про вчинення платником податків податкового правопорушення (порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, від 02.04.2024 у справі № 640/22507/21.

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою «плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.

Враховуючи зазначене, в першу чергу судом досліджується питання наявності чи відсутності порушень вимог законодавства під час призначення та проведення перевірки.

Згідно з правовим висновком Верховного суду, викладеним в постанові від 19.11.2024 по справі №160/2202/24, неналежне розкриття змісту підстав проведення перевірки в наказі (зокрема, лише з використанням нумераційного позначення відповідного пункту статті Податкового кодексу України) не є автоматичною підставою для визнання наказу протиправним, якщо загальні положення підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу охоплюють такі підстави.

Судом встановлено, що в наказі ГУ ДПС у м. Києві № 627-п від 01.02.2024 зазначено, що перевірку призначено на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, п. 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями, Закону України від 21 червня 2012 року № 5007-VI «Про ціни і ціноутворення», зі змінами та доповненнями, також інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС.

Метою проведення перевірки платників податків, згідно з переліком, зазначених у додатках 1-120, серед яких, у додатку № 61 визначено суб`єкт господарювання ТОВ «СВП ПЛЮС» код ЄДРПОУ: 37244754, адреса об`єкту: м. Київ, Деснянський р-н., вул. Лаврухіна Миколи, б. 4, визначена наступним чином: перевірити порядок здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) за період діяльності згідно ст. 102 ПК України, тривалістю перевірки не більше 10 діб з 01.02.2024.

Разом із цим, з наявних матеріалів справи, судом встановлено, що на адвокатський запит представника позивача з питання визначення обґрунтування та передумов для проведення фактичної перевірки ТОВ «СВП Плюс» Головним управлінням ДПС у м. Києві надана копія доповідної записки на ім`я в.о. начальника Головного управління ДПС у м. Києві Інни Якушко від управління фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві, відповідно до якої, в ході виконання функціональних повноважень управлінням фактичних перевірок Головного управління ДПС у м. Києві стало відомо про діяльність на території м. Києва платників податків/об`єктів торгівлі (послуг) (згідно з переліком), які здійснюють роздрібну торгівлю товарами, складного побутовою технікою, яка підлягає гарантійному ремонту або надають послуги, в т.ч. через мережу Інтернет без застосування РРО/ПРРО та без видачі фіскальних розрахункових доку ментів. Також у цій записці вказано, що до Головного управління ДПС у м. Києві від ДПС та інших територіальних органів ДПС надходили листи про необхідність вжиття заходів контролю по деяким платникам податків. Отже, враховуючи приписи п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України наявність інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій є підставою для проведення фактичних перевірок таких платників податків (об`єктів) податковим органом.

За приписами п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України підставою для призначення фактичної перевірки позивача є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 таку правову позицію з тлумачення положень підпункту 80.2.2 зазначених пункту й статті Кодексу: «…єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.

Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.

Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об`єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.

Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.

Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.

З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.

Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, що передували формуванню Наказу про проведення фактичної перевірки, враховуючі наявність всіх необхідних реквізитів у Наказі, направленнях на перевірку та беручі до уваги наявність означеної вище службової записки, суд зазначає про відсутність процедурних порушень проведення фактичної перевірки ТОВ «СВП Плюс».

Вирішуючи питання правомірності/неправомірності податкового повідомлення-рішення № 0164140707, від 05.03.2024, відповідно до якого до позивача застосована сума штрафних санкцій у розмірі 1 020, 00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до п.44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пп.20.1.6 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Як встановлено судом, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом за порушення позивачем приписів ст.44 п.85.2 ст. 85 ПК України, згідно вимог якого, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до п.85.4 ст. 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

При цьому, згідно п. 85.6 ст. 85 ПК України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Мотивуючи вимогу про надання копій документів в рамках проведення перевірки, фіскальний орган зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у порядку, встановленому саме ст. 85 ПК України, що у протилежному випадку є порушенням з боку податкового органу норми прямої дії ст. 19 Конституції України.

Як зазначено вище, відповідно до п.85.6 ст. 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

В матеріалах справи міститься запит про надання документів від 03.02.2024 № 1, в якому зазначено про необхідність надання до перевірки у строк до 14 годин 00 хвилин 05.02.2024 наступний перелік документів: реєстраційне посвідчення на реєстратор розрахункових операцій (РРО); довідка про опломбування РРО; книги обліку розрахункових операцій; накази про встановлення лімітів залишку готівки в касі з розрахунками до них; касову книгу підприємства, прибуткові та видаткові касові ордери, відомості на виплату грошей, авансові звіти; аналіз рахунків 301 та 372; табеля обліку використання робочого часу; фіскальні звітні чеки в електронній формі; накази про призначення на посаду посадових осіб та касирів; накладні на товар, облікові залишки товару, оборотно-сальдові відомості по рах. 28 тощо; ліцензії (діючу та попередню); документи на приміщення (право власності/оренда); банківські виписки; трудові договори; копію паспорту та коду керівника та головного бухгалтера за період діяльності з 01.01.2023 по 03.02.2024.

За поясненнями позивача, викладеними у позовній заяві, вказаний запит було надано перевіряючими контролюючого органу під час здійснення перевірки працівникам магазину, які не є посадовими особами ТОВ «СВП Плюс».

Відповідач наполягає, що позивачем не було надано жодного запитуваного документу, як під час здійснення перевірки, так і станом на кінцеву дату, зазначену у запиті, при цьому, матеріали справи не містять копії акту, про відмову позивача надати копії запитуваних документів, як в день початку проведення фактичної перевірки, безпосередньо у магазині, так і у кінцеву дату для надання цих документів, вказану у запиті - проте, судом встановлено, що, у відповідь на вказаний запит ТОВ «СВП Плюс», листом від 07.02.2024 вих.№ 51 (направленого 08.02.2024 засобами поштового зв`язку) повідомило ГУ ДПС у м. Києві, що працівники, які перебувають на посадах «продавець-консультант» та «керуючий магазином» не є посадовими особами ТОВ «СВП Плюс» та не наділені повноваженнями представляти товариство у правовідносинах з іншими суб`єктами, в тому числі і органами державної влади, та не мають права вчиняти від імені підприємства юридично значущі дії, додатково повідомило, що згідно правил діловодства, зберігання документів та архівної справи документи ТОВ «СВП Плюс» не зберігаються на постійній основі у торговельних приміщеннях, у яких здійснюється продаж товарів та послуг споживачам, а також вказало, що книга обліку розрахункових операцій не ведеться у зв`язку з веденням їх обліку через апаратно-програмні засоби, із одночасним наданням копій наступних документів: Договору оренди № 94 від 06.02.2023 з додатками; квитанції про реєстрацію ПРРО; наказу № 191/К від 15.04.2015 про призначення на посаду директора ТОВ «СВП ПЛЮС»; наказу № 912/К від 02.10.2017 про призначення на посаду головного бухгалтера ТОВ «СВП ПЛЮС»; наказу № 374/К від 01.08.2013 про призначення на посаду бухгалтера-касира ТОВ «СВП ПЛЮС»; паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 ; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ; паспорту громадянина України № НОМЕР_2 ОСОБА_3 ; картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_3 ; наказу № 1050/К від 17.08.2020 про призначення на посаду продавця-консультанта ТОВ «СВП ПЛЮС»; наказу № 644/К від 08.05.2019 про переведення на посаду керуючого магазином ТОВ «СВП ПЛЮС»; наказу № 282/К від 08.05.2023 про прийняття на посаду продавця-консультанта ТОВ «СВП ПЛЮС»; посадової інструкції продавця-консультанта з відміткою про ознайомлення ОСОБА_4 ; посадової інструкції продавця-консультанта з відміткою про ознайомлення ОСОБА_1 ; посадової інструкції Керуючого магазином з відміткою про ознайомлення ОСОБА_5 ; витягу з табеля використання робочого часу працівників ТОВ «СВП ПЛЮС» за січень 2024 року. Київ, вул. Лаврухіна, 4 ТЦ Район, ТТТ; видатковою накладної № 967 від 11.01.2023; видаткової накладної №51/7536217-01-01 від 11 січня 2024; видаткової накладної № 51/7309230-01-01 від 28.08.2023; видаткової накладної № 7192376361 від 16.10.2023; видаткової накладної № РН-0000140 від 31.10.2023; видаткової накладної № РН-0000096 від 23.10.2023; видаткової накладної № РН-0000193 від 28.11.2023; видаткової накладної № 448 від 16.01.2024; видаткової накладної № РН-0000162 від 25.12.2023; видаткової накладної № РН-0000063 від 10.11.2023; видаткової накладної № РН-0000131 від 31.05.2023; видаткової накладної № 7082315514 від 21.12.2021; видаткової накладної № 7084710824 від 12.01.2022; видаткової накладної № 51179 від 29.12.2023; видаткової накладної №49449 від 20.12.2023; видаткової накладної № 7175370448 від 12.07.2023; видаткової накладної № 7201505476 від 08.12.2023; відомості про залишки товарних запасів на запитану дату щодо магазину за адресою: м, Київ, вул. Лаврухіна, 4; відомостей про інкасацію; оборотно-сальдової відомості за період 01.01.2023-03.02.2024; затвердженого розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі від 01.01.2024; копія затвердженого розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі від 02.01.2023.

На переконання суду, порушення контролюючим органом визначеного законодавством порядку, визначеного пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, має наслідком недоведеності та необґрунтованості твердження про ненадання первинних документів до перевірки платником податків, з огляду на відсутність доказів відмови платника податків надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів первинні документи, пов`язані з предметом перевірки.

Враховуючи зазначені вимоги пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що Акт фактичної перевірки є неналежним та недопустимим доказом тієї обставини, що позивач відмовився від надання певних первинних документів до перевірки, оскільки факт такої відмови позивача в Акті фактичної перевірки не зафіксовано.

Окрім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача, що запит було складено та вручено позивачу належним чином з огляд на таке.

Згідно з пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 1);

виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків (пункт 3).

За наслідком аналізу наявного у матеріалах справи запиту суд констатує його невідповідність означеним вимогам, зокрема, запит не містить печатку контролюючого органу, а також містить підписи лише перевіряючих осіб Головного управління.

Поряд з цим, запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 42.2 Податкового кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Статтею 19 Податкового кодексу України, визначено, що платник податків веде справи, пов`язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків в податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.

Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Представник платника податків користується правами, встановленими цим Кодексом для платників податків.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять жодних відомостей та доказів того, що ТОВ «СВП Плюс» оформило довіреність на представництво його законних інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків на ім`я Слотвінського Д.В., яка була б засвідчена належним чином або наявні інші розпорядчі документи позивача, які уповноважують Слотвінського Д.В. бути його уповноваженим представником.

Податковий кодекс України розрізняє осіб, які уповноважені отримувати накази, направлення на проведення перевірки та осіб, які уповноважені отримувати запити про подання інформації.

Також матеріали справи не містять доказів направлення запиту контролюючого органу про надання платником податків документів на адресу позивача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що Слотвинський Д.В. не є тією особою, яка у розумінні закону має відповідні повноваження на отримання вимоги контролюючого органу про надання платником податків документів.

Таким чином, вказує, що відповідна вимога контролюючого органу, в даному випадку, не може вважатися належним чином врученою, з огляду на недотримання контролюючим органом порядку, визначеному статтею 42, 73 цього Кодексу, відповідно такий запит не породжував для позивача правових наслідків у вигляді безумовної необхідності надати документи контролюючому органу.

Відтак, суд констатує, що податкове повідомлення-рішення №0164140707від 05.03.2024 є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Встановлюючи чи мали місце позивачем порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України№265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон №265/95-ВР) передбачено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Згідно зі статтею 20 Закону №265/95-ВРдо суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Національним положенням (стандартом) є затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Запаси» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі -Положення (стандарт) 9), яким визначено методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності.

Правові ж засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХIV«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Відповідно до приписів частин 1, 2 та 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Відповідно до статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.

В свою чергу, законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб`єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для бухгалтерського обліку, ведення якого відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» покладено на уповноважену особу.

Сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

В свою чергу як вже зазначалось, що ТОВ «СВП Плюс» є юридичною особою із місцезнаходженням: 04073, м. Київ, вул. С.Бандери, б. 28А та має роздрібні торгові об`єкти, зокрема, магазин «ТТТ», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Лаврухіна, 4, ТЦ «РАЙОН», тому згідно правил діловодства, зберігання документів та архівної справи документи ТОВ «СВП Плюс» не зберігаються на постійній основі у торговельних приміщеннях, у яких здійснюється продаж товарів та послуг споживачам, про що було повідомлено відповідача листом від 07.02.2024 (направленого до контролюючого органу засобами поштового зв`язку 08.02.2024).

До документів, що є підставою для оприбуткування товару, як правило, належать накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських реєстрів. Відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, є порушенням установленого порядку ведення бухгалтерського обліку.

Суд наголошує, що позивачем направлено листа контролюючому органу в якому зазначено, що згідно правил діловодства, зберігання документів та архівної справи документи ТОВ «СВП Плюс» не зберігаються на постійній основі у торговельних приміщеннях, в яких здійснюється продаж товарів та послуг споживачам, а також вказало, що книга обліку розрахункових операцій не ведеться у зв`язку з веденням їх обліку через апаратно-програмні засоби, із одночасним наданням копій наступних документів: Договору оренди № 94 від 06.02.2023 з додатками; квитанції про реєстрацію ПРРО; наказу № 191/К від 15.04.2015 про призначення на посаду директора ТОВ «СВП ПЛЮС»; наказу № 912/К від 02.10.2017 про призначення на посаду головного бухгалтера ТОВ «СВП ПЛЮС»; наказу № 374/К від 01.08.2013 про призначення на посаду бухгалтера-касира ТОВ «СВП ПЛЮС»; паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 ; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ; паспорту громадянина України № НОМЕР_2 ОСОБА_3 ; картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_3 ; наказу № 1050/К від 17.08.2020 про призначення на посаду продавця-консультанта ТОВ «СВП ПЛЮС»; наказу № 644/К від 08.05.2019 про переведення на посаду керуючого магазином ТОВ «СВП ПЛЮС»; наказу № 282/К від 08.05.2023 про прийняття на посаду продавця-консультанта ТОВ «СВП ПЛЮС»; посадової інструкції продавця-консультанта з відміткою про ознайомлення ОСОБА_4 ; посадової інструкції продавця-консультанта з відміткою про ознайомлення ОСОБА_1 ; посадової інструкції Керуючого магазином з відміткою про ознайомлення ОСОБА_5 ; витягу з табеля використання робочого часу працівників ТОВ «СВП ПЛЮС» за січень 2024 року. Київ, вул. Лаврухіна, 4 ТЦ Район, ТТТ; видатковою накладної № 967 від 11.01.2023; видаткової накладної №51/7536217-01-01 від 11 січня 2024; видаткової накладної № 51/7309230-01-01 від 28.08.2023; видаткової накладної № 7192376361 від 16.10.2023; видаткової накладної № РН-0000140 від 31.10.2023; видаткової накладної № РН-0000096 від 23.10.2023; видаткової накладної № РН-0000193 від 28.11.2023; видаткової накладної № 448 від 16.01.2024; видаткової накладної № РН-0000162 від 25.12.2023; видаткової накладної № РН-0000063 від 10.11.2023; видаткової накладної № РН-0000131 від 31.05.2023; видаткової накладної № 7082315514 від 21.12.2021; видаткової накладної № 7084710824 від 12.01.2022; видаткової накладної № 51179 від 29.12.2023; видаткової накладної №49449 від 20.12.2023; видаткової накладної № 7175370448 від 12.07.2023; видаткової накладної № 7201505476 від 08.12.2023; відомості про залишки товарних запасів на запитану дату щодо магазину за адресою: м, Київ, вул. Лаврухіна, 4; відомостей про інкасацію; оборотно-сальдової відомості за період 01.01.2023-03.02.2024; затвердженого розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі від 01.01.2024; копія затвердженого розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі від 02.01.2023.

Отже, позивачем до контролюючого органу надано документальне підтвердження належного обліку товарних запасів.

Враховуючи, що ТОВ «СВП Плюс» здійснено облік товарів відповідно до вимог законодавства, відображено їх в документах первинного бухгалтерського обліку, відсутність на момент фактичної перевірки таких документів за місцем реалізації не свідчить про неналежне ведення ТОВ «СВП Плюс» обліку товарних запасів, а отже має місце відсутність порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Вказана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах у справах: № 804/8017/16 від 09 квітня 2019 року, №804/6009/14 від 08 серпня 2019 року, №803/777/17 від 19 березня 2019 року; № 803/1676/16 від 24.04.2020; № 810/2733/15 від 30.04.2020.

У зазначених постановах Верховний суд зробив висновки, що факт відсутності первинних документів у місці реалізації товарів не доводить склад порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки не свідчить про те, що суб`єктом господарювання не веде облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

Верховним Судом було враховано, що належне ведення бухгалтерського обліку товарів на складі магазину підтверджено видатковими накладними, товарно-транспортними наклад на переміщення товарів.

Слід зазначити, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено зберігання повних документів, до яких належать накладні та інші товарно-транспортні документи, безпосередньо у місцях реалізації товарів.

На підставі вищевказаного слід зробити висновок, що облік товарних запасів ТОВ «СВП Плюс» ведеться відповідно до вимог чинного законодавства, а тому не вбачається порушень п. 12.ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері громадського харчування та послуг», що викладені в Акті фактичної перевірки.

Відтак, товари, які знаходилися у торговельному закладі (під час перевірки контролюючим органом) позивачем обліковано у встановленому порядку.

Відсутність на момент проведення перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до вимог Закону №996-XIVне є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону №265/95-ВР.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що контролюючий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначені чинним законодавством України.

Незважаючи на той факт, що ПК України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Аналогічний підхід до застосування критерію поза розумним сумнівом як обов`язку контролюючого органу підтвердити належними, достовірними та беззаперечними доказами свої твердження висловлений Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 у справі №825/3731/15-а, від 09.08.2018 у справі №826/14878/13-а.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки за результатом перевірки щодо порушення позивачем вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» сформовані контролюючим органом без дослідження первинних документів бухгалтерського обліку, за своїм змістом є припущеннями, не підкріпленими жодними доказами, здійсненими без врахування всіх обставин.

Суд наголошує, що факт вчинення правопорушення має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях суб`єкта владних повноважень, який виступає від імені Держави.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в межах розгляду даної справи податковим органом не доведено факту порушення позивачем вимог чинного законодавства і в цій частині, відповідно податкове повідомлення-рішення № 0164150707 від 05.03.2024 не є правомірним, а тому підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 9974,68 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжною інструкцією від 29.05.2024 № 4326.

Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 9974,68 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 05 березня 2024 року № 0164150707 та № 0164140707.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВП Плюс» (код ЄДРПОУ: 37244754, місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. С.Бандери, б. 28А) судовий збір у сумі 9974,68 (дев`ять тисяч дев`ятьсот сімдесят чотири) грн. 68 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011, адреса: 04116, м. Київ, Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 27 лютого 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.