Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №320/52366/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року м. Київ справа №320/52366/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №190 від 28.07.2025 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-9722 від 11.10.2011 року громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №801122600002315/190/1 від 28.07.2025 року про відкликання (визнання недійсною) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025 року видану громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України про протиправність і скасування рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-9722 від 11.10.2011 року та відкликання (визнання недійсною) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025 року оформлених громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025 року видану ім`я громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за 28.07.2025 року про примусове повернення з України громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення, прийняті на підставі подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, є протиправними та необґрунтованими, оскільки позивач не перебуває у розшуку ані в Україні, ані за кордоном, не є засудженим, не перебуває в Реєстрі санкцій, що свідчить про відсутність підстав для винесення відносно нього оскаржуваних рішень.

Також позивач зазначив, що подання за своєю суттю не є завершальним документом, який містить або породжує юридичний факт та зобов`язує відповідача до вчинення дій, направлених на прийняття рішень без перевірки обґрунтованості викладеної в ньому інформації.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивачем усунуто недоліки у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що у зв`язку із зазначенням у поданні про встановлені обставини, які свідчать про наявні передумови до передачі ворогу інформації щодо стану підготовки та забезпечення Збройних Сил України дронами, їх технічних характеристик, програмних забезпечень, систем управління та захисту, що безпосередньо негативного впливає на обороноздатність держави, а отже останній створює потенційну загрозу національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, що має наслідком наявність підстав для винесення оскаржуваних рішень.

Відповідач наголосив на наділення Управління компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, вживати за результатами такої оцінки відповідні дії, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення, що свідчить про підготовку подання з метою виконання поставлених завдань Законом України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018№ 2469-VIII та в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Національну поліцію України», а відтак є законним, обґрунтованим та виданим в межах повноважень Управління.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом установлено, що 03.08.2011 громадянка республіки білорусь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до СПРФО Вишгородського РВ ГУМВС України в Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, разом з неповнолітнім сином громадянином республіки білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону, як особа, яка перебуває в шлюбі з громадянином України понад два роки (чоловік - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про шлюб серії серії НОМЕР_2 видане 28.07.2007, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 виданий 11.11.1997 Ватутінським РУ ГУМВС України в м. Києві).

11.10.2011 відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Київській області прийнято рішення про надання ОСОБА_2 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону.

Громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 05.02.2016 та у подальшому, в порядку обміну, посвідкою № НОМЕР_1 від 29.05.2025.

До ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області надійшло подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 15.07.2025 № 14/4/2-9438 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину республіки білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 15.07.2025 №14/4/2-9438-2024 відповідачем 28.07.2025 прийнято рішення №190 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну позивачу №17/-9722 від 11.10.2011 та рішення №801122600002315/190/1 про відкликання (визнання недійсною) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025, видану позивачу.

28.07.2025 відповідачем прийнято відносно позивача рішення про примусове видворення з України. Зазначене рішення є похідним від первинного рішення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі по тексту також - Закон №3773-VI), який також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

Частиною першою статті 1 №3773-VI визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі по тексту також - Закон №2491-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2491 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Згідно з положеннями пунктів 2, 3 частини першої, частиною другою статті 12 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

У разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.

Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.

У разі визнання судом протиправним та скасування рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання дозвіл на імміграцію вважається чинним та є підставою для звернення за отриманням посвідки на постійне проживання у порядку обміну.

У разі прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання за заявою іммігранта особа повинна виїхати протягом одного місяця з дня отримання такого рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає примусовому поверненню чи видворенню в порядку, передбаченому законом України.

У разі прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом 10 календарних днів з дня звільнення.

Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту також - Порядок №1983).

Пунктом 21 Порядку №1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Згідно з пунктом 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення протягом п`яти календарних днів письмово повідомляється ініціаторам скасування дозволу на імміграцію.

Копії рішень про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.

Згідно з підпунктом 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (далі по тексту також - Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до пункту 68 Порядку №321 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на відкликання дозволу на імміграцію в Україну та, відповідно, відкликання посвідки на постійне проживання в Україні, а також прийняття рішення про примусове видворення такої особи у випадку, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та якщо це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При цьому, винесенню означених рішень передують законодавчо закріплений обов`язок ДМС або її територіальних підрозділів всебічного вивчити подання щодо скасування дозволу на імміграцію, у разі потреби, запитувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано відповідним поданням Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 15.07.2025 № 14/4/2-9438 для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Так, Департаментом, у ході здійснення заходів, спрямованих на викриття та протидію наявним загрозам національним інтересам, національній безпеці, суверенітету, територіальної цілісності України та виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано оперативну інформацію щодо громадянина республіки білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованого посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 .

Потрапив у поле зору правоохоронних органів у числі громадян, причетних до протиправної діяльності, пов`язаної із взаємодією з державою агресором.

Відповідно до наявних відомостей, отриманих у передбачений законом спосіб ОСОБА_4 , цілеспрямовано намагається увійти до числа суб`єктів підприємницької діяльності, що спеціалізуються на постачанні БПЛА для Сил безпілотних систем Збройних сил України. Підшукує контакти з числа військовослужбовців Збройних сил України Міністерства оборони України, намагається увійти до числа осіб, дотичних до випробувань різних безпілотних систем на військових полігонах.

З цією метою працевлаштований у ТОВ «Кондоркор» (ЄДРПОУ 45205421 - виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування), під видом діяльності якого здійснює виїзди на військові полігони для тестування дронів та контактів з военпредами, а також укомплектування та програмування дронів (БПЛА) у взаємодії з одним із підприємств, що розробляє та виготовляє продукцію спеціального призначення в оборонній сфері за державними замовленнями. Вказане дозволяє ОСОБА_5 володіти реальними даними щодо фактичної обстановки у сфері виробництва та постачання. силами оборони БПЛА, їх технічних характеристик та програмування.

Підтримує тісний зв`язок з громадянином республіки білорусь фактично проживаючим в російській федерації (м. москва) діючим співробітником євразійської економічної комісії євразійського економічного союзу (рф, м. москва). Останній за окремими ознаками, з урахуванням попередніх займаних керівних посад в органах державної влади республіки білорусь та посад у євразійській економічній комісії євразійського економічного союзу, має відношення до діяльності спецслужб російської федерації та республіки білорусь.

Зазначений факт ризикового контакту та сфера зацікавленості ОСОБА_1 свідчать про наявні передумови до передачі ворогу інформації щодо стану підготовки та забезпечення Збройних сил України дронами, їх технічних характеристик, програмних забезпечень, систем управління та захисту, що безпосередньо негативно впливає на обороноздатність держави.

Таким чином, у висновках подання зазначено, що дії громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становлять загрозу національній безпеці України.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон.

Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, у постанові від 17.04.2025 у справі №420/17661/23 Верховний Суд вважав обґрунтованим урахування ДМС контексту політичної та безпекової ситуації в Україні на момент прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, водночас наголосивши на тому, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №560/5955/23, в якій зазначено, що в межах спірних відносин суди повинні оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті з наданням оцінки тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, перевірити чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім подання.

Таким чином, обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке, водночас, повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Суд зазначає, що інформація, викладена у поданні Департаменту, була розцінена відповідачем в якості підтверджених фактів без здійснення додаткової перевірки.

При цьому, позивач в розшуку в Україні і за кордоном не перебував, не засуджений в Україні, не перебував в Реєстрі санкцій, а отже жодних доказів на підтвердження викладеному в поданні не було.

Окрім цього, суд зауважує, що до матеріалів справи не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у поданні Департаменту.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.06.2022 у справі №640/13572/20, аналізуючи положення Порядку №1983, зазначено, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку №1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Разом з цим, вказана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень, проте саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №802/1439/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079873) зауважив, що статтею 12 Закону №2491 передбачено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого слідує, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Таким чином, скасування дозволу на імміграцію та прийняття похідних рішень можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до статті 12 Закону №2491.

Отже, судом встановлено, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували існування тих обставин, які були зазначені у поданні та покладені відповідачем в основу спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну без здійснення до того ж додаткової перевірки.

Підсумовуючи вищезазначене, суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірного рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема, доказів, які б підтверджували вчинення позивачем винних дій, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, або доказів того, що це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що на час прийняття спірного рішення та протягом розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які пунктами 2 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ визначені в якості підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Враховуючи означені обставини, суд вважає, що відповідач дійшов передчасного висновку щодо наявність підстав до скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну позивачу без використання наданих йому повноважень витребувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію (Департаменту), інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, запрошення для надання пояснень позивача. На переконання суду, лише на підставі результату аналізу зібраної інформації у відповідача виникли б підстави для прийняття відповідного рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20 наголосив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Таким чином, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для подання пояснень емігрантів, стосовно яких розглядається питання.

Водночас, відповідачем не надано будь-яких доказів проведення такої перевірки чи запрошення позивача для надання пояснень до моменту прийняття оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим порушено право позивача «бути почутим».

Суд наголошує на тому, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень неминуче призвело до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію» є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію від 19.09.2001 стосовно прав іноземців, які бажають в`їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Відповідно до пункту 11 зазначеної рекомендації у випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції гарантувалося не лише законом, але також на практиці.

При цьому конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані Конвенцією, повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.

Суд наголошує, що будь-яка інформація державних органів може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи. Проте, така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов`язком ДМС та її територіальних органів.

Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття органами ДМС відповідних рішень є лише формальністю та суперечить як чинному законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 13.05.2021 у справі №815/1063/18, від 11.12.2019 у справі № 240/6247/18.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ljatifi v. the former Yugoslav Repablic of Macedonia» суд вказав, що навіть у випадку, коли справа стосується національної безпеки, концепція законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи з депортації, які впливають на фундаментальні права людини, були предметом змагального провадження в незалежному органі або суді, який має повноваження ефективно перевірити підстави депортації та відповідні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями у випадку наявності інформації з обмеженим доступом. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження державного органу про ризик для національної безпеки. Хоча оцінка державного органу того, у чому саме полягає загроза для національної безпеки, об`єктивно має значну вагу, незалежний орган або суд повинен мати можливість реагувати в справах, у яких застосування цієї концепції не ґрунтується на відповідних фактах або виявляє тлумачення національної безпеки, що суперечить закону або загальноприйнятому значенню і є свавільним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №190 від 28.07.2025 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-9722 від 11.10.2011 та похідних рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №801122600002315/190/1 від 28.07.2025 року про відкликання (визнання недійсною) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025, рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за 28.07.2025 про примусове повернення з України громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та похідних вимог зобов`язального характеру.

Як наслідок, суд вважає за необхідне зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України про протиправність і скасування рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-9722 від 11.10.2011 року та відкликання (визнання недійсною) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025 року оформлених громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025 року видану ім`я громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Решта доводів та посилань сторін у справі висновків суду не спростовують.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 6056,20 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №190 від 28.07.2025 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-9722 від 11.10.2011 року громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №801122600002315/190/1 від 28.07.2025 року про відкликання (визнання недійсною) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025 року видану громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України про протиправність і скасування рішень про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №17/-9722 від 11.10.2011 року та відкликання (визнання недійсною) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025 року оформлених громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до ДМС України про видалення з бази даних ДМС України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.05.2025 року видану ім`я громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за 28.07.2025 року про примусове повернення з України громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул.Березняківська, 4а, код ЄДРПОУ 42552598) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП) судовий збір у розмірі 6 056,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 27 лютого 2026 року.

Суддя Кочанова П.В.