Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №320/29434/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року м. Київ справа №320/29434/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул. Зодчих,22, м. Вінниця , 21005, код ЄДРПОУ 13322403 ), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області № 104650017148 від 01.03.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул. Зодчих,22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403 ) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи в колгоспі «Шлях Леніна» згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1982 року з 05.01.1987р. по 16.07.1987 р., та періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 05.08.2000р. по 14.11.2001р., з 23.11.230091р. по 26.11.200912р., з 10.10.2001р. по 31.12.2003р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул. Зодчих,22 , м. Вінниця , 21005 , код ЄДРПОУ 13322403 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 23.02.2024 про призначення пенсії за віком, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 01.03.2024 № 104650017148 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком та зазначає, що надані позивачем документи містять всі відомості про роботу позивача. Відтак, позивач має необхідний страховий стаж роботи та має право на призначення пенсії за віком. Крім того, позивач зазначає, що він не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім трудовий стаж позивача за спірний період.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії страховий стаж позивача складає 29 років 06 місяців 02 дні. Відповідач зазначає, що до страхового стажу правомірно не зараховані відповідні періоди роботи згідно з трудовою книжкою, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків та відсутня інформація про членство в колгоспі та виконання встановленого мінімуму трудової участі.

Отже на думку відповідача відсутні законні підстави для зарахування позивачу зазначених періодів роботи до його страхового стажу. Таким чином, прийняте рішення є правомірним, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 23 лютого 2024 року у зв`язку з досягненням 60-річного віку, звернувся до сервісного центру Боярського відділення Пенсійного фонду Київської області, розташованого в м. Боярка вул.Білогородська,11А, з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, до заяви позивач долучав копію трудової книжки НОМЕР_2 .

Згідно з принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії за віком було направлено для розгляду до Головного управляння Пенсійного фонду України в Вінницькій області.

05 березня 2024 року позивач отримав рішення ГУ ПФУ в Вінницькій області №104650017148 про відмову у призначені пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви за доданими документам до страхового стажу не зараховано:

період роботи в колгоспі «Шлях Леніна» згідно з трудовою книжки НОМЕР_2 від 05.08.1982 року з 05.01.1987р. по 16.07.1987 р., оскільки відсутня інформація про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі, що суперечить вимогам статті 56 «Про пенсійне забезпечення»;

період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 з 05.08.2000р. по 14.11.2001р., з 23.11.2001р. по 26.11.2001р., з 10.10.2001р. по 31.12.2003р., оскільки відсутні дані про сплату внесків по даному підприємству в індивідуальних відомостях на застраховану особу.

Тому, позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком та зазначає, що надані позивачем документи містять всі відомості про роботу позивача. Відтак, вважає, що має необхідний страховий стаж роботи, що підтверджується відомостями з трудової книжки та має право на призначення пенсії за віком, що і стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004 р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 3 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.

З аналізу наведених норм права вбачається, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків

При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.

Суд вважає, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено. насамперед, на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. До стажу роботи зараховується робота, виконувана, зокрема, в колгоспах незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, однак, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто, єдиною підставою для не врахування до трудового стажу (при його обчисленні) часу роботи колгоспника є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

У даному конкретному випадку відмова відповідача у призначенні пенсії за віком заявнику обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу, бо до страхового стажу суб`єктом владних повноважень не було враховано трудову діяльність позивача за відомостями трудової книжки позивача (в межах спірних правовідносин):

період роботи в колгоспі «Шлях Леніна» згідно з трудовою книжки НОМЕР_2 від 05.08.1982 року з 05.01.1987р. по 16.07.1987 р., оскільки відсутня інформація про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі, що суперечить вимогам статті 56 «Про пенсійне забезпечення»;

період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 з 05.08.2000р. по 14.11.2001р., з 23.11.2001р. по 26.11.2001р., з 10.10.2001р. по 31.12.2003р., оскільки відсутні дані про сплату внесків по даному підприємству в індивідуальних відомостях на застраховану особу.

Розглядаючи справу по суті, суд зауважує, що управлінські волевиявлення територіальних органів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.

Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб`єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

З наведеного вбачається, що законодавець одночасно як наділив територіальні органи системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов`язком витребування недостатніх відомостей і документів.

Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов`язку суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.

Як встановлено судом, у трудовій книжці заявника щодо спірних періодів міститься інформація про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містяться посилання на відповідні накази (записки), на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.

Так, згідно з відомостями трудовою книжки НОМЕР_2 від 05.08.1982 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , останній 05.01.1987 року прийнятий на роботу в колгосп «Шлях Леніна» шофером, наказ від 07.01.1987 року№2.

16.06.1987 року звільнений з роботи згідно з поданою заявою, наказ від 01.06.1987 року №8.

Записи не містять відомостей про те, що позивач, як член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві.

Зазначений період відповідач не зарахував, оскільки відсутня інформація про встановлені та вироблені мінімуми трудової участі, що суперечить вимогам статті 56 «Про пенсійне забезпечення».

Варто зазначити, що за змістом роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.92 N 17 "Про порядок застосування окремих положень статей Закону України "Про пенсійне забезпечення", при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.

Разом з цим, суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 21.06.2019 у справі N 727/384/17 та від 10.12.2020 у справі N 195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.

Отже, відсутність повних відомостей про вироблені позивачем трудоднів згідно з наявними записами у трудовій книжці про роботу позивача у вказаний період у колгоспі, без уточнюючої архівної довідки, не є підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу позивача.

Таким чином, у разі відсутності у документах інформації про встановлений в спірний період мінімум трудової участі позивача, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу у разі відсутності встановленого для позивача мінімуму трудової участі в громадському господарстві згідно з чинним законодавством, чого в свою чергу, зроблено не було.

Отже, суд робить висновок, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області протиправно не зараховано періоди роботи у колгоспі, про які містяться записи у трудовій книжці, до страхового стажу позивача.

В подальшому, відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1982 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , останній 05.08.2000 року прийнятий на роботу водієм першого класу, наказ від 05.08.2000 року №5.

14.11.2001 року позивач був звільнений з посади за власним бажанням, наказ від 14.11.2001 року №12.

Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_2 від 05.08.1982 року, виданої на ім`я ОСОБА_1 , останній 10.12.2001 прийнятий на роботу водієм першого класу, наказ від 10.12.2001 року №8.

16.06.2006 позивач був звільнений з посади за власним бажанням, наказ від 16.06.2006 №5.

Відповідні періоди з 05.08.2000р. по 14.11.2001р. 10.12.2001р. по 31.12.2003р. відповідач не зарахував, оскільки відсутні дані про сплату внесків по даному підприємству в індивідуальних відомостях на застраховану особу.

Водночас, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» містить наступні положення та вимоги до сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Так, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески, які відповідно до цього Закону підлягають сплаті із сум виплат (доходу) за період з дня виникнення у страхувальника зобов`язання щодо взяття на облік як платника страхових внесків до дня його взяття на облік в органах Пенсійного фонду, сплачуються (стягуються) на загальних підставах відповідно до цього Закону за весь зазначений період.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Отже, відповідні положення закону передбачають, що страхові внески за працівників зобов`язані вносити саме роботодавці, а у разі нездійснення таких внесків, законом передбачена відповідальність для страхувальників (роботодавців).

Тому, застрахована особа (працівник) не може нести відповідальність, тим паче негативні наслідки стосовно соціального і пенсійного забезпечення, за неналежне виконання обов`язків страхувальником.

При цьому, як уже зазначалося, пенсійні органи наділені правом та повноваженням здійснювати запити та уточнювати і перевіряти сплату внесків.

Які дії вчиняв пенсійний орган для з`ясування виниклих у нього сумнівів щодо їх спростування чи підтвердження відповідач не зазначив.

Посилання відповідача на той факт, що у деяких з перелічених записів не відображені повні реквізити документів, які стали підставою для прийняття та звільнення з роботи, не може бути підставою незарахування трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказані помилки не можуть нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.

Так, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.

Суд зауважує, самі по собі виявлені суб`єктом владних повноважень окреслені вище недоліки в оформленні окремого запису трудової книжки або ненадання підтверджуючої довідки про роботу у колгоспі за часів існування такої держави як Союз Радянських Соціалістичних Республік не зумовлюють недійсності трудової книжки, не призводять до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, бо копія трудової книжки заявника містить чіткі, послідовні та змістовні записи про період роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.

За даних обставин, пенсійний орган фактично переклав юридичну відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки щодо відомостей про період роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначене управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень не може бути кваліфіковано у якості обґрунтованого, добросовісного та розсудливого.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи та з приводу відмови у призначенні заявнику пенсії за віком.

В той же час, суд вважає обґрунтованим рішення відповідача у частині відмови зарахувати до страхового стажу період роботи з 23.11.2001 по 26.11.2001 року, оскільки 26.11.2001 позивач був звільнений з ЗАТ «АТП-13060» у зв`язку з тим, що не приступив до роботи з 23.11.2001.

Тобто, у період з 23.11.2001 по 26.11.2001 позивач трудову діяльність не здійснював, відповідно страхові внески не сплачував, що в свою чергу свідчить про відсутність набуття страхового стажу у цей період.

Тому, в цій частині позовних вимог позов є необґрунтованим.

Суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на заключеннях про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд приходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Суд вважає, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає вимогам вмотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід`ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.

За наведених обставин суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розгляду по суті звернення позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.

Вирішуючи спір, суд урахував практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зокрема правові висновки, викладені у рішеннях ЄСПЛ, та надав оцінку всім юридично значимим обставинам справи. Судом наведено мотиви прийнятого рішення із зазначенням підстав та аргументів, з яких виходив суд при тлумаченні та застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Детальні мотиви та висновки щодо доводів і заперечень учасників справи викладені у мотивувальній частині цього судового рішення.

Інші доводи сторін, які не знайшли окремого відображення у тексті рішення, судом розглянуті та оцінені, однак не приймаються як такі, що не впливають на правильність вирішення спору по суті та не спростовують наведених судом висновків.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 3633,60 грн згідно з квитанцією від 17.04.2024 № 0.0.3592344484.1, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 01.03.2024 № 104650017148 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 05.08.1982 року в колгоспі «Шлях Леніна» з 05.01.1987 по 16.06.1987, та періоди роботи з 05.08.2000 по 14.11.2001, з 10.12.2001 по 31.12.2003.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул. Зодчих, 22 , м. Вінниця , 21005 , код ЄДРПОУ 13322403 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 23.02.2024 про призначення пенсії за віком, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця , 21005, код ЄДРПОУ 13322403).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.02.2026.

Суддя Панченко Н.Д.