Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №200/5553/25 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року Справа№200/5553/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про: визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язання вільнити з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що проходить військову службу на посаді техніка-водія першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ).

Свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 19.07.1994 року, що видане виконавчим комітетом Львівської міської ради підтверджуються родинні зв`язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_2 є матір`ю позивача.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ №694656 від 01 жовтня 2024 року було встановлено ІІ групу інвалідності. Висновком №150/619 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о) від 24 жовтня 2024 року підтверджується факт необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .

Згідно Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 23 травня 2025 року №13010, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 , уповноваженими особами районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки було встановлено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 .

Враховуючи вищенаведене, позивач подав до командування НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

За результатами розгляду вищезазначеного рапорту, отримано відповідь від НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) №08/8234-25-Вих від 12.06.2025 року.

У листі зазначено, що надані документи, на думку керівництва НОМЕР_1 прикордонного загону, не підтверджують наявності підстав для звільнення з військової служби. Зокрема, зазначено, що висновок за формою № 080-4/о не є належним доказом постійної потреби ОСОБА_2 у сторонньому догляді.

У відповіді на рапорт також вказано, що не подано документів, які б підтверджували відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, здатних здійснювати догляд.

Проте на підтвердження відсутності таких осіб до рапорту було долучено оригінал Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 23.05.2025 року №13010, виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У цьому акті прямо зазначено про відсутність осіб, які можуть здійснювати догляд або утримання, що повністю спростовує доводи, викладені у відповіді.

Крім того, на підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , до рапорту було долучено заяву самої ОСОБА_2 , засвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 06.05.2025 року.

У зазначеній заяві вона повідомляє, що ніколи не перебувала та не перебуває у зареєстрованому чи цивільному шлюбі, не має інших членів сім`ї або родичів, які могли б забезпечити догляд.

Також заявницею підтверджено, що єдиною особою, яка може здійснювати за нею догляд, є її син – ОСОБА_1 , 1994 року народження.

В заяві чітко вказано на її інвалідність ІІ групи, непрацездатність за віком і станом здоров`я, а також наголошено на необхідності подальшого стороннього догляду саме з боку сина.

Зважаючи на наведені вище обставини, адвокатом позивача було подано скаргу до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою врегулювання даного спору в досудовому порядку.

У відповіді, що надійшла на робочу електронну пошту адвоката 04 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначає, що додані до рапорту документи не містять відомостей про відсутність (потребу у постійному догляді) батьків, сестер, братів, чоловіка, інших дітей ОСОБА_2 та у зв`язку з відсутністю належних та достатніх відомостей, що безсумнівно підтверджують наявність підстав для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби, скаргу залишено без задоволення.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною та просить її скасувати.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2025 року справу передано на розгляд судді Олішевській В.В.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.12.2025 прийнято до провадження адміністративну справу.

Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, надав до суду відзив на позовну заяву, мотивований наступним.

Повноваження фізичних осіб надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки, також передбачені частиною 6 статті 13 Закону України «Про соціальні послуги».

Таким чином, невиліковно хворі, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, можуть потребувати аналогічного догляду, як і особи з інвалідністю І групи, які в свою чергу можуть потребувати постійного догляду (особи з інвалідністю підгрупи А I групи).

Однак, це не вказує на те, що у безумовно всіх випадках особа, якій видано висновок ЛКК за формою № 080-4/о, потребує саме постійного догляду, в той час як соціальні послуги за таким висновком можуть надаватись: постійно, періодично, тимчасово.

Ні форма висновку ЛКК за формою № 080-4/о, ані інструкція з його заповнення не містить положень про те, що такий висновок видається виключно для осіб які потребують постійного догляду.

З огляду на акт огляду медико-соціальною експертною комісією від 01.10.2024 серія 12ААГ №694656, в якому підтверджується наявність у ОСОБА_2 інвалідності ІІ ступеня.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану звільняються з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У висновку про умови та характер праці, зазначено «може бути використана залишкова працездатність», що не відповідає вимогам вищезазначеної статті.

Також позивачем не було надано підтверджуючих документів відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення його матері.

Позивачем в свою чергу, як доказ відсутності інших членів сім`ї, надано копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання), затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивачем не надані достатні докази для звільнення з військової служби, через те, що ні форма висновку ЛКК за формою № 080-4/о, ані інструкція з його заповнення не містить положень про те, що такий висновок видається виключно для осіб які потребують постійного догляду, що не дає змоги дійти до висновків про потрібність постійного догляду позивачем. Також вважаємо позицію НОМЕР_1 прикордонного загону законною і обґрунтованою, через відсутність можливості повно та об`єктивно дослідити всі обставини справи, через не надання позивачем документів щодо відсутності у ОСОБА_2 членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, окрім сина ( ОСОБА_1 ).

У задоволенні позову просив відмовити.

Представник позивача надав відповідь на відзив, у якій підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Як встановлено судом з відповіді НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.06.2025 № 08/8234-25-Вих, позивач звернувся до відповідача із рапортом від 28.05.2025 (вх. № 04.4/26894/25-Вн від 08.06.2025) про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати).

Суд зазначає, що факт наявності у позивача матері, якій встановлена ІІ група інвалідності, зміст рапорту про звільнення з військової служби відповідачем не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Зазначеною вище відповіддю відповідачу відмовлено у звільненні з військової служби.

З матеріалів справи, судом встановлено наступне.

Позивача має матір – ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Відповідно до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 694656 від 01.10.2024 ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності безстроково, загальне захворювання з ураженням ОРА.

Відповідно до висновку КПН «4-А міська поліклініка міста Льовова» про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть постійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги на професійній основі від 24.10.2024 № 150/619 ОСОБА_2 рекомандовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до акта обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд (утримання), складеним ІНФОРМАЦІЯ_6 23.05.2025 № 13010 у ОСОБА_2 відсутні родичі першого-другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд, окрім позивача.

Даючи оцінку спірним правовідносинами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (Закон № 2232-XII).

Згідно ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Згідно п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзцом 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, в даному випадку звільнення з військової служби під час воєнного стану можливе, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, за умови, що в неї відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступеня споріднення.

При цьому, згідно абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, потреба особи у постійному догляді може підтверджуватися як і висновком медико-соціальної експертної комісії, так і висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, законодавець фактично визначив два альтернативні способи підтвердження потреби особи у постійному догляді.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.

У даному випадку слід вказати, що правовий висновок щодо питання стосовно того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд висловив у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23 та від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23.

Серед іншого Верховний Суд у вказаних постановах звернув увагу на таке.

Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд зазначив таке.

Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

У свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням № 317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667.

Аналогічний висновок приведено Верховним Судом у постанові від 13 червня 2024 у справі №520/23116/23.

З приведено вбачається, що висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг, може бути доказом того, що особа, яка за станом здоров`я нездатна до самообслуговування і потребує постійно стороннього догляду.

Отже, порядок видання та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі" визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України 09.03.2021 №407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за №510/36132 (далі - Інструкція № 407, тут і далі – в редакції, чинній на момент виготовлення висновку).

Так, за приписами пункту 7 Інструкції № 407 передбачено, що у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Отже, у висновку за формою № 080-4/о не могло бути зазначено про потребу у постійному догляді, оскільки таке зазначення суперечило б положенням пункту 7 Інструкції № 407 та не відповідало бланку затвердженому вказаною інструкцією в редакції, чинній на момент його видачі.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Проте, такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та відповідно пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань.

Так, ЛКК закладу охорони здоров`я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 за №667.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.

Таким чином, висновок ЛКК від 24.10.2024 № 150/619 є належним та допустим доказом підтвердження необхідності постійного догляду за ОСОБА_2 .

Щодо ненадання позивачем доказів відсутності у ОСОБА_2 інших родичів першого та другого ступеня спорідненості, окрім позивача, які б могли здійснювати за нею постійний догляд.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 зазначив, що при вирішенні питання про звільнення необхідно враховувати не лише формальну фізичну наявність інших родичів, але й їхню реальну здатність здійснювати догляд. Зокрема, поняття "відсутність іншого члена сім`ї" охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).

З урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду, можна дійти висновку, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України визначено обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Суд зауважує, що в першу чергу норма підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» покликана на захист прав особи з інвалідністю.

Так, актом обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд (утримання), складеним ІНФОРМАЦІЯ_6 23.05.2025 № 13010 підтверджено відсутність у ОСОБА_2 взагалі будь-яких родичів будь-якого ступеня спорідненості, окрім позивача.

Факт того, що ОСОБА_2 є матір`ю позивача сторонами не заперечується.

Посилання відповідача на неприйнятність вказаного акту як доказу у зв`язку із тим, що Положення про проходження громадянами військової служби .у Збройних Силах України затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 не поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України, суд вважає неприйнятними з огляду на наступне.

Статтею 26 Закону № 2232-XII не визначено чіткого переліку документів, якими має бути підтверджений факт відсутності у особи, яка потребує постійного догляду інших родичів І-ІІ ступеня спорідненості, окрім військовослужбовця.

Викладені у відзиві пояснення свідчать лише про наявність у відповідача сумнівів щодо відсутності у ОСОБА_2 інших родичів, окрім позивача.

Разом з тим, в силу вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України тягар доказування правомірності своїх дій лежить саме на відповідачі.

Суд вказує, що позивач надав як відповідачу, так і суду усі докази, які на його думку, дають йому право на звільнення з військової служби.

В свою чергу, ані у відповіді на рапорт, ані у відзиві відповідачем не викладено обґрунтованих пояснень, щодо належних, на його думку, доказів підтвердження обставин відсутності у матері позивача родичів І-ІІ ступеня спорідненості, окрім позивача, що в свою чергу ставить позивача у правову невизначеність.

Відповідно до витягу з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб від 05.05.2025 № 191378 разом з позивачем та його матір`ю зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Таким чином ОСОБА_3 як на час звернення позивача з відповідним рапортом, так і на час прийняття рішення у цій справі є малолітньою особою.

З наведеного суд висновує щодо достатності поданих позивачем доказів на підтверження відсутності у ОСОБА_2 інших родичів І-ІІ ступенів спорідненості, які б могли здійснювати за нею постійний догляд.

За таких обставин відмова НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу є протиправною.

Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Щодо обраного позивачем способу захисту його порушеного права, суд зазначає наступне.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №815/7245/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №420/8190/21.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджено положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі – Положення).

Відповідно до абз. 1 п. 270 Положення звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", здійснюється начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Відповідно до п. 279 Положення військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Відповідно до п. 292 Положення Наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання для взяття на військовий облік.

Таким чином, повноваження щодо розгляду рапорту позивача та прийняття рішення про його звільнення віднесено до дискреційних повноважень командира НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

За таких обставин суд змінює обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права та зобов`язує відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 5 Закону України «Про судовий збір» у зв`язку із чим питання про розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 РНОКПП: НОМЕР_5 ) від 28.05.2025 (вх. № 04.4/26894/25-Вн від 08.06.2025) про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Повний текст рішення складено та підписано 27 лютого 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Олішевська