Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №486/501/25 — Миколаївський апеляційний суд

23.02.26

22-ц/812/184/26

Єдиний унікальний номер судової справи 486/501/25

Номер провадження 22-ц/812/184/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

23 лютого 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Крамаренко Т.В.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Південноукраїнським міським судом Миколаївської області 24 жовтня 2025 року під головуванням судді Волощук О.О., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частку спільного майна подружжя,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частку спільного майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 29 квітня 1995 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 квітня 2023 року.

В період шлюбу сторони придбали обладнання сонячної електростанції потужністю 20 кВт/год, до складу якої входить: 78 сонячних модулей Seraphim SRP-32-6; інвертор марки SOLAX ZDNY-TL20000 NL; спеціальний кабель для сонячних модулів, кріплення панелей, монтажні конструкції, вартість яких складає 505 136 грн.

З 2022 року сторони проживають окремо, у зв`язку з цим позивач не може вільно розпоряджатися та володіти спільним майном, оскільки ним володіє та розпоряджається відповідач і отримує дохід від вищезазначеного майна.

Угоди про поділ спільного обладнання сторони не досягли.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив:

визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набуте у шлюбі майно, а саме: обладнання сонячної електростанції потужністю 20 кВт/год, яке складається з сонячних модулів Seraphim SRP-320-6PA в кількості 78 штук; інвертора марки SOLAX ZDNY-TL20000 NL; спеціального кабелю для сонячних модулів; кріплення панелей, монтажних конструкцій; монтажні роботи, вартість яких складається 505 136 грн.;

поділити вказане спільне майно подружжя, а саме: визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку обладнання сонячної електростанції потужністю 20 кВт/год, встановленого на земельній ділянці, площею 0,058 га, кадастровий номер 4810800000:01:017:0015, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з сонячних модулів Seraphim SRP-320-6PA в кількості 39 штук; інвертора марки SOLAX ZDNY-TL20000 NL; спеціального кабелю для сонячних модулів; кріплення панелей, монтажних конструкцій; монтажних робіт, припинивши право спільної сумісної власності на вказане майно;

стягнути на його користь з відповідача судовий збір.

У подальшому ОСОБА_2 надав до суду уточнену позовну заяву, в якій зазначав, що за період з 01 квітня 2023 року по 23 квітня 2025 року ОСОБА_1 отримала на картковий рахунок кошти за продаж електроенергії в сумі 266 913 грн. 66 коп. в межах договору від 13 травня 2019 року №СГ/16 А про купівлю-продаж електричної енергії «зеленим» тарифом до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 02 травня 2019 року №61114637, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (далі – ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія») та ОСОБА_1 .

У зв`язку із цим, ОСОБА_2 також просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 133 456 грн. 83 коп., що становить 1/2 частину грошових коштів, отриманих ОСОБА_1 згідно з договором від 13 травня 2019 року №СГ/16 А про купівлю-продаж електричної енергії «зеленим» тарифом до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 02 травня 2019 року №61114637, за період з 01 квітня 2023 року по 23 квітня 2025 року.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обладнання, яке складається з сонячних модулів Seraphim SRP-320-6PA в кількості 78 штук; інвертора марки SOLAX ZDNY-TL20000 NL; спеціального кабелю для сонячних модулів; кріплення панелей, монтажних конструкцій.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку обладнання, встановленого на земельній ділянці, площею 0.058 га, кадастровий номер 4810800000:01:017:0015, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з сонячних модулів Seraphim SRP-320-6PA в кількості 78 штук; інвертора марки SOLAX ZDNY-TL20000 NL; спеціального кабелю для сонячних модулів; кріплення панелей, монтажних конструкцій.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 133 456 грн. 83 коп., що становить 1/2 частку грошових коштів, отриманих ОСОБА_4 згідно з договором від 13 травня 2019 року №СГ/16А про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 02 травня 2019 року №61114637, укладеного між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» та ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2023 року по 23 квітня 2025 року включно.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 860 грн. 28 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи свідчать, що спірне обладнання сонячної електростанції потужністю 20 кВт/год, до складу якої входить: 78 сонячних модулей Seraphim SRP-32-6; інвертор марки SOLAX ZDNY-TL20000 NL; спеціальний кабель для сонячних модулів, кріплення панелей, монтажні конструкції, придбано сторонами за час шлюбу, а тому є спільним сумісним майном подружжя, та презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя не спростована.

Крім того, відповідно до довідки ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» №01-12/2464/01-19/25 від 14 травня 2025 року, ОСОБА_1 згідно з договором від 13 травня 2019 року №СГ/16А про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 02 травня 2019 року №61114637 за період з 01 квітня 2023 року по 23 квітня 2025 року нараховано 266 913 грн. 66 коп., які є доходом від використання спільного майна, право на яке має кожен з його співвласників, а тому підлягають поділу між подружжям по 1/2 частині, а саме по 133 456 грн. 83 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення міським судом норм матеріального права просила скасувати рішення міського суду та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що земельна ділянка та житловий будинок є особистою приватною власністю відповідача, що отримані у спадщину. Сонячна електростанція встановлена на земельній ділянці, яка належить відповідачу на праві особистої власності, що виключає можливість визнання такого обладнання спільною власністю.

При цьому, суд першої інстанції: не дослідив технічний паспорт, спадкові документи, витяги з ДРРП, межі ділянки; незаконно визнав «ідеальний поділ» майна, яке є неподільним технічно; не дослідив інше спільне майно (автомобіль) та не врахував принцип повноти поділу; не врахував фактичний стан: проживання позивача у будинку апелянта та її витрати на комунальні платежі.

Окрім того, 15 грудня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Петренко О.М., подала до апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_1 разом із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Відповідно до положень ч.1 ст.364 ЦПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до вимог ст.300 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» №12 від 24 жовтня 2008 року, право на доповнення чи зміну до апеляційної скарги може бути реалізоване лише протягом строку на її апеляційне оскарження. Крім того, зазначеними нормами, апеляційному суду не надано права вирішувати питання про поновлення пущеного строку на внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги.

Апеляційна скарга подана відповідачем до Миколаївського апеляційного суду 20 листопада 2025 року. Останнім днем для подання апеляційної скарги, внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги відповідно до положень ст.ст.354,364 ЦПК України є 24 листопада 2025 року.

Враховуючи те, що доповнення до апеляційної скарги подані поза межами встановленого законом строку на апеляційне оскарження судового рішення, а процесуальний закон не передбачає процедури поновлення строку на подачу доповнень до апеляційної скарги, відтак доповнення до апеляційної скарги разом із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення підлягають залишенню без розгляду та поверненню особі, яка їх подала.

16 грудня 2025 року представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Кривіцька Ж.О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належними чином.

23 лютого 2026 року представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Кривіцька Ж.О. надіслала на адресу апеляційної інстанції заяву про розгляд справи за її та відповідача відсутності.

Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності сторін.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до ст.1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява №22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), №25701/94, §79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), №43622/98, §43, ECHR 2001-II).

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню передусім норми Сімейного кодексу України (далі – СК України).

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61 ЦК України).

Тлумачення ст.61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц (провадження №14-325цс18) та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17. Судова практика щодо вирішення подібної категорії спорів є сталою та незмінною.

Отже, щодо майна, набутого за час шлюбу, діє презумпція права спільної сумісної власності подружжя, водночас визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц).

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі №522/11159/21, від 24 жовтня 2024 року в справі №753/10230/20, від 11 вересня 2024 року в справі №487/2337/22).

З матеріалів справи вбачається, що з 29 квітня 1995 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 квітня 2023 року (а.с.14).

14 березня 2019 року між ОСОБА_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКОТЕХНІК УКРАЇНА» (виконавець) укладено договір поставки та монтажу сонячної станції №25/3/2019, відповідно до якого виконавець на передбачених договорах умовах зобов`язався передати у власність замовнику сонячну електростанцію потужністю 20 кВт, яка буде частково придбана за кредитні кошти, надані АБ «Укргазбанк», на умовах продукту цільового роздрібного кредитування «Еко-енергія», а замовник в свою чергу зобов`язався прийняти та оплатити об`єкт відповідно до вимог положень договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що монтаж даного обладнання здійснюється виконавцем за адресою: Миколаївська область, місто Південноукраїнськ (раніше місто Южноукраїнськ), вулиця Володимирська, будинок №43-А.

Відповідно до п.5 договору ціна об`єкта становить 505 136 грн., в т.ч. ПДВ 20% складає 84 189 грн. 33 коп. (а.с.4-5).

Невід`ємною частиною договору поставки та монтажу №25/3/2029 від 14 березня 2019 року є специфікація, до якої входить товар, а саме: сонячний модуль Seraphim SRP-320-6PA в кількості 78 шт.; інвертор марки SOLAX ZDNY-TL20000 NL в кількості 1 шт.; спеціальний кабель для сонячних модулів в кількості 300 м; кріплення панелей, монтажні конструкції в кількості 1 комп. (а.с.6).

13 травня 2019 року між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір №СГ/16А про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 02 травня 2019 року №61114637.

За п.1.1 вказаного договору споживач взяла на себе зобов`язання продавати постачальнику універсальних послуг електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру об`єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватного домогосподарства, а постачальник універсальних послуг бере на себе зобов`язання купувати у споживача електричну енергію за «зеленим» тарифом, встановленим НКРЕКП, в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії приватним домогосподарством, в строки, передбачені цим договором (а.с.7-9,10,11,12,13).

Відповідно до довідки ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» №01-12/2464/01-19/25 від 14 травня року, наданою на виконання вимог ухвали Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 травня 2025 року, ОСОБА_1 нараховано згідно з договором від 13 травня 2019 року №СГ/16А про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 02 травня 2019 року №61114637 за період з 01 квітня 2023 року по 23 квітня 2025 року кошти в розмірі 266 913 грн. 66 коп. (а.с.55,59).

Отже, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне обладнання придбано сторонами під час шлюбу, а тому є спільним майном подружжя, а ОСОБА_1 не спростувала презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тоді як тягар доказування покладається саме на неї.

Також, за змістом ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами ч.4 ст.65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого із подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За наведеного, доходи, отриманні за вироблену електричну енергію підлягають поділу в рівних частках між позивачем та відповідачем, як співвласників обладнання, яке її виробляє.

За такого, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача коштів, отриманих за договором, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач має законне право на отримання частини від отриманого відповідачем прибутку від продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом за договором купівлі-продажу від 13 травня 2019 року №СГ/16А та договором постачання електроенергії №61114637 від 02 травня 2019 року, - у розмірі 133 456 грн. 83 коп. за період з 01 квітня 2023 року по 23 квітня 2025 року.

При цьому, колегія суддів зауважує, що оскільки дохід від використання сонячної електростанції після припинення шлюбних відносин отримує ОСОБА_1 , що останньою не спростовано (протилежного не встановлено), то відповідно ОСОБА_2 має право на частину доходів, отриманих позивачем від продажу електричної енергії за період, який вказано ним у позові.

За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Крамаренко

Повний текст судового рішення

складено 27 лютого 2026 року