Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №127/41762/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/41762/24

Провадження № 22-ц/801/518/2026

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 рокуСправа № 127/41762/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_4 , про визнання права власності на частку у спільному майні,

Рішення ухвалила суддя Романюк Л. Ф.

Рішення ухвалено о 13.12 год у м. Вінниці Вінницької області

Дата складення повного тексту рішення – 08 грудня 2025 року

В с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача – ОСОБА_4 , про визнання права власності на частку у спільному майні.

Свої вимоги мотивував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 . В період шлюбу у них народилася донька ОСОБА_6 .

Під час перебування у шлюбі вони проживали у двох кімнатах гуртожитку по АДРЕСА_1 . Батько ОСОБА_5 – ОСОБА_7 був працівником ВАТ «ВПЗ», який допоміг отримати можливість увійти до числа «пайовиків».

Оскільки їх сім`я складалася із трьох осіб, то відповідно вони мали право претендувати на отримання двокімнатної квартири. Тому вони були пайовиками щодо квартири АДРЕСА_2 .

Замовником будівництва у відповідності до договору від 15 листопада 1995 року зазначена його колишня дружина ОСОБА_5 . За пунктом 12 договору вони зобов`язалися звільнити кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_3 .

У 1997 чи 1998 році було подано позов про розірвання шлюбу до Замостянського районного суду м. Вінниці.

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірваний 13 жовтня 1997 року, отже саме із цієї дати шлюб між ними вважається припиненим.

Після розірвання шлюбу у квартирі залишилися проживати ОСОБА_5 та їх дочка ОСОБА_6 . На час прийняття судом рішення про розірвання шлюбу свідоцтво про право власності на квартиру ОСОБА_5 ще видано не було.

Таке свідоцтво було видано їй після введення будинку в експлуатацію та звершення виконання робіт по будинку. Будинок було здано в експлуатацію в 1999 році; свідоцтво про право власності отримала ОСОБА_5 на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27 червня 2002 року № 934.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина. Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу заведена спадкова справа № 21/2022.

До складу спадщини входить квартира АДРЕСА_2 . Оскільки свідоцтво про право власності на квартиру було отримано спадкодавцем після розірвання шлюбу, то він не може отримати свідоцтво на частку у спільному майні подружжя у нотаріуса, який веде спадкову справу.

Оскільки його колишня дружина померла, а питання про поділ майна не вирішено за її життя, то такий позов він подає до спадкоємців власника майна, як до її правонаступників у спірних правовідносинах, а саме – у відносинах щодо володіння майном.

Договором № 22 від 15 листопада 1995 року було визначено загальну вартість будівництва – 29 000 000,00 крб. та було внесено аванс. В подальшому вносилися платежі. Квитанції про сплату внесків у нього відсутні, так як після розірвання шлюбу вони залишилися у спадкодавця ОСОБА_5 .

Але однозначно до прийняття Виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення про передачу квартири у власність ОСОБА_5 було надано довідку про сплату внеску в повному обсязі. За наявності заборгованості вона не змогла би отримати у власність квартиру.

За таких обставин позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,2 кв. м., житловою площею 27,4 кв. м.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_4 , про визнання права власності на частку у спільному майні, задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,2 кв. м., житловою площею 27,4 кв. м.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, оскільки при його ухваленні суд першої інстанції прийшов до висновків, що не відповідають обставинам справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції прийшов до невірних висновків, що дані правовідносини регулюються нормами законодавства про житлово-будівельні кооперативи та внесені кошти на будівництво квартири в період шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_5 є пайовим внеском. Судом не досліджений такий доказ як договір, що став підставою для набуття права власності на житло, за умовами якого діяльність ОСОБА_5 як забудовника та ВАТ «ВПЗ» як замовника, чітко регламентувалася цим договором, дії ОСОБА_5 визначалися без прив`язки на дії будь-яких кооперативів. Позивачем ОСОБА_2 не було надано жодного доказу про те, що такий житлово-будівельний кооператив створювався, діяв і, що його дружина ОСОБА_5 на той час була членом кооперативу. Тому судом не правильно застосовані норми матеріального права, не досліджені докази щодо предмета спору, а відтак висновки суду є невірними.

В оскаржуваному рішенні суд зробив кілька безпідставних висновків, що не відповідають обставинам справи, щодо сплати внесків за рахунок спільного бюджету подружжя, оскільки позивачем жодного доказу у відповідності до статті 81 ЦПК України, на підтвердження факту внесення плати за квартиру не надано і в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про рух внесків за квартиру.

Також є невірним висновок суду про те, що борг в сумі 1143,00 грн., який було виявлено під час отримання свідоцтва про власність, є не значним та на спірні правовідносини і юридичний статус житла не впливає. Невірність цього висновку є наслідком порушення судом норм процесуального права. Суд не дослідив, а позивач не надав доказів щодо узгодження, перерахунку грошових одиниць: карбованців, в яких зазначалась сума в договорі від 15 листопада 1995 року, в гривні, в яких зазначалася сума заборгованості в додатковій угоді № 22-а від 04 квітня 2002 року. Тому суд прийшов до висновку, що борг є незначним, що не відповідає обставинам справи. Також у порушення статті 176 ЦПК України у позовній заяві не зазначена ціна позову і позивач не сплатив судовий збір в залежності від вартості майна, на яке заявив своє право.

Суд прийшов до висновку, що не відповідає обставинам справи щодо застосування строків позовної давності. Позивач не довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Суд не надав висновку щодо зловживання процесуальними правами позивачем ОСОБА_2 , які виразилися у тому, що позивачем та його представником – адвокатом Чернілевською Р. В. протягом 2023-2024 років тричі подавалися до суду аналогічні позови, які залишалися без розгляду по причині неявки у судове засідання позивача і двічі – за заявою позивача про відкликання позовної заяви/залишення позову без розгляду.

Учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надіслали.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 і його представник – адвокат Гуменюк Н. В. підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Чернілевська Р. В. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просить залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_4 заперечила проти доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає законним і справедливим та просить залишити його в силі, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася, заяв і клопотань не подала.

Апеляційний суд перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду оскаржив лише відповідач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_4 рішення суду не оскаржили і відзив на апеляційну скаргу не надіслали.

Отже, рішення суду першої інстанції переглядається в оскаржуваній позивачем ОСОБА_1 частині і в межах доводів його апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 із 29 вересня 1990 року перебували у зареєстрованому шлюбі (актовий запис № 2991) (а. с. 62). В період шлюбу у них народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка з 11 квітня 2006 року зареєстрована за адресою спірної квартири: АДРЕСА_4 ; після одруження 08 липня 2016 року має прізвище – ОСОБА_8 (а. с. 87 зворот-88, 89-90 і зворот).

15 листопада 1995 року між ОСОБА_5 (забудовником) та Головою правління ВАТ ВПЗ (замовником) укладений договір № 22 про надання права ОСОБА_5 бути забудовником до закінчення будівництва виділеної квартири в кількості 2 кімнат в 200-квартирному житловому будинку по АДРЕСА_5 (а. с. 15-17).

Відповідно до пункту 1 договору забудовник перераховує 15% авансу від договірної ціни, діючої на момент укладення договору з розрахунку за 1 м. кв. загальної площі в сумі 29 000 000,00 крб. 15 листопада 1995 року вартість 1 кв. м. загальної площі – 3 975 000,00 крб.

Пунктом 12 договору ОСОБА_5 зобов`язалась звільнити кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_3 (а. с. 15-17).

Право власності на спадкову квартиру ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку від 05 липня 2002 року № 131, видане на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 27 червня 2002 року № 934 (а. с. 18-20,76).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Вінницьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану 13 жовтня 1997 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_5 розірвали шлюб, про що в Книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 13 жовтня 1997 року зроблено запис № 804 (а. с. 101-102).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого Вінницьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 07 липня 2020 року, актовий запис № 114 (а. с. 72).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Свідоцтво про смерть видане Вінницьким відділом ДРАЦС у Вінницькому районі Вінницької області Центрально західного міжрегіонального управління МЮ (м. Хмельницький) актовий запис № 237 (а. с. 8).

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірваний 13 жовтня 1997 року, актовий запис № 804 відділу ДРАЦС Вінницького МУЮ, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб (а. с. 10).

За свого життя ОСОБА_5 вчинила заповіт, яким квартиру АДРЕСА_2 , заповіла своєму чоловіку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 05 листопада 2020 року заповіт посвідчений Подолян О. О. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 2806, вчинена реєстрація заповіту номер у спадковому реєстрі 66698050, що підтверджується витягом про реєстрацію спадковому реєстрі (а. с. 73-74).

04 квітня 2002 року між ОСОБА_5 та ВАТ «Вінницький підшипниковий завод» укладена додаткова угода № 22-а до договору № 22 від 15 листопада 1995 року та № 22а від 12 травня 1999 року (додаткові угоди) про розстрочку розрахунку за виконані будівельні роботи в 200-квартирному будинку (3-й під`їзд) по АДРЕСА_1 , відповідно до якого ВАТ «ВПЗ» та ОСОБА_5 з метою виконання договору № 22 від 1995 року з метою термінової передачі документів в міську раду і оформлення свідоцтва про право власності на житло забудовнику 200-квартирного будинку по АДРЕСА_4 , підприємство надає ОСОБА_5 розстрочку до 01 березня 2003 року по сплаті суми боргу (розрахунку) 1143,00 грн. за виконані підприємством будівельні роботи у будинку (пункт 1), а ОСОБА_5 , підтверджуючи свою заборгованість перед підприємством в сумі 1143,00 грн., зобов`язується сплачувати розстрочку суми боргу шляхом щомісячних внесків готівкою в касу підприємства рівними частками до строку, зазначеного в пункті 1 (пункт 2). (а. с. 130-131).

Згідно виданої ВАТ «ВПЗ» довідки ОСОБА_5 згідно з договором № 22 від 15 листопада 1995 року розрахувалася за 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 шляхом укладення додаткової угоди № 22-а від 22 листопада 2001 року про надання розстрочки сплати заборгованості за виконані заводом будівельно-монтажні роботи (а. с. 122).

Листом заводу від 17 червня 2002 року міськвиконком повідомлявся, що будинок АДРЕСА_6 «зданий ще в 1999 році і він був заселений з метою притягнення жильців до будівництва. Процедура взаєморозрахунків залишилась до цього часу» (а. с. 124).

Заявою від 30 січня 2002 року на ім`я голови Вінницького міськвиконкому ОСОБА_5 просила прийняти документи для затвердження на засіданні виконкому і визнати її власником двокімнатної квартири АДРЕСА_7 , згідно договору № 22 від 15 листопада 1995 року (а. с. 123).

Згідно довідки від 26 січня 2006 року ВАТ «Вінницький підшипниковий завод», заборгованості у ОСОБА_5 за квартиру в 200-квартирному будинку по АДРЕСА_4 немає (а. с. 70).

При ухваленні рішення суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і їх взаємний зв`язок у сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на встановлене, що право власності набуто на квартиру, крім ОСОБА_5 , яка завершила сплату внесків (майже 3 роки перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_2 ) за рахунок їх спільного бюджету, тому у позивача ОСОБА_2 виникло право спільної власності на цю квартиру і до прийняття Вінницькою міською рішення про передачу квартири у власність, а саме 27 червня 2002 року ОСОБА_5 було надано довідку про сплату внесків в повному обсязі, а за наявності заборгованості вона б не змогла отримати квартиру у власність.

Залишаючи без задоволення заяву відповідача ОСОБА_1 про застосування спливу строку позовної давності, суд вказав на те, що позивачем не було допущено порушення встановленого законом трирічного строку позовної давності, тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні, оскільки позивач, вважається таким, що довідався про порушення свого права власності на спільне сумісне майно подружжя після відкриття спадкової справи до майна померлої його колишньої дружини ОСОБА_5 , у зв`язку з чим у нього виникла необхідність захищати своє право на частку спірної квартири, що є спільною сумісною власністю подружжя, лише після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його колишньої дружини та відкриття спадкової справи, оскільки житлова квартира, співвласником якого є позивач, як один з подружжя, набула статусу спадкового майна та, відповідно, підлягає поділу в порядку спадкування і подальшого відчуження спадкоємцями померлої належних їм часток у цій квартирі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності та про задоволення заявлених позовних вимог.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (ч. 2). Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану (ч. 3).

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану (стаття 44 КпШС України).

Статтею 16 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Згідно зі статтями 22, 28, 29 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення про поділ майна.

Отже, статтею 22 КпШС України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Як встановлено по справі ОСОБА_2 і ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 29 вересня 1990 року, актовий запис № 2991, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а. с. 62).

Також встановлено, що 15 листопада 1995 року між Головою правління ВАТ ВПЗ (замовником) та ОСОБА_5 (забудовником) укладено договір № 22 про надання права ОСОБА_5 бути забудовником до закінчення будівництва виділеної квартири в кількості 2-х кімнат в 200-квартирному житловому будинку по АДРЕСА_5 . Відповідно до пункту 1 договору забудовник перераховує на рахунок ВАТ «ВПЗ» 15% авансу від договірної ціни, діючої на момент укладення договору з розрахунку за 1 м. кв. загальної площі в сумі 29 000 000,00 крб. 15 листопада 1995 року вартість 1 кв. м. загальної площі – 3 975 000,00 крб. (п. 1). Забудовник розраховується за фактично виконані об`єми робіт і комплектацію відповідно своєї частки до 05 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок ВАТ «ВПЗ» (п. 1.2).

У випадку порушення забудовником термінів перерахунку грошових коштів (згідно п. 1.2) замовник, тобто ВАТ «ВПЗ», приймає рішення протягом 10 днів про розірвання цього договору в односторонньому порядку (пункт 6 договору).

Згідно пункту 7 договору приблизний термін повного закінчення будівництва – 1,5 років (а. с. 15-17).

Отже термін виконання робіт замовником – 15 травня 1997 року (1,5 років від 15 листопада 1995 року).

Як вбачається із матеріалів справи умови договору виконані обома сторонами: замовником у визначений термін побудований будинок АДРЕСА_1 , а забудовником у визначений термін проведений розрахунок, що позбавило замовника скористатися наданим йому пунктом 6 договору про розірвання цього договору у випадку порушення термінів сплати грошових коштів.

Таким чином у визначений договором термін – 15 травня 1997 року забудовник ОСОБА_5 розрахувалася за виконані замовником ВАТ «ВПЗ» будівельні роботи.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірваний 13 жовтня 1997 року.

Із таких обставин слідує, що подружжя ОСОБА_10 , перебуваючи у шлюбі (з 29 вересня 1990 року по 13 жовтня 1997 року), за час цього шлюбу набули у власність квартиру АДРЕСА_2 , яка згідно вимог чинної на той час статті 22 КпШС України, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_5 .

Згідно вимог статті 28 КпШС України розмір часток кожного з подружжя у цьому спільному майні є рівними.

А відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання права власності на 1/2 частку спірної квартири, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, за одним із цього подружжя – за позивачем ОСОБА_2 .

При цьому апеляційний суд повністю погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що борг в сумі 1143,00 грн., який було виявлено в 2002 році під час отримання свідоцтва про власність, на думку суду, є незначним та на спірні правовідносини і на юридичний статус спірного житла не впливає, оскільки згідно свідоцтва про право власності на квартиру в багатоквартирному будинку від 05 липня 2002 року № 131, загальна площа квартири АДРЕСА_2 , становить 46,2 кв. м., вартість 1 кв. м. загальної площі у 1995 році становила 3 975 000,00 крб., а станом на 04 квітня 2002 року заборгованість ОСОБА_5 за спірну квартиру становила 1143,00 грн., що є незначним розміром від загальної вартості квартири та не впливає на розмір часток у спільному сумісному майні подружжя.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цивільне судочинство за правилами статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини 1, 5, 6, 7).

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Допустимість доказів: суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої вили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа вирішується з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Встановивши, що спірна квартира була набута ОСОБА_5 у період перебування її у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , за відсутності доказів її придбання після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 або ж за кошти, які належали їй особисто, суд першої інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог щодо визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири.

При цьому відповідачами, у тому числі відповідачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів щодо придбання спірного нерухомого майна ОСОБА_5 у період після розірвання шлюбу із позивачем ОСОБА_2 або за її особисті кошти.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо невірних висновків суду першої інстанції, щодо неправильного застосування норм матеріального права та щодо невірних висновків суду про незначний розмір боргу і його невідповідність обставинам справи.

Не визнаються спроможними доводи апеляційної скарги про порушення судом вимог статті 176 ЦПК України, а саме: у позовній заяві не зазначена ціна позову і позивач не сплатив судовий збір в залежності від вартості майна, на яке заявив своє право, оскільки згідно вимог пункту 4 частини 1 та частини 2 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Не зазначення у позовній заяві ціни позову та не сплати відповідно до такої судового збору в залежності від вартості майна, не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Безпідставними та не доведеними є доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд не надав висновку щодо зловживання процесуальними правами позивачем ОСОБА_2 , які виразилися у тому, що позивачем та його представником – адвокатом Чернілевською Р. В. протягом 2023-2024 років тричі подавалися до суду аналогічні позови, які залишалися без розгляду по причині неявки у судове засідання позивача і двічі – за заявою позивача про відкликання позовної заяви/залишення позову без розгляду, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів такого звернення позивача з аналогічними позовами та прийнятих судом відповідних судових рішень по таких позовах.

Щодо доводів апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції прийшов до висновку, який не відповідає обставинам справи щодо застосування строків позовної давності, з урахуванням того, що позивач не довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права:

Так, судом першої інстанції досліджено і вирішено у відповідності до вимог чинного законодавства питання щодо застосування у справі строку позовної давності, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у зв`язку з чим таке не потребує дублювання.

Проте у доповнення важливо зазначити, що при перевірці дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, слід виходити з того, що початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати розірвання шлюбу, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17.

З урахуванням доводів апеляційної скарги та заяви відповідача ОСОБА_1 щодо застосування строків позовної давності та необхідності визначення початку перебігу строку позовної давності за вимогами позивача із 1997 року (з часу розірвання шлюбу), після чого він був позбавлений можливості користуватися спірною квартирою, то слід звернути увагу на те, що не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його права власності на це майно (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 643/17707/15-ц, від 26 січня 2023 року у справі № 296/1550/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 359/6727/21).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати з суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Встановивши відсутність доказів, які б підтверджували заперечення права ОСОБА_2 на набуте у період шлюбу майно – спірну квартиру, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що про порушення свого права на належну йому частку у спільному сумісному майні подружжя позивач ОСОБА_2 дізнався лише після відкриття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та у зв`язку з цим відкриття 22 грудня 2022 року спадкової справи № 21/2022 до її майна.

Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням принципу балансу вірогідностей, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

За правилами статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 382 ЦПК України, суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин

Повний текст судового рішення складено 27 лютого 2026 року