Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №740/6028/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/6028/25

Провадження № 2/740/292/26

Р І Ш Е Н Н Я

з а о ч н е

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у складі:

головуючої судді Роздайбіди О.В.,

при секретарі Дьоміній Н.А.,

за участю:

представника позивача – адвоката Глазун Т.О.,

представника третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ніжині в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ніжинської міської ради про позбавлення батьківських прав,

встановив:

Позивач звернулася до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з указаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовано тим, що шлюб між сторонами розірвано рішенням суду. Відповідач, який є батьком спільної дитини, вживає наркотичні засоби та перебуває на обліку, оскільки є наркозалежною особою, однак не бажає лікуватися, неодноразово кидав лікування та повертався до свого аморального способу життя, вживання наркотичних засобів, що негативно впливало і в подальшому може вплинути на розвиток та психічний стан дитини. Коли дитина хворіла, відповідач навіть жодного разу не відвідав дитину, не цікавився чи є кошт и на лікування, жодного разу не запитав про стан здоров`я дитини і взагалі поведінка завжди була байдужа по відношенню до дитини. Відповідач не шукає можливостей та способів щоб поспілкуватися та підтримати стосунки з дитиною, хоча має всі необхідні контакти. Зазначила, що саме така безвідповідальність та байдужа поведінка відповідача спонукали її звернутися до служби у справах дітей щодо розгляду питання про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Оскільки відповідач взагалі не піклується своєю донькою, не виявляє жодного інтересу, до її життя, не займається вихованням, не бажає сплачувати аліменти на дитину добровільному порядку, позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав.

Ухвалою судді 30.10.2025 провадження у справі відкрито, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче судове засідання на 12 год 30 хв 18 листопада 2025 року, яке в подальшому відкладалося на 10 грудня 2025 року.

Ухвалою суду 10.12.2025 за результатами підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримала позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач зовсім не цікавиться дитиною, не утримує її, проходить лікування від наркотичної залежності. Сім`я розпалася ще влітку 2025 року і після того, відповідач перестав виконувати свої обов`язки, як батько. Просила позов задовольнити.

Представник третьої особи – Парубець М.О. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Повідомлявся належним чином, шляхом надсилання судової повістки на адресу місяця реєстрації. Конверти з повідомленнями поверталися до суду не вручені. Заяв та клопотань про відкладення не надходило .

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з копією свідоцтва про народження, відповідач ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9).

Рішенням суду від 10 жовтня 2025 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано та з відповідача ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь позивачки ОСОБА_2 на утримання дочки – ОСОБА_4 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою ВРУ від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана ВРУ.

Згідно з ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами 1, 2, 4 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктом 15 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/17, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/2012.

Нормами ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Звернувшись з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, ОСОБА_2 посилалася на свідоме ухилення колишнього чоловіка від виконання батьківських обов`язків, зазначаючи, що він не бере участі у вихованні та утриманні їхньої малолітньої дочки ОСОБА_6 , не цікавиться її духовним та фізичним розвитком, байдужий по відношенню до дочки, не шукає жодних можливостей та способів поспілкуватися та підтримати стосунки зі своєю дитиною, хоча має всі необхідні контакти і позбавлення відповідача батьківських прав не суперечитиме інтересам дитини.

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 наголосив, що у спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків позбавлення батьківських прав слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини справі («Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04).

Суд вважає, що посилання позивачки на небажання відповідача протягом тривалого часу брати участь у вихованні дочки, її фізичному та духовному розвитку, зустрічатися та спілкуватися з нею не можуть достеменно підтверджувати злісне та систематичне ухилення відповідача від належного виконання батьківських обов`язків.

Як убачається з матеріалів справи, дитина сторін фактично проживає з позивачкою. Відповідач певний час, а саме близько півроку , не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, належним чином не приймає участь у її вихованні, однак вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу, адже матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження того, що змінити поведінку відповідача у кращу сторону неможливо.

Так, згідно з характеристикою, виданою керівником ЗДО № 17 «Перлинка» Зозулею А., дівчинка зареєстрована в ЗДО з 02.09.2024, заклад відвідує систематично, відсутньою буває лише по хворобі, мама ОСОБА_2 , відповідально ставиться до виховання та навчання дочки. З початку відвідування закладу Аріадна забезпечена всім необхідним, в т.ч. теплим одягом, тривожним рюкзаком, змінним взуттям тощо. Дівчинка в садочок приходить вчасно, охайно одягнена, заплетена, приносить із собою улюблені іграшки. Емоційний стан дитини стабільний, врівноважений спокійний. Маму завжди зустрічає радісно, усміхнено ділиться з нею подіями та новинами. Аріадна разом з мамою відвідує танцювальний гурток НДБЮ «Ефект». За заявою мами Падалка Аріадна отримала статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів та немає пільги на безкоштовне харчування в закладі.

Крім того, висновок органу опіки та піклування досліджений судом у сукупності з іншими доказам та підтверджує відсутність правових підстав для застосування крайнього заходу – позбавлення батьківських прав, оскільки має недостатню вмотивованість. Зі змісту самого висновку органу опіки та піклування Ніжинської міської ради слідує, що при складенні висновку відповідач не був присутній, однак у чому полягатиме захист інтересів неповнолітньої внаслідок позбавлення її батька батьківських прав, не зазначено.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків, застосував насильство щодо дитини чи негативно впливає на духовний, фізичний її розвиток.

У справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, достатні попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітньої доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивачка не довела та не надала суду доказів в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили, що змінити поведінку відповідача у кращу сторону неможливо.

Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

постановив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Служба у справах дітей виконавчого комітету Ніжинської міської ради про позбавлення батьківських прав – відмовити.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заочне рішення суду може бути переглянуте Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Роздайбіда