Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №462/10128/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/10128/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді Постигач О. Б.

за участю секретаря судового засідання Глушко С. І.

заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту належності правовстановлюючих документів,

встановив:

заявник ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме факту належності його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , правовстановлюючих документів - технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , інвентарний номер 199, реєстровий № 10452 від 04.01.1993 року та реєстраційного посвідчення про належність кооперативної квартири АДРЕСА_1 на праві особистої власності з реєстровим № 10452 від 11.01.1993 року, що видані на ім`я ОСОБА_4 .

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявника – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить двокімнатна квартира АДРЕСА_1 та гараж АДРЕСА_2 . Заявник звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Яремка Ростислава Євгенійовича, яким заведено спадкову справу № 70731176 та видано витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 72679989 від 01 червня 2023 року. У подальшому нотаріус повідомив заявника про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану квартиру у зв`язку з розбіжністю у написанні прізвища спадкодавця в правовстановлюючих документах, а саме власником квартири зазначено ОСОБА_4 . Як зазначає заявник, ОСОБА_5 є дівочим прізвищем його матері, а 27 лютого 1975 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_2 та змінила прізвище на ОСОБА_6 . Будучи неодруженою, ОСОБА_4 стала членом Житлово-будівельного кооперативу № 88 у місті Львові та отримала у цьому кооперативі квартиру АДРЕСА_1 ). У зв`язку з цим правовстановлюючі документи на квартиру були оформлені на її дівоче прізвище – ОСОБА_5 . ЖБК «Гай» відмовив заявнику у видачі довідки про підтвердження права власності на квартиру у зв`язку з відсутністю документації ЖБК № 88, а ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» листом повідомило заявника про необхідність вирішення питання у судовому порядку. У зв`язку з наведеним заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки наявна розбіжність у прізвищі спадкодавця в правовстановлюючому документі та паспорті. З огляду на викладене заявник просить суд задовольнити заяву у повному обсязі.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12.01.2026 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження, призначено судове засідання та встановлено процесуальні строки для подання сторонами письмових пояснень щодо заяви.

Крім цього, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2026 року витребувано у Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Яремка Ростислава Євгенійовича належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 лютого 2026 року на адресу суду надійшли витребувані ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28.01.2026 року докази, а саме копія спадкової справи № 22/2023, заведена після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В судовому засіданні заявник вказану заяву підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічно наведеним в заяві та просив таку задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд зазначає, що участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено у ст. 43 ЦПК України, тому неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У ст. 12 ЦПК України, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заявник ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , Львівським палацом урочистих подій (актовий запис № 3734). Батьками заявника вказано: батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3 /а.с. 13, 48/.

27 лютого 1975 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уклав шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 27.02.1975 року Бюро запису актів громадянського стану. Після реєстрації шлюбу заявниця отримала прізвище чоловіка « ОСОБА_6 » /а.с. 17, 53/.

На підтвердження даної обставини заявником надано копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 ,виданого Залізничним РВ УМВС України у Львівській області 11.01.1999 року, який видано на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та у якому прізвище матері заявника зазначено як « ОСОБА_6 » /а.с. 15-16, 50-51/.

Так, із наданої суду копії довідки від 28.12.1992 року № 20, виданої ЖБК № 88 вбачається, що ОСОБА_4 є членом ЖБК № 88 м. Львова і їй належить квартира АДРЕСА_3 /а.с. 23, 59/.

11 січня 1993 року підставі указаної довідки ЖБК № 88 від 28.12.1992 року № 20, Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення, згідно якого квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_4 на праві особистої власності. Даний факт записано в реєстрову книгу № 61 за реєстровим № 10452 /а.с. 27, 63/.

Відповідно до копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 (інвентарний номер 199, реєстровий номер 10452), виданого 04.01.1993 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, власницею вказаної квартири вказано ОСОБА_4 /а.с. 24-26, 60-62/.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 6592 /а.с. 14, 49/.

Таким чином, прізвище померлої ОСОБА_3 в свідоцтві про смерть та в правовстановлюючих документах є різними.

Як вбачається з відповіді Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 26.08.2025 року № 3391, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за № 10452 на праві приватної власності за ОСОБА_4 на підставі довідки, виданої ЖБК № 88 від 28.12.1992 року за № 20. Прохання заявника щодо виправлення реєстраційному посвідченні прізвища власника даної квартири з ОСОБА_4 на ОСОБА_3 залишено без виконання, оскільки відомості про власника об`єкту нерухомого майна до реєстраційного посвідчення вносились з правовстановлюючого документу, в даному випадку з довідки ЖБК № 88 від 28.12.1992 року за № 20 /а.с. 31, 67/.

01 червня 2023 року Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Яремком Р. Є. заведено спадкову справу № 22/2023 після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 79-101/.

Указана обставина також підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 01.06.2023 року № 72679989 та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 01.06.2023 року № 72679232 /а.с. 18, 86/.

Згідно матеріалів вказаної спадкової справи № 22/2023, встановлено, що спадкоємцем майна ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Чоловік померлої ОСОБА_3 – ОСОБА_2 відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , про що подав нотаріусу відповідну заяву про відмову від прийняття спадщини /а.с. 80/.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За змістом ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

За правовими позиціями Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, коли громадяни не можуть використати правовстановлюючі документи, оскільки зазначені в них прізвище, ім`я, по батькові, місце чи час народження не відповідають записам у правовстановлюючому документі, якщо хоч і не посвідчують особу, але є необхідними для підтвердження певного права, а установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 761/16799/15-ц, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18.

Метою встановлення даного факту є те, що без такого факту належності правовстановлюючих документів заявник не матиме змоги отримати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до листа Верховного Суду України «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі прізвище, ім`я, по-батькові якої зазначені в документі не збігаються в свідоцтві про народження, паспорті, свідоцтві про смерть, інше.

Проте, сам по собі факт належності документу не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджений документом. Таким чином, для заявника важливо, не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту, це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий стороною на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Згідно висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, факт належності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 реєстраційного посвідчення від 11.01.1993 року, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації підтверджується зібраним у справі доказами.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності спору про право, який би виник у зв`язку із заявленими вимогами, матеріали справи не містять, і таких обставин судом під час розгляду справи не встановлено.

На підставі досліджених доказів у справі, які оцінено за вимогами допустимості, належності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку, що заяву слід задовольнити частково, встановивши факт належності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційного посвідчення від 11.01.1993 року, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації на ім`я ОСОБА_4 .

Водночас, щодо вимоги заявника, що стосуються встановлення факту належності ОСОБА_3 технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 (інвентарний номер 199, реєстровий номер 10452), виданого 04.01.1993 Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації суд зазначає наступне.

За загальним правилом, визначеним в цивільному законодавстві, правовстановлюючий документ – це документ, який посвідчує правовий зв`язок конкретного майна з особою його власника та складений у порядку, передбаченому законодавством.

У відповідності до Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року за № 488, технічний паспорт – документ, що складається з текстових та графічних матеріалів, які містять інформацію про склад, фактичну площу, об`єм, технічний стан об`єкта нерухомого майна, виготовлених на підставі матеріалів технічної інвентаризації за результатами технічної інвентаризації на дату її проведення.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви в цій частині, оскільки технічний паспорт не відноситься до правовстановлюючих документів, не підтверджує право власності особи на нерухоме майно, а становить виключно технічну документацію, від якої не може залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.

Крім цього, вищевказану технічну документацію заявник, як власник майна, зможе замовити повторно.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 129, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, 315 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту належності правовстановлюючих документів – задовольнити частково.

Встановити факт належності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 правовстановлюючого документа, а саме реєстраційного посвідчення про належність квартири АДРЕСА_1 від 11.01.1993 року, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації на ім`я ОСОБА_4 .

В іншій частині вимог заяви – відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Суддя: Постигач О. Б.