Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №308/19027/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/19027/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Бедьо В.І., за участю секретаря судового засідання Малиновської І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали справи за адміністративним позовом представника позивача Керницької Ілони Романівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення № 2464-1 від 12.09.2025, –

В С Т А Н О В И В:

Судом встановлено, що 12.09.2025 під час перетину державного кордону України посадові особи Національної поліції України затримали позивача та доставили до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача було направлено на військово-лікарську комісію.

За результатами проходження військово-лікарської комісії позивача було визнано придатним до несення військової служби та вручено мобілізаційне розпорядження, що підтверджується записами у військово-обліковому документі позивача серії НОМЕР_1 .

Того ж дня позивача було направлено на навчання.

Одночасно, 12.09.2025, тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення № 2464-1, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, мотивуючи нібито порушенням обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ч. 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема щодо проходження медичного огляду.

Позивач зазначив, що фактично виконав усі покладені на нього обов`язки, без зволікань пройшов ВЛК, був визнаний придатним, отримав мобілізаційне розпорядження і вже того ж дня був направлений на навчання, а тому твердження про невиконання вимог законодавства є безпідставним.

Також позивач зазначив, що про існування постанови дізнався лише 19.12.2025, у зв`язку з чим просить поновити строк звернення до суду.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила такі задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Виходячи з наявних доказів у справі, суд вважає за можливе на підставі ст. 205 КАС України справу вирішувати без участі сторін та на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, з урахуванням заяв сторін про слухання справи за їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом. Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до суду позивач зобов`язаний додати заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин пропуску. Відповідно до ст. 121 КАС України, суд поновлює пропущений процесуальний строк за наявності поважних причин.

Суд бере до уваги доводи позивача про те, що він не мав об`єктивної можливості дізнатися про існування постанови раніше, ніж 19.12.2025, а також те, що оскаржувана постанова винесена в день фактичної мобілізації та направлення на навчання, що істотно ускладнювало реалізацію права на захист та своєчасне звернення до суду.

З урахуванням принципів доступу до правосуддя, необхідності уникнення надмірного формалізму, суд дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску строку та поновлює позивачу строк звернення до суду.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі — Положення № 402), яке визначає порядок проведення військово-лікарської експертизи, суб`єктів, а також оформлення висновків ВЛК.

Частина перша ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює, що громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням ВЛК чи відповідного ТЦК та СП.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено порядок проведення призову громадян під час мобілізації та в особливий період, який, зокрема, визначає організацію медичного огляду, оформлення відповідних документів та вручення мобілізаційних розпоряджень.

З матеріалів справи та наведених позивачем даних вбачається, що позивач 12.09.2025 був направлений на ВЛК та пройшов її, за результатами чого був визнаний придатним та отримав мобілізаційне розпорядження, що підтверджено записами у військово-обліковому документі серії НОМЕР_1 , після чого був направлений на навчання. Таким чином, твердження відповідача про невиконання позивачем обов`язку пройти медичний огляд не узгоджується з установленими судом фактичними обставинами.

Згідно зі ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку встановлюється наявність чи відсутність правопорушення, винність особи тощо.

Згідно зі ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити, серед іншого: відомості про орган/посадову особу; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, встановлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність; прийняте рішення.

Суд оцінює оскаржувану постанову як таку, що за своїм змістом носить формальний характер, не містить належного, конкретного та індивідуалізованого опису обставин вчинення правопорушення, не розкриває, в чому саме полягала протиправна поведінка позивача, та не містить посилань на належні й допустимі докази, якими підтверджується факт невиконання позивачем обов`язків та його вина.

Отже, оскаржувана постанова не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, які випливають як із загальних засад адміністративного судочинства, так і з імперативних вимог КУпАП до змісту постанови.

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою.

Наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3 затверджено Інструкцію зі складання ТЦК та СП протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (далі — Інструкція). Згідно з п. 10 Інструкції, особа повідомляється про дату, місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи, з визначеними способами вручення/надсилання повідомлення.

Суд встановив, що постанова винесена в день 12.09.2025, що об`єктивно унеможливлює дотримання мінімального триденного строку повідомлення, передбаченого п. 10 Інструкції, та свідчить про істотне порушення процедури і права позивача на участь у розгляді справи та на захист.

Такі порушення є істотними, оскільки вони позбавили позивача можливості надати пояснення, заявити клопотання, подати докази та скористатися правовою допомогою.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин проходження військової служби особою, стосовно якої розпочато провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 та 210-1 КУпАП.

Як встановлено судом, у день винесення постанови — 12.09.2025 — позивач вже був фактично мобілізований, пройшов ВЛК, був визнаний придатним, отримав мобілізаційне розпорядження і був направлений на навчання. За таких умов, на момент винесення постанови були наявні обставини, які відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 247 КУпАП виключали провадження у справі.

Отже, відповідач, ухвалюючи постанову за ст. 210-1 КУпАП стосовно особи, яка фактично вже проходить військову службу/виконує мобілізаційні заходи, діяв поза межами повноважень та не у спосіб, визначений законом, що є підставою для визнання постанови протиправною та її скасування.

З огляду на виконання позивачем обов`язку щодо проходження ВЛК та відсутність доказів ухилення, формальний характер постанови, відсутність належної мотивації та доказової бази, істотні порушення процедури повідомлення і права на захист; наявність підстав, що виключають провадження у справі (п. 10 ч. 1 ст. 247 КУпАП), суд доходить висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000.00 грн суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

-розмір витрат на правничу допомогу, у тому числі гонорару адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті;

-учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та/або значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано:

-договір про надання правничої допомоги від 19.12.2025 № 323, укладений між адвокатом Керницькою І.Р. та ОСОБА_1 ;

-додаток до договору, яким визначено вартість години роботи адвоката та передбачено, що гонорар не може бути меншим за фіксований розмір, який становить 8 000,00 грн за представництво інтересів у суді першої інстанції;

-акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з детальним описом виконаних робіт та витраченого часу.

Оцінюючи подані докази у їх сукупності, суд виходить з того, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню за умови доведення їх реальності (фактичності та необхідності) та розумності розміру. Такий підхід узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір — обґрунтованим.

Суд також враховує, що спір стосується оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері мобілізаційних правовідносин, пов`язаний з аналізом матеріального та процесуального законодавства (КУпАП, КАС України, підзаконних актів), а також із підготовкою процесуальних документів, формуванням доказової бази та правової позиції, що свідчить про підвищену складність справи та значення її результату для позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн 00 коп. є співмірними, реальними та розумними, безпосередньо пов`язаними з розглядом цієї справи, а тому підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача відповідно до частини першої статті 139 КАС України.

Суд вирішуючи питання розподілу судових витрат виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 484 грн 48 коп.. Обчислення розміру судового збору здійснено, виходячи з положень Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду, — у відсотковому співвідношенні або у фіксованому розмірі.

У справах адміністративної юрисдикції ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідна ставка застосовується до вимог про визнання протиправним та скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень).

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», у разі подання процесуального документа в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах щодо оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, застосуванню підлягає Закон України «Про судовий збір», а пільг щодо сплати судового збору за подання позовної заяви у таких правовідносинах закон не передбачає.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72–77, 121, 122, 132–139, 241–246, 250, 255 КАС України, статтями 7, 9, 247, 251, 268, 283 КУпАП, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд –

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов представника позивача Керницької Ілони Романівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення № 2464-1 від 12.09.2025 – задовольнити.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2464-1від 12.09.2025року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - скасувати, а провадження у справі – закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ст. 286 КАС України подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту рішення 27.02.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області Бедьо В.І