Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №346/2924/23 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2924/23

Провадження № 2/346/66/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю: секретаря Урбанович І.Д.

представника відповідача адвоката Халуса А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння та позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що ОСОБА_4 у 2014 році придбала у нього за нотаріально оформленою довіреністю автомобіль марки “ Mercedes-Benz Vito 110 CDI ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, 2000 року випуску, шасі № НОМЕР_2 , правомірно користувалась ним, проте не переоформила на себе. На початку грудня 2021 року ОСОБА_3 надала відповідачу вищевказаний автомобіль для перевезення його речей до м. Києва. Через декілька останній автомобіль повернув та він зберігався за місцем проживання ОСОБА_3 . Наприкінці грудня 2021 року ОСОБА_3 виявила відсутність на своєму подвір`ї автомобіля марки “ Mercedes-Benz Vito 110 CDI ” та в телефонній розмові з відповідачем останній повідомив, що взяв у користування автомобіль та зобов`язувався в подальшому його повернути, однак, так і не повернув. Під час досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України, відповідач підтвердив, що автомобіль знаходиться у його користуванні, проте відмовився його повертати, оскільки вважає, що має права на цей транспортний засіб. Тобто, він незаконно, без відповідної правової підстави, заволодів автомобілем марки “ Mercedes -Benz Vito 110 CDI ” та продовжує його незаконного утримувати. Тому позивач просить витребувати у відповідача вказаний автомобіль з незаконного володіння, ключі від нього, передати його йому ( ОСОБА_1 ) або уповноваженій ним особі, а також стягнути з відповідача судові витрати.

20.05.2024 року третьою особою ОСОБА_3 подано до суду позов до відповідача, в обґрунтування якого вказано, що вона у 2014 році придбала у ОСОБА_1 за нотаріально оформленою довіреністю автомобіль марки “ Mercedes -Benz Vito 110 CDI ”, номерний знак “ НОМЕР_3 ”, 2000 року випуску, шасі № НОМЕР_2 , правомірно користувалась ним, проте не переоформила його. У грудні 2021 року вона виявила відсутність на своєму подвір`ї вищевказаного автомобіля; ОСОБА_2 в телефонному режимі пояснив, що взяв автомобіль для користування, однак, його так і не повернув. Оскільки зазначені дії мали ознаки кримінального правопорушення, ОСОБА_3 звернулась із заявою до Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області. Під час досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України, відповідач підтвердив, що автомобіль знаходиться у його користуванні, проте відмовився його повертати, оскільки вважає, що має права на нього. Тобто відповідач незаконно, без відповідної правової підстави, заволодів зазначеним автомобілем та продовжує його незаконного утримувати. Тому позивач просить витребувати у відповідача вказаний автомобіль, передати його їй ( ОСОБА_3 ) або уповноваженій нею особі, а також стягнути з відповідача судові витрати (том 2, а.с. 7-9).

13.06.2025 року представник відповідача, адвокат Халус А.Г. через систему “ Електронний суд ” подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що спірний автомобіль вибув з володіння власника ОСОБА_1 за його волею. Останній через свого представника ОСОБА_5 здійснив оплатне відчуження свого автомобіля добросовісним набувачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Вказана обставина підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 22.02.2023 року. Факт проведення оплати ОСОБА_1 через ОСОБА_6 за спірний автомобіль у позовних заявах позивача і третьої особи не оспорюється. 26.12.2014 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 довіреність на право користування, володіння і розпорядження автомобілем строком на 3 роки, до 26.12.2017 року. Після закінчення строку дії цієї довіреності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 продовжували спільно користуватись вказаним транспортним засобом лише на підставі свідоцтва про його реєстрацію. Правомірність володіння і користування ОСОБА_2 автомобілем марки “ Mercedes -Benz Vito 110 CDI ” підтверджується фактом передачі йому оригіналу свідоцтва його про реєстрацію. Посилаючись на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 15.01.2025 року в справі №208/5532/18, відповідно до якої фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля та таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору) допоки протилежне не буде встановлено, представник відповідача просить в задоволенні позовних вимог позивача та третьої особи відмовити повністю (том 2, а.с. 116-118).

26.11.2025 року представник позивача, адвокат Войцеховська Т.М. через систему “ Електронний суд ” подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що власником автомобіля марки “ Mercedes -Benz Vito 110 CDI ”, номерний знак “ НОМЕР_3 ” є ОСОБА_1 , а відповідач заволодів ним поза волею власника; жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач має будь-які права на вказаний автомобіль під час розгляду справи не встановлено. Тобто, відповідач без відповідної правової підстави заволодів та продовжує незаконно утримувати автомобіль марки “ Mercedes -Benz Vito 110 CDI ” (том 2, а.с. 181-184).

Позивач в судове засідання не з`явився. Його представник, адвокат Войцеховська Т.М. 16.12.2025 року через систему “ Електронний суд ” подала до суду письмову заяву, в якій просить проводити судовий розгляд справи у її та позивача відсутності (том 2, а.с. 196 ).

Третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_3 в судове зсідання не з`явилась. Її представник, адвокат Івасишин З.З. 26.11.2025 року через систему “ Електронний суд ” подала до суду письмове клопотання, в якому просить розгляд справи проводити у її та ОСОБА_3 відсутності ( том 2, а.с. 186-187 ).

Відповідач в судове засідання не з`явився. Його представник, адвокат Халус А.Г. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву. Також вказав, що вибуття автомобіля відбулось за волею власника на оплатній основі, на підставі відповідної довіреності, та залишився в користуванні відповідача та третьої особи в той час, коли вони спільно проживали, і після закінчення строку довіреності. Факт оплати та користування ним сторонами не оспорюється. Правомірність володіння (набуття) транспортним засобом підтверджується передачею відповідачу оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, на підставі якого він здійснював користування автомобілем і після закінчення терміну довіреності. Оскільки наявність волі на передачу транспортного засобу виключає задоволення віндикаційного позову. Представник відповідача прость відмовити в задоволенні позовів ОСОБА_1 та третьої особи.

Відповідно до ч. 6 ст.259 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на строк не більш як на десять днів, тобто до 27.02.2026 року з дня закінчення розгляду справи – 18.02.2026 року.

Суд, заслухавши вказаного учасника, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії “ НОМЕР_4 ” автомобіль марки “Mercedes-Benz”, моделі “VITO 110 CDI”, номер кузова НОМЕР_2 , номерний знак “ НОМЕР_1 ”, зареєстровано за ОСОБА_1 як власником (том 1, а.с. 63).

Відповідно до даних копії постанови старшого слідчого СВ Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківської області кримінальне провадження, внесене 18.01.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023091180000048, закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України ( том 1, а.с. 64-65 ). В постанові вказано, що будучи допитаною в якості потерпілої ОСОБА_3 вказала, що з 2016 року вона проживала спільно з ОСОБА_2 . У 2014 році ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_1 за ціною 6700 доларів США по довіреності автомобіль марки “Mersedes-Benz Vito 110 CDІ”, реєстраційний номер “ НОМЕР_5 ”, та правомірно ним користувалася, однак, на себе не переоформила. На початку грудня 2021 року ОСОБА_3 дала ОСОБА_7 вищевказаний автомобіль для перевозу його речей до м. Києва. Через декілька днів ОСОБА_8 автомобіль повернув і вказаний транспортний засіб знаходився за місцем проживання ОСОБА_3 . Наприкінці грудня 2021 року ОСОБА_3 виявила відсутність на своєму подвір`ї автомобіля, а в телефонному режимі ОСОБА_2 вказав, що він взяв автомобіль для користування; в подальшому його не повернув. Будучи допитаним, ОСОБА_2 вказав, що з 2013 року він проживав спільно з ОСОБА_3 , з якою вони у 2014 році придбали автомобіль марки “Mersedes-Benz Vito 110 CDІ”, реєстраційний номер “ НОМЕР_5 ”, яким спільно користувалися. На вказаний автомобіль частину суми надала ОСОБА_3 , а частину - ОСОБА_2 , який вони купили у ОСОБА_9 за 6500 (6700) доларів США. 25.12.2021 року ОСОБА_2 поїхав на вказаному автомобілі у м. Київ на роботу. З того часу на подвір`я ОСОБА_3 він не приходив та автомобілем не приїжджав. Про те, що ОСОБА_8 бере автомобіль ОСОБА_3 знала, і це було їхне спільне рішення. В подальшому, вони неодноразово спілкувалися з ОСОБА_3 по телефону, у них була розмова про те, щоб ОСОБА_2 повернув автомобіль, однак, він говорив, щоб ОСОБА_3 повернула за нього частину грошей, яку він теж вкладав, а також за ремонт автомобіля, на що ОСОБА_3 категорично відмовилася. Будучи допитаним в якості свідка, ОСОБА_5 вказав, що у його користуванні знаходився автомобіль марки “Mersedes-Benz Vito 110 CDІ”, реєстраційний номер “ НОМЕР_5 ”, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить ОСОБА_1 . У 2014 році ОСОБА_5 продавав вказаний автомобіль, і до нього звернувся ОСОБА_2 , так як мав намір його придбати. Приблизно наприкінці грудня 2014 року ОСОБА_5 вказаним автомобілем під`їхав до місця проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; останні вирішили купити автомобіль, що і зробили, за який заплатили грошові кошти у сумі 6 700 доларів США. В постанові зазначено, що під час досудового розслідування цього кримінального провадження встановлено, що зазначений автомобіль придбано під час спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_2 .

Як встановлено з копії довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Перець Н.М. 26.12.2014 року, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися ( продавати, здати в оренду, укласти договір позички ) належним ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії “ НОМЕР_4 ” автомобілем марки “ Mercedes-Benz Vito 110 CDI ”, реєстраційний номер “ НОМЕР_1 ”, 2000 року випуску, білого кольору, шасі № НОМЕР_2 . Довіреність видна строком на 3 роки до 26.12.2017 року ( а.с. 66 ).

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Позивач звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння саме в порядку ст. 387 ЦК України, яка регламентує право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Застосовуючи положення ст. 387 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правовий аналіз положень ст. 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

В постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21) зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача. Отже, право власності дійсно є непорушним, але для застосування віндикації принципове значення, крім підтвердження такого права власності, має і встановлення особи, яка протиправно, тобто без будь-яких правових підстав, фактично володіє витребуваною річчю, бо саме вона має відповідати за позовом, виконувати рішення суду в разі його задоволення, й нести негативні наслідки порушення прав позивача (постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц).

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21; від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371сво23); від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21 (провадження № 61-7375сво22); від 15.01.2025 року у справі №208/5532/18 (провадження № 61-9759св24).

Відповідно до ч.1 ст.15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Реалізуючи право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року (справа № 129/1033/13-ц), постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17), від 23.10.2019 року (справа № 917/1307/18), від 18.11.2019 року (справа № 902/761/18), від 04.12.2019 року (справа № 917/2101/17).

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачу на підставі відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить вищевказаний автомобіль марки “Mercedes-Benz”, моделі “VITO 110 CDI”, який, що не заперечується сторонами, у 2014 році на оплатній основі за 6 700 доларів США добровільно переданий ОСОБА_3 у користування з правом розпорядження, в тому числі відчуження, на підставі нотаріально посвідченої довіреності, строком дії до 26.12.2017 року, вартість якого вона ( ОСОБА_3 ) оплачувала спільно з відповідачем, який з її згоди брав його в користування. Після закінчення дії довіреності ОСОБА_3 та відповідач продовжували спільно правомірно користуватись ним на підставі свідоцтва про його реєстрацію, яке їм передано. В грудні 2021 року відповідач взяв вказаний транспортний засіб та поїхав до м. Києва. Із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України, ОСОБА_3 звернулася до правоохоронних органів лише 22.11.2022 року, відомості за якою до Єдиного реєстру досудових рослідувань внесені 18.01.2023 року. Тобто, впродовж більш ніж десяти місяців ОСОБА_3 не заперечувала щодо користування транспортним засобом відповідачем, що свідчить про її волевиявлення на передачу у користування спірного автомобіля.

Таким чином, з огляду на встановлені у цій справі обставини добровільного передання позивачем на підставі відповідної довіреності від 26.12.2014 року належного йому транспортного засобу, а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, зокрема, те, що спірний автомобіль вибув із володіння позивача з його волі, як і третьої особи, тому він не підлягає витребуванню у відповідача як добросовісного набувача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що стороною позивача та третьої особи із самостійними вимогами не доведено належними та допустимими доказами протиправність дій відповідача, а також те, що транспортний засіб вибув із їхнього володіння поза їхньою волею, що свідчило б про порушення їхніх законних прав та інтересів, а тому таке майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову. Третя особа не позбавлена можливості захистити своє право шляхом звернення з позовом до суду про відшкодування збитків до особи, якій вона передала річ у користування і володіння.

У випадку коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року справа № 761/44057/19).

Отже, в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 слід відмовити із вказаних підстав, в зв`язку з чим не підлягають присудженню на користь цих позивачів за цими позовами понесені ними судові витрати.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.05.2024 року забезпечено позов шляхом накладення арешту з оголошенням в розшук, в тому числі за допомогою інформаційної підсистеми “ Гарпун ” інформаційно-телекомунікаційної системи “ Інформаціний портал Національної поліцї ” та проведенням у встановленому законом випадку затримання, на автомобіль марки “ Mercedes-Benz Vito 110 CDI ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, 2000 року випуску, шасі № НОМЕР_2 (том 2, а.с. 16-18).

Згідно з повідомленням старшого державного виконавця Коломийського відіду державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавчий документ (ухвала №346/2924/23), виданий 20.05.2024 року, повернутий без прийняття до виконання на підставі п.6 ч. 4 ст. 4 Закону України “ Про виконавче провадження ” (том 2, а с. 32).

За змістом ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, вищевказаний захід забезпечення позову підлягає скасуванню.

На підставі ст.ст. 15, 16, 317-318, 387 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 158, 263 - 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.05.2024 року, якою накладено арешт з оголошенням в розшук, в тому числі за допомогою інформаційної підсистеми “ Гарпун ” інформаційно-телекомунікаційної системи “ Інформаціний портал Національної поліцї ” та проведенням у встановленому законом випадку затримання, на автомобіль марки марки “ Mercedes-Benz Vito 110 CDI ”, номерний знак “ НОМЕР_1 ”, 2000 року випуску, шасі № НОМЕР_2 , - після набрання цим рішенням суду законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель та місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 .

Третя особи із самостійними вимогами: ОСОБА_3 , жителька АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 .

Повний текст рішення складено 27 лютого 2026 року.

Суддя: Яремин М. П.