Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №346/2690/25 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2690/25

Провадження № 2/346/186/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді Яремин М.П.

з участю секретаря Урбанович І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мушинський Віктор Тадеушович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є власником майнового паю в розмірі 0,0743% у колишньому ТОВ “ Отинія ”, що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ІВ-VІІ №025911, виданим Отинійською селищною радою 11.04.2012 року. Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.01.2017 року визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю – конюшню, розташовану в АДРЕСА_1 . Однак, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.11.2022 року вказане рішення скасоване, оскільки суд першої інстанції не залучив ОСОБА_1 як співвласника майна колишнього ТОВ «Отинія» до участі у справі.

Вказує, що 15.05.2018 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_4 продав 1/2 частину нежитлової будівлі (конюшні) ОСОБА_3 , а на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2020 року - 1/2 частину ОСОБА_2 . Як власник майнового паю в розмірі 0,0743% позивач має право на захист свого порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про витребування майна у кінцевих володільців майна, якими є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Тому позивач просить витребувати із чужого незаконного володіння відповідачів нерухоме майно – будівлю-конюшню, загальною площею 393,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та повернути її у спільну часткову власність співвласників майна колишнього ТОВ “ Отинія ”, а також стягнути із відповідачів судові витрати.

27.06.2025 року відповідач ОСОБА_2 через систему “ Електронний суд ” подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що 02.11.2020 року між нею та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу будівлі-конюшні, загальною площею 393,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з яким вона стала власником частки спільної власності у даному майні, право на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. За договором вона сплатила ОСОБА_4 67 000 грн. та є добросовісним набувачем, оскільки при придбанні частки у майні продавцем були надані всі належні документи, які підтверджували його право на спірне майно (рішення Коломийського міськрайонного суду від 27.01.2017 року). У березні 2023 року позивач вже звертався до суду з позовом до неї, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме нежитлове приміщення (конюшню ). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.08.2024 року, яке залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.11.2024 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем факту набуття права власності на спірне майно. Постановою Верховного Суду від 19.02.2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.08.2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06.11.2024 року - без змін. Також вказує, що сторона позивача знову подала позовну заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння, підкріплюючи свої вимоги доказами, які вже були досліджені в іншій справі (№346/1308/23), та на підставі яких вже встановлено факт відсутності у ОСОБА_1 речового права на спірну будівлю-конюшню і відповідно порушеного права власності, яке підлягає захисту в судовому порядку, та його витребування у добросовісних набувачів; ОСОБА_1 не був ніколи власником вказаної нежитлової будівлі, а отже вона не вибула із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, згідно зі ст. 388 ЦК України. Первинна реєстрація права власності здійснена за ОСОБА_4 . Сертифікат на майновий пай від 11.04.2012 року, який не містить відмітки про виділення майна в натурі, та виданий на суму 3 420 грн., не є доказом належності спірної будівлі на праві власності позивачу, про що вказав Верховний Суд в постанові від 19.02.2025 року в справі № 346/1308/23. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки він не був власником майна, а тому й передавати спірне нерухоме майно йому немає підстав. Зі змісту вимог незрозуміло чи частки у нерухомому майні передавати позивачу та якій підставі, чи повертати у власність співвласників майна колишнього ТОВ “ Отинія ”. Позивач вважає, що він є власником нежитлової будівлі з 18.06.2008 року згідно з протоколом СС “ Україна ”, яка реорганізована в ТОВ “ Отинія ” від 18.06.2008 року, який підписаний директором вказаного товариства ОСОБА_6 , в той час як право на майновий пай у нього виникло лише 11.04.2012 року відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 20.10.2009 року ТОВ “ Отинія ” ліквідовано, а отже ОСОБА_6 з 13.05.2008 року не мала права виділяти чи передавати майно ТОВ “ Отинія ”, оскільки керівником (ліквідатором) даного товариства на той час був ОСОБА_7 . Крім того, порушено механізм реалізації права на майновий пай та виділення майна в натурі. Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення права власності на нього у встановленому порядку. Враховуючи вищенаведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити, а судові витрати стягнути з позивача (а.с.54-70).

01.07.2025 року представник позивача, адвокат Мушинський В.Т. через систему “ Електронний суд ” подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.11.2022 року встановлено, що позивач є співвласником майна колишнього ТОВ “ Отинія ”, згідно з майновим сертифікатом має право на пайовий фонд майна сільськогосподарського підприємства ТОВ «Отинія», а отже він як власник майнового паю має право на захист свого порушеного права шляхом звернення до суду про витребування майна у кінцевих володільців майна, якими є відповідачі (а.с. 132-134).

03.07.2025 року відповідач ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у 15.05.2018 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу будівлі-конюшні, загальною площею 393,3 кв. м., що в АДРЕСА_1 , згідно з яким відповідач став власником 1/2 частки спільної власності у даному майні. У 2020 році ОСОБА_4 запропонував йому придбати його 1/2 частку нежитлової будівлі, але через відсутність коштів і потреби він запропонував купити вказану частку ОСОБА_2 . У березні 2023 року позивач вже звертався до суду з позовом до неї, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме нежитлове приміщення (конюшню ). Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.08.2024 року, яке залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.11.2024 року, в задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції встановлено, що позивач не був ні володільцем, ні користувачем, ні власником спірної конюшні, речове право на це майно не було за ним зареєстроване у встановленому законом порядку, а відтак, відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на майно та витрубування його з володіння відповідачів ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 . Постановою Верховного Суду від 19.02.2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення вказаних судів від 28.08.2024 року та 06.11.2024 року - без змін. Вказує, що він є добросовісним набувачем за договором купівлі-продажу, адже при придбанні ним частки ОСОБА_4 були надані всі належні документи, які підтверджували його право власності на спірне майно. Він відкрито володіє цією часткою з 15.05.2018 року, разом із ОСОБА_4 покращували стан будівлі, робили ремонти. ОСОБА_1 не був ніколи власником вказаної нежитлової будівлі та не володів спірним майном, право власності на нього за ним не було зареєстроване, а отже воно не вибуло з володіння власника згідно зі ст. 388 ЦК України; позивач обрав неналежний спосіб захисту його прав, так як він не був власником спірного майна, а тому і передавати його йому не має підстав; договір купівлі-продажу майнового паю в ОСОБА_6 оформлений 18.06.2008 року, а право власності на майновий пай члена КПС зареєстроване за позивачем згідно із сертифікатом лише 11.04.2012 року; не було здійснено передачі майна колишньої СС “ Україна ”, реорганізованої в ТОВ “ Отинія ”, нежитлової будівлі позивачу. Враховуючи вищенаведене, цей відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити, а також стягнути з позивача судові витрати (а.с. 137-145).

04.07.2025 року відповідач ОСОБА_2 через систему “ Електронний суд ” подала до суду письмові заперечення, аналогічні поданому нею раніше відзиву на позовну заяву (а.с. 181-185).

Позивач в судове засідання не з`явився, його представник, адвокат Мушинський В.Т. 19.02.2026 року через систему “ Електронний суд ” подав до суду письмове клопотання, згідно з яким позовні вимоги підтримує, просить розгляд справи проводити в його та позивача відсутності ( а.с. 249 ).

Відповідачі в судове засідання не з`явились. 18.12.2025 року їхній представник, адвокат Святненко С.В. через систему “ Електронний суд ” подав до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги заперечує з підстав, зазначених у відзивах на позовну заяву, просить розгляд справи проводити у його та відповідачів відсутності ( а.с. 235 ).

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з копією договору купівлі-продажу майнового паю від 18.06.2008 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_1 купив майновий пай у майновому фонді сільськогосподарського підприємства колишньої СС «Україна», реформованої в ТОВ «Отинія», продаж вчинено за 3 420,00 грн. Майновий пай належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена сільськогосподарського підприємства серії ІВ-VII № 007919, виданого Отинійською селищною радою 30.01.2003 року ( а.с. 118 ).

Відповідно до копії протоколу СС «Україна» від 18.06.2008 року, яка реорганізована в ТОВ «Отинія», щодо розгляду заяв пайовиків, директор ТОВ «Отинія» Дацюк Н.В. повідомила про надходження заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_1 про виділення і продаж їм майна колишнього СС «Україна», реорганізованої в ТОВ «Отинія», а саме конюшні, яка знаходиться в с. Глибока Коломийського району Івано-Франківської області; від зазначених осіб ОСОБА_6 отримала додатково 22 000 доларів США за ферму; майнові права вказаних пайовиків підтверджуються договором купівлі-продажу майнового паю; більшістю голосів прийнято рішення видати ОСОБА_8 та ОСОБА_1 вищевказане майно для оформлення ними правовстановлюючих документів ( а.с. 117 ).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 20.10.2009 року затверджено ліквідаційний баланс ТОВ “ Отинія ”, закрито рахунки вказаного товариства, ліквідовано як юридичну особу та виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ “ Отинія ” ( а.с. 119-123 ).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства ( майновий сертифікат ) серії ІВ-VII №025911, виданого 11.04.2012 року Отинійською селищною радою, ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства СС “ Україна ”, реорганізованої в ТОВ “ Отинія ”, відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 02.07.2002 року, частка якого визначена в розмірі 3 420 грн., або 0,0743% ( а.с. 17 ).

Згідно з даними копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 50625559 від 23.12.2015 року, у вказаному реєстрі актуальна інформація про те, що за ОСОБА_3 зареєстровано право спільної часткової власності ( 1/2 частка ) на майновий комплекс, що в АДРЕСА_2 ( а.с. 178 ).

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.01.2017 року визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю – конюшню, яка знаходиться в АДРЕСА_1 ( а.с. 8 ).

Згідно з копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Сахром Г.Ф. 15.05.2018 року та зареєстрованому в реєстрі за № 363, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купив 1/2 частку будівлі ( нежитлової ) – конюшні, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 393,3 кв. м.; 1/2 частка будівлі, яка відчужується, належить продавцю на підставі заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 27.01.2017 року. Вказаний договір як підстава виникнення права власності вказаний у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №124517573 від 18.05.2018 року, про що також зазначено у відповідній інформаційній довідці із вказаного реєстру з актуальною інформацією про нерухомість із сайту «Опендатабот» ( а.с. 14, 16, 176, 177 ).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу, посвідченого цим же приватним нотаріусом 02.11.2020 року та зареєстрованому в реєстрі за № 600, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила 1/2 частку будівлі ( нежитлової ) – конюшні, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 393,3 кв. м.; 1/2 частка будівлі, яка відчужується, належить продавцю на підставі заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 27.01.2017 року. Вказаний договір як підстава виникнення права власності вказаний у відповідній інформаційній довідці із вказаного реєстру з актуальною інформацією про нерухомість із сайту «Опендатабот» ( а. с. 13, 15 ).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01.11.2022 року заочне рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.01.2017 року скасоване, ухвалено нове рішення, згідно з яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Отинійської селищної ради про виділення майнового паю в натурі, визнання права власності відмовлено ( а.с. 9-12 ). В постанові вказано, що при розгляді справи до суду апеляційної інстанції представник позивача не надав належних та допустимих доказів того, що скаржник не є співвласником майна колишнього ТОВ «Отинія», не спростував право скаржника на частку майна колишнього ТОВ «Отинія», та не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження про те, що він є співвласником майна колишнього ТОВ «Отинія», та співвласником спірного майна, що є предметом судового розгляду. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуваним рішенням порушуютъся права скаржника, як співвласника майна колишнього ТОВ «Отинія».

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 28.08.2024 року в справі №346/1308/23 в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлове приміщення ( конюшню ), загальною площею 393,3 кв. м., що в АДРЕСА_1 , та витребування цього нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у зв`язку з безпідставністю позовних вимог (а.с. 146-152 ).

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.11.2024 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.08.2024 року залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення ( а.с. 71-84, 153-159 ). Судовими рішенням встановлено, що позивачем не надано доказів того, що він є володільцем, користувачем чи власником спірної конюшні, оскільки з часу укладення договору купівлі-продажу майнового паю та з часу прийняття рішення про виділення йому приміщення спірної конюшні 18.06.2008 року по час звернення з позовом до суду у березні 2023 року ОСОБА_1 не надав суду будь-яких доказів щодо володіння зазначеним приміщенням. Та обставина, що в списку осіб (співвласників майна), яким видавались майнові сертифікати, які мають (мали) право отримати майновий пай в натурі в колишній СС «Україна» реорганізованої в ТОВ «Отинія», які Отинійська селищна рада долучила до справи, під № 295 є ОСОБА_5 не дає підстав для висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо його права власності на спірне приміщення конюшні в с. Глибока. Суд правильно зазначив, що наявність у позивача сертифіката серії ІВ-VII № 025911, виданого Отинійською селищною радою 11.04.2012 року, про право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства СС «Україна», реорганізованого в ТОВ «Отинія», частка якого визначена в розмірі 3 420 грн. або 0,0743 відсотків, засвідчує право ОСОБА_1 виключно на майновий пай, а не конкретне майно пайового фонду. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 набув право власності на приміщення конюшні, що знаходиться в с. Глибока, не знайшли свого підтвердження, а відтак і вимоги про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння є необґрунтованими. Суд обґрунтовано зазначив про те, що протокол СС «Україна», яка реорганізована в ТОВ «Отинія», від 18.06.2008 року по розгляду заяв пайовиків, підписаний директором ТОВ «Отинія» ОСОБА_6 не містить підпису секретаря зборів; не вказано кількість присутніх пайовиків; відсутній затверджений зборами співвласників перелік майна, яке виділяється для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність. Згідно вказаного протоколу приміщення конюшні передано пайовикам ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , а не виключно позивачу ОСОБА_1 . Останній в обгрунтування позову посилався на те, що право на майновий пай у сумі 3 420 грн. набуте ним шляхом укладення цивільно-правової угоди із власником спірного майна ОСОБА_6 18.06.2008 року, однак, сертифікат на майновий пай ним оформлено 11.04.2012 року. Окрім того, майновий сертифікат видано позивачу на суму 3 420 грн, у той час як згідно переліку майна під борги СС «Україна» вартість будівлі конюшні в с. Глибока значиться на суму 4 084 грн.

Постановою Верховного Суду від 19.02.2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28.08.2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06.11.2024 року - без змін ( а.с. 99-112 ). Відповідно до судового рішення колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій було надано обґрунтовану правову оцінку поданим позивачем доказам набуття ним права власності на спірну будівлю конюшні (укладеному договору купівлі-продажу майнового паю від 18.06.2008 року; протоколу СС «Україна», яка реорганізована в ТОВ «Отинія» від 18.06.2008 року; сертифікату на майновий пай від 11.04.2012 року). Ці докази не підтверджують виникнення у ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно СС «Україна», яка згодом реформована у ТОВ «Отинія». Отже, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про відсутність підстав для захисту його прав шляхом витребування такого майна з володіння інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до ст. ст. 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Право власника згідно з ч. 1 ст.388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

За змістом ст. 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15).

Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язковихумов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Звертаючись до суду, позивач вказує, що він є власником майнового паю в розмірі 0,0743% у колишньому ТОВ “ Отинія ”, що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ІВ-VІІ №025911, виданим Отинійською селищною радою 11.04.2012 року, та зазначає про необхідність захисту свого порушеного права, шляхом витребування будівлі конюшні у кінцевих її володільців, якими є відповідачі.

Питання щодо виділення в натурі частки в майні колективного сільськогосподарського підприємства врегульовано, зокрема Законом України від 14 лютого 1992 року «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62/2009 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки», постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого

2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки», Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (далі - Порядок), який втратив чинність 24 травня 2013 року на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 11 квітня 2013 року № 253, та Рекомендаціями щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315 (далі - Рекомендації).

Згідно зі ст.7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску.

Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві.

У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Аналогічний підхід до реалізації права членів КСП на вільний вихід з цих підприємств із майновими паями передбачений і Указом Президента України від 03 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».

Підставою для виділення майнових паїв у натурі чи отримання їх вартості окремими особами є заяви власників майнових паїв про виділення їхнього майна в натурі. Такі заяви розглядають збори співвласників майнових паїв, які приймають відповідні рішення, що оформляються протоколом зборів співвласників.

Пунктом 8 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств передбачено, що кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів: об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу; об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду; отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд; відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

Відповідно до пункту 9 Порядку виділення зі складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Пунктом 12 цього Порядку визначено, що збори співвласників після розгляду пропозицій комісії щодо визначення розмірів майнових паїв затверджують результати розподілу майна пайового фонду та переліки майна, яке виділяється для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність. Виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводиться підприємством - користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі.

Згідно з п.15 вищевказаного Порядку при виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна робить відмітку про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчується підписом керівника підприємства та печаткою.

Свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна можуть бути підставою для оформлення прав власності на зазначене майно в установленому порядку.

Такі ж норми містить пункт 51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 25.12.2015 року № 1127.

Отже, належними правовстановлюючими документами, які є підставою для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, є: 1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; 2) акт приймання-передачі нерухомого майна, виданий підприємством- правонаступник (користувач) майна.

Таким чином належним доказом виділення майна в натурі конкретному власнику є акт приймання-передавання майна з відміткою про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5, 4.1, 4.2, 4.4 Рекомендацій управління майном, що перебуває у спільній частковій власності відповідно до укладеного договору про порядок володіння та користування майном, здійснюється загальними зборами співвласників.

Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймаються одностайно.

Співвласник, який виявив бажання отримати в натурі належну йому частку майна, що перебуває у спільній частковій власності, подає уповноваженій особі, а у разі її відсутності - зборам співвласників відповідну заяву.

Частка з майна, що перебуває у спільній частковій власності, виділяється її співвласнику в натурі у розмірі, еквівалентному вартості частки, визначеної договором про порядок володіння та користування майном. Для виділення спільної частки в натурі співвласник може об`єднати свою частку з частками інших співвласників, які виявили бажанні отримати їх у натурі.

Договір між співвласниками про виділення в натурі частки з нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року (справа № 129/1033/13-ц), постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року (справа № 910/18036/17), від 23.10.2019 року (справа № 917/1307/18), від 18.11.2019 року (справа № 902/761/18), від 04.12.2019 року (справа № 917/2101/17).

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування позовних вимог, зокрема доказів того, що він є володільцем, користувачем чи власником спірної конюшні, а також доказів, які б свідчили про порушення відповідачами його законних прав та інтересів, оскільки з часу укладення договору купівлі-продажу майнового паю та з часу прийняття рішення про виділення йому приміщення спірної конюшні 18.06.2008 року по час звернення з даним позовом до суду (29.05.2025 року) він не надав суду будь-яких доказів щодо володіння зазначеним приміщенням. Наявність у позивача сертифіката серії ІВ-VII № 025911, виданого Отинійською селищною радою 11.04.2012 року, про право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства СС «Україна», реорганізованого в ТОВ «Отинія», частка якого визначена в розмірі 3 420 грн. або 0,0743% засвідчує право позивача виключно на майновий пай, а не конкретне майно пайового фонду.

У постанові від 01.11.2022 року, на яку посилається позивач, Івано-Франківський апеляційний суд зазначив, що згідно майнового сертифікату ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна сільськогосподарського підприємства ТОВ “Отинія”, “ оскаржуваним рішенням порушуються права скаржника, як співвласника майна колишнього ТОВ “Отинія”. Водночас, вказаним рішення суду констатовано лише факт того, що позивач є співвласником майна колишнього ТОВ “Отинія” та не може слугувати належним доказом того, що позивач набув право власності на приміщення конюшні, що знаходиться в с. Глибока. Крім цього, для виникнення в позивача права власності на індивідуально визначене майно, а відтак права витребування цього майна з чужого незаконного володіння, необхідним є дотримання визначеного чинним законодавством порядку й фактичне оформлення права власності в установленому законодавством порядку з отриманням правовстановлюючих документів. Доказів того, що позивачу належить індивідуально визначене майно, будівля-конюшня, сільськогосподарського підприємства ТОВ “Отинія” позивачем не надано.

На підтвердження виділення спірної будівлі конюшні, як констатував Верховний Суд у вищевказаній постанові від 19.02.2025 року, як майнового паю у натурі, позивач не надав акту приймання-передавання майна, свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства з відміткою про виділення майна в натурі, засвідченого підписом керівника підприємства та печаткою, що свідчить про недоведеність ним наявності у нього речового права на таке майно, яке підлягає захисту в судовому порядку. Надані докази не підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно СС «Україна», яка згодом реформована у ТОВ «Отинія». Тому відсутні підстави для захисту його прав шляхом витребування такого майна з володіння інших осіб. Так, укладений у простій письмовій формі договору купівлі-продажу майнового паю від 18.06.2008 року, підтверджує лише факт придбання майнового паю, вартістю 3 420,00 грн., у майновому фонді майна КСП, колишньої СС «Україна», яка згодом реформована у ТОВ «Отинія», без виділення його у натурі; протокол СС «Україна», яка реорганізована в ТОВ «Отинія», від 18.06.2008 року по розгляду заяв пайовиків, який підписаний лише директором ТОВ «Отинія» ОСОБА_6 , не містить підпису секретаря зборів, зазначення кількості присутніх пайовиків, затвердженого зборами співвласників переліку майна, яке виділяється особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї; сертифікат на майновий пай від 11.04.2012 року, який не містить відмітки про виділення майна в натурі, виданий на суму 3 420,00 грн., у той час, коли згідно з переліком майна під борги СС «Україна» вартість будівлі конюшні в с.Глибока значиться на суму 4 084,00 грн.

Відтак, вимоги про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння є безпідставними та задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим не підлягають присудженню на користь позивача понесені ним судові витрати.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.13, 15, 16, 328, 329, 388 ЦК України, керуючись ст. ст.76-77, 81, 82, 141, 263 - 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

в задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мушинський Віктор Тадеушович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна – будівлі-конюшні, загальною площею 393,3 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1336332826232, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та повернути її у спільну часткову власність співвласників майна колишнього ТОВ “ Отинія ”,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 27 лютого 2026 року.

Суддя: Яремин М. П.