Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №754/13872/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/252/26

Справа №754/13872/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

11 лютого 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В. О.,

за участю секретаря - Каба А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

На обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначає, що 30.01.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого позичальник ОСОБА_2 отримав від позикодавця ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 70000,00 грн. Сторони договору погодили, що Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів, не пізніше, ніж 31.05.2025. Однак, в зазначений термін відповідач своє зобов`язання за договором перед позивачем не виконав. Крім того, позивач вказує, що п .4 договору позики передбачено, що у разі прострочення термінів повернення позики позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням неустойки в розмірі 0.5 % від суми позики за кожен день прострочення починаючи з першого дня. На момент подання позову кошти відповідачем не повернуті, а відтак позивач вимушений звертатись до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28.08.2025 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання позивач та його представник не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи наявна заява представника, відповідно до якої, останній просить проводити розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності Відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що 30.01.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально повідчений договір позики грошових коштів (а.с.14-15).

Відповідно до умов п.1. договору позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в сумі 70000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів не пізніше 31.05.2025.

Згідно п. 3 договору позичальник зобов`язується повернути позикодавцю зазначений у п. 1 цього договору борг, рівними частинами до 12:00 ранку 31.05.2025, виходячи з наступного розрахунку: до 28.02.2025 -17500,00 грн., до 31.03.2025 - 17500,00 грн., до 30.04.2025 - 17500,00 грн., до 31.05.2025 - 17500,00 грн.

На підтвердження укладання між Позивачем та Відповідачем договору позики грошових коштів, відповідачем було власноручно складено розписку про підтвердження факту отримання ним грошових коштів в сумі 70000,00 грн. (а.с.16).

Відповідно до п. 4 договору позики передбачено, що у разі прострочення термінів повернення позики позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням неустойки в розмірі 0,5 % від суми позики за кожен день прострочення починаючи з першого дня.

Крім того, положенням п. 13 договору сторони визначили, що справи, які виникатимуть з даного договору та вирішуватимуться в судовому порядку, будуть розглядатися, за місцем проживання позикодавця.

Згідно витягу з реєстру територільної громади, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 № 464/3790/16-ц.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Отже, розписка від 30.01.2025 про отримання грошових коштів підтверджує факт укладення договору позики грошових коштів та факт отримання коштів відповідачем від позивача на суму 70000,00 грн.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що позивач надав відповідачу на підставі розписки від 30.01.2025 грошові кошти у сумі 70000,00 грн, а відповідач свої зобов`язання з повернення вказаних коштів не виконав, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення грошових коштів підлягає задоволенню.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, завдатком.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Укладеним між сторонами договором у п. 4 передбачено, що позичальник у випадку порушення умов договору щодо строків повернення грошових коштів, зобов`язується сплатити Позикодавцю пеню у розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з наданого позивачем розрахунку, заборгованість за прострочення виконання зобов`язання за договором позики у відповідача перед позивачем, складає 26250,00 грн.

Проте, положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України закріплює, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи те, що позивач, заявляючи вимогу про стягнення неустойки в порядку п. 4 договору позики грошових коштів від 30.01.2025 у розмірі 26250,00 грн., які обраховані за 75 днів прострочення, що відповідає періоду з 31.05.2025 по день звернення до суду та припадає на час дії в Україні воєнного стану, суд приходить до висновку, що заявлена сума неустойка стягненню не підлягає. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі п. 9, ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак судовий збір у розмірі 880,76 грн. (70000 * 1211,20 / 96250) підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 30 січня 2025 року у розмірі 70000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 880,76 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрація: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складено 27 лютого 2026 року.

Суддя: В.О. Сенюта