Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №645/8417/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/8417/25

Провадження № 2/645/798/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - судді Алтухової О.Ю.,

секретар судових засідань – Півінська С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна,-

в с т а н о в и в:

26.11.2025 року до Немишлянського районного суду міста Харкова, через підсистему «Електроний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діяв її представник – адвокат Ніколаєв В.О., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна, в якій позивачка просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу 6341/2025/5398886 від 07 червня 2025 року автомобілю марки Mercedes-Benz моделі GLA 200, VIN-код НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , укладений між ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_2 , як покупцем; витребувати автомобіль марки Mercedes-Benz моделі GLA 200, VIN-код НОМЕР_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 шляхом повернення зазначеного автомобіля у власність та користування ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у травні 2025 року до ОСОБА_1 , якій на праві приватної особистої власності належав автомобіль марки Mercedes-Benz моделі GLA 200, VIN-код НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , звернулися відповідачки, які одна одній доводяться донькою та матір`ю: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з пропозицією щодо продажу транспортного засобу третій особі на вигідних умовах. Оскільки автомобіль на цей момент, незважаючи на рік випуску, знаходився в абсолютно ідеальному стані, його реальна ринкова ціна оцінювалася в суму, не меншу, ніж еквівалентну 20000 доларів США. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пообіцяли, що протягом стислого строку, не більше одного місяця здійснять продаж автомобіля за ціну, еквівалентну 25000 доларів США, отриману від продажу суму в розмірі 24000 доларів США повернуть власниці транспортного засобу, ОСОБА_1 , а 1000 доларів США залишать собі в якості комісійних. Письмова угода не оформлялася, але оскільки сторони дійшли згоди з усіх істотних питань, причому це відбулося в присутності численних свідків, ОСОБА_1 28 травня 2025 року видала довіреність НСХ542861 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрованих по АДРЕСА_1 , відповідно до якої уповноважила зазначених осіб розпорядитися в її інтересах автомобілем Mercedes-Benz GLA 200, VIN-код НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , у тому числі шляхом продажу автомобіля. Довіреність була видана строком на 3 місяці та була дійсною до 28 серпня 2025 року. Протягом зазначеного строку дії довіреності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , користуючись необізнаністю довірительниці в правових питаннях, періодично повідомляли їй по телефону про певні проблеми, що виникли з потенційними покупцями. У зв`язку з тим, що спілкування проходило через інтернет-месенджери, то за конструктивними їх особливостями запис розмови на диктофон виключається. Якимось іншим чином, окрім за допомогою інтернет-месенджерів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з ОСОБА_1 спілкуватися уникали та від будь-якого спілкування ухилялись. Після закінчення дії довіреності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взагалі від будь-якого спілкування відмовляються. Лише в листопаді 2025 року ОСОБА_1 стало відомо, що її автомобіль був проданий за договором купівлі-продажу ще 07 червня 2025 року. З метою з`ясування деталей цієї угоди, представник ОСОБА_1 звернувся з адвокатським запитом до РСЦ ГСЦ МВС у Харківській, Полтавській та Сумській областях (філії ГСЦ МВС), на який була надана копія договору купівлі-продажу транспортного засобу. З`ясувалося, що 07 червня 2025 року обидві довірені особи, ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 в якості продавця та ОСОБА_2 в якості покупця уклали між собою договір купівлі-продажу транспортного засобу 6341/2025/5398886, згідно якого ОСОБА_2 «купила» за 640000 гривень у ОСОБА_3 довірений їм обом на рівних правах автомобіль. ОСОБА_3 гроші, нібито отримані в результаті продажу автомобіля до теперішнього часу позивачці не передала та очевидно, що таких намірів не мала. Окрім цього, як вже вказувалося, ціна договору є сильно заниженою, бо реальна ринкова вартість автомобіля на момент його передачі відповідачам по довіреності становила не менше 1000000,00 гривень. До теперішнього часу автомобіль позивачу не повернутий, гроші за нього не передані. Від будь-якого спілкування відповідачі з позивачем ухиляються. У зв`язку з тим, що довіреність втратила свою чинність 28 серпня 2025 року, то її скасування в зв`язку з повною втратою довіри є неактуальним і не може бути ефективним способом захисту, тому подібна позовна вимога не заявляється. Крім цього, як на це звертав увагу Верховний суд, вимога щодо скасування державної реєстрації транспортного засобу теж не є ефективним способом захисту, оскільки мова йде про рухоме майно. В подібних випадках ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). В цьому контексті очевидно, що відповідачі є донькою та матір`ю відповідно, проживають разом, крім того наскільки відомо, пов`язані спільним побутом. Отже, відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є однією сім`єю в розумінні статті 3 СК України, відповідно укладена ними на шкоду довірительниці фіктивна угода безумовно укладена в особистих та сімейних інтересах. Отже, на думку позивача, наведені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що укладений між відповідачами правочин, договір купівлі-продажу транспортного засобу від 28 травня 2025 року є фіктивним, укладеним на шкоду законного власника транспортного засобу позивача в цій справі, в зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Для поновлення порушених прав позивача, припинення порушень законності, необхідно в судовому порядку визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, а також витребувати транспортний засіб з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 27.11.2025 року позовна заява залишена без руху.

Після усунення стороною позивача недоліків позовної заяви, провадження у справі відкрите ухвалою суду від 03.12.2025 року, призначене підготовче засідання.

18.12.2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив представника відповідачок – адвоката Клименко Т.В., в якому зазначено, що відповідачка ОСОБА_2 діяла виключно в межах закону та добросовісно, що відповідає вимогам ст. 3, 13, 388 ЦК України. Договір купівлі-продажу транспортного засобу від 07.06.2025 був укладений у повній відповідності до вимог ст. 203, 205, 207, 215 ЦК України: форма правочину дотримана; волевиявлення сторін було вільним, усвідомленим та спрямованим на реальні правові наслідки; правочин оплатний, сума визначена, спосіб оплати передбачено; оплата була здійснена відповідачем у повному обсязі. Згідно з розділом 2 договору, передача автомобіля здійснюється тільки після повної оплати. Факт передачі транспортного засобу відповідачу ОСОБА_2 прямо свідчить, що вона виконала свої обов`язки. Позивачка ОСОБА_1 добровільно відчужила майно, видавши нотаріальну довіреність на відповідачів. Ні в довіреності, ні в договорі не міститься жодних обмежень чи застережень щодо заборони продажу автомобіля чи інших дій. Відповідно до ст. 388 ЦК України, добросовісний набувач захищається законом, а майно, що вибуло з волі власника, не може бути витребувано. Позивачка сама добровільно відчужила майно, надала повноваження на розпорядження ним. Матеріали справи містять нотаріально посвідчену довіреність, де чітко вказано, що позивач надала право розпоряджатися транспортним засобом, включно з правом відчуження. Довіреність відповідає вимогам ст. 244–248 ЦК України і не визнана недійсною. Позивач у позові стверджує, що не знала про продаж авто до листопада, хоча договір укладено 07.06.2025р., а строк довіреності до 28.08.2025р. Позивачем також порушено умови договору щодо досудового врегулювання. Пункт 8.1 договору купівлі-продажу передбачає обов`язковий досудовий порядок вирішення спорів – шляхом переговорів. Позивачка протягом тривалого часу на протязі 3-6 місяців не цікавилась місцезнаходженням свого транспортного засобу, не зверталась до повірених, і це суперечить її ж твердженням про сильні хвилювання. Така поведінка є нелогічною та суперечливою, що прямо суперечить принципам ст. 3 та ст. 13 ЦК України — діяти добросовісно, розумно та справедливо. Позивачка, на думку сторони відповідача, фактично намагається створити штучні підстави для визнання правочину недійсним, при цьому сама виконала всі дії щодо відчуження майна. При цьому, укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу не віднесено чинним законодавством до правочинів, які можуть бути вчинені особою лише особисто, а тому відсутні обмеження для укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу представником за довіреністю. При вчиненні нотаріально посвідченої довіреності від 28.05.2025р. року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єлькіним О.М., в порядку, визначеному положеннями Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2012 року № 296/5, було встановлено особу позивача, перевірено дієздатність позивача, встановлено його дійсні наміри щодо видачі довіреності та повноважень за такою довіреністю, встановлено розуміння позивачем значення, умов та правових наслідків для позивача при видачі довіреності з обумовленими в ній повноваженнями, у тому числі повноваженнями щодо продажу спірного автомобіля, а також встановлено відповідність волі і волевиявлення позивача щодо видачі довіреності із обумовленими у ній повноваженнями. Укладаючи від імені позивача ОСОБА_1 оспорюваний договір купівлі-продажу автомобіля «MERSEDES-BENZ» GLA 200, 2015 року випуску, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 діяли правомірно та в межах наданих повноважень за нотаріально посвідченою довіреністю, в якій зафіксовані повноваження щодо продажу транспортного засобу. На дату укладення договору купівлі-продажу, довіреність була дійсною, не скасованою, а позивач жодних вимог про визнання довіреності недійсною не заявляв, а отже не заперечує її дійсності станом на дату укладення договору купівлі-продажу. Виходячи з вищевикладеного, договір купівлі-продажу автомобіля «MERSEDESBENZ » GLA 200, 2015 року випуску, було укладено у законний спосіб та в межах наданих за нотаріально посвідченою довіреністю повноважень. Оформлення договору купівлі-продажу автомобіля «MERSEDES-BENZ» GLA 200, 2015 року випуску та його перереєстрація зв`язку із зміною власника було проведено у чіткій відповідності з Порядком державної реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів № 1388 та на підставі нотаріально посвідченої довіреності, як того вимагає пункт 8 Порядку №1388. Отже, ОСОБА_4 як позивач та його представник, не надав суду доказів та не навів фактів недійсності оспорюваного правочину, а звідси доказів того, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею або внаслідок злочинних дій.

Ухвалою суду від 27.01.2026 року постановлено закрити підготовче провадження та призначити цивільну справу № 645/8417/25 до розгляду у відкритому судовому засіданні. Задоволено клопотання представників позивача про допит свідків.

Представник позивачки – адвокат Гринишин Є.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити. Надав пояснення про обставини справи так, зокрема, як це зазначено в позові та підкреслив, що позивачка жодних коштів від відповідачів за свій автомобіль досі не отримала. Обидві відповідачки були довіреними особами позивачки, тому не мали права укладати спірний договір в своїх особистих інтересах. Представник позивачки категорично заперечив проти доводів представника відповідачок про те, що автомобіль Мерседес був переданий відповідачці ОСОБА_2 в м.Одесі разом із довіреністю, після чого вона передала ОСОБА_1 кошти за цей автомобіль. Представник зазначив, що позивачка та її чоловік перегнали спірний автомобіль з м.Одеси до м.Києва самостійно, де і передали його ОСОБА_5 , який перегнав автомобіль у м.Харків.

Представник відповідачок – адвокат Клименко Т.В. заперечувала проти позовних вимог і просила у позові відмовити. Надала пояснення про обставини справи так, як це зазначено у відзиві та додатково зазначила, що ОСОБА_2 придбала спірний автомобіль за довіреністю, для чого самостійно приїхала у м.Одесу, де, після передачі коштів за авто ОСОБА_6 , отримала від останньої довіреність та сам автомобіль.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до копії довіреності від 28.05.2025 року, посвідченої за № 708 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єлькіним О.М., ОСОБА_1 на підставі договору доручення, укладеного в усній формі між нею та повіреними цією довіреністю уповноважила ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , та/або ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , кожен з яких має діяти самостійно та незалежно один від одного, розпоряджатися (продати, зняти з обліку транспортний засіб в сервісному центрі МВС, з правом проходження техогляду, страхувати, експлуатувати, здавати в оренду) належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , виданого 24 травня 2023 року ТСЦ 5141, автомобілем марки Mercedes-Benz GLA 200, VIN НОМЕР_1 , 2015 року випуску, особливі відмітки: загальний легковий універсал, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований 24.05.2023, дата першої реєстрації 17.11.2021. Для чого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано право, зокрема, «підписати договір купівлі-продажу, отримати належні ОСОБА_1 ». Довіреність видана з правом передоручення, з правом виїзду за кордон, строком на три місяці та дійсна до 28.08.2025 року (а.с. 11).

14.11.2025 року Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) Головного сервісного центру МВС на адвокатський запит представника позивачки надано відповідь про надання копії договору купівлі-продажу транспортного засобу Mercedes-Benz GLA 200, 2015 року випуску, та зазначено, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів інформація про оформлення договорів купівлі-продажу в сервісних центрах МВС та здійснення реєстраційних дій на транспортний засіб, зазначений у запиті, після 07 червня 2025 року відсутня. До відповіді долучено копію договору купівлі-продажу ( а.с. 12).

З копії договору купівлі-продажу № 6341/2025/5398886 транспортного засобу від 07.06.2025 року вбачається, що даний договір укладений продавцем ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_3 , та покупцем ОСОБА_2 . Предметом договору є автомобіль марки Mercedes-Benz GLA 200, VIN НОМЕР_1 , 2015 року випуску. Відповідно до п. 2 Договору передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати. Право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 640 000, 00 грн. (а.с. 13).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомив, що у 20-х числах травня 2025 року його товариш ОСОБА_7 попросив його поїхати у м.Київ та перегнати звідти до м.Харкова автомобіль Мерседес, належний його знайомим. Білет на потяг купив йому ОСОБА_7 29.05.2025 року на вокзалі він зустрівся з власницею автомобіля ОСОБА_8 та її чоловіком ОСОБА_9 , які передали йому ключі від авто та пакет документів, який включав: довіреність, страховку та техпаспорт. На цьому автомобілі він повернувся у м.Харків. Особисто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідок не знайомий. Про кошти за продаж автомобіля йому нічого не відомо. Автомобіль та пакет документів по прибуттю у м.Харків, свідок передав ОСОБА_7 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомив, що у період часу з травня до червня 2025 року він співмешкав з відповідачкою ОСОБА_2 . Його знайомі Ратушні мали намір виїхати до Італії і попросили ОСОБА_7 посприяти у продажу належного їм автомобілю Мерседес. З ОСОБА_10 свідок домовився, що після продажу автомобіля, їм будуть передані гроші в сумі 18 000 дол США. Довіреність була складена на ОСОБА_11 та її маму ОСОБА_12 , яким свідок повністю довіряв, оскільки ОСОБА_7 часто відлучався з м.Харкова і не мав би змоги займатися продажом автомобіля. ОСОБА_7 домовився з приятелем ОСОБА_5 , що той поїде до м.Києва та пригоне автомобіль до м.Харкова. Для цього свідок купив ОСОБА_5 квиток на потяг. Після того, як ОСОБА_5 пригнав автомобіль до м.Харкова, ОСОБА_7 виклав оголошення в інтернеті про його продаж. На автомобілі деякий час їздила ОСОБА_13 , яка повідомила, що хотіла би придбати цей автомобіль для себе. Згодом ОСОБА_13 почала зникати з поля зору свідка, а пізніше свідок дізнався, що ОСОБА_14 переоформила автомобіль на своє ім`я. Коли ОСОБА_7 спитав у ОСОБА_2 про гроші за автомобіль, вона відповіла, що вирішить це питання самостійно.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

При цьому визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Обов`язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення у зв`язку із його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно з частинами першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Загальним правилом належного функціонування цивільних відносин представництва є вчинення представником правочинів від імені особи, яку він представляє, в межах наданих повноважень. Довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Як на підставу позову представник позивача Гринишин Є.В. у судовому засіданні, зокрема посилався на те, що оспорюваний правочин вчинено ОСОБА_2 (дочка) та ОСОБА_3 (мати) не в інтересах ОСОБА_1 , а у своїх власних. Покупцем спірного автомобіля була ОСОБА_2 , яка, як і ОСОБА_3 , зазначена як повірена у довіреності від 28.05.2025 року, посвідченої за № 708 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єлькіним О.М.

Матеріали справи не містять відомостей про скасування вказаної довіреності. Проте з її змісту вбачається, що вона була видана строком на три місяці і на час розгляду справи вже є недійсною. Про порушення свого права власності позивачка дізналася після закінчення строку довіреності.

Згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18 (провадження № 61-246св20) вказано, що «за своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19). Згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є».

Відповідачі не заперечували, що вони є близькими особами (мати та дочка).

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 638/20248/19 (провадження № 61-19696св21) зазначено, «що при визнанні недійсним договору купівлі-продажу апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, 18 січня 2019 року здійснив продаж належних позивачу нежитлових приміщень своїй матері ОСОБА_2, яка в подальшому уклала договір іпотеки з ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов`язань самого ОСОБА_4. Отже, продаж спірних нежитлових приміщень ОСОБА_4 здійснив у інтересах своєї сім`ї та особистих інтересах. […] Наведене давало суду апеляційної інстанції підстави для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_1.»

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що є повіреними особами позивачки, уклали між собою договір купівлі-продажу транспортного засобу, належного позивачці, внаслідок чого транспортний засіб відчужено на користь ОСОБА_2 .

Доказів передачі коштів ОСОБА_1 від продажу транспортного засобу відповідачами не надано. Факт отримання цих коштів сторона позивача категорично заперечує.

Представниця відповідачок, заперечуючи проти позову, зокрема наполягала, що відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , уклавши спірний договір купівлі-продажу, діяли не в своїх інтересах, а в інтересах продавця ОСОБА_1 , оскільки спірний автомобіль був відчужений позивачкою відповідачці ОСОБА_2 ще в м.Одесі, де і відбулася передача коштів за вказаний автомобіль.

Проте, такі доводи сторони відповідачів спростовуються показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , які підтвердили, що автомобіль до міста Харкова з міста Києва перегнав ОСОБА_5 , якому для цього позивачка передала техпаспорт і також передала довіреність та страховку. Автомобіль і документи ОСОБА_5 по прибуттю у м.Харків передав ОСОБА_7 , який мав зайнятися питанням продажу автомобіля не менш, як за 18 000 дол. США.

Окрім того, сама лише довіреність на розпорядження транспортним засобом без укладення договору купівлі-продажу не є підставою для набуття повіреним права власності на автомобіль (ВС/КЦС у справі № 573/476/19 від 04 листопада 2020 р.).

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 908/3467/19 зазначено, що представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Представник, який вчиняє правочин від імені довірителя сам з собою, завжди знаходиться в ситуації конфлікту інтересів, адже інтерес різних сторін правочину не співпадає. Зокрема, у випадку укладення договору купівлі-продажу, інтерес продавця полягає у реалізації товару за найбільшу ціну, а інтерес покупця - за найменшу, інтерес продавця полягає у скороченні строків розрахунку, а покупця - у їх збільшенні, тощо. У випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. Тобто положення частини третьої статті 238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується. Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

Таким чином, уклавши оскаржуваний договір від імені позивачки, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 діяли не в інтересах довірителя, а у власних інтересах, оскільки надалі ОСОБА_2 отримала у власність належний позивачу транспортний засіб. При цьому, сума за яку автомобіль було відчужено, не відповідала бажанню позивачки.

По суті, положення частини третьої статті 238 ЦК України надають право довірителю визнати недійсним вказаний договір незалежно від того, на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується.

Якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним. У такому випадку довіритель не повинен доводити, що цей правочин вчинено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність своїх дій.

Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 388/339/20.

Також, у постанові від 20.03.2024 року у справі № 388/344/20 ВС дійшов висновку, що «суди першої та апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 як представник за довіреністю позивача, укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки зі своєю дружиною ОСОБА_2 , діяв у своїх особистих інтересах у силу положень СК України, що прямо заборонено статтею 238 ЦК України, дійшли висновку про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним саме на підставі зазначеної статті».

Згідно зі ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд доходить висновків, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна був направлений на реалізацію інтересів виключно відповідачок, що суперечить положенням частини третьої статті 238 ЦК України і є підставою для визнання правочину недійсним.

На переконання суду, обраний позивачкою спосіб захисту порушених прав шляхом визнання оскаржуваного правочину недійсним є єдиним ефективним способом захисту, оскільки він не суперечить закону та поверне сторони правочину у правове становище, яке було до його укладення, за якого позивачка ОСОБА_1 зможе відновити своє право власності на спірний автомобіль.

Для застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу транспортного засобу у цій справі необхідно дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності з урахуванням вірогідності та взаємозв`язку обставин, які б свідчили про наявність підстав для висновку про добросовісність набувача майна, зокрема про об`єктивну неможливість бути обізнаним про можливу незаконність вибуття майна з володіння позивачки.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За правилами статей 317, 319, 658 ЦК України виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 вказано, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 2 частини 2 статті 16 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту на шкоду іншим особам. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

У Постанові КЦС від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17 суд дійшов висновку, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Таким чином, у даній справі встановлено, що учасники цивільних відносин ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які діяли всупереч інтересам ОСОБА_1 ) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (тобто вказаний договір) використовувався відповідачками в своїх інтересах, а не в інтересах довірителя, і зумовив настання негативних наслідків для позивачки ОСОБА_1 .

Встановлено також, що ОСОБА_2 володіє спірним транспортним засобом, що не заперечувала в судовому засіданні її представник, яка також стверджувала, що ОСОБА_2 придбала даний автомобіль у ОСОБА_1 на підставі довіреності, що не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду.

У розумінні ч. 1 ст. 397 ЦК України ОСОБА_2 є володільцем чужого майна, яка фактично тримає його у себе.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 399 ЦК України, право володіння припиняється, (крім іншого) у разі витребування майна від володільця власником майна.

ОСОБА_2 на час вирішення спору володіє спірним транспортним засобом без законних на те підстав, оскільки довіреність втратила свою дію, а договір купівлі-продажу визнано судом недійним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення їй транспортного засобу), передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, є ефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача у спірних правовідносинах.

Посилання відповідачів про втручання у право мирного володіння майном не можуть бути підставою для відмови в позові у даному випадку.

Так, згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У даній справі встановлено, що спірний автомобіль вибув із володіння його власника ОСОБА_1 внаслідок «вжиття права на зло», тобто фактично поза волею останньої, тому суд і дійшов висновку про витребування цього транспортного засобу з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Питання щодо судових витрат суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України.

При подачі до суду позову позивачкою сплачено судовий збір в сумі 5212, 16 грн за вимогу про витребування майна, 968,96 грн – за вимогу про визнання договору недійним; 493,20 грн – за подання заяви про забезпечення позову.

Враховуючи те, що вимога про витребування транспортного засобу заявлена безпосередньо до відповідачки ОСОБА_2 , то судовий збір у сумі 5212, 16 грн, сплачений позивачкою за цю вимогу, підлягає стягненню із вказаної відповідачки.

Судовий збір за вимогу про визнання договору недійним (968,96 грн) та за подання заяви про забезпечення позову (493,20 грн) підлягає стягненню з відповідачок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях по 731,08 грн.

Також, у даній справі ухвалою суду від 27.11.2025 року частково задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та постановлено у порядку забезпечення позовуу цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) в будь-який спосіб відчужувати автомобіль марки Mercedes-Benz моделі GLA 200, VIN-код НОМЕР_1 .

Відповідно до ч.ч.7,8 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 265-268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійним договору купівлі-продажу транспортного засобу та витребування майна – задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу 6341/2025/5398886 від 07 червня 2025 року автомобілю марки Mercedes-Benz моделі GLA 200, VIN-код НОМЕР_1 , 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем.

Витребувати автомобіль марки Mercedes-Benz моделі GLA 200, VIN-код НОМЕР_1 , 2015 року випуску, з незаконного володіння ОСОБА_2 , шляхом повернення зазначеного автомобіля у власність та користування ОСОБА_1 .

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 5944 гривень 04 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 731 гривень 08 копійок.

Роз`яснити, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні скороченого судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та проголошено 27.02.2026 року.

Суддя О.Ю.Алтухова