Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №629/327/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/327/26

Номер провадження 2/629/629/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Попова О.Г.,

за участі секретаря судового засідання – Олексенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Представник позивача – адвокат Габор В.В. звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 : одноразову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків, що становить 50930 гривень 25 копійок, без утримання із вказаної суми відповідних податків та інших обов`язкових платежів; додаткову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків, що становить 50930 гривень 25 копійок, без утримання із вказаної суми відповідних податків та інших обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 28.10.2025 року по день винесення рішення; моральну шкоду в розмірі 5000 гривень; понесені судові витрати. Зазначає, що з 01.03.2000 по 27.10.2025 позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця». Згідно наказу №608/ОС від 24.10.2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади майстра І групи заготівельних цехів за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України. Стаж роботи ОСОБА_1 склав 25 років 07 місяців 27 днів. Наказом №608/ОС від 24.10.2025 року визначено виплатити позивачці одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітки та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітки, передбачених п.6.30 Колективного договору. Так, між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» укладено Колективний договір, зі змінами та доповненнями, відповідно до п. 6.30 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажання у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується жінкам додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи з 25 до 30 років - 3 середньомісячних заробітки. Роботодавець як станом на день звільнення, так і на день подання позовної заяви так і не виплатив належну позивачці при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію вказану матеріальну допомогу. 06.11.2025 позивачка зверталась з письмовою заявою до виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» з метою з`ясування причин невиплати сум вищевказаної матеріальної допомоги. Листом №398 від 04.12.2025 року ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» повідомило, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема виплата матеріальної допомоги, у тому числі одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників з роботи вперше у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Представник позивачки звертає увагу суду, що 15.03.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43 , 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця. Однак, вказаний Закон набрав чинності лише 24.03.2022, а тому підстави для ухвалення рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ «Укрзалізниця» не було. Крім того, постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, невиплата при звільненні на користь ОСОБА_1 одноразової та додаткової матеріальних допомог є неправомірною. Сукупний розмір матеріальної допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки складає 101860,80 грн. (50 930,25 грн. + 50 930,25 грн.). Окрім цього, позивачка вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 28.10.2025 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по день прийняття рішення судом, яка розраховується за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Згідно довідки ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон сервіс» АТ «Укрзалізниця» від 26.12.2025 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за серпень 2025 року склала 752,64 грн., а за вересень 2025 року 793,79 грн. Відтак, середньоденна заробітна плата за серпень-вересень 2025 року склала 773,22 грн. з вирахування податків та обов`язкових платежів. Кількість робочих днів з часу звільнення (з 28.10.2025 року) по день звернення до суду з позовом (12.01.2026 року) – 54 робочих дні. Відтак, на день звернення до суду з позовом сума середнього заробітку за час затримку розрахунку, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає 773,22 грн. х 54 дні = 41 753,88 грн. без вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Поряд з цим, середній заробіток за час затримку розрахунку позивачка просить стягнути в період з 28.10.2025 року по день ухвалення рішення по справі. Крім цього, позивачка вважає, що невиплата їй належних сум при звільненні завдало останній певної моральної шкоди, яка оцінена ОСОБА_1 в розмірі 5000,00 грн. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності з тих підстав, що позивачці довелося витратити багато свого часу, енергії та сил на захист порушеного права.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явились, від представника надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача Мельник К.О. у судове засідання не з`явилась, надала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши наступне. Між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» АТ «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» ПАТ «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2025 рік). Відповідно до наказу при припинення трудових відносин від 24.10.2025 № 608/ ОС позивача було звільнено з 27.10.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 , керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. І той факт, що додаткові виплати позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 24.10.2025 № 608/ОС в графі «З наказом ознайомлений». Листом від 06.09.2022 за №Ц-3-91/1459/ЦПроф/30-22 за підписом Голови правління АТ «Укрзалізниця» та професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України, повідомлено всіх керівників АТ «Укрзалізниця», що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити вищевказане рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.Також вказала, що оскільки до позовної заяви не наданий розрахунок середньої заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то у відповідача відсутня можливість викласти свої заперечення з цього приводу. Щодо стягнення матеріальної допомоги без утримання із вказаної суми відповідних податків зазначила, що матеріальна допомога прирівнюється до зарплати і оподатковується ПДФО за ставкою 18% та військовим збором за ставкою 5%. Крім того вказала, що виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» не є самостійним суб`єктом права, тобто юридичною особою, не наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю та не має ідентифікаційного коду. Тому не зрозуміло, на якій підставі позивач в своїй позовній заяві зазначив третьою особою (без визначення «яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору» або «яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору») – виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця».

Також представником відповідача Мельник К.О. подано письмові пояснення, в яких представник зазначає, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Необхідність врахування таких критеріїв та право суду зменшувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залежно від фактичних обставин конкретної справи підтверджується і висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 117 КЗпП України в редакції Закону, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. З висновків, викладених у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду вбачається, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України має відповідати одночасно двом умовам визначення розміру такого стягнення: дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності; врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку – не більше шести місяців. У постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги». Отже, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги. При цьому, станом на 2021 рік в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» (далі – Товариство) не зазнавала таких руйнувань. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а Товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Згідно зі статтею 2525 КЗпП України, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс мажорні обставини в яких опинилось Товариство.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» з 01.03.2000 року по 27.10.2025 року.

Стаж роботи ОСОБА_1 склав 25 років 07 місяців 27 днів.

Згідно наказу №608/ОС від 24.10.2025 року ОСОБА_1 з 27.10.2025 звільнено з посади майстра І групи заготівельних цехів за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Вищевказаним наказом також передбачено виплату позивачці одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків, передбачених п. 6.30 Колективного договору. Зазначено, що виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024.

Так, між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» укладено Колективний договір, зі змінами та доповненнями, відповідно до п. 6.30 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки.

У разі звільнення працівників за власним бажання у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується жінкам додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи з 25 до 30 років - 3 середньомісячних заробітки.

06.11.2025 року позивачка зверталась з письмовою заявою до виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» з метою з`ясування причин невиплати сум вищевказаної матеріальної допомоги.

Листом №398 від 04.12.2025 року ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» повідомило, що відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема виплата матеріальної допомоги, у тому числі одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників з роботи вперше у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Отже, роботодавець як станом на день звільнення, так і на день подання позовної заяви не виплатив належну позивачці при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків, тим самим не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором та допустивши заборгованість.

Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» розмір середньомісячної заробітної плати позивачки складає 16976,75 грн.

Таким чином, виплата передбачена колективним договором шести середньомісячних заробітків складає 101860,50 грн.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок по належних йому виплатах.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться власником або уповноваженим ним органом в день звільнення. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно статей 5 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачу належних їй сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, оскільки правових підстав для ухвалення такого рішення у правління відповідача не було.

Доказів внесення змін до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, до суду не надано.

Так, 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бут призупинена за ініціативною роботодавця.

Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачці одноразової та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення з відповідача на її користь вказаної матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком є обґрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 101860,50 грн., з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою ВП «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон сервіс» АТ «Укрзалізниця» від 26.12.2025, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за серпень 2025 року склала 752,64 грн., за вересень 2025 року - 793,79 грн. Відтак, середньоденна заробітна плата за серпень-вересень 2025 року склала 773,22 грн.

Позивачка звільнена із займаної посади на пенсію 27.10.2025 року та за вимогами позовної заяви просить стягнути середній заробіток по день ухвалення судового рішення, тобто 26.02.2026, тому кількість робочих днів за вказаний період складає 88 днів, а розмір середнього заробітку за цей же період складає 68043,36 грн.

А тому, враховуючи, що позивачці у день звільнення не було виплачено належні їй виплати, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, з врахуванням максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку, суд доходить висновку, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 68043,36 грн., з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 5000 грн., суд виходить з наступного.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування роботодавцем завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування шкоди.

Протиправність дій відповідача полягала в тому, що з позивачкою не було проведено належного розрахунку у день її звільнення, а також допущено виникнення заборгованості із виплати всіх належних їй сум при звільненні.

За таких обставин, відповідальність за шкоду, завдану позивачці, покладено саме на роботодавця.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) судам роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тобто, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Внаслідок невиплати позивачці у день звільнення всіх сум, що належали останній від підприємства, а також у зв`язку з допущенням виникнення заборгованості із виплати таким сум порушені конституційні та трудові права позивачки.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Окремо суд акцентує увагу на тому, що розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.

Таким чином, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що порушення відповідачем законних прав позивачки у зв`язку з невиплатою їй всіх належних сум при звільненні призвело до моральних страждань позивачки, втрати нею нормальних життєвих зв`язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також для захисту порушеного права, а тому вона має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

При цьому, враховуючи тривалість такого порушення, принципи співмірності, розумності та справедливості, а також позицію Великої Палати Суду при розгляді справи № 752/17832/14-ц, у якій вказано, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 3000 грн. є достатньою сатисфакцією для відновлення порушених життєвих зв`язків позивачки, а тому дійшов висновку про задоволення вказаної позовної вимоги частково.

Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1729 грн. 04 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 :

- одноразову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків, що становить 50930 гривень 25 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- додаткову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків, що становить 50930 гривень 25 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 28.10.2025 по 26.02.2026 в сумі 68043,36 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті,

- моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1729 грн. 04 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи також до Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: 03150, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.

Третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», адреса: 64660, місто Лозова, Харківська обл., с-ще Лиманівка, вулиця Заводська, будинок 5.

Суддя Олексій ПОПОВ