Вирок від 26 лютого 2026 р. у справі №567/57/26 — Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/57/26

Провадження №1-кп/567/58/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - ОСОБА_1

секретар - ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за №12025181170000222 від 15.11.2025 р. по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Рівне Рівненської області, місце проживання: АДРЕСА_1 , громадянина України, неодруженого, раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 , будучи раніше судимим:

- 11.07.2000 року Ніжинським міським судом Чернігівської області за ч.2 ст.140, ч.2 ст.143, ч.3 ст.140, ст.42 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна (із застосуванням ст.46-1 КК України відстрочено виконання вироку на 2 р., штраф 680 грн., звільнено із зали суду);

- 01.11.2001 року Рівненським міським судом Рівненської області за ч.2, 3 ст.140, ч.2 ст.143, ст.42, 43 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі (до якого частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ніжинського міського суду Чернігівської області від 11.07.2000р., зарахувати з 09.03.2001 р. до 12.03.2001 р. - 3 дні), звільненого 17.09.2002 р. по відбуттю строку покарання;

- 26.05.2003 року Деснянським районним судом міста Києва за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, звільненого 22.11.2005 року умовно-достроково, невідбуте покарання 1 рік 2 місяці 25 днів;

- 28.12.2006 року Шевченківським районним судом міста Києва за ч.2 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуте покарання за вироком Деснянського районного суду міста Києва від 26.05.2003 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців, звільнився 22.01.2010 року по відбуттю строку покарання;

- 19.07.2010 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

- 26.11.2010 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за ч.2 ст.185 КК України на підставі ч.4 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, звільнився 08.07.2014 року по відбуттю строку покарання;

- 07.07.2017 року Здолбунівським районним судом Рівненської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки;

- 04.09.2017 року Рівненським районним судом Рівненської області за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України на підставі ч.4 ст.70 КК України з врахуванням вироку Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07.07.2017 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки;

- 07.02.2018 року Рівненським міським судом Рівненської області за ч.2 ст.190 КК України на підставі ч.1, 4 ст.70 КК України з врахуванням вироку Рівненського районного суду Рівненської області від 04.09.2017 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки;

- 14.12.2021 року Рівненським районним судом Рівненської області за ч.1 ст.190 КК України, на підставі ст.46 КК України звільненого від кримінальної відповідальності у зв`язку із примиренням винного з потерпілим,

на шлях виправлення та перевиховання не став, та до зняття чи погашення судимості у встановленому законом порядку, вчинив нове умисне кримінальне правопорушення при наступних обставин.

Так, 14.11.2025 року приблизно о 18 год. (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), тобто в умовах воєнного стану, введеного в дію Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, яким введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та після чого неодноразово продовжено, зокрема станом на момент вчинення злочину Указом Президента України №793/2025 від 20 жовтня 2025 року, затвердженого Законом України №4643-ІХ від 21 жовтня 2025 року, яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено із 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб, діючи повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи у будинку АДРЕСА_1 , керуючись корисливим мотивом, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав мобільний телефон «Fossibot» моделі «F-105» чорного кольору, об`ємом пам`яті 64 Гб - вартістю 3 809 грн., який на праві приватної власності належить ОСОБА_6 .

Реалізуючи свій злочинний намір ОСОБА_4 розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України визнав повністю, підтвердив обставини, викладені у складеному відносно нього обвинувальному акті, та пояснив, що у день та час, вказаний в обвинувальному акті він, перебував у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де також перебував ОСОБА_6 . Останній прийшов з мобільним телефоном чорного кольору (моделі не пригадує) та залишив його в одній із кімнат на столі. Скориставшись моментом, коли за його діями ніхто не спостерігав, в той час як ОСОБА_6 задрімав, він взяв належний ОСОБА_6 мобільний телефон та виніс з будинку, після чого поклав його на землю біля однієї із сосен на дворі, та в подальшому він мав намір забрати телефон собі. Коли ОСОБА_6 прокинувся та почав шукати свій мобільний телефон, то він сказав ОСОБА_6 , що не знає де його телефон, тим самим сказавши неправду та приховавши факт вчинення крадіжки. У вчиненому розкаюється, просить суворо не карати.

Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, в поданій до суду заяві вказав про відсутність до обвинуваченого ОСОБА_4 претензій матеріального та морального характеру, зазначивши, що шкода завдана кримінальним правопорушенням йому відшкодована, просив розгляд кримінального провадження здійснювати у його відсутності.

В судовому засіданні встановлено, що обставини справи встановлені даним вироком, а саме місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форма вини і мотиви кримінального правопорушення ніким з учасників судового розгляду не оспорюються.

Визнавши недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового розгляду змісту цих обставин та за відсутності сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм, що в такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, суд вважає, що дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч.4 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно та в умовах воєнного стану.

При цьому суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27.02.1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільнення від покарання за окремими епізодами справи.

Суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Відповідно до ст.65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Виходячи з засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого і зокрема те, що відповідно до ст.12 КК України обвинуваченим скоєно тяжкий злочин.

Беручи до уваги особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує, що він неодружений, по місцю проживання характеризується посередньо.

Згідно довідок КНП «Острозька багатопрофільна лікарня» від 18.11.2025 р. ОСОБА_4 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

ОСОБА_4 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за аналогічні злочини, у зв`язку з чим відбував покарання.

Таким чином, ОСОБА_4 до погашення чи зняття судимості в установленому законом порядку на шлях виправлення не став та повторно вчинив нове умисне кримінальне правопорушення корисливого характеру.

Відповідно до ст.66 КК України суд враховує, що обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Водночас, відповідно до ст.67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 не встановлено.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, і за змістом якої суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, суд, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини провадження, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, згідно з вимогами ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З врахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення та запобігання вчиненню інших злочинів, враховуючи наявність пом`якшуючих покарання обставин та за відсутності обтяжуючих обставин, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах нагляду за ним та постійного контролю за його поведінкою з боку уповноваженого органу з питань пробації, та вважає за можливе призначити йому покарання із застосуванням положень ст.ст.75, 76 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням - встановленням іспитового строку та покладенням обов`язків періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Одночасно, при визначенні тривалості іспитового строку суд враховує наявність судимості, що ОСОБА_4 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та відбував покарання, в тому числі за вчинення корисливих злочинів, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, вид і строк призначеного покарання, обставини, що характеризують особу обвинуваченого, середовище, в якому він перебуває та вважає за необхідне встановити його строком на 3 роки.

При вирішенні питання про відшкодування процесуальних витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст.122 КПК України витрати, пов`язані із залученням експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про залучення експерта. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Згідно ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що витрати на проведення судової експертизи у даному кримінальному провадженні становлять 6 361,20 грн., а відтак суд приходить до висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з обвинуваченого витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у вказаному розмірі.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ч.9 ст.100 КПК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався, клопотань щодо обрання запобіжного заходу не заявлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.100, 122, 124, ч.3 ст.349, ст.ст.370, 374 КПК України, -

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 (три) роки.

Покласти на ОСОБА_4 відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України обов`язок періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Повідомити ОСОБА_4 про те, що він зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки та попередити його, що він протягом іспитового строку не повинен вчиняти нового кримінального правопорушення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи у розмірі 6 361 (шість тисяч триста шістдесят одна) грн. 20 коп.

Речові докази:

- мобільний телефон «Fossibot» моделі «F-105» чорного кольору, без захисного чохла, об`ємом пам`яті 64 Гб, справний, зі слідами експлуатації, який передано на відповідальне зберігання потерпілому/власнику ОСОБА_6 - вважати йому повернутим.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1