Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №524/4793/22 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/4793/22

Провадження №2/524/12/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 р. до суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

В обґрунтування позову зазначав, що 04 січня 2019 р. відповідач ОСОБА_2 одержав від нього передоплату в сумі еквіваленті 10 тис. дол. США, як завдаток за установку бетонозмішувача «МЕКА 60м».

12 січня 2019 р. відповідач отримав від нього додатково 30 тис. дол. США, 22 січня 2019 р. 20 тис. дол. США та 30 січня 2019 р. 10 тис. дол. США, а всього відповідач отримав від нього грошові кошти у розмірі 70 тис. дол. США. Зазначені обставини відповідач підтверджує розпискою відповідача. Строк виконання за розпискою не встановлений.

Просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 70 тис. дол. США.

Ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Гончаренка О.В. від 26 серпня 2022 р. позовну заяву було залишено без руху.

08 вересня 2022 р. до суду від позивача надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалами судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Гончаренка О.В. від 12 вересня 2022 р. відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, позовну заяву залишено без руху.

22 вересня 2022 р. до суду від позивача надійшло клопотання про розстрочення чи відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Гончаренка О.В. від 23 вересня 2022 р. відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. Позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2023 р. ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23.09.2022 р. скасовано, направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.06.2023 р. справу було передано для розгляду судді Семеновій Л.М.

Ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Семенової Л.М. від 12 червня 2023 р. клопотання позивача про зменшення розміру судового збору залишено без задоволення, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Відкрито загальне позовне провадження по справі, призначено підготовче судове засідання.

13 листопада 2023 р. до суду від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, заява про застосування позовної давності та заява про допит свідків. У відзиві на позовну заяву представник відповідача висловила свою незгоду з позовом. Повідомила, що звернення ОСОБА_1 до суду пов`язане з намаганням уникнути виконання грошового зобов`язання щодо повернення позики у розмірі 30 тис. дол. США, яку було стягнуто за рішенням Глобинського райсуду Полтавської області від 06.07.2022 р. При цьому, під час розгляду справи судом, ОСОБА_1 стверджував, що ця розписка підтверджує факт повернення ОСОБА_1 . ОСОБА_2 позики у сумі 30 тис. дол. США, отриманої ним від ОСОБА_2 за розпискою від 02.11.2018 р. Таким чином, позивач намагається збагатитися за рахунок відповідача. Вказала, що відповідач не визнає факт отримання від ОСОБА_1 вказаної у позові суми, не визнає факт укладення договору купівлі-продажу обладнання, не визнає факт виникнення у ОСОБА_2 зобов`язань перед ОСОБА_1 . Сама по собі наявність у розписці знаків, приміток та інших позначок не підтверджує факт передання коштів.

Повідомила, що 02.04.2019 р. між ТОВ «НВП «Укрспецбудпроект» (орендодавець), в особі ОСОБА_2 та ПП «Б.В.В.-Буд» (орендар) в особі ОСОБА_1 , було укладено договір оренди обладнання – мобільного заводу по виготовленню бетону (бетонної суміші), марки «Меккаміх-60-М». Факт передачі обладнання підтверджується актом приймання-передачі обладнання. Тобто, ОСОБА_2 виконав свої зобов`язання щодо передачі обладнання, а твердження позивача не відповідають дійсності. Просила відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 20.12.2023 р. (головуючий - суддя Семенова Л.М.) позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2024 р. ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 20.12.2023 р. скасовано, направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.12.2024 р. справу було передано для розгляду судді Нестеренку С.Г.

27 березня 2025 р. до суду від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Ухвалою суду від 27 березня 2025 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду. Оголошено явку позивача ОСОБА_1 обов`язковою з метою надання особистих пояснень.

15 липня 2025 року до суду від відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення у справі, в яких останній заявив про невірно обраний позивачем спосіб захисту та недоведеність позивачем обов`язку відповідача щодо повернення грошових коштів. Просив відмовити у задоволенні позову.

У судові засідання позивач ОСОБА_1 жодного разу не прибув, незважаючи на визнання судом його обов`язкової участі з метою надання особистих пояснень. У процесі розгляду справи позивач кожного разу дублював клопотання про неможливість прибути у судові засідання із посиланням на погіршення стану свого здоров`я без надання суду відповідних доказів цього, просив розгляд справи проводити у його відсутності, не забезпечив явку до суду свого представника.

У судове засідання 24.02.2026 р. відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 не прибули, просили справу розглядати за їх відсутності. Заперечували проти задоволення позову із підстав, викладених у письмових поясненнях. Зокрема, відповідач ОСОБА_2 у поданій до суду заяві просив врахувати, що між ним та позивачем жодних грошових зобов`язань не має та ніколи не було, договір купівлі-продажу обладнання між ними не укладався. У 2019 р. ОСОБА_1 , діючи від імені ПП «Б.В.В.-Буд» вів з ними перемовини про укладання договору купівлі-продажу або оренди мобільного заводу по виготовленню бетону (бетонної суміші). З метою подальшого оформлення домовленостей ОСОБА_1 , діючи від імені ПП «Б.В.В.-Буд», за попередньою домовленістю між ним та ПП «Б.В.В.-Буд», передав йому належні ПП «Б.В.В.-Буд» грошові кошти в сумі 10 тис. США. 02 квітня 2019 р. між ТОВ «НВП «Укрспецбудпроект» та ПП «Б.В.В.-Буд» був укладений договір оренди обладнання – мобільного заводу по виготовленню бетонної суміші «MEKKAMIX 60m». Беручи до уваги правову природу взаємовідносин, заперечував проти отримання у боргу у ОСОБА_1 будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх останньому, оскільки у нього існували взаємовідносини лише з ПП «Б.В.В.-Буд» щодо купівлі-продажу установки бетонозмішувача, де ОСОБА_1 не діяв у власних інтересах та власні грошові кошти не передавав. Подане раніше клопотання про виклик свідків просив залишити без розгляду Інші клопотання про залишення позову без розгляду та про застосування строку позовної давності також просив залишити без розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

З наявної в матеріалах справи копії розписки, оригінал якої позивач суду не надав, постає що 04 січня 2019 р. ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 передоплату у сумі 10 тис. доларів США (завдаток) за установку бетонозмішувача «Мека 60м».

Внизу тексту розписки містяться відмітки про +30 000,00 доларів США від 12.01.2019 р., далі прийняття 20 000 доларів США 22.01.2019 р. та прийняття 10 000 доларів 30.01.2019 р.

При цьому позивач заявив, що відповідач отримав від нього 70 тис. дол. США, що нібито вказано у розписці, бетонозмішувач не надав, коштів не повернув.

Суд вчергове звертає увагу, що оригінал розписки (розписок) суду позивачем надано не було.

07 липня 2022 р. позивач ОСОБА_1 направив відповідачу ОСОБА_2 письмову вимогу про невиконання зобов`язання щодо передачі йому установки бетонозмішувача «МЕКА 60м» та повернення грошових коштів у розмірі 70 000 доларів США. Доказів отримання цієї вимоги матеріали справи не містять.

Позивач вважає, що відповідач заволодів грошовими коштами у розмірі 70 000,00 доларів США, внесених ним в якості завдатку у рахунок оплати за установку бетонозмішувача «МЕКА 60м», у зв`язку із чим порушує питання про стягнення з відповідача на його користь безпідставно набутих коштів.

Суд надаючи оцінку фактам та обставинам на які посилалася позивач, застосовуючи норми матеріального права, дійшов наступних висновків.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 03 червня 2015 р. у справі № 6-100цс15, справа № 367/6344/16-ц від 05.12.2018 р., від 07 серпня 2019 р. у справі № 552/4608/15-ц, від 30.08.2018 р. у справі № 334/2517/16-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У поданій до суду 24.02.2026 р. заяві відповідач ОСОБА_2 суду заявив, що жодних грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 він не має, договір купівлі-продажу обладнання між ними не укладався. У 2019 р. ОСОБА_1 , діючи від імені ПП «Б.В.В.-Буд», за попередньою домовленістю між ним та ПП «Б.В.В.-Буд», передав йому належні ПП «Б.В.В.-Буд» грошові кошти в сумі 10 тис.дол. США. 02 квітня 2019 р. між ТОВ «НВП «Укрспецбудпроект» та ПП «Б.В.В.-Буд» був укладений договір оренди обладнання – мобільного заводу по виготовленню бетонної суміші «MEKKAMIX 60m». Беручи до уваги правову природу взаємовідносин, заперечував проти отримання у боргу у ОСОБА_1 будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх останньому, оскільки у нього існували взаємовідносини лише з ПП «Б.В.В.-Буд» щодо купівлі-продажу установки бетонозмішувача, де ОСОБА_1 не діяв у власних інтересах та власні грошові кошти не передавав.

Як було встановлено судом та постає із матеріалів справи, в Єдиному реєстрі судових рішень наявне рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 06.07.2022 р. у справі № 537/1617/21, за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 02.11.2018 р. в сумі 30 тис. дол. США, 3% річних в сумі 2695,07 доларів США.

З цього рішення Глобинського районного суду Полтавської області постає, що у ході розгляду справи ОСОБА_1 заявляв, що борг у 30 тис. дол. США повернув ОСОБА_2 , про що нібито вказано у розписці від 04.01.2019 р. (що є предметом розгляду у даній справі).

Крім того, з вказаного рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 06.07.2022 р., постають наступні встановлені судом обставини та висновки.

Так, суд вважав безпідставним посилання представника відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні як на підтвердження факту повернення боргу на розписку від 04.01.2019 р., надану ОСОБА_2 , і, що з її змісту вбачається, що ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 передоплату в сумі еквівалентній 10 тис. дол. США завдаток за установку бетонозмішувача. Внизу тексту розписки містяться відмітки про +30 000 доларів США від 12.01.2019 р., прийняття 20 000 доларів США 22.01.2019 р., прийняття 10 000 доларів 30.01.2019 р.

Одночасно, зазначений документ не містить жодних даних про повернення будь-яких коштів ОСОБА_1 саме на виконання договору позики від 02.11.2018 р.

За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, під час розгляду справи № 537/1617/21 був встановлений факт прийняття саме ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 30 тис. дол. США від ОСОБА_2 , про що вказував представник ОСОБА_1 у судовому засіданні, а не навпаки як стверджує позивач ОСОБА_1 у даній цивільній справі за його позовом, яка розглядається в Автозаводському районному суді м. Кременчука.

З цього суд вбачає, що позивач ОСОБА_1 своїми твердженнями про те, що відповідач ОСОБА_2 12.01.2019 р. додатково одержав від нього 30 000,00 доларів США, 22.01.2019 року 20 000,00 доларів США та 30.01.2019 року ще 10 000,00 доларів США, намагається ввести суд в оману та діє недобросовісно.

Щодо тверджень позивача про отримання ОСОБА_2 від нього завдатку у розмірі 10 000,00 доларів США за установку бетонозмішувача «МЕКА 60м», яку не надав позивачу та про яку йде мова у розписці від 04.01.2019 р., суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Судом встановлено, що між ПП «Б.В.В.-Буд», від імені якого діяв ОСОБА_1 , та відповідачем ОСОБА_2 велися перемовини з приводу укладання у подальшому договору купівлі-продажу або оренди мобільного заводу з виготовлення бетонної суміші. З метою у подальшому укласти відповідний договір, ОСОБА_1 , діючи від імені ПП «Б.В.В.-Буд», та за попередньою домовленістю між ПП «Б.В.В.-Буд» та ОСОБА_2 , передав останньому грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США. У подальшому, 02 квітня 2019 р. між ТОВ «НВП «Укрспецбудпроект» та ПП «Б.В.В.-Буд» було укладено договір оренди мобільного заводу по виготовленню бетонної суміші «MEKKAMIX 60m». Таким чином, судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 , діючи від імені ПП «Б.В.В.-Буд», передав ОСОБА_2 10 тис. дол. США не особистих власних коштів.

У матеріалах справи наявна копія договору оренди обладнання № 0204.19 від 02.04.2019 р., укладеного між ТОВ «НВП «Укрспецбудпроект» та ПП «Б.В.В.-Буд», предметом якого є оренда мобільного заводу по виготовлення бетонної суміші, строк оренди до 31.12.2019 р. Загальна ціна договору 900 тис. грн.

Позивач, звертаючись до суду із позовом посилався на ст. 1212 ЦК України.

За ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Однак, набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про повернення коштів з підстав, передбачених саме ст. 1212 ЦК України, з урахуванням вищевикладеного аналізу норм законодавства, є всі підстави вважати, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту свого права, який не відповідає специфіці правовідносин.

При цьому, звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_1 вказував, що відповідач отримав від нього грошові кошти і такий факт підтверджується розпискою.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Звідси, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.

Дослідивши укладену між сторонами розписку, суд виходить з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів у борг. Не встановлено й обов`язку ОСОБА_2 повернути грошові кошти ОСОБА_1 , а також спосіб та строк повернення.

Згідно з ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, давши належну оцінку наданим доказам та взявши до уваги той факт, що розписка ОСОБА_2 про отримання грошових коштів не містить зобов`язання про їх повернення та строку для такого повернення, суд дійшов висновку, що укладення між сторонами договору позики не відбулося, а тому позовні вимоги про стягнення боргу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і не підтверджуються належними та допустимими доказами, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Представником відповідача ОСОБА_2 було заявлено клопотання про застування строку позовної давності.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

У справі, що є предметом розгляду, суд наявності порушеного права позивача не встановив, а тому не вбачається підстав для дослідження питання щодо дотримання ним позовної давності при зверненні з відповідним позовом.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач ОСОБА_1 судовий збір не сплачував. Позивачем було заявлено про стягнення з відповідача на його користь 70 тис. доларів США, що в еквіваленті становило 2 559 802,00 грн. та є ціною позову.

Ухвалою судді Автозаводського районного суду м. Кременчука Семенової Л.М. від 12 червня 2023 р. відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, то з позивача ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 12 405,00 грн., (із розрахунку 1% від ціни позову щодо вимог майнового характеру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2022 року 1 прожитковий мінімум становив 2481,00 грн.).

Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.

Справа розглянута в межах заявлених вимог та наданих сторонами у справі доказів.

Керуючись ст. 15, 16, 205, 207, 1046, 1047, 1212 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76 - 83, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 12 405,00 грн.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду виготовлено 27 лютого 2026 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Рішення набирає законної сили, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: