Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №940/1807/25 — Тетіївський районний суд Київської області

27.02.2026 Провадження по справі № 2/940/37/26

Справа № 940/1807/25

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Зіп`юк Т.А.

розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить розірвати шлюб укладений між нею та відповідачем ОСОБА_2 , який зареєстрований 23 жовтня 2018 року Тетіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 106.

В обґрунтування позову зазначено, що підставами розірвання шлюбу сторін у справі є відсутність взаєморозуміння та спільних інтересів, різні погляди на життя та уявлення про сім`ю. На даний час шлюбні відносини між ними припинені. Шлюб існує формально. Примирення та збереження шлюбу з відповідачем є неможливим.

За таких обставин, подальше спільне життя і збереження шлюбу, на думку позивачки, буде суперечити їхнім з відповідачем інтересам.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 17.09.2025 відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач ОСОБА_2 отримав копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням. У встановлений судом строк заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідач суду не надав, відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 13.10.2025 стронам було надано строк для примирення тривалістю чотири місяці до 13.02.2026.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 13.02.2026 провадження в справі поновлено та призначено судовий розгляд.

27.02.2026 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява, в якій він зазначив, що визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить розірвати шлюб укладений між ним та позивачкою.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстрований 23 жовтня 2018 року Тетіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 106, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 23.10.2018 (а. с. 7).

Від шлюбу у позивачки та відповідача є спільний неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 13.11.2018 (а. с. 8).

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Отже, беручи до уваги наполягання позивачки на розірванні шлюбу та з урахуванням конституційного права особи на шлюб за вільною згодою, суд вважає за необхідне задовольнити позов про розірвання шлюбу, оскільки шлюб між сторонами у справі носить формальний характер, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме їхнім інтересам.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки 2500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правової допомоги від 01.09.2025 та ордер.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про розірвання шлюбу є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 1000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 10, 12, 81, 141, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 21, 24, 56, 104, 105, 109, 110, 112 Сімейного Кодексу України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 23 жовтня 2018 року Тетіївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 106, розірвати.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишити прізвище набуте в шлюбі - « ОСОБА_4 ».

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Суддя Р.В. Самсоненко