Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №369/20792/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20792/24

Провадження № 2/369/2501/26

РІШЕННЯ

Іменем України

27.02.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Худинець Д.С.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким відповідач отримав у позику грошові кошти в розмірі 160 000 євро у строк до 01 жовтня 2019 року.

Також між ним та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки у якості забезпечення виконання договору позики. В іпотеку передано домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

У встановлений договором строк грошові кошти не повернуті. Відповідач уникає спілкування з ним та надання будь-яких пояснень щодо повернення грошових коштів. Тому він набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку».

Просив суд:

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 15 липня 2019 року в розмірі основного в боргу сумі еквіваленту 160 000 Євро за курсом НБУ станом на дату звернення із позовом, що складає 7 117 824 грн.;

звернути стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за N?1222, а саме на нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 434,7 кв.м., житловою площею 205,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1860510432224, номер запису про право власності 32166371, земельна ділянка загальною площею 0,1520 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район (на даний час Обухівський район), с. Хотів, кадастровий номер 3222487200:04:008:0008, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1858450232224, номер запису про право власності 32125461;

визначити способом реалізації предмета іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за N?1222, шляхом проведення електронного аукціону за ціною, яка визначається при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб?єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

предмет іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за N?1222, передати в управління іпотекодержателю ОСОБА_4 , на період до його реалізації з правом володіння, користування, отримання доходів, передачі в користування (оренду), заборони користування будь-

яким особам;

виселити з житлового будинку та земельної ділянки, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за N?1222, всіх осіб, у яких відсутні зареєстровані у встановленому порядку права щодо житлового будинку та земельної ділянки, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за N?1222.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 січня 2025 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.

02 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, відповідач ОСОБА_2 вказав, що з 2007 року по 2019 рік разом з родиною проживали в житловому будинку АДРЕСА_2 та займались придбанням, ремонтом, продажем транспортних засобів. Але у 2019 році було порушено кримінальне провадження проти нього та його сина – ОСОБА_6 . Кримінальний авторитет ОСОБА_7 (на прізвисько « ОСОБА_8 ») пообіцяв залагодити ситуацію і з власниками автомобілів, і з правоохоронними органами, та з застосуванням погроз, примусив його підписати і договір позики, і договір іпотеки. Договір позики підписаний не в нотаріальній формі, а тому в силу ст.220 ЦК України є нікчемним. А договір іпотеки є удаваним та має бути визнаний недійсним, оскільки укладений під впливом обману та насильства (ст.ст. 230, 231, 235 ЦК України). Вартість предмету іпотеки, вказана у договорі, не відповідає дійсній ринковій вартості і має бути предметом судової експертизи.

Вказав, що після підписання договорів позики та іпотеки, він передав всі документи ОСОБА_7 та разом з родиною виїхав з будинку та більше туди не повертався.

У подальшому ОСОБА_7 виїхав за межі країни, свої домовленості не виконав. Він та його син були неправомірно засуджено вироком суду. Просив відмовити у задоволенні позову.

У підготовчому судовому засіданні 05 травня 2025 року подано заяву про зміну предмету позову. Позивач вказав, що 15 липня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено два договори позики, за яким відповідач отримав грошові кошти в сумах 160 000 євро (4 638 141,60 грн.) та 200 000 доларів США (5 152 116,80 грн.). Кошти у встановлений строк не повернуті. Тому він набув право на звернення стягнення на іпотечне майно, власником якої була ОСОБА_5 .

При розгляді справи стало відомо, що ОСОБА_5 померла, але іпотека майна є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Спадкоємцем нерухомого майна є син ОСОБА_5 – ОСОБА_2 , боржник за основним договором. Вважає, що ОСОБА_2 спадщину прийняв, а тому він не втрачав право на звернення стягнення на іпотечне майно.

Просив суд:

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість з повернення позики в розмірі основного боргу в сумі еквівалентній 160 000 Євро та в сумі еквівалентній 200 000 доларів США, за курсом НБУ на день виконання рішення;

у рахунок погашення заборгованості з повернення позики звернути стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за N?1222, а саме на нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 434,7 кв.м., житловою площею 205,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1860510432224, номер запису про право власності 32166371, земельна ділянка загальною площею 0,1520 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район (на даний час Обухівський район), с. Хотів, кадастровий номер 3222487200:04:008:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858450232224, номер запису про право власності 32125461;

визначити способом реалізації предмета іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за N?1222, шляхом проведення електронного аукціону за ціною, яка визначається при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

предмет іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за N?1222, передати в управління іпотекодержателю ОСОБА_4 , на період до його реалізації з правом володіння, користування, отримання доходів, передачі в користування (оренду), заборони користування будь-яким особам.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_4 про виселення залишено без розгляду.

15 липня 2025 року до суду надійшов відзив на заяву. Не погоджуючись з її доводами, відповідач ОСОБА_2 підтримав викладені ним обставини подій, наведені доводи та докази вже у поданому відзиві. Додатково вказав, що позивач не надав розписок про передачу та отримання ним грошових коштів у сумах 160 000 євро, 200 000 доларів США. Відсутні докази щодо продовження дії договорів позики, які є нікчемними через недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору, та відсутні докази щодо направлення вимоги про виконання зобов`язань за договором позики. Просив врахувати, що спадщину він не приймав, та відмовити у задоволенні позову.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Ставчанської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2025 року закрито провадження у справі стосовно відповідача ОСОБА_5 , оскільки остання померла до відкриття провадження у справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2025 року витребувано у Кіцманської державної нотаріальної контори Чернівецької області (59300, м. Кіцмань, вул. Незалежності, 83) належним чином засвідченої копії спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_5 .

06 серпня 2025 року до суду надійшла копія спадкової справи №544/2019 до майна померлої ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У підготовчому судовому засіданні 24 вересня 2025 року протокольною ухвалою суд прийняв до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики та об`єднав зустрічну позовну заяву з первісним позовом в одне провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити у повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач та представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (стаття ст. 627 Цивільного кодексу України)

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При розгляді справи судом встановлено, що 15 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму еквіваленту 160 000 (сто шістдесят тисяч) Євро (далі - Договір позики 1).

У відповідності з пунктом 1 договору позики 1, Позичальник, Громадянин ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , позичив (взяв у борг) у Позикодавця 4638141 (чотири мільйони шістсот тридцять вісім тисяч сто сорок одна) гривня 60 копійки, що на день укладання цього Договору за курсом Національного банку України становить еквівалент 160000 (сто шістдесят тисяч) Євро 00 центів.

В пункті 2 договору позики 1, ОСОБА_2 засвідчив та заявив, що він отримав суму позики повністю до підписання цього договору.

Згідно з пунктом 3 договору позики 1, Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю зазначений у п. 1 цього договору борг до дванадцятої години ранку першого жовтня дві тисячі дев`ятнадцятого року. Місце виконання зобов`язання - м. Київ. Позичальник має право: повернути, а Позикодавець зобов`язується прийняти повернутий борг і раніше вказаного строку.

Як визначено пунктом 4 договору позики 1, У разі прострочення Позичальником термінів повернення позики він зобов`язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку в розмірі 2% (два відсотки) від суми позики за кожен день прострочення починаючи з першого дня.

Відповідно до пункту 5 договору позики 1, Якщо борг не буде повернуто Позичальником до визначеного цим договором строку, Позикодавець має право стягнути борг шляхом звернення стягнення на будь - яке майно Позичальника, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернено стягнення, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося.

Сторони узгодили в пункті 6 договору позики 1, що Позикодавець набуває права стягнути борг у примусовому порядку в разі, якщо на день, визначений договором позики або додатковими угодами до нього, Позичальник не поверне Позикодавцю суму позики в повному обсязі, а також у разі припинення договору позики з будь - яких підстав (розірвання договору позики угодою сторін чи рішенням суду та ін.).

Крім того, 15 липня 2019 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму еквіваленту 200 000 (двісті тисяч) доларів США (далі - Договір позики 2).

У відповідності з пунктом 1 договору позики 2, Позичальник, Громадянин ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , позичив (взяв у борг) у Позикодавця 5152116 (п`ять мільйонів сто п`ятдесят дві тисячі сто шістнадцять) гривень 80 копійки, що на день укладання цього Договору за курсом Національного банку України становить еквівалент 200000 (двісті тисяч) доларів США 00 центів.

В пункті 2 договору позики 2, ОСОБА_2 засвідчив та заявив, що він отримав суму позики повністю до підписання цього договору.

Згідно з пунктом 3 договору позики 2, Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю зазначений у п. 1 цього договору борг до дванадцятої години ранку першого жовтня дві тисячі дев`ятнадцятого року. Місце виконання зобов`язання - м. Київ. Позичальник має право: повернути, а Позикодавець зобов`язується прийняти повернутий борг і раніше вказаного строку.

Як визначено пунктом 4 договору позики 2, У разі прострочення Позичальником термінів повернення позики він зобов`язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку в розмірі 2% (два відсотки) від суми позики за кожен день прострочення починаючи з першого дня.

Відповідно до пункту 5 договору позики 2, Якщо борг не буде повернуто Позичальником до визначеного цим договором строку, Позикодавець має право стягнути борг шляхом звернення стягнення на будь - яке майно Позичальника, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернено стягнення, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося.

Сторони узгодили в пункті 6 договору позики 2, що Позикодавець набуває права стягнути борг у примусовому порядку в разі, якщо на день, визначений договором позики або додатковими угодами до нього, Позичальник не поверне Позикодавцю суму позики в повному обсязі, а також у разі припинення договору позики з будь - яких підстав (розірвання договору позики угодою сторін чи рішенням суду та ін.).

Відповідач заперечував отримання ним позики, посилаючись на те, що договір укладений ним під впливом погроз та примусу, вчиненого з боку іншої особи - ОСОБА_10 . Як на підтвердження своїх доводів відповідач посилався на свідчення своїх родичів, а саме, дружини та повнолітнього сина.

В судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_6 стверджували, що на них та ОСОБА_2 чинили тиск. Дані покази суд оцінює критично, оскілки свідки не змогли показати, які саме погрози стосувалися договорів позики, укладених відповідачем із позивачем, та які саме дії свідки вчинили під впливом погроз стосовно укладення відповідачем договорів позики 1 та 2. Також свідки надали відомості, що їм невідомо, коли та за яких обставин відповідач отримав кошти від позивача, однак заперечити факт отримання коштів відповідачем не змогли.

Верховний Суд в Постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №357/13488/18 зазначив, отже, для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється».

Встановивши, що особа не надала суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що до неї було застосовано фізичний чи психологічний тиск з боку позикодавця чи інших осіб, який би вплинув на її справжню волю саме при написанні розписки, а також не встановлено наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням оспорюваного правочину, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання правочину недійсним.

Аналогічно Верховний Суд відзначив, що оскільки позивач не довів, що грошові кошти були повернуті кредитору, а оспорену розписку було складено після їх повернення та застосування фізичного чи психічного впливу під час складання розписки позивачем також не доведено, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій (постанова від 16.05.2019 у справі № 442/158/18).

Виходячи з наведеного, беручи до уваги той факт, що відповідач в договорі позики 1 та в договорі позики 2 письмово підтвердив факт отримання грошових коштів від позивача, а також не надав суду переконливих доказів підписання договорів позики без отримання коштів, суд приходить до висновку, що укладеними відповідачем та позивачем договорами позики від 15.07.2019 факт отримання відповідачем грошових коштів у вказаному розмірі підтверджується належними та допустимими доказами.

У забезпечення виконання зобов`язань за зазначеними договорами позики між Позивачем та Відповідачем, який діяв від імені іпотекодавця ОСОБА_5 , був укладений договір іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за №1222.

Відповідно до пункту 1.1. Договору іпотеки, згідно з Договорами позики, укладеним 15 липня 2019 року між позичальником ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , надав позичальнику позику в сумі 4 638 141,60 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 160 000 Євро, та позику в сумі 5 152 116,80 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 200 000 доларів США.

Пунктом 1.2. Договору іпотеки визначено, що згадані договори позики надалі іменуються "Основне зобов`язання".

Відповідно до пункту 2.1. Договору іпотеки, на забезпечення виконання Основного зобов`язання Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно, а саме, предметом іпотеки є житловий будинок загальною площею 434,7 кв.м., житловою площею 205,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1860510432224, номер запису про право власності 32166371, а також земельна ділянка загальною площею 0,1520 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, кадастровий номер 3222487200:04:008:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858450232224, номер запису про право власності 32125461.

Власником будинку та земельної ділянки була ОСОБА_5 , яка була рідною матір`ю відповідача, що підтверджується свідоцтвом про народження (серія НОМЕР_3 , виданого Ставчанською сільською радою Кіцманського району Чернівецької області).

Суд звертає увагу на той факт, що договір іпотеки, яким забезпечено зобов`язання відповідача з повернення грошових коштів за обома договорами позики від 15.07.2019, підписаний особисто відповідачем за довіреністю, оформленою нотаріально. Таким чином, суд вважає це додатковим підтвердженням факту отримання відповідачем позики від позивача, про що прямо вказано також і в договорі іпотеки.

Крім того, суд вважає за необхідне відмітити, що в матеріалах справи наявний відеозапис, здійснений позивачем під час нотаріального посвідчення договору іпотеки, на якому міститься зображення відповідача, дружини відповідача та нотаріуса, а також присутній звукозапис розмови вказаних осіб щодо наслідків укладення відповідачем договорів позики та іпотеки.

З наведених вище фактичних даних суд доходить висновку щодо усвідомленості відповідача та його дружини щодо дій відповідача та їх наслідків.

Однак, в ході судового розгляду суд встановив факт смерті ОСОБА_5 , власниці нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки, посвідченим 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за №1222.

Суд відзначає, що ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), була власником житлового будинку загальною площею 434,7 кв.м., житловою площею 205,2 кв.м., що розташований в АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки загальною площею 0,1520 га в с. Хотів, кадастровий номер 3222487200:04:008:0008, що є предметом іпотеки.

В матеріалах справи міститься копія спадкової справи ОСОБА_5 , з якої вбачається, що відповідач - ОСОБА_2 , подав заяву про вступ у спадщину та прийняття всього майна спадкодавиці. Інших заяв від спадкоємців, заповіту, а також інших документів про передання прав на майно ОСОБА_5 іншим особам, крім ОСОБА_2 , суду не надані.

Позивач стверджував, що в даному випадку, боржник за договором позики та спадкоємець - правонаступник іпотекодавця за цим самим зобов`язанням, є одна і та сама особа - ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), син ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ). ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) є сином та спадкоємцем ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) стосовно зазначеного житлового будинку та земельної ділянки, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за №1222, а також, які є предметом позовних вимог позивача у цій справі.

Таким чином, згідно статтей 23, 33 та 39 Закону України “Про іпотеку”, пунктів 2.1., 5.1. - 5.4.4. Договору іпотеки, на переконання позивача він набув право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, та жодним чином не втратив його.

Відповідно до статті 49 Цивільного процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

З огляду на викладене позивач заявив про необхідність змінити відповідача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки відповідно зі статтею 23 Закону України "Про іпотеку", відповідач набув прав та обов`язків іпотекодавця в порядку спадкування за законом.

Стосовно вказаного суд вважає за необхідне вказати наступне. Відповідно до копії свідоцтва виданого Виконавчим комітетом Ставчанської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області вбачається, що ОСОБА_5 померла.

Згідно із статтею 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

З наведеного вбачається, що вказана норма закону підлягає застосуванню виключно в разі, коли відповідач на момент відкриття провадження мав цивільну процесуальну дієздатність, однак помер після відкриття провадження у цивільній справі.

Тобто правонаступництво у разі смерті фізичної особи можливе в порядку статті 55 ЦПК України шляхом залучення правонаступника лише за умови, що фізична особа померла після відкриття провадження у справі.

Цивільний процесуальний кодекс України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.

Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона - учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі.

У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливе шляхом залучення правонаступника померлої сторони (учасника) та лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства, є порушенням прав, свобод та інтересів третіх осіб.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 251 ЦПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд зобов`язаний зупинити провадження до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника.

Залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства, є порушенням прав, свобод та інтересів третіх осіб.

Отже, якщо позов пред`явлено до померлої особи, то провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №473/1433/18.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 203/201/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 321/1118/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 183/303/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 405/5728/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 621/1867/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі №310/10284/15-ц.

Також вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини.

Відповідно до частини першої статі 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який закликає до зрозумілості норм, що застосовуються у будь-якій справі і до ясності гарантій для забезпечення об`єктивності та відкритості, запобігання сваволі суддів при вирішенні конкретних справ.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, що є принципом остаточності судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог ст. 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі підлягало закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Так як позивач звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_5 , яка на момент пред`явлення позову вже померла, а діючим законодавством України не передбачено судового врегулювання спору з особою, яка на час звернення до суду є померлою та правоздатність якої відповідно до вимог ч. 4 ст. 25 ЦК України припинена, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 .

Одночасно з цим, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»). Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку", у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття (ч.5 ст. 1268 ЦК).

Частиною 1 ст.1297 ЦК передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину. Проте відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК).

Також Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №463/6829/21-ц нагадав, що відсутність реєстрації права власності відповідно до закону «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття.

Таким чином, з моменту відкриття спадщини, згідно з правовою позицією Верховного Суду, ОСОБА_2 набув прав та обов`язків власника нерухомого майна, що є предметом іпотеки, та іпотекодержателя згідно договору іпотеки, посвідченого 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за №1222.

Водночас, з інформації Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не здійснив державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.

За таких обставин, у суду відсутні правові механізми, які дозволяють реалізувати позивачу права іпотекодержателя на звернення стягнення на нерухоме майно в позасудовому порядку.

При цьому, суд відзначає, що права позивача у даному випадку не залишаються незахищеними.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій реалізації права на доступ до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

За змістом частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірку, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Таким чином, у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстроване в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно під час виконавчого провадження.

Зважаючи на викладене, суд вважає встановленим той факт, що з моменту відкриття спадщини ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), у її сина спадкоємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) виникли всі права та обов`язки стосовно нерухомого майна житлового будинку загальною площею 434,7 кв.м., житловою площею 205,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1860510432224, номер запису про право власності 32166371, а також земельної ділянки загальною площею 0,1520 га, що розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, кадастровий номер 3222487200:04:008:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1858450232224, номер запису про право власності 32125461, що є предметом іпотеки згідно договору іпотеки, посвідчений 15 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенком М.О. та зареєстрований в реєстрі за №1222.

Питання про звернення стягнення на вказане нерухоме майно відповідача, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця під час виконання судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за позикою.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При розгляді справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 15.07.2019 укладено два договори позики, у відповідності до яких відповідач отримав грошові кошти у сумі еквіваленту 160000 Євро та 200000 доларів США, які зобов`язувався повернути.

Зі змісту кожного договору позики вбачається наявність між сторонами боргових зобов`язань у вигляді письмового договору позики та вбачається факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргового документа у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.

За своєю суттю договір позики про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Крім того, за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

Таким чином, договір позики як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно правової позиції Постанови ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 (провадження № 14-81цс24), Велика Палата ВС звернула увагу, що валюту платежу сторони в договорі не визначили. Водночас відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами – резидентами.

За змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.

У цій справі спір виник саме у зв`язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов`язання. На момент розгляду справи судом платіж на виконання умов договору відповідач не здійснив.

Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов`язання та обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).

Тому ВП ВС виснувала, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду постановила залишити без змін рішення суду першої інстанції, який ухвалив рішення стягнути з боржника суму боргу в розмірі еквівалентній 65 000 (шістдесят п`ять тисяч) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем ОСОБА_2 жодних доказів на спростування доводів позивача зазначених ним у позові, до суду не подано.

Зважаючи на викладене, суд, доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення заборгованості за договорами позики від 15.07.2019 в повному обсязі в сумі еквівалентній 160000 Євро та 200000 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст.141 ЦПК України.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 15 липня 2019 року в розмірі 160 000 Євро (сто шістдесят тисяч євро) за курсом Національного Банку України на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 15 липня 2019 року в розмірі 200 000 доларів США (двісті тисяч доларів США) за курсом Національного Банку України на день виконання рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Інформація про Позивача:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП – НОМЕР_5 .

Інформація про Відповідача:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 .

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 27 лютого 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ