Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №209/6050/25 — Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Справа № 209/6050/25

Провадження № 2/209/653/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

25 лютого 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського

в складі: головуючого судді Корнєєвої І.В.

за участі секретаря Пиндик Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залу суду в м.Кам`янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики ,

ВСТАНОВИВ:

11 серпня 2025 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що1 4 серпня 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики,відповідно до якого позивач передав відповідачу, а відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 5 500,00 доларів США .Вказані обставини щодо укладання договору та передачі коштів підтверджуються розпискою, власноручно написаною відповідачем , оригінал якої додається до позовної заяви.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався повернути всі кошти 5 500 доларів США до 01.11.2022 року шляхом щомісячного повернення 250 доларів США.

01.11.2000 відповідач відповідно до умов договору , переказав кошти у розмірі 7 162,00 грн., що складало еквівалент 250,00 доларів США по офіційному курсу НБУ на той час.

Подальші виплати згідно взятими зобов`язаннями відповідач припинив.

Таким чином, на дату подання позову відповідач повернув позивачу суму у розмірі 250,00 доларів США.

На неодноразові законні вимоги позивача повернути решту боргу у розмірі 5 250,00 доларів США, відповідач відмовляється віддавати борг.

У відповідності до ст.625 ЦК України з урахуванням термінів прострочення виконання зобов`язань за договорами позики з 01.11.2022 року по 01.08.2025 року (що складає 1005 діб) позивач вважає , шо відповідач зобов`язаний відшкодувати на користь позивача 3 % річних у розмірі 433,66 доларів США із розрахунку 3 % х1005 дібх5250 доларів США/ 365х100% = 433,66 доларів США.

Позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів у розмірі : 5683,66 доларів США або еквівалент – 237 083, 64 грн. за курсом НБУ на день подання позову та 2 370,84 грн.,яка складається з: суми основного боргу у розмірі 5 250 доларів США, трьох відсотків річних у розмірі 433,66 доларів США, вартість сплаченого судового збору у розмірі 2 370,84 грн.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання на з`явився , про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності , не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання на з`явився , про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався , заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 14 серпня 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено письмовий договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу, а відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 5 500,00 доларів США .Вказані обставини щодо укладання договору та передачі коштів підтверджуються розпискою, власноручно написаною відповідачем , оригінал якої додається до позовної заяви.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався повернути всі кошти 5 500 доларів США до 01.11.2022 року шляхом щомісячного повернення 250 доларів США.

01.11.2000 відповідач відповідно до умов договору , переказав кошти у розмірі 7 162,00 грн., що складало еквівалент 250,00 доларів США по офіційному курсу НБУ на той час.

Подальші виплати згідно взятими зобов`язаннями відповідач припинив.

Таким чином, на дату подання позову відповідач повернув позивачу суму у розмірі 250,00 доларів США.

На неодноразові законні вимоги позивача повернути решту боргу у розмірі 5 250,00 доларів США, відповідач відмовляється віддавати борг.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначенні родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої якості (ст. 1046 ЦК України). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі 6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц.

З наданої позивачем розписки вбачається, що між сторонами були укладений договір позики від 14.08.2020 року, згідно якого відповідач зобов`язався повернути позивачу борг в сумі 5 500 доларів США до 01 листопада 2022 року.

Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі №753/11670/17 від 11.06.2021 року, постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14).

Так, зі змісту розписки від 14.08.2020 року вбачається факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у борг, на умовах, які сторони зазначили в розписці. Фактично між сторонами було укладено договір позики від 14 серпня 2020 року.

Таким чином, дослідивши боргову розписку, а також обставини укладення договорів, їх умови та їх юридичну природу з метою правильного застосування ст. ст.1046,1047 ЦК України, суд вважає встановленим, що між сторонами було укладено договір позики, за якими зобов`язання щодо повернення боргу відповідачем не було виконано, чим були порушені права позивача, які підлягають судовому захисту.

Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду .

За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Наявність у позивача оригіналу розписки, оригінал якої ним долучено до матеріалів справи, свідчить про неповернення боргу відповідачем.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення (Постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Такі правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) та №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), від 23 жовтня 2019 року №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19).

Враховуючи те, що відповідач не виконав передбачені договором позики і законом зобов`язання, внаслідок чого утворилася заборгованість за договором позики, то суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача, в межах пред`явлених позовних вимог, підлягає стягненню сума боргу у доларах США в розмірі

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за розпискою від 14 серпня 2020 року у розмірі 5 683,66 доларів США, яка складається з: 5 250 доларів США суми основного боргу та 433,66 доларів США три відсотка річних.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 370,84 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 280-284, 352, 354, 355, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики в загальній сумі 5 683,66 (п`ять тисяч шістсот вісімдесят три долара 66 центів)доларів США, яка складається з: 5 250,00 доларів США суми основного боргу та 433,66 доларів США три відсотка річних.

Стягнути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 2 370 (три тисячі триста сімдесят) гривень 84 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Корнєєва